Справа № 560/13994/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Савицька Н.В.
19 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Савицької Н.В.
суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України, і просить визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.06.2025 №351/975, в частині призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 250 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01.01.2011 та зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 250 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2024, в якому вперше встановлено III групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Зокрема, вважає, що судом безпідставно не було враховано те, що III група інвалідності встановлена йому не внаслідок повторного медичного огляду за фактом захворювання, пов'язаним із проходженням військової служби за попередні роки, а у зв'язку із фактом захворювання у вересні 2023 року при захисті Батьківщини, за яким проведений медичний огляд та за наслідками якого встановлена III групу інвалідності. Відтак,на переконання апелянта, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, розмір якої визначається як 250 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб на 01.01.2024.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, встановила наступні обставини.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , після звільнення з військової служби за станом здоров'я, 25.01.2011 вперше встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби на строк до 01.02.2014, дата чергового переогляду - січень 2014 року (довідка серії МСЕ №221577 та свідоцтво про хворобу №496 від 18.05.2010).
У листопаді 2022 року позивач призваний на військову службу під час мобілізації.
09.09.2023 позивач пройшов медичний огляд госпітальною військово-лікарською комісією, в результаті якого комісія встановила, що його захворювання, яке виникло у 2000 році та загострилось у 2023 році, пов'язане з проходженням військової служби. Комісія також встановила наявність у позивача іншого захворювання, яке виникло у 2023 році та пов'язане із захистом Батьківщини (Довідка ВЛК №1960 від 04.10.2023).
30.09.2024 позивачу медико-соціальною експертною комісією встановлена ІІІ група інвалідності, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (довідка до акту огляду АВ №0034941 від 30.09.2024).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2024 №47 позивач виключений зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби у відставку за станом здоров'я.
Після звільнення з військової служби позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою, в якій просив виплатити одноразову грошову допомоги (ОГД) у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
Рішенням, оформленим протоколом від 20.06.2025 №351/975, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначила позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із зміною причинного зв'язку інвалідності у сумі 178622,0 грн у розмірі різниці між 250-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлена інвалідність (2011), та раніше отриманою сумою одноразової грошової допомоги (56628,0 грн).
Вважаючи протиправним зазначене рішення в частині застосування для розрахунку розміру грошової допомоги прожиткового мінімуму, встановленого законом на 2011 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону №2232-XII, відповідно до статті 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом №2011-ХІІ.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв'язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).
У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку № 975.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як передбачено абзацом 4 підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
При цьому з положень Порядку № 975 випливає, що у разі зміни групи інвалідності під час повторного огляду, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності IІI групи, визначається з прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше.
Наведені правові норми встановлюють, що розмір одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України і такий розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язаний з днем встановлення інвалідності вперше.
Зазначений висновок узгоджується з правової позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2024 року у справі № 240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі № 240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі № 240/20065/20.
Так, Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 560/419/24 наголосив, що нормами Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, якими врегульовано виплату одноразової грошової допомоги, не визначено в якості умови, яка впливає на визначення дня виникнення права на отримання допомоги, такої умови як зміна причинного зв'язку настання інвалідності.
Таке законодавче врегулювання обумовлено самим поняттям «одноразова грошова допомога», яка є одноразовою, а не багаторазовою і її виплата розпочинається від моменту первинної втрати працездатності/встановлення інвалідності, а далі відбувається доплата допомоги, у разі встановлення вищої групи інвалідності або зміни її причинного зв'язку, але виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день первинного встановлення інвалідності.
Натомість вищезазначеними нормами передбачено, що якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Таким чином, врахувавши наведене, судова колегія зазначає, що з аналізу статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є встановлення інвалідності, яка настала у зв'язку з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби, у тому числі під час захисту Батьківщини. Нормативне регулювання чітко визначає, що розмір цієї допомоги обчислюється, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше.
Отже, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності з підстав, пов'язаних із проходженням військової служби, оскільки він визначає і момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, і базовий критерій її розрахунку. Подальша зміна причинного зв'язку інвалідності (наприклад, з «пов'язаної з проходженням військової служби» на «пов'язану із захистом Батьківщини») не утворює нового первинного факту і не змінює базового моменту відліку для визначення розміру одноразової грошової допомоги; у такому разі може здійснюватися доплата до більшого розміру з урахуванням раніше виплачених сум, але обчислення все одно провадиться виходячи з прожиткового мінімуму року первинного встановлення інвалідності.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу вперше встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, 25.01.2011 на строк до 01.02.2014.
30.09.2024 встановлена інвалідність ІІІ групи, пов'язана із захистом Батьківщини, внаслідок іншого захворювання.
Колегія суддів зауважує, що встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з захистом Батьківшини, внаслідок іншого захворювання, аніж те, яке слугувало підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності у 2011 році, не змінює того факту, що вперше інвалідність ІІІ групи позивачу встановлена у 2011 році.
Так, використана законодавцем конструкція “у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань» у частині четвертій статті 16-3 Закону №2011-XII та пункті 8 Порядку №975 спрямована на врегулювання ситуацій, коли у тієї самої особи внаслідок різних причин може бути змінена група інвалідності чи її причинний зв'язок. Однак це положення не створює нового “первинного факту» встановлення інвалідності, а лише свідчить про виникнення підстави для доплати до більшого розміру допомоги. Первинним юридичним фактом у контексті одноразової допомоги завжди залишається перше встановлення інвалідності, незалежно від подальшої зміни групи чи причинного зв'язку, оскільки інакше було б знівельовано саму правову природу одноразової допомоги як разової виплати.
Тлумачення вказаних положень у контексті спірних правовідносин свідчить, що принципи стабільності, фінансової сталості та передбачуваності механізмів соціального забезпечення є невід'ємними елементами міжнародного стандарту, який зобов'язує державу вибудовувати такі правила визначення і виплати соціальних гарантій, що унеможливлюють довільні або багаторазові «перезапуски права на одну й ту саму виплату».
Прив'язка розміру одноразової грошової допомоги до моменту первинного встановлення інвалідності (з подальшою доплатою у разі підвищення групи чи змін причинного зв'язку - з урахуванням раніше виплачених сум) забезпечує: правову визначеність та рівність підходів для осіб у подібній ситуації; збалансованість приватних і публічних інтересів у сфері соціальних видатків; відповідність моделі «одноразової» виплати її сутнісній природі, що не допускає створення нового первинного юридичного факту щоразу при зміні причинного зв'язку чи інвалідності.
Зобов'язання держави «підтримувати» і «поступово підвищувати» рівень системи не тотожне обов'язку множинного нарахування однієї виплати за різними датами через уточнення причинного зв'язку чи зміни групи інвалідності, а навпаки, вони передбачають запровадження стійких, передбачуваних та фінансово обґрунтованих правил. Запропонований підхід щодо обчислення розміру допомоги, виходячи з прожиткового мінімуму року первинного встановлення інвалідності з можливістю доплати за наявності підстав - відповідає стандартам Європейської соціальної хартії (переглянутою) (ETS № 163), ратифікованої Законом № 137-V від 14.09.2006, не погіршує становища особи (оскільки гарантує отримання більшого розміру шляхом доплати), та водночас унеможливлює необґрунтоване подвійне чи повторне «створення» права на ту саму одноразову допомогу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.09.2025 у справі №120/845/24,
Відтак, аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що право на одноразову грошову допомогу, передбачене Законом № 2011-ХІІ для військовослужбовців має спільну правову природу та мету - надання одноразової державної фінансової підтримки особі у зв'язку з настанням соціального ризику (втрати працездатності) під час виконання обов'язків публічної служби, а джерелом фінансування є Державний бюджет України. З метою уникнення подвійних виплат нормою пункту 8 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що якщо особа одночасно має право на ОГД за цим Законом та іншими актами, виплата здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Виходячи з положень пункту 8 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, колегія суддів зазначає, що позивач, який після встановлення у 2011 році ІІІ групи інвалідності отримав одноразову грошову допомогу, таким чином реалізувавши право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІІ групи інвалідності, а тому правові підстави для призначення йому повторно одноразової грошової допомоги у зв'язку із визнанням особою з інвалідністю ІІІ групи у 2024 році внаслідок іншої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, відсутні.
При цьому колегія суддів не бере до уваги аргументи позивача про те, що встановлення третьої групи інвалідності у 2024 році відбулося зовсім з іншої отриманої травми, та за іншого нормативно-правового регулювання, що є окремою правовою підставою отримання ОГД згідно ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
У даному випадку, Закон № 2011-ХІІ пов'язує підстави для призначення і виплати одноразової грошової допомоги саме із встановленням військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), а не з кожним фактом отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва).
У силу вимог абзацу 1 пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Отже, Законом передбачено лише право на отримання військовослужбовцем одноразової грошової допомоги в більшому розмірі (з урахуванням раніше виплачених сум) за наявності двох альтернативних умов, а саме, встановлення вищої групи інвалідності після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) або зміна її причинного зв'язку.
Разом з тим, законодавцем чітко обумовлено, що така інвалідність може бути встановлена у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, також зроблено висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Наведена правова позиція щодо права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, яка виплачується з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 та Верховним Судом у постанові від 08.04.2024 у справі №240/512/22.
Ураховуючи те, що органом МСЕК групу інвалідності позивачу залишено без змін (ІІІ група), а зміна формулювання причинного зв'язку не дає права позивачу на отримання грошової допомоги у більшому розмірі, а, відтак, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно застосував при розрахунку одноразової грошової допомоги прожитковий мінімум станом на 01 січня 2011 року, оскільки інвалідність ІІІ групи вперше встановлено позивачу 25.01.2011 у зв'язку з проходженням військової служби, є правильним.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо доводів апелянта в частині посилання на рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що вказане рішення не є обов'язковим для урахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст. 2 КАС України та ч. 4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Савицька Н.В.
Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.