Справа № 953/3242/25
Провадження № 2/645/135/26
20 травня 2026 року м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Шевченко Г.С.,
за участю секретаря судового засідання - Пастушенко К.Р.,
представника позивача - адвоката Хоміча А.А.,
відповідача - ОСОБА_1 (дистанційно, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про компенсацію витрат на оплату заборгованості за комунальні послуги,
ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Хоміча Артема Анатолійовича звернувся до суду з позовом, в якому просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за сплачену ним заборгованість за комунальні послуги, яка виникла за період проживання відповідачки в розмірі 49479,9 гривень та покласти на неї судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що згідно Договору купівлі-продажу квартири від 14.08.2015, зареєстрованого в реєстрі за №1879 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . У період з липня 2022 року по квітень 2024 року у зазначеній квартирі проживала одна ОСОБА_1 , яка є невісткою ОСОБА_2 . ОСОБА_2 не заперечує факт того, що добровільно пустив Відповідачку тимчасово проживати у свою квартиру, однак між сторонами не укладався жодний письмовий договір з оренди майна, оскільки вона є жінкою його сина. Оплата комунальних послуг була усною домовленістю, за якою ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання самостійно сплачувати всі платежі, пов'язані з користуванням житла. На час проживання ОСОБА_1 , позивач перебував у селі Байдівка, Старобільського району, Луганської області (окупована територія), та не мав змоги контролювати здійснення платежів, а також виселити із квартири свою невістку, яка порушила усну домовленість про сплату комунальних послуг. До того ж відповідачка покинула родину та не жила разом з сином позивача ОСОБА_3 . Син позивача з їх дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкали окремо за іншою адресою. Після з'ясування, що ОСОБА_1 виїхала із квартири АДРЕСА_1 , була виявлена заборгованість за комунальні послуги у загальному розмірі 49 479,9 гривень, a саме: заборгованість перед КП "Харківводоканал" станом на 01.05.2024 складала 8588,44 гривень; заборгованість перед КП "Житлокомсервіс" станом на 01.05.2024 складала 2412,00 гривень; заборгованість перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"" станом на 30.04.2024 складала 741,34 гривень; заборгованість перед АТ "Харківобленерго" станом на 08.05.2024 складала 12810,33 гривень; заборгованість перед КП "Харківські теплові мережі" станом на 01.04.2024 складала 23293,33 гривень; заборгованість перед КП "Комплекс з вивозу побутових відходів" станом на 01.05.2024 складала 746,85 гривень; списання заборгованості ТОВ ХАРКІВГАЗ ЗБУТ станом на 05.03.2024 року складала 200,18 гривень; заборгованість перед "Газмережі Харківська міська філія" станом 01.05.2024 складала 19,68 гривень; на ремонт внутрішньобудинкової системи водопостачання станом на 08.03.2024 складав 349,02 гривень; ремонт внутрішньобудинкової системи водовідводу станом на 08.03.2024 складав 318,73 гривень. Попри неодноразові звернення позивача з вимогою сплатити борг, відповідачка ухиляється від виконання своїх зобов'язань. Також відповідачка постійно змінює своє місцезнаходження. Окрім того, при виселенні з квартири відповідачка самовільно, без отримання на те згоди власника, вивезла з квартири: коштовні речі, деякі документи та побутову техніку. Для підтвердження достовірності викладених у позові фактів, 24.03.2025 року ОСОБА_2 надав адвокату заяву-повідомлення, у якій особисто засвідчено обставини проживання невістки у його квартирі. 25.03.2025 року сусіди склали Акт про проживання відповідачки без реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації, що містить їх особисті підписи. Внаслідок відмови Відповідачки виконувати свої зобов'язання, ОСОБА_2 , будучи пенсіонером, та не дивлячись на важкий час для країни, змушений був самостійно знайти кошти для погашення заборгованості, аби уникнути відключення комунальних послуг та забезпечити нормальне функціонування житла. Враховуючи викладене, звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 20.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 04.06.2025 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції.
