Справа № 686/14528/26
Провадження № 2/686/8590/26
про відмову у відкритті провадження
19 травня 2026 року м. Хмельницький
Суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Порозова І.Ю., ознайомившись з матеріалами справи за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме належності його до польської національності, в якій просить суд встановити, що він має польське походження.
В обґрунтування позову зазначено, що його предки Грушецькі проживали біля м. Кам'янець-Подільського с. Білівці, Ластівці, Ісаківці. Потім переїхали в с. Войцеховичі Перемишлянського району Львівсьої області, а в 1893 році переїхали до м. Рогатин Івано-Франківської області. Однак, в метричних свідоцтвах матері ОСОБА_2 , 1953 р.н. та бабусі ОСОБА_3 , 1923 р.н. не вказана польська національність.
Згідно з положеннями ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтею 256 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Вказана норма не передбачає можливості розгляду у порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений перелік справ, не є вичерпним, проте із змісту зазначених вище норм вбачається, що суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника правові наслідки.
Частина 2 вказаної статті передбачає, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Із змісту заяви не вбачається з якою метою ОСОБА_1 має намір встановити зазначений в заяві факт та яке юридичне значення це має.
Встановлення такого факту для відновлення етнічного походження свого роду та відновлення його справжньої національності не тягне для заявника правових наслідків, що підтверджується також, зокрема, і відсутністю у заяві вказівки на заінтересовану особу.
На підставі Указу Президента України № 70\99 від 27 січня 1999 року втратив чинність Указ Президента України від 31 грудня 1991р. "Про порядок зміни громадянами України національності", і з того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи.
В заяві не зазначено та до неї не надано заявником доказів, які б підтверджували, що встановлення факту його національності породжує для заявника правові наслідки, які передбачені іноземним законодавством.
Крім того, за змістом положень Конституції України, Закону України "Про національні меншини в Україні" належність особи до певної національності залежить від її вільного волевиявлення і для реалізації особою своїх прав у цій сфері не потребує
встановлення цього факту судовим рішенням, а не зазначення в актах реєстрації цивільного стану національності заявника та його батьків "поляками", не перешкоджає заявнику дотримуватися польських звичаїв, традицій, культури та позиціонувати себе поляком, виявляти почуття національного самоусвідомлення.
Відповідно до ст.11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Аналізуючи вказане, суддя вважає, що поставлені заявником питання не можуть бути розглянуті у порядку окремого провадження, оскільки у даному випадку вимагається факт підтвердження того, що його мати та баба належать до польської національності.
Вважаю, що до переліку, визначеному у частині першій ст. 315 ЦПК України, юридичний факт, який просить встановити заявник, не відноситься.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 315 ЦПК України, в судовому порядку можливо лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При цьому, заявник не позбавлений права звернутися для вирішення питання про приналежність його родичів до польської національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо їх національності, а у разі відмови такого суб'єкта - оскаржити її в судовому порядку. Справи про оскарження рішень органів реєстрації актів цивільного стану відносяться до компетенції адміністративних судів.
Згідно пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевказанного, встановлено, що вказана заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства, а тому у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України у відкритті провадження у справі повинно бути відмовлено.
Керуючись п.1 ч.2 , ч.6 ст. 122, ст.256 ЦПК України суддя
ухвалила:
Відмовити у відкритті провадженні у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду через протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: