Справа № 950/324/26
Номер провадження 2-а/950/11/26
"20" травня 2026 р. Лебединський районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді: Бакланова Р. В.
за участю секретаря судового засідання Гладкової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, у якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6576712 від 28.01.2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.01.2026 року поліцейським Роменського районного управління поліції ГУНП в Сумській області старшим сержантом поліції Каплуном Валерієм Володимировичем винесено постанову серії ЕНА № 6576712, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивачу поставлено у вину те, що він 28.01.2026 року о 06 год. 01 хв. 40 сек. у м. Ромни по вул. Київській, 111, керував автобусом та здійснював регулярне перевезення пасажирів за маршрутом Лебедин Київ без погодження маршруту руху транспортного засобу у відповідному органі Національної поліції України, чим порушив п. 32.1 Правил дорожнього руху України.
Позивач вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не є належним суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, є водієм, а не перевізником чи власником транспортного засобу. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не доведено факту здійснення саме регулярних або регулярних спеціальних пасажирських перевезень, які потребують погодження маршруту з уповноваженим підрозділом Національної поліції України. На думку позивача, сама постанова не містить належного обґрунтування, у ній не зазначено, яким саме законом або підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обов'язок погодження маршруту у спірних правовідносинах, не наведено доказів, які підтверджують наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення.
Позивач також посилається на те, що транспортний засіб Mercedes Benz Sprinter 313 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_2 , а згідно з тимчасовим реєстраційним талоном використовується ОСОБА_3 . При цьому в оскаржуваній постанові зазначено інші відомості про належність транспортного засобу, що, на думку позивача, свідчить про неповне з'ясування обставин справи посадовою особою відповідача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив. Відповідач зазначає, що постанова серії ЕНА № 6576712 від 28.01.2026 року є законною та обґрунтованою, оскільки позивач здійснював перевезення пасажирів за маршрутом Лебедин Київ без погодження маршруту руху транспортного засобу з відповідним органом Національної поліції України. Відповідач посилається на те, що наявний відеозапис з бодікамери поліцейського, а також копії договорів про нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом, надані самим позивачем, підтверджують фактичне здійснення перевезення пасажирів.
Відповідач вважає, що під час перевірки поліцейським було встановлено порушення вимог, які регулюють нерегулярні перевезення, а саме встановлення та стягнення плати за проїзд з окремих пасажирів, самостійне не передбачене умовами договору визначення початкових, проміжних і кінцевих пунктів перевезень, здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки та висадки пасажирів на маршрутах регулярних перевезень, а також здійснення перевезень без внесення інформації до Єдиного комплексу інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті.
Відповідач також зазначає, що надані позивачем документи не спростовують факту перевезення пасажирів та не підтверджують відсутності складу адміністративного правопорушення. Окремо відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 грн, посилаючись на їх неспівмірність, незначну складність справи та відсутність належного документального підтвердження фактичного понесення таких витрат.
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, доводи позовної заяви, відзив на позов, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначена конституційна норма є базовою для вирішення цього спору, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, а оскаржувана постанова є індивідуальним актом, яким особу притягнуто до адміністративної відповідальності. Отже, саме відповідач повинен довести, що при винесенні постанови діяв на підставі закону, у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Судом встановлено, що 28.01.2026 року поліцейським Роменського районного управління поліції ГУНП в Сумській області старшим сержантом поліції Каплуном В.В. винесено постанову серії ЕНА № 6576712, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Частина 2 ст. 140 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах, розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об'єктів дорожнього сервісу, здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування.
Суд звертає увагу, що диспозиція ч. 2 ст. 140 КУпАП є бланкетною. Це означає, що для встановлення складу правопорушення недостатньо лише посилання на ч. 2 ст. 140 КУпАП. Необхідно визначити, який саме нормативно правовий акт встановлює відповідний порядок погодження, у чому полягає цей порядок, на кого покладено відповідний обов'язок та які саме дії чи бездіяльність особи свідчать про його порушення.