10 червня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення сторони відповідача. ОСОБА_1 повністю заперечує позовні вимоги ОСОБА_2 , які ґрунтуються на підставі усної домовленості з ним щодо її проживання за адресою: АДРЕСА_2 в період з липня 2022 року по квітень 2024 року та зобов'язанням по сплаті комунальних послуг. Цей факт не відповідає дійсності. У зв'язку з цим, надала фото-, відеоматеріали, які були зроблені на її телефоні, де чітко видно, що вона проживає в іншому житловому приміщенні. На поданих фото вказано час і місце, де фото було зроблено. Дані цифрові додатки до пояснення надала суду та сторонам процесу через особистий кабінет Електронного суду. В період з січня 2024 року по червень 2024 року вона проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно геолокації на фотографіях в телефоні відповідають цій адресі. Вся її життєдіяльність того періоду часу зводилась до перебування виключно в районі станції метро Наукова у м. Харкові, в тому числі місце роботи по АДРЕСА_4 . На фото є зображення її протягом вищевказаного періоду у різний час доби на фоні житлового будинку, в якому вона проживала, в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться у сусідньому домі, яке вона часто відвідувала, в квартирі та ліфті, фото із спортзалу «Energym», що знаходиться в сусідньому домі, в якому тренувалась у вказаний період. Також надано фото та відео з її балкону з виглядом на станцію метро Наукова. Тому очевидно, що якщо би вона проживала за адресою, що вказує позивач, то вона не мала б щоденної можливості перебувати в іншій квартирі, проводити вільний час в іншому районі міста (що знаходиться на досить великій відстані), не організовувала би тренування у спортзалі іншого району міста тощо. Проживаючи за адресою: АДРЕСА_3 , вся життєдіяльність проходила біля місця проживання. Також, проживаючи за адресою: АДРЕСА_3 , вона робила онлайн-покупки в мережі інтернет і відповідно отримувала їх Новою Поштою у відділення, що знаходяться поряд з місцем її проживання. Зокрема це відділення №142 (пр-кт Науки 9), яке знаходилось у 100 метрах від будинку її проживання, відділення Укрпошти №61165 ( АДРЕСА_5 (30 м. від дому). Відповідні квитанції про відправлення її замовлень у вказані відділення надала в додатку - 1. Також є підтвердження кур'єрської доставки замовлень від компанії Make Up на вказану адресу з її номером телефону на той час НОМЕР_1 - Додаток 2. Крім того, у позовній заяві позивач зазначив, що не мав можливості контролювати здійснення платежів, а також виселити її із квартири у вищевказаний термін нібито її проживання в його квартирі. При цьому, у позовній заяві зазначено, що позивач проживав у с. Байдівка Старобільського р-ну, Луганської обл. (тимчасово окупована територія України). У написаній позивачем заяві-повідомленні від 24.03.2025 року до адвоката, він «особисто засвідчив обставини проживання невістки у його квартирі». Цей факт суперечить раніше вказаному ним факту про проживання в с. Байдівка. Оскільки для засвідчення такого факту особисто, необхідно перебувати в м. Харків, що сам позивач заперечує у позовній заяві. Вважає позовні вимоги ОСОБА_2 видуманими, такими що не мають ніякого документального підтвердження домовленості щодо її проживання в його квартирі, а також підтвердження її зобов'язання оплачувати комунальні послуги за його квартиру. Вважає, що позивач таким чином вирішив вчинити внаслідок розпочатого кримінального розслідування по справі про викрадення позивачем її малолітньої доньки 02.03.2025 року в м. Коломия. Для цього вчинку позивач знайшов змогу, щоб прибути з тимчасово окупованої території, а контролювати оплату комунальних послуг за власну квартиру він не міг. На даний час порушено кримінальні справу щодо викрадення її доньки позивачем та його спільниками, а сам позивач переховується від слідства на тимчасово окупованій території України в с. Байдівка. Після того як вона виїхала з тимчасово окупованої території (с. Байдівка), вона не підтримувала зв'язку з позивачем, що виключає будь-які домовленості між ними.
