Справа № 944/269/24
Провадження №1-кп/944/524/26
19.05.2026 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
особи, стосовної якої розглядається клопотання ОСОБА_4
законного представника особи, стосовної якої розглядається клопотання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в м.Яворів клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141350001243 від 21.11.2023 відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грушів Яворівського району Львівської області,та фактично проживаючого за адресом: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
02.11.2023 близько 08 год. 30 хв. ОСОБА_4 , в умовах дії воєнного стану, який відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення в Україні воєнного стану», Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-1Х «Про затвердження Указу Президента України «Про введення в Україні воєнного стану» на території України введено воєнний стан, та Указом Президента України № 451/2023 від 26 липня 2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 3275-ЇХ від 27.07.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, перебуваючи у приміщенні житлового будинку, а саме у спальній кімнаті, що за адресою: АДРЕСА_2 , страждаючи тяжким психічним розладом у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку зумовленого епілепсією, внаслідок чого останній не міг усвідомлювати свої дії і керувати ними, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, таємно викрав із гаманця, який знаходився на комоді у спальній кімнаті та належить ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 100 доларів США, що станом на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння згідно курсу Національного банку України становить 3626 гривень. З викраденими грошовими коштами ОСОБА_4 покинув місце вчинення суспільно-небезпечного діяння та викраденим розпорядився на власний розсуд.
Своїми протиправними діями ОСОБА_4 учинив суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за ознаками суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.4 ст.185 КК України у вигляді надання стаціонарної психіатричної допомоги в примусовому порядку, оскільки останній у період інкримінованих йому дій страждав тяжким психічним розладом, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторного психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Потерпілий ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розгляд кримінального провадження проводити без його участі, вказав, що претензій до ОСОБА_4 не має.
Захисник - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечив щодо задоволення клопотання прокурора.
Законний представник особи, стосовно якої розглядається клопотання ОСОБА_5 просив задовольнити клопотання та призначити сину заходи медичного характеру із застосуванням до нього амбулаторного лікування.
В судовому засіданні особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_4 в присутності захисника, а також законного представника, не заперечував факту вчинення ним крадіжки, а також не заперечував проти застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, безпосередньо дослідивши докази подані під час судового розгляду, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, провівши судовий розгляд, перевіривши доводи учасників процесу, суд дійшов такого висновку.
Факт вчинення ОСОБА_4 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, стверджується доказами, що містяться у матеріалах кримінального провадження і досліджені в судовому засіданні, зокрема витягом з ЄРДР, протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 21.11.2023, згідно якої ОСОБА_7 зазначив, що в період часу з 26.10.2023 по 20.11.2023 невідома особа шляхом вільного доступу проникла в його житловий будинок, та з гаманця здійснила крадіжку грошових коштів в сумі 100 доларів США; протоколом проведення слідчого експерименту від 08.12.2023, та фототаблицями до нього; дорученням опретивному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій; рапортом полійцейсього; постановою про призначення амбулаторної психіатричної експертизи від 28.11.2023.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №1361 від 15.12.2023, ОСОБА_4 у період інкримінованого йому діяння страждав і в теперішній час страждає тяжким психічним розладом у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку зумовленого епілепсією з вираженим психоорганічним синдромом, рідкими судомними нападами з вираженими змінами особи по епітипу. За своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій та керували ними. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги з метою його обов'язкового лікування. За своїм психічним станом ОСОБА_4 не може правильно сприймати обставини по справі та давати покази по них. Відносно ОСОБА_4 рекомендовано застосування стаціонарних примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги з метою його обов'язково лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь відповідно до положень ст. 92 КК України.
Таким чином, вивчивши та дослідивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.4 ст.185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану.
Будь-яких істотних порушень КПК України під час досудового слідства, які б вплинули на кваліфікацію дій ОСОБА_4 та поставили б під сумнів зібрані по справі докази, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 503 КПК України, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності.
Згідно ч. 2 ст.19 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Згідно ст.92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів - психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК ) - висновку судово-медичної експертизи.
Зазначений висновок не викликає у суду сумнівів щодо того, що особа страждає на психічну хворобу, яка зумовлює її неосудність і вказує на потребу у застосуванні щодо неї примусових заходів медичного характеру наведених у висновку.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлена презумпція психічного здоров'я, а тому кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про психіатричну допомогу», примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку встановлених Кримінальним таКримінальним процесуальним кодексами України, цим законом та іншими законами. За рішенням суду застосовуються примусові заходи медичного характеру.
Ухвалюючи рішення у справі, суд також враховує наступне.
Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності у особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки). Юридичний - у нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер; 2) вольовою - особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.
Осудність є однією із загальних ознак суб'єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст.19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Виходячи з положень статей 23, 24 КК України, умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Вмотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Враховуючи, що стан неосудності пов'язаний з відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву, як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватись, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали.
Із зазначеним вище у висновку експерта станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу, у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву, як ознак суб'єктивної сторони злочину.
Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.
Зокрема, ст. 505 КПК передбачено, що обов'язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються й інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.
За змістом статті 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння, які вчинили у стані обмеженої осудності злочини, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Відповідно до ч.1 ст.94 КК України залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Частиною 2 статті 94 КК України визначено, що надання психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
Відповідно до ст.512 КПК України, судовий розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосування, а в силуст.513 КПК України визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 513 КПК України, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про психіатричну допомогу», примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку встановлених Кримінальним та Кримінально процесуальним кодексами України, цим законом та іншими законами.
Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, згідно яких на період часу, до якого відноситься скоєне інкримінована йому дія, ОСОБА_4 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання, що позбавляло на вказаний період часу його здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними.
Таким чином, в судовому засіданні встановлена неосудність ОСОБА_4 , як на час вчинення ним відповідного суспільно небезпечного діяння. За висновком експерта, ОСОБА_4 потребує застосування стаціонарних примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги з метою його обов'язково лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь.
Оскільки у стані неосудності особа не здатна розуміти своїх дій та керувати ними, а мета і мотив, які особа має чітко усвідомлювати, як ознаки суб'єктивної сторони складу злочину за наявності такого стану відсутні, то встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. У такому випадку юридична оцінка суспільно небезпечного діяння повинна надаватися, виходячи з фактичних обставин скоєного діяння та наслідків, що настали (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі №234/18511/18 (провадження №51-4960км19).
При цьому, суд звертає увагу на те, що суспільна небезпека діяння, вчиненого в стані неосудності, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, має оцінюватись за загальними критеріями - характером і ступенем з урахуваннях всіх вищезазначених елементів, які їх визначають (характером суспільних відносин, на які діяння посягає, об'єктивними ознаками діяння, а саме місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків, інтенсивністю посягання, видом і розміром шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди).
При кримінально-правовій оцінці суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, суд має виходити із об'єкту посягання та об'єктивної сторони вчиненого діяння з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК України (правова позиція, викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі №761/37225/20 (провадження №51-321кмо22).
Таким чином, кримінальний та кримінально-процесуальний закони пов'язують необхідність застосування примусових заходів медичного характеру саме із суспільною небезпечністю діяння, вчиненого неосудною особою, а не з його наслідками.
При юридичній оцінці дій такої особи суду необхідно брати до уваги об'єктивну сторону вчиненого діяння з урахуванням спрямованості її дій.
Від правильності юридичної оцінки дій неосудної особи напряму залежить встановлення рівня небезпеки її поведінки для суспільства та застосування до неї виду примусових заходів медичного характеру, визначених ст.94 КК України.
Таким чином, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані неосудності, вчинив суспільно-небезпечне діяння.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_4 та застосування до нього примусових заходів медичного характеру, передбачених п.1 ч.1 ст.94 КК України, у вигляді надання амбулатолрної психіатричної допомоги у примусовому порядку за вчинене суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч.4 ст.185 КК України, зважаючи на дані відображені в висновку судово-психіатричної експертизи.
Підстав для застосування інших видів примусових заходів медичного характеру, передбачених ст.94 КК України, стосовно ОСОБА_4 суд не вбачає.
У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2015 року в справі «Берланд проти Франції» щодо природи та мети примусової госпіталізації суд зауважив, що такий захід медичного характеру може бути призначений лише у випадку, коли психіатричним заключенням встановлено наявність у особи психічного розладу, що свідчить про її неосудність та становить ризик для безпеки людей чи дотримання громадського порядку. Проголошення особи неосудною з підстав наявності психічного розладу та вжиття пов'язаних з цим заходів процесуального примусу не є «покаранням» в розумінні п.1 ст.7 Конвенції, проте розглядається як запобіжний (превентивний) захід.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» суд не визначає лікувальну установу, в якій до особи будуть застосовані примусові заходи медичного характеру, та не визначає строку, на який ці заходи призначені.
Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлений.
Враховуючи наведене, керуючись ст.100, 369, 372, 503, 513 КПК України, суд,
клопотання прокурора Яворівської окружної прокуратури Львівської області про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141350001243 від 21.11.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Грушів Яворівського району Львівської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого) примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення через Яворівський районний суд Львівської області з підстав, передбачених ст.394 КПК України.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_8