В оскаржуваній постанові зазначено, що позивач порушив п. 32.1 Правил дорожнього руху України. Пункт 32.1 Правил дорожнього руху України передбачає, що з уповноваженими підрозділами Національної поліції узгоджуються розміщення в смугах відведення автомобільних доріг або червоних лініях міських вулиць і доріг та їх штучних спорудах кіосків, павільйонів, рекламоносіїв, пересувних торговельних пунктів, а також на прилеглих територіях, будинках, спорудах адміністративних приміщень підприємств, установ та організацій, умови та порядок руху колон у складі більш як п'яти механічних транспортних засобів, порядок буксирування двох і більше транспортних засобів, а також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами.
Разом з тим, зі змісту п. 32.1 Правил дорожнього руху України безпосередньо не вбачається покладення на водія транспортного засобу обов'язку погоджувати з Національною поліцією маршрут руху при здійсненні перевезення пасажирів. Зазначена норма містить загальне положення про погодження окремих питань забезпечення безпеки дорожнього руху, однак не визначає спеціального порядку погодження автобусного маршруту, не встановлює суб'єкта такого погодження та не конкретизує відповідальну особу в разі здійснення нерегулярного пасажирського перевезення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідною є наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, а саме об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язані з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не було належним чином з'ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, відповідачем не з'ясовано, чи був позивач суб'єктом відповідного правопорушення, чи був маршрут таким, що підлягав погодженню з Національною поліцією, чи здійснювалося саме перевезення за встановленим маршрутом руху транспортних засобів загального користування, а також якою нормою права на позивача покладено обов'язок погодити такий маршрут.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Такими даними можуть бути протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, пояснення свідків, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів та технічних засобів, фото і відеозапис, а також інші документи.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Аналогічний підхід закріплений у ст. 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Водночас ч. 2 ст. 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме Головне управління Національної поліції в Сумській області повинно було довести правомірність постанови серії ЕНА № 6576712 від 28.01.2026 року.
Оцінюючи оскаржувану постанову як доказ, суд зазначає, що сама по собі постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення. Постанова є рішенням суб'єкта владних повноважень, законність якого перевіряється судом, а тому вона не може одночасно виступати єдиним і достатнім доказом доведеності вини особи.
Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17, відповідно до якої саме по собі описання адміністративного правопорушення у постанові не може вважатися належним доказом вчинення особою такого правопорушення, якщо відповідні обставини не підтверджені іншими належними та допустимими доказами.
Також Верховний Суд у постановах від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 зазначав, що процесуальний обов'язок доказування правомірності постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладається саме на суб'єкта владних повноважень.
Судом досліджено постанову серії ЕНА № 6576712 від 28.01.2026 року. З її змісту вбачається, що позивачу поставлено у вину керування автобусом та здійснення регулярного перевезення пасажирів за маршрутом Лебедин Київ без погодження маршруту руху транспортного засобу у відповідному органі Національної поліції України. Водночас у постанові не зазначено, на підставі якого саме нормативно правового акта саме водій ОСОБА_1 був зобов'язаний погодити маршрут руху транспортного засобу з органом Національної поліції України.
У постанові не наведено доказів того, що позивач є автомобільним перевізником, власником транспортного засобу, організатором маршруту, замовником транспортних послуг або іншою особою, на яку закон покладає обов'язок погодження маршруту. Також у постанові не наведено належних даних про те, що позивач здійснював перевезення саме за встановленим маршрутом руху транспортних засобів загального користування, який був затверджений у встановленому законом порядку та підлягав погодженню з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Судом досліджено надані документи щодо транспортного засобу Mercedes Benz Sprinter 313 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Із матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб належить не позивачу, а іншій особі, а саме ОСОБА_2 , та використовується за тимчасовим реєстраційним талоном Некрасом Євгеном Володимировичем. Зазначені документи спростовують висновок про те, що позивач є власником транспортного засобу або особою, яка організовує відповідне перевезення. Крім того, суд бере до уваги, що в оскаржуваній постанові зазначено інші відомості про належність транспортного засобу, а саме ОСОБА_4 , що додатково свідчить про неповне встановлення посадовою особою обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Судом оцінено надані договори щодо здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом. Зазначені договори свідчать про оформлення відносин щодо нерегулярних перевезень пасажирів та не підтверджують, що позивач здійснював регулярні перевезення як перевізник за встановленим маршрутом руху транспортних засобів загального користування. Суд враховує доводи відповідача про те, що самі по собі ці договори не спростовують факту перебування пасажирів у транспортному засобі або наміру здійснити перевезення. Разом з тим, зазначена обставина не звільняє відповідача від обов'язку довести склад адміністративного правопорушення, а саме, що 28.01.2026 року позивач здійснював саме ті перевезення, які підпадають під ознаки ч. 2 ст. 140 КУпАП, і що саме позивач був суб'єктом обов'язку щодо погодження маршруту.
Суд приходить до висновку, що такі обставини відповідачем не доведені.
Судом також оцінено доводи відповідача про наявність відеозапису з бодікамери поліцейського. Навіть за умови, що відеозапис підтверджує факт перебування пасажирів біля транспортного засобу, посадки пасажирів, розмови позивача з працівниками поліції або фактичного наміру здійснення перевезення, такий доказ сам по собі не підтверджує наявності всіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Факт перевезення пасажирів не є тотожним факту порушення порядку погодження маршруту. Для наявності складу правопорушення необхідно встановити, що перевезення здійснювалося саме за встановленим маршрутом руху транспортних засобів загального користування, що такий маршрут підлягав погодженню з уповноваженим підрозділом Національної поліції, що обов'язок погодження маршруту покладався саме на позивача, а також що позивач умисно або з необережності порушив такий порядок.
Жодна з наведених обставин належними та допустимими доказами не підтверджена.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що встановлення та стягнення плати за проїзд з окремих пасажирів, самостійне визначення початкових, проміжних і кінцевих пунктів перевезення або здійснення посадки та висадки пасажирів автоматично свідчать про вчинення правопорушення за ч. 2 ст. 140 КУпАП. Такі обставини, навіть у разі їх підтвердження, можуть свідчити про необхідність перевірки дотримання правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, однак не замінюють доказування саме того складу адміністративного правопорушення, який зазначено в оскаржуваній постанові. Ч. 2 ст. 140 КУпАП встановлює відповідальність не за будь яке порушення правил перевезення пасажирів, а саме за порушення визначеного законодавством порядку погодження відповідних дій з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Суд бере до уваги, що Закон України «Про дорожній рух» визначає повноваження Національної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема щодо погодження проектів та схем організації дорожнього руху, маршрутів руху пасажирського транспорту, маршрутів організованого руху громадян і місць їх збору. Проте наявність у Національної поліції відповідних повноважень не означає автоматичного існування складу адміністративного правопорушення у діях будь якого водія, який перевозить пасажирів. Для притягнення особи до відповідальності має бути встановлено конкретний обов'язок саме цієї особи, конкретний порядок погодження та факт його порушення.
Відповідач посилається на положення Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 року. Суд зазначає, що ці правила регулюють порядок надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, у тому числі питання регулярних, регулярних спеціальних та нерегулярних перевезень. Разом з тим, відповідач у постанові не зазначив, яку саме норму цих Правил порушив позивач, у чому конкретно полягало порушення, та чому відповідальність за таке порушення повинна наставати саме за ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Суд не може підміняти собою орган, який виніс постанову, та самостійно формулювати нову фабулу адміністративного правопорушення або змінювати правову кваліфікацію дій особи. Суд перевіряє законність саме тієї постанови, яка була винесена відповідачем, у межах тих фактичних обставин і правової кваліфікації, які в ній зазначені.
Оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування того, що позивач здійснював перевезення за встановленим маршрутом руху транспортних засобів загального користування. Не містить вона і даних про те, що маршрут Лебедин Київ у конкретних обставинах справи був саме маршрутом, який потребував погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції у значенні ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Суд також оцінює довід позивача щодо відсутності акту обстеження ділянки вулично шляхової мережі. Суд зазначає, що цей довід не є визначальним для вирішення справи, оскільки суть інкримінованого правопорушення полягає не у неналежному стані дороги чи проведенні робіт на дорозі, а у нібито порушенні порядку погодження маршруту пасажирського перевезення. Тому відсутність акту обстеження ділянки вулично шляхової мережі сама по собі не є безумовною підставою для скасування постанови у цій справі. Водночас навіть без урахування цього доводу суд приходить до висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення, оскільки відповідачем не доведено суб'єкт, об'єктивну сторону та нормативну підставу відповідного обов'язку позивача.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити найменування органу або посадової особи, який виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа, опис обставин, установлених при розгляді справи, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, прийняте у справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху також повинна містити відомості про дату, час і місце вчинення правопорушення, транспортний засіб, технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, розмір штрафу, порядок його сплати, порядок оскарження та інші обов'язкові дані.
Формальна наявність у постанові окремих реквізитів не звільняє посадову особу від обов'язку встановити й описати всі істотні обставини правопорушення. Зміст постанови повинен давати особі можливість зрозуміти, за які саме дії її притягнуто до відповідальності, яку норму вона порушила та чому саме ці дії утворюють склад адміністративного правопорушення.
У даному випадку оскаржувана постанова не містить достатнього опису обставин, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Суд враховує практику Великої Палати Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 543/775/17 зазначено, що справи щодо оскарження постанов про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними судами як публічно правові спори, а при поданні таких позовів застосовуються положення Закону України «Про судовий збір». Ця правова позиція є релевантною для вирішення питання про судові витрати у даній справі.
Також суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15 ц, у якій сформульовано підхід до розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Такі витрати мають бути підтверджені належними доказами, бути реальними, необхідними та співмірними зі складністю справи й обсягом наданих послуг. Суд повинен оцінювати не лише факт заявлення таких витрат, а й докази їх фактичного понесення або обов'язку їх сплатити.
Застосовуючи зазначені правові висновки до цієї справи, суд приходить до висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань, оскільки позовні вимоги в основній частині підлягають задоволенню. Водночас витрати на правничу допомогу у сумі 15 000 грн не підлягають стягненню, оскільки позивачем не надано достатніх належних і допустимих доказів їх фактичного понесення, обсягу наданих послуг, детального опису робіт, доказів оплати або обов'язку оплатити такі послуги саме у заявленому розмірі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи недоведеність відповідачем наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, суд приходить до висновку, що постанова серії ЕНА № 6576712 від 28.01.2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що оскаржувана постанова винесена 28.01.2026 року, позовна заява сформована та подана через підсистему «Електронний суд» 07.02.2026 року. Отже, позов подано у межах десятиденного строку звернення до суду, передбаченого ст. 289 КУпАП та ст. 286 КАС України для цієї категорії спорів. За таких обставин підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні, оскільки такий строк не пропущено. Водночас ця обставина не впливає на задоволення основних позовних вимог.
Щодо судових витрат суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп., що підтверджується матеріалами справи. Оскільки позов у частині скасування постанови та закриття провадження підлягає задоволенню, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з того, що відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу таких витрат учасник справи повинен надати докази їх розміру, обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також докази їх оплати або обов'язку сплатити.
У матеріалах справи наявні відомості про представництво позивача адвокатом, однак відсутні належні докази, які б підтверджували фактичне понесення витрат на правничу допомогу саме у сумі 15 000 грн, а саме договір про надання правничої допомоги з визначенням порядку та розміру оплати, акт приймання передачі наданих послуг, детальний опис робіт, платіжні документи або інші належні докази виникнення обов'язку сплатити зазначену суму.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню в основній частині. Постанова підлягає скасуванню, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, судовий збір підлягає стягненню з відповідача, а у стягненні витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 286 КАС України, ст. ст. 7, 9, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284, 289 КУпАП, ст. 19 Конституції України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Постанову Головного управління Національної поліції в Сумській області серії ЕНА № 6576712 від 28.01.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп.
У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Лебединський районний суд Сумської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі складення повного тексту рішення або розгляду справи без повідомлення учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: РОМАН БАКЛАНОВ