Провадження № 11-сс/4823/200/26 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18 травня 2026 рокум. Чернігів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваної - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 квітня 2026 року,
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено частково клопотання старшої слідчої в ОВС відділу слідчого управління ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12024270000001024 від 17 жовтня 2024 року та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме, до 28 червня 2026 року, з визначенням розміру застави, що становить 665 600 грн стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Чигирин Черкаської області, громадянки України, без освіти, неодруженої, не працевлаштованої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , такої, що на підставі ст. 89 КК України, судимості не має,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, зокрема інкриміновано 12 епізодів, особи підозрюваної, а саме її вік, соціальні зв'язки, сімейний та майновий стан, а також з урахуванням доведеності існування ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України, а саме, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та таким чином перешкодити кримінальному провадженню, а тому запобіжний захід у виді тримання під вартою із застосуванням застави може запобігти настанню ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати в частині призначення розміру застави та постановити нову ухвалу, якою визначити підозрюваній ОСОБА_8 заставу у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Звертає увагу на те, що протокол затримання складено з грубим порушенням норм процесуального права та складений у іншому провадженні, а саме, від 17.10.2026 та за ч. 1 ст. 263 КК України, і має розбіжності з повідомленням про підозру, а тому не може бути доказом по справі і мав бути визнаний слідчим суддею недопустимим доказом, що в подальшому за собою тягло б негайне звільнення підозрюваного з-під варти з огляду на відсутність законних підстав для затримання. На думку захисту, визначений розмір застави є непомірним та унеможливлює її внесення, оскільки слідчим суддею не враховано майновий стан підозрюваної та її оточення, які не володіють статками. Посилаючись на практику Європейського Суду зазначає, що при визначенні розміру застави слід не допускати такого її розміру, який є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який наполягав на залишенні ухвали слідчого судді без змін, підозрювану та її захисника, які просили задовольнити вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Мета застосування запобіжних заходів передбачена ст. 177 КПК України.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ч. 1 ст. 178 КПК України.
Як вбачається з матеріалів провадження, у провадженні слідчого управління ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024270000001024 від 17 жовтня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
28 квітня 2026 року о 06 годині 35 хвилині ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
28 квітня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні з метою збуту, незаконному зберіганні з метою збуту та незаконному збуті наркотичного засобу, обіг якого обмежено, метадону (фенадону), вчиненому групою осіб, повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Слідчим суддею установлено наявність ризиків того, що ОСОБА_8 може вчинити дії щодо переховування від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та таким чином перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, тому дійшов висновку, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваної.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.
Задовольняючи частково клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з визначенням розміру застави, слідчий суддя цілком правильно з урахуванням мети і підстав застосування запобіжного заходу дійшов висновку про необхідність застосування до неї саме такого запобіжного заходу. При цьому, в повній мірі були дотримані вимоги статей 178, 194 КПК України, врахувавши вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона підозрюється, а також із врахуванням даних про особу підозрюваної.
При цьому враховується, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що підозрювана обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні у майбутньому.
Таким чином, слідчий суддя, при прийнятті рішення про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, перевірив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, і зазначені обставини підтверджені достатніми даними, які досліджені та оцінені слідчим суддею в судовому засіданні. При цьому була розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів, але аналіз наданих матеріалів не забезпечив такої.
Колегія суддів вважає, що слідчим суддею враховані всі обставини, з якими закон пов'язує вирішення питання про обрання запобіжного заходу, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого та дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу.
Крім того, Європейська комісія з прав людини у своєму рішенні за скаргою «Феррарі - Браво проти Італії» вказала, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі є метою досудового розслідування, а саме: встановлення реальних збитків та кваліфікуючих ознак, досягнення цілей якого і є тримання під вартою. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку, чи для складання обвинувального акту, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Надаючи оцінку доводам захисту, зазначеним в скарзі, про недопустимість доказу протоколу затримання, на якому ґрунтується повідомлення про підозру, апеляційний суд виходить з того, що на стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на цій стадії може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя надав оцінку цьому доводу сторони захисту та дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість такого доказу, а остаточна оцінка зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час розгляду кримінального провадження по суті.
Разом з тим, слідчий суддя, з урахуванням положень ст.ст. 182,183 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини дійшов висновку щодо можливості визначення застави у розмірі 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатної особи.
Отже, дійшовши правильного висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя при визначенні розміру застави, у повній мірі врахував обставини, з якими закон пов'язує вирішення питання застосування запобіжного заходу та питання визначення застави.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Він повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. А ч. 5 ст. 182 КПК визначає межі суми застави для злочинів різних категорій і також зазначає, що у виняткових випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у визначених законодавством межах не здатна забезпечити виконання підозрюваною особою покладених на неї обов'язків, то може бути призначена у розмірі, що перевищує максимальний рівень.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ (рішення у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain, заява № 12050/04 від 28.09.2010, пункти 78 - 81); «Істоміна проти України» (Istomina v. Ukraine, заява № 23312/15 від 13.01.2022, пункт 25) рішення щодо розміру застави повинне гарантувати виконання процесуальних обов'язків і бути співмірним майновому стану підозрюваного.
На даному етапі досудового розслідування, колегія суддів погоджується із рішенням слідчого судді про те, що застава у визначеному ним розмірі, який не перевищує передбачений п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК, належним чином обґрунтована та буде співмірною і пропорційною щодо конкретної особи, необхідною і достатньою для забезпечення виконання підозрюваною, покладених на неї обов'язків та досягненню завдань кримінального провадження.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі слідчим суддею рішення, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 , а ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 квітня 2026 року, якою застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів щодо ОСОБА_8 , з визначення розміру застави - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4