11 червня 2025 року до суду надійшла заява відповідачки з відзивом, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що між нею і позивачем не було ніяких усних, так як і будь яких інших, домовленостей про її проживання в квартирі АДРЕСА_1 . У цій квартирі вона з чоловіком і дитиною проживали до 26 лютого 2022 року, звідки виїхали у смт. Краснопавлівка Лозівського району Харківської області. Сюди ж приїхав і позивач зі своєю дружиною із с. Байдівка Старобільського району Луганської області, яке з перших днів повномасштабного вторгнення росії перебувало під контролем її військ. Позивач дочекався повної окупації с. Байдівка, де він проживав усе своє життя, і повернувся до свого постійного місця проживання, будучи прихильником країни-агресора, де продовжив займатися сільськогосподарським виробництвом в якості фермера і сплачувати податки до бюджету окупаційної влади. Таку ж позицію зайняв і її «колишній чоловік» ОСОБА_3 , який повністю розділяє погляди свого батька. 06 березня 2022 року проти волі відповідачки її чоловік разом із позивачем та його дружиною забрали від неї дитину і зібралися їхати у с. Байдівку. Відповідачці нічого не залишалося як поїхати разом з дитиною до них на тимчасово окуповану територію (с. Байдівка Старобільський район Луганська область). Під час перебування у домі позивача в с. Байдівка, відповідач вирішила покинути цю територію разом з дитиною. Але про цей намір дізнався позивач, завдав тілесних ушкоджень і погрожував у випадку чергової спроби покинути окуповану територію. На наступний день відповідач виявила, що зник її паспорт громадянки України. Вважає, що її паспорт викрав позивач, щоб вона не могла виїхати з окупованої території. ОСОБА_1 вдалося самій, але без дитини, яку не віддавали позивач зі своїм сином, виїхати з окупованої території. Повернувшись до м. Харків, 29.07.2022 року, ОСОБА_1 оформила новий паспорт громадянина України і проживала за місцем своєї реєстрації в АДРЕСА_6 в період з серпня 2022 року по вересень 2023 року, що підтверджує заява власника квартири ОСОБА_5 . Цей факт підтверджується також заявами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за місцем мого проживання АДРЕСА_6 . У листопаді 2022 року відповідач вступила до лав Національної гвардії України, і перебуває на військовій службі по теперішній час. Місце служби було в районі станції метро Наукова, тому вирішила проживати ближче до роботи. Так, з вересня 2023 року по січень 2024 року відповідач проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , яку для неї орендував друг. Потім, з січня 2024 року по червень 2024 року відповідачка проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Останній раз відповідач бачила позивача на тимчасово окупованій території України в с. Байдівка 29 липня 2022 року коли виїжджала до м. Харкова. В той момент позивач силою відібрав у неї дитину та сказав щоб відповідачка покинула його дім. Ні в той час, ні пізніше у неї не було ніяких усних домовленостей з ОСОБА_2 щодо проживання у належній йому квартирі та оплаті комунальних послуг. Після повернення в м. Харків, відповідач поступово перевезла всі свої речі та дитячі іграшки, які знаходились у квартирі позивача до свого зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_6 . У подальшому про позивача їй стало відомо те, що він виявився особою, яку було затримано по гарячих