Справа № 620/13129/24
18 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: судді Бужак Н.П.
Суддів: Беспалова О.О., Файдюка В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Сухополов'янської сільської ради - Росовського Дениса Михайловича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, суддя Непочатих В.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання протиправними та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за час затримки поновлення на роботі та моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сухополов'янської сільської ради, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядженням сільського голови Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 27.08.2024 № 594/к/тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »;
- стягнути із Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 25.04.2023 по 25.09.2024 у розмірі 437583,60 грн.;
- стягнути із Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі № 620/9253/22, розпорядженням голови Сухополов'янської сільської ради від 27.08.2024 № 594/к/тр позивача було поновлено на посаді першого заступника сільського голови Сухополов'янської сільської ради з 15.12.2022, проте вказану посаду до штатного розкладу введено не було. Позивач вважає, що рішення суду про поновлення на роботі по даний час не виконано, оскільки в голови Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області відсутні повноваження стосовно поновлення позивача на посаді. Вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 25.04.2023 по 25.09.2024 у розмірі 437583,60 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Відповідно до ухвали судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови Сухополов'янської сільської ради від 27.08.2024 № 594/к/тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
Стягнуто з Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі № 620/9253/22, за період з 28.05.2024 по 25.09.2024 (включно) у сумі 102338,10 грн., з відрахуванням податків, зборів, й інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, представник Сухополов'янської сільської ради - Росовський Денис Михайлович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить застосувати у справі строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляцйна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішенням двадцять четвертої (позачергової) сесії восьмого скликання від 13.10.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника сільського голови у зв'язку із скороченням посади з 14.12.2022, виключено із членів виконкому Сухополов'янської сільської ради (а.с. 56-57).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 по справі № 620/9253/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення двадцять четвертої (позачергової) сесії восьмого скликання від 13.10.2022 про звільнення з посади першого заступника сільського голови у зв'язку зі скороченням посади з 14.12.2022, виключення із членів виконкому Сухополов'янської сільської ради ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника сільського голови Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області з 15.12.2022 та поновити у складі виконкому Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області; стягнуто із Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.12.2022 по 24.04.2023 в сумі 109395,90 грн.; стягнуто із Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000,00 грн. (а.с. 61-67).
Розпорядженням голови Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 27.08.2024 № 594/к/тр поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника сільського голови Сухополов'янської сільської ради з 15.12.2022 (а.с. 30).
Листом від 03.09.2024 № 04-18/3483 запрошено ОСОБА_1 до приміщення Сухополов'янської сільської ради 06.09.2024 для ознайомлення з розпорядженням про поновлення на роботі (а.с. 29).
Позивач звернулась до відповідача з заявою від 20.09.2024 про ознайомлення функціональними обов'язками, з робочим місцем для виконання роботи, умовами оплати праці, розпорядчими документами про введення посади поза штат (а.с. 32).
Відповідачем було надано відповідь від 24.09.2024 № 04-18/3725, в якій повідомлено, що в структурі та штатній чисельності апарату Сухополов'янської сільської ради та її виконавчих органів посада першого заступника сільського голови відсутня, тому функціональні обов'язки не визначалися, робоче місце не надавалось у зв'язку з відсутністю вільних кабінетів, заробітна плата не нараховується та не виплачується, розпорядчий документ про введення посади поза штатом не видавався (а.с. 31 зворот.).
На сесіях Сухополов'янської сільської ради, які відбулися 25.09.2024 та 23.10.2024, рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника сільського голови прийнято не було, оскільки депутати проголосували проти поновлення на посаді (а.с. 118, 120).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За приписами частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Частиною сьомою статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Законодавець передбачив обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Тобто, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Як встановлено судом першої інстанції, за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 по справі № 620/9253/22 позивача було поновлено на посаді першого заступника сільського голови Сухополов'янської сільської ради з 15.12.2022.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника сільського голови Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області з 15.12.2022 та поновленні в складі виконкому Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, а також присудження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 25290,46 грн., звернуто до негайного виконання.
Водночас, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З аналізу викладеної норми слідує, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
При цьому, середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України необхідно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 580/5185/20.
