Справа № 464/2159/26
пр.№ 1-кс/464/507/26
18 травня 2026 року м.Львів
Слідчий суддя Сихівського районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання дізнавача про арешт майна,
У провадження Сихівського районного суду м.Львова надійшло клопотання старшого дізнавача ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 погоджене із прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Франківської окружної прокуратури м.Львова ОСОБА_4 , про накладення арешту на майно - банківську картку ПАТ «Акціонерний Банк Південний» № НОМЕР_1 та рахунок до вищевказаної банківської картки, на якій знаходяться грошові кошти, які належать ОСОБА_5 , шляхом заборони відчуження, розпоряджання та користування даним майном.
У судове засідання учасники справи не з'явилися. Від ОСОБА_5 надійшла заява, в якій просить клопотання дізнавача задоволити, накласти арешт на банківську картку.
Відповідно до вимог ч.4 ст.107 КПК України фіксація судового засідання технічними засобами не здійснювалась.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відділом поліції № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, внесеного 27 березня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026142410000066 за ч.1 ст.190 КК України.
Згідно зі ст.ст.131, 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких відноситься арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч.1 ст.170 КПК України арешт є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема збереження речових доказів. У даному випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу (ч.2, ч.3 ст.170 КПК України).
Виходячи із приписів ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ч.3 ст.110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.
Аналізуючи наведені вимоги закону, слідчий суддя переконаний, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст.98 КПК України може бути зроблений лише на підставі постанови, яка має відповідати вимогам ч.5 ст.110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.
Проте на час розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна у матеріалах клопотання відсутня постанова слідчого про визнання переліченого в клопотанні майна речовими доказами у кримінальному провадженні № 12026142410000066.
Відсутність постанови про визнання майна речовими доказами, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості проаналізувати та дійти висновку про відповідність цього майна положенням ст.98 КПК України, наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу.
Слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст.98 КПК України, та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення, адже у порядку ст.3 КПК України до повноважень слідчого судді входить виключно судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами і віднесені до їх повноважень (ст.26 КПК України) та не може перебирати на себе функції органу досудового розслідування (слідчого, дізнавача, прокурора).
Доводи, викладені у клопотанні дізнавача, погодженому прокурором, зводяться до викладу фактичних обставин кримінального провадження та цитування законодавства, але не містять обґрунтування необхідності накладення арешту майна.
Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч.1 ст.170 цього Кодексу.
З огляду на викладене немає передбачених законом підстав для арешту зазначеного у клопотанні майна, а тому у задоволенні такого слід відмовити.
Керуючись ст.ст.167, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
Відмовити у задоволенні клопотання дізнавача про арешт майна.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_6