Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/10047/2026
м. Київ Справа № 760/30402/25
18 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бондар Анни В'ячеславівни на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Українця В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
У лютому 2026 року представник відповідача направив до суду клопотання про зупинення провадження у справі.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що оскільки відповідач проходить військову службу, наявні об'єктивні обставини, що перешкоджають його участі у розгляді даної справи.
З огляду на вище викладене просив суд зупинити провадження у даній справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 01 квітня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Солом'янськогорайонного суду м. Києва для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Вважає, що відповідач вибірково користується своїм правом на зупинення провадження, оскільки в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебувають інші справи, в яких відповідач реалізує своє право на звернення до суду через свого представника.
Зазначає, що пріоритет інтересів дитини над інтересами, потребами, бажаннями батьків був неодноразово підтриманий практикою Верховного Суду. Так, у своїх постановах від 04 квітня 2018 року по справі № 756/2109/16-ц; від 03 квітня 2019 року по справі № 521/17605/16-ц; від 02 серпня 2019 року по справі № 175/2221/17; від 07 серпня 2019 року по справі № 635/382/17-ц; від 30 серпня 2019 року по справі № 681/1311/17; від 04 вересня 2019 року по справі № 487/2480/17; від 05 вересня 2019 року по справі № 672/1286/16-ц та багатьох інших Верховний Суд зазначає, що при вирішенні спорів між батьками щодо місця проживання дитини, будь-яких інших аспектів опіки над дитиною - першочергове значення мають інтереси дитини, яким суд має надавати абсолютну перевагу над інтересами, бажаннями батьків.
Вказує на те, що зупинення провадження у даній справі суперечить інституту цивільного судочинства та призведе до тривалості строків судового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зупиняючи провадження у даній справі, суд першої інстанції посилався на те, що у матеріалах справи міститься довідка командира військової частини НОМЕР_1 від 24 січня 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 135), а тому з урахуванням правова позиція викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 існують підстави для зупинення провадження у даній справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Це є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу. Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України. При цьому суд врахував довідку № 2651/1652 від 24 січня 2026 року, відповідно до якої підполковник ОСОБА_2 перебуває на віськовій сліжбі за контрактом у віськовій частині НОМЕР_1 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 вказано, що «з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі (пункти 79-82).
У справі, яка переглядається, із матеріалів справи встановлено та це не заперечується скаржником, що відповідач перебуває на службі у ЗСУ, а тому зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідач вибірково користується своїм правом на зупинення провадження, оскільки в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебувають інші справи, в яких відповідач реалізує своє право на звернення до суду через свого представника, колегія суддів відхиляє, такі доводи не впливають на законність постановленої ухвали, оскільки ст. 251 ЦПК України, визначено обов'язок зупинити провадження у справі, незалежно від наявності чи відсутності представника у сторони, що перебуває в складі Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів установила, що ухвала про зупинення провадження постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бондар Анни В'ячеславівни залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді: