20 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/69/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді Р.В. Міліціанов
І.Ю. Панова,
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 06.04.2026 року (вх. № 01-05/1052/26 від 07.04.2026 року)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року (суддя У.І.Гула; повне рішення складено 17.03.2026 року)
у справі № 909/69/26
за позовом: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (надалі ТзОВ “ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП»)
про стягнення заборгованості в сумі 44675,28 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» про стягнення 44675, 28 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено Договір про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві від 09.10.2023 року, предметом якого є здійснення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт на будівництві об'єкта «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Северинівська, 131, який постраждав внаслідок військової агресії російської федерації проти України». При проведенні ревізії було встановлено, що база для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена, що призвело до переплати позивачем, та за висновками Державної аудиторської служби України, внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 44675, 28 грн, а саме, по єдиному податку - 11995, 22 грн, а по включені витрат частин 5-9 на суму - 32680, 06 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26 відмовлено у задоволенні позову.
В процесі розгляду справи позивачем подано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну аудиторську службу України, у прийнятті якого відмовлено у зв'язку із пропущенням строку на подання клопотання про залучення третьої особи.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 09.10.2023 року між позивачем як замовником та відповідачем як виконавцем було укладено договір № 626-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві (далі Договір), згідно з п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується здійснювати технічний нагляд (надалі - «Роботи») за виконанням будівельних робіт на будівництві об'єкта: «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Северинівська, 131, який постраждав внаслідок військової агресії російської федерації проти України».
За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу "вартості будівельних робіт" включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин VIX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати), у зв'язку з чим позивачу було направлено вимогу про усунення виявлених порушень.
Позивач з метою досудового врегулювання спору надіслав відповідачу лист-вимогу щодо повернення надмірно сплачених коштів, яку відповідач залишив без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 44 675 грн 28 коп. на підставі 1212 Цивільного кодексу України. Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що за умовами договору про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві від 09.10.2023 договірна ціна була встановлена як тверда і, відповідно до пункту 3.1 договору, становила 441 212 грн 05 коп.
Договірні зобов'язання сторонами виконано, між сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання наданих послуг від 30.12.2024 на суму 97 545 грн 07 коп., 29.12.2023 на суму 128 272 грн 34 коп. та 09.10.2024 на суму 14 087 грн 02 коп., за договором здійснені відповідні розрахунки, що підтверджується платіжними інструкціями №15 від 13.05.2024 року, № 39 від 14.10.2024 року. Зазначені обставини учасниками справи не заперечуються.
Враховуючи вищевикладене, суд визнав недостатніми покликання позивача на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог та дійшов до висновку про існування між сторонами договірних правовідносин, і про те, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема вказує на те, що відповідачем було включено до актів виконаних робіт витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V- IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати), а отже не підлягали оплаті зі сторони Служби відновлення. Вважає, що судом першої інстанції повністю проігноровано та не досліджено, що вартість робіт визначається відповідно до «Настанови з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 року.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема вважає, що Акт ревізії Держаудитслужби не змінює договірних правовідносин сторін. Не погоджується з доводами апелянта щодо неправильного визначення бази розрахунку за окремими актами КБ-2в, які не спростовують головного: загальна договірна ціна не перевищена, послуги прийняті без зауважень, а положення Настанови № 281 не передбачають можливості їх ретроспективного перерахунку.
21.04.2026 року позивач подав через систему «Електронний суд» відповідь на відзив (вх. № 01-04/3313/26 від 21.04.2026 року), зазначає, що відзив не спростовує ключового доводу апеляції про те, що завищення можливе без перевищення договірної ціни. Вважає, що відповідач у відзиві не спростовує той факт, що податок був нарахований поверх вартості, а не включений у неї.
26.04.2026 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу ( вх. № 01-04/3452/26 від 27.04.2026 року), в якому зазначає, що апелянт не довів жодного з елементів порушення зобов'язання зокрема: невідповідності наданих послуг умовам договору; наявності арифметичних помилок у підписаних актах; порушення погодженого сторонами порядку розрахунків.
Апеляційне провадження у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі № 909/69/26 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: Р.В. Міліціанов, І.Ю.Панова.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 06.04.2026 року (вх. № 01-05/1052/26 від 07.04.2026 року) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та витребувано в Господарського суду Івано-Франківської області матеріали даної справи.