Таким чином, невиконання відповідачем протягом тривалого часу рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 по справі № 620/9253/22 про поновлення позивача на посаді має наслідком застосування приписів статті 236 КЗпП України про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутність в діях Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області зволікання у виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі з посиланням на те, що депутати проголосували проти поновлення на посаді, оскільки чинним законодавством визначений обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі з моменту його проголошення, а у випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Верховним Судом неодноразово наголошувалось, зокрема, в постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 24.09.2019 у справі № 826/16191/17, від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17, що положення Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Що стосується суми середнього заробітку, що належить для виплати позивачу за час затримку виконання рішення про поновлення на роботі, колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 по справі № 620/9253/22 було встановлено, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2021 по 16.02.2022, у розмірі 27371,20 грн.
При цьому, суд виходив з того, що середньоденна заробітна плата позивача складала 1176,30 грн.
В даному випадку , як вірно зауважив суд першої інстанції, вказане рішення суду має преюдиційне значення, а тому обставини, які були встановлені підлягають врахуванню під час розгляду даної справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 по справі № 620/9253/22 було зупинено дію рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024 по справі № 620/9253/22 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Сухополов'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 без змін.
Отже, враховуючи, що дію рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 по справі № 620/9253/22 було зупинено, період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить 87 робочих днів (з 28.05.2024 по 25.09.2024).
Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 28.05.2024 по 25.09.2024 включно становить 102 338,10 грн. (1176,30 грн. середньоденна заробітна плата * 87 робочих днів).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2019 по справі № 826/6583/14 суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Щодо розпорядження сільського голови Сухополов'янської сільської ради від 27.08.2024 № 594/к/тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », то суд вважає, що таке розпорядження є протиправним з огляду на наступне.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування безпосередньо регулюються Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
За визначенням статті 3 Закону посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Частиною першою статті 10 Закону передбачено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, шляхом затвердження відповідною радою.
Отже, посада першого заступника голови сільської ради належить до посад місцевого самоврядування, яка затверджується рішенням ради, прийнятим на пленарному засіданні.
Таким чином, поновлення позивача на посаді першого заступника сільського голови повинно реалізуватися шляхом волевиявлення депутатів ради та прийняття рішення. Вказане вище розпорядження прийнято без дотриманням критеріїв правової процедури, як складової принципу верховенства права, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (пункт 54).
Як зазначає позивач, заподіяна їй моральна шкода полягає в хвилюваннях, переживаннях, нервових стражданнях, приниженнях, негативних емоціях, що на думку суду першої інстанції спричинили позивачу душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності.
З огляду на співмірність заявленої суми моральної шкоди, обставин справи, виходячи з принципу розумності суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 10 000 грн .
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд вірно зазначив, що позивач не пропустила строк звернення до суду, оскільки відповідач почав вчиняти дії щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили 28.05.2024, лише 25.09.2024, а тому вірно залишив клопотання позивача без задоволення.
Відповідно до статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положеннями частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн. позивач надала до суду копії наступних документів: договору про надання адвокатських послуг від 10.09.2024, акту виконаних послуг від 25.09.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001134 та ордер на надання правничої допомоги серії СВ № 1101560.
Колегія суддів погоджується, що сума зазначено суми витрат на правничу допомогу у 25000 є завищеною в частині часу надання консультацій, підготовки та складання позовної заяви. Крім того, дана справа розглядалася без виклику сторін, а тому послуга «представлення в суді, вартість 5000,00 грн.», яка зазначена в акті, є безпідставною.
Даний спір не потребував значних затрат часу, який заявлений позивачем, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині підготовки позовної заяви, підготовки та подання відповіді на відзив на позовну заяву.
Отже, виходячи із конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнути на користь позивачки з відповідача 5000 грн витрат на правничу допомогу
Зазначена сума на думку колегії суддів відповідає принципу розумності та співмірності щодо даного спору.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Сухополов'янської сільської ради - Росовського Дениса Михайловича залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Беспалов О.О.
Файдюк В.В.