слідах на блокпості в м. Снятин ІваноФранківської області після викрадення дитини 02.03.2025 року. Твердження позивача, що ОСОБА_1 з липня 2022 року проживала в його квартирі повністю заперечує, вважає безпідставним і таким, що не відповідає дійсності. Акт за підписом трьох осіб, яким нібито підтверджено проживання відповідача без реєстрації, вважає сфабрикованим позивачем, для того щоб хоч якось прикрасити свій позов доказами по справі. Оскільки документом, що може підтвердити такий факт є Акт обстеження на факт проживання особи без реєстрації місця проживання за даною адресою. Такий Акт видається органом місцевого самоврядування (ідентифікатор послуги 01851, згідно порталу ДІЯ). Відповідач звертає увагу, що форма поданого позивачем «акту» була заздалегідь надрукована з її персональними даними та нібито адресою проживання, що свідчить про заздалегідь спланований вчинок. Звертає увагу також на те, що один із зазначених так званих «сусідів» ОСОБА_8 є орендарем квартири за адресою АДРЕСА_8 , яка належить сину позивача. А в зазначеній квартирі АДРЕСА_9 проживала його колишня дружина, яка після повномасштабного вторгнення росії в Україну виїхала закордон. З липня 2022 року по червень 2024 року відповідач бачила сусідів лише тоді, коли перевозила свої речі із вказаної позивачем квартири. У зв'язку з цим просить суд даний «Акт» вважати неналежним, недостовірним та недопустимим доказом по справі. Також повідомляє суд про те, що її чоловік на той час ОСОБА_3 - син позивача, щоб контролювати життя відповідачки в м. Харків, вимагав, щоб вона проживала за адресою їх спільного проживання та приглядала за квартирою, щоб в неї не проникли безхатченки та не розікрали майно, в той час коли він втік на тимчасово окуповану територію України до своїх батьків у с. Байдівка. Відповідачу вкрай не хотілось цього робити, адже з П'ятихаток досить далеко їхати, але відповідач була змушена туди їхати, щоб поговорити по відеозв'язку з дитиною, оскільки з іншого місця ОСОБА_3 не давав їй можливості спілкуватись з дитиною. Це було своєрідним способом контролю за життям відповідачки дистанційно. Тому позивач і вважає, що відповідачка проживала в його квартирі, не маючи ніяких доказів документального підтвердження цього факту, окрім зібраних пояснень сусідів, які іноді могли бачити її за вказаною адресою із вищезазначених причин. Але їх пояснення ніяк не означають, що відповідач там проживала, оскільки ґрунтуються на узагальнених відомостях - без конкретних дат та часу, що навіть не дають їй можливості спростувати ці пояснення чи заперечити наявними у неї доказами протилежного. З позивачем відповідачка взагалі ніяких відносин не підтримувала і не підтримує, в нього навіть не було мобільного телефону. Ніяких усних домовленостей з ним взагалі не було. Твердження позивача про те, що він не мав змоги контролювати здійснення комунальних платежів не відповідає дійсності, оскільки це завжди можна зробити онлайн, або приїхати особисто і все оплатити. Зазначила, що позивач хоче безпідставно отримати від неї компенсацію за комунальні послуги, які він оплатив за належну йому квартиру за той час, коли відповідачка там не проживала та не користувалась комунальними послугами. Вважає, що позивач таким чином намагається створити їй життєві труднощі, внаслідок невдалої спроби викрасти дитину 02.03.2025 року в м. Коломия.
