Справа № 286/1604/26
Провадження № 1-кс/286/280/26
15 травня 2026 року м. Овруч
Слідчий суддя Овруцького районного суду Житомирської області ОСОБА_1 ,
з секретарем ОСОБА_2 ,
з участю
прокурора ОСОБА_3 ,
власників майна: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши клопотання старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Овруцького відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна в кримінальному провадженні №12026060500000108 від 12.05.2026 , -
Старший слідчий СВ ВП №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна та просить накласти арешт на мобільний телефон «Xiaomi 13 T», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 , мобільний телефон «Xiaomi 11 Т», IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , належний ОСОБА_5 , та мобільний телефон «Samsung S 22», IMEI1: НОМЕР_5 , належний ОСОБА_6 , вилучені 12.05.2026 в ході проведення огляду місця, шляхом тимчасового позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування майном, залишивши на зберіганні у кімнаті зберігання речових доказів відділу поліції № 1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, мотивуючи тим, що 12 травня 2026 року близько 15 год. 20 хв. на автомобільній дорозі сполученням «Миролюбів - Усово», неподалік села Усове Словечанської територіальної громади Коростенського району, було зупинено автомобіль марки «BMW Х-5», державний знак НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перевозив громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасово проживаючого в місті Київ, який мав намір перетнути державний кордону України в напрямку Р. Білорусь поза прикордонним контролем.
В автомобілі під керуванням ОСОБА_6 також була присутня дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка тимчасово проживає в місті Києві, однак є уродженкою міста Волноваха Донецької області.
Допитані в якості свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт намагання незаконного перетину державного кордону України у напрямку Республіки Білорусь та вказівки по руху пересування вони виконували невстановленої особи, якій і здійснено оплату послуг по сприянню в незаконному перетині.
12.05.2026 під час проведення огляду місця події з дозволу власників було виявлено та вилучено мобільні телефони, а саме: мобільний телефон «Xiaomi 13 T», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 (пасажир), мобільний телефон «Xiaomi 11 Т», IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , належний ОСОБА_5 (пасажир) та мобільний телефон «Samsung S 22», IMEI1: НОМЕР_5 , належний ОСОБА_6 (керував автомобілем марки «BMW Х-5» державний знак НОМЕР_6 ).
13.05.2026 всі вищевказані мобільні телефони було приєднано до даного кримінального провадження у якості речових доказів, адже в цифрових даних мобільних телефонів можуть міститися відомості щодо організаторів, послідовності дій учасників, а також щодо маршруту руху під час незаконного перетину кордону.
Враховуючи те, що вищезазначені вилучені мобільні телефони по даному кримінальному провадженню являються речовими доказами та мають вагоме доказове значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні, а тому підлягають арешту відповідно до ст. 170 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримала, з підстав наведених у ньому.
Власники майна: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо задоволення клопотання заперечують, посилаючись на те, що в телефоні ОСОБА_4 ніякої інформації немає, так як домовлялася за все дружина - ОСОБА_5 .. Остання ж вказала, що вся інформація нею була добровільно надана. Нікнейми осіб, які виходили з нею на зв'язок, перевірялися прикордонниками. Без телефону вона не може бути, так як в неї там і документи в дії, карти на аптеку та інше. При цьому, зазначили, що телефони в них повністю однакові, за виключенням кольору.
Власник майна - ОСОБА_6 в судовому запсіданні щодо задоволення клопотання заперечив, подавши письмове заперечення щодо накладення арешту на майно. При цьому вказав, що його мобільний телефон не підпадає під критерії, визначені ст. 98 КПК України, тому не може бути речовим доказом у справі, а ухвалення рішення про накладення на нього арешту суперечитиме нормам кримінального процесуального законодавства. Він не обмежував доступ службових осіб Державної прикордонної служби та Національної поліції до свого мобільного телефону, неодноразово добровільно надавав його для проведення огляду, надавав та вводив пароль від нього, а також всебічно сприяв встановленню всіх обставин справи. Таким чином, необхідність арешту його майна є необгрунтованою, оскільки вся інформація щодо його переписки була надана працівникам поліції, фотографії переписки були надані слідчому у справі, його мобільний телефон не містить жодних доказів вчинення кримінального правопорушення та не може слугувати речовим доказом у справі. Нвкладення ж арешту на його майно тягне значні негативні наслідки для нього, не відповідає принципу розумності та є неспіврозмірним обмеженням права власності завданням кримінального провадження.
Крім того, звертає увагу суду на необхідність перевірки належності суб'єкта звернення із клопотанням про арешт майна, оскільки якщо до слідчого судді із клопотанням про арешт майна звернувся неналежний суб'єкт, це є грубим порушенням норм кримінального процесуального законодавства.