За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вказану ухвалу доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі ЄСІКС «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду.
Таким чином, суд вчинив необхідні дії щодо належного повідомлення сторін у справі про порядок розгляду справи № 909/69/26.
На час ухвалення постанови від учасників справи не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26.
Обставини справи
Як видно із наявних у справі копій документів, 09.10.2023 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (замовник) та ТзОВ “ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (виконавець) укладено договір № 626-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві.
Згідно з п.1.1 договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується здійснювати технічний нагляд (надалі - «Роботи») за виконанням будівельних робіт на будівництві об'єкта: «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Северинівська, 131, який постраждав внаслідок військової агресії російської федерації проти України» .
Відповідно до п. 3.1 договору загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 441212,05 грн, у тому числі єдиний податок 5% - 22060,60 грн. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п.5.1.Договору.
Згідно з п.3.5. договору розрахунки між Сторонами по даному Договору здійснюються у строк до 7 календарних днів, на підставі Акту приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду, підписаного повноважними представниками сторін, при умові надходження коштів з державного бюджету та інших джерел фінансування.
У Додатку № 2 до договору № 626-23 ТН сторони погодили структуру договірної ціни, в тому числі «єдиний податок 5% - 22060,60 грн ».
Додатковими угодами № 1-5 сторони вносили зміни до договору № 626-23 ТН від 09.10.2023 року.
Актами приймання наданих послуг від 29.12.2023 року на суму 128272,34 грн, 09.10.2024 року на суму 14087,02 грн та 30.12.2024 року на суму 97545,07 грн, копії яких наявні у матеріалах справи, підтверджується надання виконавцем замовнику послуг відповідно до укладеного договору.
Вказані акти підписані сторонами без зауважень чи заперечень.
Також матеріали справи містять копії платіжних інструкцій №15 від 13.05.2024 року на суму 128272,34 грн та № 39 від 14.10.2024 року на суму 14087,02 грн, якими підтверджується оплата позивачем відповідачу за технічний нагляд згідно договору №626-23ТН.
За доводами позивача, за результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг та до складу "вартості будівельних робіт" включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V-IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати).
В матеріалах справи наявна копія вимоги Державної аудиторської служби України від 28.11.2025 року, яка була направлена позивачу.
29.12.2025 року позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 3210/09 211 085/02-07 від 24.12.2025 року щодо повернення надмірно сплачених коштів, що підтверджується описом вкладення та накладною № 0305700350938 АТ «Укрпошти».
Як зазначає позивач, відповідач надмірно сплачені кошти у сумі 44675,28 грн не повернув, що слугувало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У цій справі суд встановив, що 09.10.2023 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області та ТзОВ “ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» було укладено договір № 626-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві.
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, викладені у договорі та додаткових угодах зобов'язання є обов'язковими до виконання сторонами вказаного договору.
Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов договору, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У цій справі судом встановлено, що за умовами договору про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві від 09.10.2023 року договірна ціна була встановлена як тверда і, відповідно до пункту 3.1 договору, становила 441212,05 грн. При цьому, між сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання наданих послуг від 29.12.2023 року на суму 128272,34 грн, 09.10.2024 року на суму 14087,02 грн та 30.12.2024 року на суму 97545,07 грн.
З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена між його сторонами, а матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень.
Як було вказано вище, матеріали справи містять платіжні інструкції №15 від 13.05.2024 року на суму 128272,34 грн та № 39 від 14.10.2024 року на суму 14087,02 грн, якими підтверджується оплата позивачем відповідачу за технічний нагляд згідно договору №626-23ТН.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Пунктом 7 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до пункту 10, 13 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право також звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів та при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до пункту 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).
Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
Таким чином, Держаудитслужба, зобов'язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред'явити об'єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог частини 3 статті 15 Закону № 2939-XII, є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Подібний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2026 року у справі № 910/5813/25.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, учасники справи зобов'язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.
Враховуючи наведені положення ГПК України, суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні, що Акт ревізії не породжує обов'язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи; акт ревізії від 28.10.2025 року, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором. У зв'язку з цим суд визнав безпідставним посилання позивача на Акт ревізії Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в якості доказу на підтвердження завищення відповідачем вартості послуг за договором про надання робіт здійснення технічного нагляду № 623-23 НТ від 09.10.2023 року у розмірі 44675,28 грн.
