Справа № 495/9679/25
№ провадження 2/495/1146/2026
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
14 травня 2026 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,
за участю секретаря Чибукової О.В.
справа № 495/9679/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції РФ та Посольства РФ в Республіці Молдова, про відшкодування моральної шкоди, завданою ушкодженням здоров'ю та неправомірними діями фізичної особі внаслідок збройної агресії проти України,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції РФ та Посольства РФ в Республіці Молдова, у якому просить стягнути з держава - російська федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров'я та неправомірними діями у зв'язку зі збройною агресією, у розмірі 20 000 000 грн 00 коп.
Стислий виклад позицій позивача та відповідача
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Васильєв П.О., зазначає, що 23.06.2025 у період часу з 14:28 годин по 14:40 годин невстановленими військовослужбовцями збройних сил російської федерації, в умовах російського вторгнення в Україну та ведення російською федерацією війни проти України із застосуванням засобів ведення війни заборонених міжнародним правом, умисно здійснено обстріл із використанням 2-ох балістичних ракет типу ОТРК «Іскандер-М» по території м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського району Одеської області.
Внаслідок зазначеного обстрілу пошкоджено будівлю Ліцею № 1 за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 2-А, 2 (дві) особи загинули на місці, 11 (одинадцять) осіб отримали поранення, з них 2 дітей 2009 року народження.
Даний факт є загальновідомим, проте також підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22025160000000368 від 23.06.2025 року, складеного Слідчим відділом УСБУ в Одеській області.
Внаслідок зазначеного обстрілу військовослужбовцями російської федерації будівлі вказаного закладу освіти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав тілесні ушкодження а саме: Мінно-вибухова травма. ГЗЧМТ. Контузія головного мозку. Забій грудної клітки. Контузія легень. Забій правої поперекової ділянки. Частковий розрив нижнього полюсу правої нирки з макрогематурією. Множинні осаднено-рвані рани та забої голови, тулуба верхніх та нижніх кінцівок.
Вказане підтверджується Випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 4820, складеною 07.07.2025 року КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради.
У зв?язку із цим, рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 07.08.2025 року № 303 «Про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» надано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, як такому, що зазнав фізичного насильства.
У цьому рішенні виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради зазначено про те, що збройними силами Російської Федерації був здійснений обстріл балістичними ракетами м. Білгород-Дністровський. Удар прийшовся по будівлі Ліцею № 1, в якому на той момент перебував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та отримав тілесні ушкодження.
Таким чином, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, ОСОБА_1 було завдано тілесних ушкоджень, він зазнав фізичного насильства, тим самим зазнав й моральної шкоди внаслідок неправомірних дій іноземної держави - російської федерації.
Враховуючи викладене, вважає, що наявні підстави для задоволення позовної заяви.
Відповідач відзив не надав.
Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі
23 грудня 2025 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі відкрито загальне позовне провадження.
06 березня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті.
14 травня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі сторони позивача, у якій останні також надав згоду на заочне рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив не надав.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
У зв'язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, які були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Листом від 11.05.2022 № 101.003.006.-2014-22 АТ "Укрпошта" повідомила, що з 24.02.2022 припинила відправлення поштових відправлень та грошових переказів до РФ та припинила прийом поштових відправлень та грошових переказів з РФ.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 495/9679/25 дипломатичними каналам, суд вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Зокрема, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.
Враховуючи відсутність заперечень позивача, наявність належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду, 14 травня 2026 року суд перейшов до заочного розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.06.2025 до ЄРДР внесено відомості за № 22025160000000368 за фактом того, що 23.06.2025 у період часу з 14:28 годин по 14:40 годин невстановленими військовослужбовцями збройних сил російської федерації, в умовах російського вторгнення в Україну та ведення російською федерацією війни проти України із застосуванням засобів ведення війни заборонених міжнародним правом, умисно здійснено обстріл із використанням 2-ох балістичних ракет типу ОТРК «Іскандер-М» по території м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського району Одеської області. /а.с. 19/
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшов в стаціонар 23.06.2025, виписався із стаціонару 07.07.2025, повний діагноз: Мінно-вибухова травма. ГЗЧМТ. Контузія головного мозку. Забій грудної клітки. Контузія легень. Забій правої поперекової ділянки. Частковий розрив нижнього полюсу правої нирки з макрогематурією. Множинні осаднено-рвані рани та забої голови, тулуба верхніх та нижніх кінцівок. /а.с.20/
Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 07.08.2025 року № 303 «Про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» надано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, як такому, що зазнав фізичного насильства./а.с. 21/
Нормативне обґрунтування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно із частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позивач визначив одним із відповідачів у цій справі державу - Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції РФ та Посольства РФ в Республіці Молдова.
За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
ЄСПЛ неодноразово визнавав, що надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Разом із тим, згідно із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Отже, у цій постанові Верховний Суд виснував, що не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, відтак, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Таким чином, вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить із такого.
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно з ч. 1 ст.23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1167 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування:а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування.
Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.
Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
У постанові КЦС ВС від 20.06.2024 № 216/5657/22 зазначено, що при визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що:
дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;
законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії рф проти України тощо.
Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(ст. ст.12, 81, 89 ЦПК України)
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об'єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об'єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації позивач отримав тілесні ушкодження а саме: Мінно-вибухова травма. ГЗЧМТ. Контузія головного мозку. Забій грудної клітки. Контузія легень. Забій правої поперекової ділянки. Частковий розрив нижнього полюсу правої нирки з макрогематурією. Множинні осаднено-рвані рани та забої голови, тулуба верхніх та нижніх кінцівок.
Крім того, позивачу надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, як такому, що зазнав фізичного насильства.
Таким чином, враховуючи, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, з огляду на те, що введення в Україні воєнного стану у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України є загальновідомим фактом, а отже не підлягає доказуванню, з урахуванням того, що з матеріалів справи можливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями держави-агресора, що виявились у здійсненні обстрілу балістичними ракетами м. Білгород-Дністровський, та тілесними ушкодженнями, які отримав неповнолітній позивач, надавши оцінку обставинам, на які посилається представник позивача у позові, враховуючи характер, обсяг та глибину заподіяних позивачу моральних страждань, суд приходить до висновку про необхідність позовну заяву задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн.
Вирішення питання щодо судових витрат
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ст. 141 ч. 8 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, питання судових витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено після надання відповідної заяви, про яку представник позивача заявив у позові.
Керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 76-81, 89, 95, 263-265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції РФ та Посольства РФ в Республіці Молдова, про відшкодування моральної шкоди, завданою ушкодженням здоров'ю та неправомірними діями фізичної особі внаслідок збройної агресії проти України - задовольнити частково.
Стягнути з держава - російська федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров'я та неправомірними діями у зв'язку зі збройною агресією, у розмірі 3 000 000 грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з держава - російська федерація на користь держави судовий збір в розмірі 15 140,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції РФ та Посольства РФ в Республіці Молдова, адреса: Республіка Молдова, м. Кишинів, бульвар Штефана чел Маре, будинок 153.
Повний текст судового рішення складено 18 травня 2026 року.
Суддя