17 червня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив сторони позивача. Так, представник посилався на те, що відповідачка у своєму відзиві прямо зазначає, що до початку бойових дій у лютому 2022 року вона проживала з чоловіком та малолітньою дитиною у зазначеній квартирі позивача. Також вона підтверджує, що після початку активної фази бойових дій виїхала до с. Байдівка, а з липня 2022 року періодично поверталася до Харкова, остаточно виїхавши туди наприкінці серпня 2022 року. Згідно з її власними твердженнями, ОСОБА_1 “приглядала за квартирою», що свідчить про відсутність інших осіб у приміщенні та підтверджує, що саме вона нею користувалась. Зростання заборгованості за комунальні послуги (зокрема за споживання електроенергії) в цей період також підтверджує факт проживання вказаної особи. Крім того, сама відповідачка зазначає, що запрошувала до квартири "спільних з чоловіком знайомих", що також підтверджує її фактичне володіння і користування квартирою у зазначений період. Позивач ОСОБА_2 є громадянином України, все своє життя проживає в Україні, зокрема у с. Байдівка. До виходу на пенсію працював у Національній поліції України, остання посада - заступник начальника чергової частини, звання - майор поліції. Позивач неодноразово перетинав державний кордон України без жодних зауважень з боку прикордонної чи правоохоронної служби, що виключає наявність підстав для сумнівів у його доброчесності. Заяви ОСОБА_1 про нібито фермерську діяльність позивача також не відповідають дійсності. Жодних доказів або документів щодо цього надано не було. Сільськогосподарська діяльність вимагає наявності значних земельних ділянок та матеріальних ресурсів, чого 67-річна особа, яка перебуває на пенсії, об'єктивно не має. Відповідачка намагається довести, що з серпня 2022 року по вересень 2023 року проживала у квартирі своєї матері ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_6 . Зазначена квартира є однокімнатною, розташованою на п'ятому поверсі п'ятиповерхівки у селищі П'ятихатки, яке наближене до зони активних бойових дій, і квартира зазнавала пошкоджень унаслідок російських обстрілів. Натомість квартира позивача - двокімнатна, облаштована технікою та ремонтом, знаходиться у більш безпечному районі на третьому поверсі. Станом на 15.06.2025 року за квартирою ОСОБА_5 наявна заборгованість за комунальні послуги у сумі 39 030,85 грн, що вказує на їх очікування та сподівання щодо списання боргів за комунальні послуги. ОСОБА_1 у своїх поясненнях посилається на відправлення та отримання поштових відправлень Новою Поштою (08.03.2024 та 26.05.2024 року). Проте 26.05.2024 року відповідачка перебувала за межами України, що унеможливлює фізичне отримання вказаної посилки. Такі суперечності ще раз підтверджують відсутність достовірності у її поясненнях. Крім того, адреса відправлення: АДРЕСА_10 ) фактично є сусідньою з квартирою позивача, що свідчить про регулярне перебування відповідачки в зазначеному районі (додається конверт, відправлення з цього відділення Нової пошти за 13.03.2024). Отже, усі наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 фактично користувалася квартирою позивача за зазначеною адресою протягом усього періоду з 2022 по 2024 рік, не оплачуючи при цьому витрати на комунальні послуги. Її твердження у відзиві є суперечливими, непослідовними та не підтверджуються належними доказами.
20 червня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення сторони відповідача. Так, відповідач посилалась на те, що у відповіді на відзив від 17.06.2025 року позивачем в додатку №3 подано копію відповіді військової частини НОМЕР_2 на адвокатський запит ОСОБА_9 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 . Даний документ не має ніякого відношення по суті до даного позову, оскільки ОСОБА_3 та його представник не є стороною в даному позові. Інформація вказана у відповіді на адвокатський запит не має юридичного змісту в межах даного цивільного провадження. Також позивачем в додатку 12 до позовної заяви надано рахунки за комунальні послуги та квитанції про їх оплату, на підставі який позивач вимагає від неї компенсацію. Якщо уважно розібратись у наданих рахунках та квитанціях про оплату, то в жодному з них позивач не вказаний як платник рахунків за комунальні послуги. В поданих квитанціях про оплату вказаний платник - ОСОБА_10 , фактичний платник - ОСОБА_11 , призначення платежу - газопостачання, водопостачання, теплопостачання та інші комунальні послуги - ОСОБА_10 або ОСОБА_11 . Жодної інформації в призначенні платежів про оплату комунальних послуг, яка б свідчила