Врахувавши доводи прокурора та власників майна, дослідивши матеріали, долучені до клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 12.05.2026 було внесено до ЄРДР відомості про те, що 12 травня 2026 року о 20 год. 39 хв. до чергової частини ВП №1 Коростенського РУП надійшло повідомлення від працівника прикордонної служби капітана ст. о/у прикордонно-оперативного розшукового відділу з місцем дислокації с. Словечне ОСОБА_8 про те, що 12.05.2026 о 15 год. 20 хв. на автомобільній дорозі сполученням «Миролюбів - Усово», неподалік села Усове Словечанської територіальної громади Коростенського району, було зупинено автомобіль марки «BMW Х-5», державний знак НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя м. Київ, в салоні якого знаходився ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасово проживаючого в місті Київ, який мав намір перетнути державний кордон України з Республіки Білорусь, які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12026060500000108 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Копія протоколу огляду місця події від 12.05.2026 свідчить, що 12.05.2026 під час огляду місця події, з дозволу власників, було вилучено мобільні телефони, а саме: мобільний телефон «Xiaomi 13 T», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 , мобільний телефон «Xiaomi 11 Т», IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , належний ОСОБА_5 , та мобільний телефон «Samsung S 22», IMEI1: НОМЕР_5 , належний ОСОБА_6 .
Постановою слідчого від 13.05.2026 вказані мобільні телефони було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12026060500000108, приєднано до матеріалів кримінального провадження та залишено на зберігання в кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, що вбачається з копії вказаної постанови.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
У відповідності до п.2 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про які ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
При цьому, підстав для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
В свою чергу, в ч. ч. 1-3 ст. 64-2 КПК України законодавець закріпив, що третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.
Права та обов'язки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як встановлено слідчим суддею, у провадженні СВ ВП № 1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № l2026060500000108 від 12.05.2026, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Будь-яких доказів про вручення повідомлень про підозру у вказаному кримінальному провадженні, до матеріалів клопотання долучено не було, не повідомлено вказаних фактів і в судовому засіданні, а відтак особи щодо майна яких вирішується питання про арешт, з огляду на зміст правових норм, що закріплені в ст.ст. 170, 173 КПК України, є третіми особами, а тому з даним клопотання про арешт майна повинен звертатися саме прокурор.
Поряд з тим, слідчий суддя враховує, що протокол огляду місці події від 12.05.2026, копію якого долучено до клопотання, підтверджує, що при огляді вищевказаних мобільних телефонів, зокрема, належного ОСОБА_6 , в додатку «ОЛХ» було виявлено повідомлення з абонентом «LTRS» зі змістом замовлення поїздки до с. Кованка Овруцького району. Більше інформації в телефоні виявлено не було. При огляді телефону, який належить ОСОБА_5 , а саме в меседжері «Телеграм», було виявлено видалене повідомлення абонента « ОСОБА_9 », більше ніякої інформації виявлено не було. При огляді телефону, належного ОСОБА_4 , будь-якої інформації також виявлено не було.
Тобто, при проведенні огляду місця події було встановлено, що мобільні телефони ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не містять жодних відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Відповідно жодних переконливих доказів того, що вилучене майно, а саме дані мобільні телефони є речовими доказами, тобто носіями відомостей та інформації, яка об'єктивно стосується обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, в матеріалах провадження не міститься.
Будь-яких доказів щодо можливості призначення певних досліджень мобільного телефону ОСОБА_5 , яка добровільно надавала його для огляду, як працівникам прикордонної служби, так і поліції, клопотання не містить. Окрім того, слідчий просить накласти арешт на мобільний телефон ОСОБА_5 марки «Xiaomi 11 Т». Однак, копії заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ім'я начальника ВП №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області від 12.05.2026, підтверджують їх пояснення, що останні добровільно надали згоду працівникам поліції оглянути свої мобільні телефони, саме: марки «Xiaomi 13 T», що також узгоджується і з протоколом огляду.
За встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, слідчий суддя приходить до переконання, що оскільки мобільні телефони ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не відповідають критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, мобільний телефон ОСОБА_5 у клопотанні не зазначено (зазначено іншу модель), та зважаючи, що з клопотанням про арешт майна звернулася неналежна особа (слідчий, а не прокурор), відсутні правові підстави для задоволення клопотання.
Відповідно до положень ч.3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Керуючись ст.ст.170, 172, 173 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором Овруцького відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна в кримінальному провадженні №12026060500000108 від 12.05.2026, відмовити.
Ухвала слідчого судді про відмову в арешті майна може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1