14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 990/387/24
адміністративне провадження № П/990/387/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Коваленко Н.В., Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.
за участю: секретаря судового засідання Шосенко К.М.,
представників позивача, відповідача, третьої особи Служби безпеки України,
розглянув у відкритому судовому засіданні
заяву ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Кладіковим Максимом Петровичем, про забезпечення позову
у справі №990/387/24
за позовом ОСОБА_1
до Президента України,
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Служба безпеки України та Рада національної безпеки і оборони України,
про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 24.06.2024 №376/2024,
У провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) як суду першої інстанції перебуває справа №990/387/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Служба безпеки України та Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 24.06.2024 №376/2024 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 червня 2024 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до позивача- громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а саме пункту (№з/п) 1 додатку №3 (окрім пункту 6) «анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами (анулювання спеціального дозволу на користування надрами №№5408,6652; зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №№ 6049, 6593)».
13.04.2026 до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Кладіковим Максимом Петровичем, про забезпечення позову у справі, в якій представник просить:
- вжити заходи забезпечення позову у справі № 990/387/24 шляхом часткового зупинення дії рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24.06.2024 «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині застосування персональних спеціальні економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до позивача - громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у частині обмежень, передбачених пп.1, 2, 3, 5 п. 1 додатку № 3.
На обґрунтування заяви представник позивача покликається на таке:
- очевидність ознак протиправності оскаржуваного Указу Президента України, який призвів до порушення прав, свобод та інтересів позивача таким оскаржуваним актом індивідуальної дії.
З листа Секретаря РНБО України до Президента України № 2237/14-02/2-24 від 21.06.2024, отриманого Офісом Президента України (21.06.2024) вбачається, що Рішення РНБО України від 24.04.2024 «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» було прийнято ще 21.06.2024 - адже у цьому листі чітко та однозначно зазначено, що Членами Ради національної безпеки і оборони України розглянуто шляхом письмового голосування та згідно з вимогами ст.10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» прийнято рішення Ради «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Фактично з вказаного листа вбачається, що засідання Ради національної безпеки і оборони України відбулося 21.06.2024, а не 24.06.2024, що ставить під сумнів законність та конституційність як самого рішення РНБО України, так і оскаржуваного Указу Президента України № 376/2024 від 24.06.2024, яким це рішення було введено в дію.
Також про очевидну протиправність виданого Рішення РНБО, за покликанням представника позивача, свідчать і окремі відповіді членів РНБО України, які входили до її складу на час прийняття рішення, та які містяться в матеріалах справи. Очевидна протиправність проявляється, зокрема у тому, що не існує єдиної законної правової процедури проведення засідань та прийняття рішення Радою національної безпеки і оборони України, що ще раз робить як рішення РНБО України так і оскаржуваний Указ Президента України протиправним та таким, що не відповідає принципам верховенства права, законності, гуманності, правової визначеності та належного врядування.
Крім того, інший аспект очевидної протиправності прийнятих рішень суб'єктами владних повноважень у цій справі, на думку представника позивача, вбачається з листа №17/1371-12 від 05.09.2024 Президента Національної академії наук України Загороднього А.Г., який повідомив про те, що «… у зв'язку з відрядженням не брав участі 24.06.2024 у засіданні Ради національної безпеки і оборони України, матеріали до зазначеного засідання мені не надавалися». Однак з листа № 2558/14-15/2-24 від 19.07.2024 Апарату Ради національної безпеки і оборони України, до якого була додана копія витягу з Протоколу № 13 засідання Ради національної безпеки і оборони України від 24.06.2024, вбачається, що начебто на засіданні був присутній член Ради національної безпеки і оборони України Президент Національної академії наук України ОСОБА_2 , який голосував за прийняте рішення.
Отже, прийняття такого рішення відбулося з порушенням процедури його прийняття і було ухвалене за три дні до його підписання, тому рішення, яке стало підставою для видання оскаржуваного Указу, видане внаслідок грубого порушення процедури його ухвалення суб'єктом владних повноважень.
- застосовані санкції (без виключень та надання позивачу права на розпорядження навіть мінімальним прожитковим мінімумом) до позивача направлені на повне блокування життєво необхідних елементарних фізичних потреб існування будь-якої людини.