про споживання ОСОБА_1 даних послуг не вказано. Натомість, вказано у призначенні платежів інших вищевказаних осіб. Відповідно до наданих позивачем доказів у вигляді квитанцій про оплату комунальних послуг, позивач підтверджує факт оплати іншими особами, проте компенсацію вимагає для себе. Такі факти ставлять під сумнів позовні вимоги позивача, оскільки докази надані ним не підтверджують оплати ним комунальних послуг, що суперечить суті позовних вимог. В додатку 11 до позову надано рахунки за 2023-24 рік та квитанції про оплату послуг газопостачання, теплопостачання, платниками яких у квитанціях вказані такі особи як ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . Жодної інформації по оплату цих комунальних послуг позивачем ОСОБА_2 не надано. Також подано як доказ записку про ремонт та його суму, але не надано квитанції про оплату такого ремонту. Позивач не надав до матеріалів справи жодного доказу, який підтвердив би оплату ним комунальних послуг за період, що вказаний у позові. Також відсутні докази про оплату ним комунальних послуг за 2022 рік та перший квартал 2023 року. У відповіді позивача на її відзив на позов у додатку 1 надано копії квитанцій від ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ за період з травня 2023 року по липень 2024 року, за виключенням квитанцій за червень 2023 року, серпень 2023 року, березень 2024 року. Хоча позовні вимоги стосуються компенсації за оплату комунальних послуг за період з липня 2022 року по квітень 2024 року. Також у цих квитанціях немає жодної згадки про позивача. Отримувачем комунальних послуг вказано особу ОСОБА_13 .
Ухвалою суду від 16.07.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про направлення справи за підсудністю.
Ухвалою суду від 16.07.2025 задоволено заяви сторін про виклик та допит свідків сторони позивача та відповідача.
14.08.2025 до суду надійшли додаткові пояснення сторони позивача, в яких позивач посилається на обставини несення військової служби відповідачкою, зазначення нею контактної адреси.
06.10.2025 представником позивача до суду подано клопотання про долучення доказів.
Ухвалою суду від 05.11.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Хоміч А.А. позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог.
Суд, вислухавши учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (постанова від 28 вересня 2021 року у справа № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20).
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 450/2875/19, провадження № 61-5051св22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судом встановлено, що згідно договору-купівлі продажу квартири від 14.08.2015, зареєстрованого в реєстрі за №1879 ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно інформаційної довідки з реєстру територіальної громади міста Харкова від 08.04.2025 за адресою: АДРЕСА_11 не зареєстровано місце проживання/перебування жодної особи.
Згідно відповіді №1272726 від 08.04.2025, адресою реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 є: АДРЕСА_6 .
ОСОБА_2 , звертаючись до суду з цим позовом в особі представника посилався на те, що у період з липня 2022 року по квітень 2024 року у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1 , проживала ОСОБА_1 , яка є його невісткою. За усною домовленістю сторін, відповідач повинна була сплачувати всі платежі, пов'язані з користуванням житлом. Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач ОСОБА_1 за комунальні послуги не сплачувала, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 49 479, 9 гривень, a саме:
- заборгованість перед КП "Харківводоканал" станом на 01.05.2024 складала 8588,44 гривень;
- заборгованість перед КП "Жилокомсервіс" станом на 01.05.2024 складала 2412,00 гривень;
- заборгованість перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"" станом на 30.04.2024 складала 741,34 гривень;
- заборгованість перед АТ "Харківобленерго" станом на 08.05.2024 складала 12810,33 гривень;
- заборгованість перед КП "Харківські теплові мережі" станом на 01.04.2024 складала 23293,33 гривень;
- заборгованість перед КП "Комплекс з вивозу побутових відходів" станом на 01.05.2024 складала 746,85 гривень;
- списання заборгованості ТОВ ХАРКІВГАЗ ЗБУТ станом на 05.03.2024 року складала 200,18 гривень;
- заборгованість перед "Газмережі Харківська міська філія" станом 01.05.2024 складала 19,68 гривень;
- на ремонт внутрішньобудинкової системи водопостачання станом на 08.03.2024 складав 349,02 гривень;
- ремонт внутрішньобудинкової системи водовідводу станом на 08.03.2024 складав 318,73 гривень.
Як вбачається з долучених стороною позивача квитанцій про сплату комунальних послуг, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 сплачено наявну заборгованість в розмірі 49479,90 грн. (т. 1 а.с. 22-35).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обставинами, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За п. 6 ст. 1 ЗУ «Про житвово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати своє майно, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до ст. 156, 162 Житлового кодексу України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім'ї зобов'язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом перевірено доводи ОСОБА_2 , на яких ґрунтуються заявлені вимоги, зокрема щодо порушення прав та законних інтересів позивача у спірних відносинах ОСОБА_1 .
Будь-яких доказів, що свідчать про наявність між сторонами угоди про найм/оренду/користування квартири та про домовленість сторін щодо сплати комунальних послуг до суду не надано. Саме по собі твердження сторони позивача про наявність усної домовленості, яке оспорюється відповідачем не може свідчити про наявність договірних відносин між сторонами, а також і про наявність факту порушення відповідачем умов такої домовленості.
За відсутності укладеного договору найму житла немає правових підстав для стягнення плати за користування житлом - таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №501/2332/21
Допитані у судовому засіданні свідки також не підтвердили наявності договірних правовідносин між позивачем та відповідачкою з приводу оплати комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, допитані за клопотанням сторони відповідача свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_14 повідомили про місце проживання ОСОБА_1 в період з липня 2022 року по квітень 2024 року за адресами: АДРЕСА_6 , також: АДРЕСА_3 .
Допитані в судовому засіданні за клопотанням сторони позивача свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 підтвердили факт тимчасового перебування відповідачки у певні періоди часу впродовж 2022-2024 р.р. за адресою: АДРЕСА_2 , однак жодним чином не підтвердили наявність у ОСОБА_1 зобов'язань зі сплати комунальних послуг за вказаною адресою або наявності домовленостей щодо цього з ОСОБА_2 .
Суд, вирішуючи спір, надаючи оцінку предмету й підставам заявленого позову, наданим сторонами доказам, установивши фактичні обставини спору, виходить із того, що позивач не довів обставин, які б підтверджували наявність порушення його прав та/або законних інтересів відповідачем.
Так, ані ОСОБА_2 , ані його представник протягом розгляду справи не надали доказів на підтвердження наявності між позивачем та ОСОБА_1 договірних правовідносин, а також порушення відповідачем умов договору, як підстав позову. Таким чином, ОСОБА_2 , який як власник майна повинен утримувати належне йому майно, не доведено порушення його прав чи інтересів саме ОСОБА_1 . Доказів, що свідчать про порушення відповідачем обов'язку сплачувати комунальні послуги, що надаються за адресою належної позивачу квартири до суду не надано.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних й допустимих доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов'язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_2 , як на підставу наявності у ОСОБА_1 обов'язку сплати комунальних послуг посилається на те, що відповідачка певний час проживала в його квартирі та споживала комунальні послуги, отже була споживачем.
Разом із тим, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_1 була споживачем комунальних послуг за адресою: адресою: АДРЕСА_2 у період з липня 2022 року по квітень 2024 року та в порушення свого обов'язку не сплачувала комунальні послуги, а позивач їх самостійно оплатив, як підставу вимоги про компенсацію цих витрат. Як вбачається з квитанцій, наданих пердставником позива до суду, ОСОБА_2 не зазначений у них платником комунальних послуг.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними засобами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Доводи сторони позивача про наявність заборгованості за комунальні послуги в сумі 49479,90 грн. та про порушення прав ОСОБА_2 відповідачем, щодо несплати вказаної заборгованості, зводяться до власного тлумачення норм права та до припущень, на яких доказування грунтуватися не може (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити, у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про компенсацію витрат на оплату заборгованості за комунальні послуги - відмовити.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_12 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6
Повний текст рішення складено 20.05.2026 р.
Суддя Г. С. Шевченко