Також суд вірно врахував те, що факт виконання умов договору про надання робіт здійснення технічного нагляду № 623-23 НТ від 09.10.2023 та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За обставинами цієї справи, відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов Договору № 626-23ТН про надання робіт зі здійснення технічного нагляду від 09.10.2023, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв'язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування між сторонами договірних правовідносин, а покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є недостатніми.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг.
Суд апеляційної інстанції вважає непереконливими доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції обставин про те, що відповідачем було включено до актів виконаних робіт витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V- IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати), а отже не підлягали оплаті зі сторони Служби відновлення і не дослідження судом того, що вартість робіт визначається відповідно до «Настанови з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 року, як підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Ці доводи не спростовують основних мотивів, з яких виходив суд при ухваленні рішення, а саме: положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають до застосування у даній справі, оскільки відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов Договору №626-23ТН про надання робіт зі здійснення технічного нагляду від 09.10.2023. Така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв'язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.
Отже, враховуючи вищезазначені норми та встановлені у цій справі обставини, проаналізувавши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права із з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, а відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення суд апеляційної інстанції констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26.
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишаються за скаржником відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить покласти на позивача витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
До відзиву на апеляційну скаргу позивач додав копії наступних документів: акт наданих послуг б/н від 16.04.2026 року, платіжну інструкцію № 324 від 13.04.2026 року, рахунок-фактуру № 144 від 13.04.2026 року, ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 2181155 від 17.04.2026 року.
Розглянувши подані документи, колегія суддів виходить з таких мотивів.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження загальної вартості понесених витрат на правову допомогу заявник додав акт наданих послуг.
У вказаному акті зазначено, що сторони договору про надання правової допомоги № 2026/0302-1Д від 03.02.2026 року, Склярова Ольга Юріївна («Адвокат») з однієї сторони, та ТзОВ «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» в особі директора Терещенко Михайла Ігоровича, іменований надалі «Замовник», з іншої сторони, склали цей акт про те, що адвокат передав, а замовник прийняв наступні послуги: 1.Аналіз апеляційної скарги Позивача, рішення суду першої інстанції, матеріалів справи по справі № 909/69/26 - 2000, грн; 2.Підготовка та складання заперечення на апеляційну скаргу у справі № 909/69/26, у тому числі: формування 6 логічних блоків правової позиції; аналіз доводів щодо Настанови № 281; спростування арифметичних розрахунків апелянта; обґрунтування правомірності включення 5% єдиного податку; формування прохальної частини - 4000, 00 грн; 3. Адаптація правової позиції під стадію апеляції - 1500, 00 грн; 4. Процесуальний супровід та робота з витратами - 1500, 00 грн; 5. Формування пакету додатків та подання документів через систему «Електронний суд» - 1000, 00 грн. Загальна вартість вищезазначених Послуг складає 10000, 00 грн.
Також, в акті зазначено, що підписанням цього Акту Замовник підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору № 2026/0302-1Д від 03.02.2026 року, а також не має претензій до Адвоката стосовно отриманих від нього послуг, вказаних у цьому Акті.
Згаданий акт підписано з боку адвоката та клієнта (відповідача) без зауважень.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.
Вище суд апеляційної інстанції виснував, що апеляційна скарга, подана позивачем, підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26, яким відмовлено у задоволенні позову - без змін.
Дослідивши подані відповідачем докази на підтвердження вартості понесених витрат, колегія суддів зазначає, що надання адвокатом правової допомоги на стадії апеляційного провадження у справі № 909/69/26 фактично знайшло відображення у відзиві на апеляційну скаргу та запереченні на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де наведено незмінну позицію відповідача щодо правового регулювання і суті спірних правовідносин між сторонами, яку було викладено під час розгляду справи в суді першої інстанції, і не потребувало значних зусиль та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Отже, застосовуючи критерії розумності та пропорційності, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін і того, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є непропорційним до предмета спору, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з позивача на користь відповідача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме складності справи, а також критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.
Керуючись ст.ст. 8, 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 06.04.2026 року (вх. № 01-05/1052/26 від 07.04.2026 року) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 року у справі № 909/69/26 - без змін.
Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд.11а, код ЄДРПОУ 26345736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи Гетьмана, буд.144Д, код ЄДРПОУ 44911107 ) 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя Р.В. Міліціанов
Суддя І.Ю. Панова