Об'єктивна неможливість перебування на території України була протиправно розтлумачена органами слідства як «переховування», що, в свою чергу, завдало непоправної шкоди правам та інтересам позивача у вигляді оголошення його в розшук та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Представник позивача покликається на те, що рішення РНБО від 24.06.2024 у частині обмежень, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 п. 1 додатку №3 до рішення РНБО від 24.06.2024, має ознаки непропорційного втручання, очевидної протиправності та унеможливлює ефективне поновлення порушених прав та інтересів позивача, в тому числі пов'язаних з реалізацією його прав у кримінальному проваджені №22023000000000091, через непропорційне і протиправне втручання рішення РНБО від 24.06.2024 у його права, зокрема такі, що гарантуються Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи клопотання представника позивача про забезпечення позову, Суд виходить з того, що відповідно до ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Водночас згідно з п. 1 ч. 3 ст. 151 КАС України, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов'язку вчиняти певні дії.
Суд зазначає, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Вирішенню питання щодо необхідності забезпечення позову передує аналіз імовірності заподіяння шкоди правам та інтересам особи, яка звертається із такою заявою, відновлення яких у майбутньому потребуватиме докладення значних зусиль.
Тобто необхідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається за його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При цьому, оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема із урахуванням співвідношення права, інтересу, про захист яких просить заявник, з наслідками заходу забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цієї справи. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків заборони здійснювати певні дії.
З поданої заяви вбачається, що представник позивача просить вжити заходи забезпечення позову шляхом часткового зупинення дії рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24.06.2024 «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині застосування персональних спеціальні економічні та інших обмежувальних заходів (санкцій) до позивача ОСОБА_1 у частині обмежень, передбачених пп.1, 2, 3, 5 п. 1 додатку № 3.
Суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Президента України. Установлена наведеною нормою заборона є імперативною і будь-яких винятків із встановленого нею правила не передбачено.
Водночас представник позивача покликається на те, що частина 3 ст.151 КАС України серед індивідуальних актів, дію яких не можна зупинити шляхом забезпечення позову, не містить «рішення Ради національної безпеки і оборони України», а отже подання даної заяви позивачем не суперечить принципам та нормам КАС України.
Суд не погоджується з таким аргументом з огляду на таке.
Застосування норм процесуального права під час вирішення питання про зупинення рішень Ради національної безпеки та оборони вже поставало у практиці Верховного Суду. У постанові від 03.07.2025 у справі 990/80/25 Велика Палата Верховного Суду зазначила:
« 32. Відповідно до статті 107 Конституції України РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
33. Згідно із частиною третьою статті 5 Закону України від 14.08.2014 № 1644-VII "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
34. Таким чином, Президент України є головою РНБО та вводить своїми указами в дію рішення, ухвалені РНБО. Формулювання "введення в дію" та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта - указу Президента означає, по-перше, що без таких дій Президента України рішення РНБО саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент України має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи невидання відповідного указу.
35. Уводячи в дію рішення РНБО про санкції, Президент України як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення санкцій. Тільки після введення в дію рішення РНБО указом Президента України воно стає обов'язковим до виконання.
36. Таким чином, настання передбачених рішенням РНБО наслідків у вигляді застосування санкцій нерозривно пов'язане з уведенням його в дію відповідним указом Президента України.
37. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що забезпечення позову у спосіб, який обрав представник позивача, фактично призведе до зупинення дії й Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025, яким уведено в дію рішення РНБО від 12.02.2025, що не допускається виходячи з вимог пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України.
38. Доводи скаржника в апеляційній скарзі про відсутність правової єдності між Указом Президента та рішенням РНБО є необґрунтованими, оскільки єдність цих документів полягає у правовому наслідку, про що було зазначено вище. Так, відповідно до статті 107 Конституції України та статті 10 Закону України від 5.03.1998 № 183/98-ВР "Про Раду національної безпеки і оборони України" рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України. Отже, рішення РНБО не породжує юридичних наслідків без указу Президента».
Суд вважає вищезазначену правову позицію застосовною до справи, що розглядається.
З огляду на те, що предметом спору у справі є Указ Президента України від 24.06.2024 №376/2024, а позивач просив суд забезпечити позов шляхом часткового зупинення дії рішення РНБО від 24.06.2024, яке уведено в дію зазначеним Указом, відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на імперативні приписи ст. 151 КАС України.
Враховуючи зазначене, у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої його представником адвокатом Кладіковим Максимом Петровичем, про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 152, 153, 154, 243, 248 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої його представником адвокатом Кладіковим Максимом Петровичем, про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя В.М. Кравчук
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя А.А. Єзеров
Суддя Н.В. Коваленко
Суддя С.М. Чиркін