Провадження № 22-ц/803/4643/26 Справа № 202/8925/25 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
20 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трубачова Ірина Юріївна, на заочне рішення Індутріального районного суду м.Дніпра від 20 січня 2026 року у складі судді Недобитюк Н.В. у цивільній справі № 202/8925/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, пред'явленою до ОСОБА_2 , на предмет щомісячного стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5 000 грн, з проведенням наступної індексації, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, обґрунтовуючи це тим що за час сімейного життя у них з відповідачем народилась дитина, яка з 2022 року постійно проживає разом із нею та знаходиться на повному її утриманні, тоді як відповідач участі в утриманні дитини не приймає, у добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання неповнолітнього сина не надає, вихованням дитини не займається, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Заочним рішенням Індутріального районного суду м.Дніпра від 20 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 16 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн (а.с. 62-64).
Рішення суду мотивовано тим, що саме на позивача покладено обов'язок обґрунтувати позовні вимоги. У даній справі позивач не заявляла клопотання про витребування доказів судом, не просила допитати свідків тощо. Водночас, позивач самостійно не довела, що відповідач станом на дату ухвалення рішення має можливість сплачувати аліменти у розмірі 5000 грн, а також не повідомила суду про наявність обставин, що викликані розвитком здібностей дитини, її хворобою тощо, враховуючи при цьому, що позивач сама зазначила про наявність у відповідача старшої дитини, відсутність офіційного його працевлаштування та відсутності майна. Разом з цим суд першої інстанції вважав встановленим, що позивач не намагалася у досудовому порядку вирішити питання сплати аліментів з батьком дитини. Позивач не виявляє бажання комунікувати з відповідачем.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Трубачову І.Ю. звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду змінити в в частині розміру аліментів та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини 5 000 грн, обґрунтовуючи це тим, що, стягуючи аліменти у розмірі 2500 грн, суд першої інстанції не встановив надмірності заявленого позивачем розміру аліментів, як і не навів мотивів відмови у стягненні усієї суми аліментів, про яку просила позивач, самостійно визначивши інший розмір аліментів, не спростувавши доводи позивача та не визнавши заявлений розмір аліментів необґрунтованим, щоб відповідало положенням ст. 182 Сімейного кодексу України. При цьому скаржника наголошує, що суд першої інстанції не врахував принцип рівності прав і обов'язків батьків щодо утримання дитини, що закріплений у ст. 141 Сімейного кодексу України, поклавши на позивача, як матір дитини, надмірний тягар в утриманні дитини та обмежившись сумою у 2 500 грн такого обов'язку батька відносно його дитини, відповідача у справі. Скаржник вважає, що визначений судом першої інстанції розмір стягнутих аліментів не відповідає положенням ст. 141,180,182 СК України, а відмова у частині заявлених вимог є передчасною та необґрунтованою, що є порушенням як матеріального, так і процесуального права.
Відповідач ОСОБА_2 , своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а заочне рішення суду скасувати з ухвалення нового рішення з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем вирішення питання у позасудовому порядку з відповідачем щодо отримання від нього аліментів, недоведеності можливості відповідача сплачувати аліменти у розмірі 5 000 грн, відсутності доказів обставин, що викликані розвитком здібностей дитини, її хвороби тощо за для визначення розміру аліментів у більшій сумі. При цьому суд першої інстанції вважав, що позивач та відповідач мають рівні обов'язки щодо утримання спільної дитини, однак, враховуючи відсутності у суду інформації про можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі, про який просить позивач, визначений Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 06 до 18 років з 01 січня 2026 року на рівні 3512 грн, вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 16 вересня 2025 року.
Колегія суддів не погоджується з такими встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Так, колегією суддів встановлено, 14 вересня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який зареєстровано Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 540, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 .
У шлюбі сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до наданого у копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 25 червня 2019 року.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено з наданого нею Витягу з Реєстру територіальної громади від 26 липня 2024 року (а.с.9).
За відомостями позовної заяви, адже інших відомостей матеріали справи не містять, адреса відповідача є АДРЕСА_2 .
З цього колегією суддів встановлено та сторонами не спростовано факт відсутності спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Колегія суддів наголошує, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев'ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб'єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У відповідності до положень ч.1,2 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, та зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив заявлений нею розмір аліментів, який вона просила стягнути з відповідача, враховуючи те, що відповідач не виявив бажання брати участь в судовому процесі, не скористався своїм правом у наданні доказів неможливості сплати аліментів у заявленому позивачем розмірі, як і не надавав доказів щодо знаходження на його утриманні непрацездатних осіб чи неповнолітніх дітей, а, відтак, такий розмір колегія суддів визнає необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини з боку батька, адже дитина проживає разом із матір'ю та знаходиться на повному її утриманні.
Тож, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції у не повній мірі дослідив фактичні обставини справи та дійшов невірного висновку про часткове задоволення позовних вимог у стягненні аліментів з відповідача на утримання його дитини у розмірі 2500 грн, тоді як заявлений позивачем розмір аліментів у розмірі 5 000 грн буде відповідати справедливому та об'єктивному розподілу обов'язків між батьками на утримання неповнолітнього сина, який проживає разом із матір'ю та яка його утримує повністю, що скаржником не спростовано.
Суд першої інстанції, не дослідивши у повному обсязі фактичні обставини справи, не перевіривши доводи позивача та не надавши повної та об'єктивної оцінки доказам у справі, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, не врахувавши доведеності позивачем цих позовних вимог у повному їх обсязі.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, приймаючи доводи апеляційної скарги до уваги, враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що встановлені всі правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи порушення норм процесуального та матеріального права, як і встановлено доведення позивачем позовних вимог, що є підставою для їх повного задоволення у стягненні з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 грн.
Разом з цим, у відповідності до положень ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
За наведеною вище нормою процесуального права належить постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2026 року щодо стягнення аліментів в межах платежів за один місяць допустити до негайного виконання.
Разом з цим належить відзначити, що вимоги скаржника щодо зміни заочного рішення суду першої інстанції колегія суддів відкидає, адже, збільшуючи розмір стягуваних аліментів з відповідача на користь позивача, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення у даній справі.
Також, враховуючи результат розгляду позовних вимог позивача колегією суддів, належить переглянути питання судових витрат у справі, на підставі ч.13 ст. 141 ЦПК України, та в силу ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору стягнути з відповідача на корить держави у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трубачова Ірина Юріївна - задовольнити частково.
Заочне рішення Індутріального районного суду м.Дніпра від 20 січня 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 грн щомісячно, починаючи стягнення з 15 вересня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 1211,20 грн на користь держави.
Постанову про стягнення аліментів в межах платежів за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено “20» травня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров