Справа № 240/15931/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
19 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
в квітні 2026 року позивач, - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 14 квітня 2026 року ВП №76247505 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Позивач, його належний представник, в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач, його належний представник, в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно вимог ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі №240/34050/23 (далі - Рішення №240/34050/23) зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та нарахувати ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн до призначеної пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» за період з 01 липня 2023 року та без обмеження максимальним розміром з 01 липня 2023 року, із урахуванням раніше виплачених сум..
Виконавчий документ видано 07 жовтня 2024 року Житомирським окружним адміністративним судом.
Постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №240/34050/23 винесена 09 жовтня 2024 року.
Листом від 23 жовтня 2024 року позивач повідомив відповідача про виконання рішення суду. У результаті проведеного перерахунку нараховано доплату за період з 01 липня 2023 року по 31 березня 2024 року в розмірі 18000,00 грн. З 01 квітня 2024 року виплата пенсії проводиться в перерахованому на виконання рішення суду розмірі.
При перевірці виконання рішення суду державним виконавцем установлено, що загальний підсумок пенсії (з надбавками) становить 33459,58 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії складає 31477,38 грн. Відповідно до звернення стягувача та доданих до нього перерахунків пенсій державному виконавцю стало відомо, що рішення суду не виконується в повному обсязі, а саме щодо стягувача застосовуються обмеження.
Наведене обумовило постановлення 21 січня 2025 року постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі №240/2509/25 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування зазначеної вище постанови, залишено без змін.
03 березня 2026 року відповідач отримав заяву стягувача про невиконання рішення суду в частині застосування обмеження.
06 березня 2026 року позивачу направлено вимогу, якою зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання.
Листом від 17 березня 2026 року ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило, що рішення суду виконане. В результаті перерахунку розмір пенсії з 01 липня 2023 року становив 22930,00 грн. У результаті проведеного перерахунку нараховано доплату за період з 01 липня 2023 року по 31 березня 2024 року в розмірі 18000,00 грн. Сума минулої заборгованості включена до переліку рішень суду, за якими буде здійснюватися виплата згідно з Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.
14 квітня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про накладення на ГУ ПФУ в Житомирській області штрафу на користь держави у розмірі 10200 грн за невиконання рішення суду.
Вважаючи таку постанову протиправною, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Долученими до позовної заяви розрахунками на доплату (виплату, утримання) пенсії, за пенсійною справою №060305903 за дорученням №Д 0603005903/35 пенсіонеру ОСОБА_1 з липня 2023 року визначено суму, що підлягала виплаті 22930,00 грн.
Згідно зазначеного розрахунку та розрахунку за дорученням №Д0603005903/26, в якому зазначена сума, що підлягала виплаті з березня 2023 року в розмірі 21304,99 грн, загальна сума доплати становить 22974,87 грн.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що долученими до позовної заяви доказами не підтверджено проведення перерахунку пенсії позивача з 01 липня 2023 року на виконання рішення №240/34050/23, за наслідками якого визначено для нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі 31477,38 грн.
Відтак, відсутні підстави погодитись з твердження позивача, що рішення було виконане боржником у повному обсязі і у спосіб та порядку, що визначені виконавчим документом.
Відтак, наведені обставини не можуть свідчити про фактичне і повне виконання позивачем рішення суду станом на день прийняття постанови про накладення штрафу.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач довів, що діяв в межах наданих повноважень та відповідно до закону, відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України обов'язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.
Згідно з ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частинами 2 та 3 ст.14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон №1404-VІІІ.
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ).
Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до ч.1 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону №1404-VIII).
Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії визначена положеннями ст.75 Закону №1404-VIII.
Відповідно до ч.1 ст.75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
За умовами ч. 2 ст. 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, вказаною нормою встановлено визначальну ознаку для накладення на боржника штрафу, а саме не виконання рішення суду без поважних причин. При цьому, поважними, в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 в межах справи №240/34050/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн до призначеної пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" за період з 01.07.2023.
Також, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.07.2023, із врахуванням раніше виплачених сум.
В свою чергу, підставою для прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду слугувало встановлення державним виконавцем, що боржником стягувачу нараховується пенсія в розмірі 35428,18 грн, а виплачується 29803,37 грн, тобто виплата пенсії обмежена максимальним розміром, 14.04.2026 прийняв постанову ВП №76247505 про накладення на боржника штрафу у розмірі 10200 грн. за повторне невиконання без поважних причин рішення суду.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що обмежив пенсію максимальним розміром з 01.01.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».
Тобто, з урахуванням вказаного, колегія суддів зауважує, що фактично позивач підтверджує обмеження пенсії максимальним розміром.
Також, в цій частині суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з ч.4 ст.63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд, зокрема сформував висновки про те, що абзац 3 статті 11 Закону України № 2262-XII містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за № 4-рп/2015 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Згідно з ч.1-3 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Разом з цим у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Також у постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).
Таким чином, застосування на виконання рішення суду при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови чи норми пенсійного забезпечення, зокрема Постанови № 1778, є протиправним.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України обмеження максимального розміру пенсії чи призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Крім того, суд з матеріалів справи не встановив факт виплати грошового забезпечення позивача з 01.07.2023 по 01.03.2024 без обмеження максимальним розміром.
Разом з цим, позивачем не надано ні суду, ні державному виконавцю, жодних доказів на вчинення дій щодо виконання вказаного рішення в повній мірі. Також, колегія суддів зазначає, що виплата пенсії в меншому розмірі, навіть після набрання рішенням законної сили свідчить лише про порушення прав особи на належне майно, та не може вважатись виконанням рішення.
Згідно з ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Колегія суддів також враховує, що судове рішення підлягає виконанню у спосіб та порядку, визначені таким рішенням. Якщо судове рішення є незрозумілим сторонам у справі або державному виконавцю останні наділені правом на звернення до суду з відповідною заявою в порядку визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зміна чи встановлення способу та порядку виконання судового рішення можлива виключно в порядку визначеному статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п. 77) з посиланням на статтю 13 Конвенції зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява № 196/02, п. 50) ЄСПЛ зазначив, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін».
Крім того, Європейський суд з прав людини також зазначав, що «не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов'язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина судового розгляду для цілей статті 6» [рішення у справі Шмалько проти України / Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року (заява № 60750/00), § 43]; «право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань» [рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04), § 51].
Колегія суддів враховує, що невиконання в повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили щодо пенсійних виплат, позбавляють осіб права отримати заборгованість з перерахованої (нарахованої) пенсії на виконання рішень судів, що в свою чергу, позбавляє їх гарантованого Конституцією України права на соціальний та судовий захист в повному обсязі.
З огляду на встановлені в справі обставини, керуючись положеннями чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обов'язок виконання рішення суду у справі №240/34050/23 позивачем не дотримано, у зв'язку з чим державний виконавець постановою від 14 квітня 2026 року ВП №76247505 правомірно застосував до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області штраф в розмірі 10200 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.272, 328, 329 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.