Справа № 209/7685/23
Провадження № 2/209/1588/26
Іменем України
30 квітня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Шендрика К.Л.,
за участі секретаря Драгунцевої С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та судові витрати за сплату судового збору й витрат на правову допомогу.
На обґрунтування позову зазначено, що 24 січня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за Договором надання споживчого кредиту № 4123883 від 08 травня 2021 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем. 10 січня 2023 року відповідно до Договору № 10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр», в тому числі за договором надання споживчого кредиту № 4123883 від 08 травня 2021 року. Відповідач порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість в сумі 39532,57 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 12000 грн.; заборгованості за відсотками на дату відступлення прав вимоги - 27310 грн., нараховані 3% річних - 30,57 грн., інфляційні втрати - 192 грн.
11 січня 2024 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заочним рішенням від 08 лютого 2024 року позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором надання споживчого кредиту № 4123883 від 08 травня 2021 року у розмірі 39532,57 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн. та витрати за надання правової допомоги у розмірі 5000 грн.
17 лютого 2026 року до суду надійшла письмова заява представниці відповідача про перегляд заочного рішення, в якій вона просила суд поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та скасувати заочне рішення суду від 08 лютого 2024 року.
Ухвалою від 02 березня 2026 року представниці відповідача було поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, задоволено заяву представниці відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, скасоване заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року у цивільній справі № 209/7685/23 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23 березня 2026 року до суду від представниці відповідача Корман Л.В. надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає частково, а саме отримані ним 12000 грн. тіла кредиту Щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом зазначила, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець. Оскільки умови договорів приєднання розробляються кредитором, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом положень ст.ст. 11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», цей закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, ч. 4 ст. 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень п. 5 ч. 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту. Частинами 5 та 7 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, у зв'язку зі специфічними умовами та структурою самого договору. Оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 27310 грн., не є співрозмірною тілу кредиту у розмірі 12000 грн., тому просить суд про зменшення розміру відсотків до розміру заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12000 грн. та вважає що, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним в контексті даних правовідносин. Крім того, враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, просить суд зменшити витрати на правову допомогу до 3000 грн., що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
25 березня 2026 року представниця позивача Чайковська М.І. подала до суду через систему ЄСІТС «Електронний суд» відповідь на відзив, у якій зазначила, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови, отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Відповідачем було укладено кКредитні договори за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору позичальник отримав від кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання договору, відповідач усвідомлював всі ризики, пов'язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику, отже розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовується щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом або відсотків річних. У справі, що розглядається, заборгованість складається із: заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки, у розмірі та строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише його особистою думкою. Просить позовну заяву ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити в повному обсязі.
01 квітня 2026 року представниця відповідача ОСОБА_3 подала до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Враховуючи вищенаведене, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 27310 грн., не є співрозмірною тілу кредиту у розмірі 12000 грн. тому просить суд про зменшення розміру відсотків до розміру заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12000 грн., оскільки вважає, що саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним в контексті даних правовідносин. Розмір витрат на оплату послуг адвоката також має бути співмірним. Просить позовні вимоги та витрати на правову допомогу задовольнити частково, судовий збір відповідно.
08 квітня 2026 року представниця позивача ОСОБА_4 подала до суду через систему ЄСІТС «Електронний суд» додаткові пояснення, у яких зазначила, що нарахування відсотків відбувалось відповідно до умов договору у чітко передбачені терміни. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Більш того, відповідач тривалий час здійснював погашення заборгованості, що свідчить про визнання умов договору позичальником. На момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до кредитора із заявами про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, а також частково виконував умови договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовам такого договору. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважав певні умови договору несправедливими. Натомість, позивач погодився, зі своєї сторони, на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень, визнаючи його умови, в т.ч. і щодо пролонгації строку кредитування.
На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного:
Судом встановлено, що 08 травня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено договір № 4123883 про надання споживчого кредиту, який був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом надіслання одноразового ідентифікатора М672568 (електронного підпису) на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 , та відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 12000 грн., шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_2 , на строк 30 днів та зобов'язався повернути кредитні кошти і сплатити відсотки за користування кредитом: за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,90 %, що застосовується у межах строку надання кредиту, якщо споживач не виконав умови для застосування зниженої процентної ставки, у межах нового строку, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, у межах нового строку, якщо відбулася автопролонгація, а також за зниженою процентною ставкою в розмірі 0,57 % в день, яка застосовується у межах строку надання кредиту, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, або у межах строку кредитування за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк. Ці обставини підтверджуються копією договору з додатком, паспортом споживчого кредиту, довідкою про перерахування (а.с. 4-11, 13 оберт - 14), а також визнається відповідачем.
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором № 4123883 від 08 травня 2021 року, у зв'язку з чим, станом на 23 січня 2022 року, у нього утворилась заборгованість в розмірі 39310 грн., з яких: 12000 грн. - заборгованість по основній сумі кредиту та 27310 грн. - заборгованість за відсотками, що підтверджується карткою обліку договору (а.с. 16-22).
24 січня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором № 4123883 від 08 травня 2021 року в розмірі 39310 грн., що підтверджується копією договору факторингу з додатком, актом приймання-передавання реєстру боржників, платіжним дорученням та витягом з реєстру боржників (а.с. 25-30).
Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором № 4123883 від 08 травня 2021 року, у нього утворилась заборгованість в розмірі 39532,57 грн., з яких: 12000 грн. - заборгованість по основній сумі кредиту та 27310 грн. - заборгованість за відсотками, 30,57 грн. - 3 % річних, 192 грн. - інфляційні збитки, що підтверджується розрахунками заборгованості (а.с. 23, 24).
10 січня 2023 року відповідно до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр», в тому числі за договором № 4123883 від 08 травня 2021 року в розмірі 39532,57 грн., що підтверджується копією договору факторингу з додатками та витягом з реєстру боржників (а.с. 31-36).
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 тощо.
Отже, як вбачається з договору про надання споживчого кредиту, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 345/3085/19.
Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2022 рок у справі № 756/6038/20, незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Проаналізувавши встановлені обставини по справі, суд приходить до висновку, що укладений договір № 4123883 від 08 травня 2021 року та договори факторингу відповідають вимогам закону, зобов'язання по зазначеному договору відповідачем у встановлений строк не виконані, сума заборгованості за основним зобов'язанням підтверджена документально, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Що стосується заборгованості за відсотками, то слід зазначити наступне.
Нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках кредитних договорів, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов договорів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Нараховані та пред'явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування за договором 4123883 від 08 травня 2021року - 27310 грн., що майже вдвічі перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.
Суд вважає, що дані умови договору є непропорційно високими, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах № 132/1006/19 від 07.10.2020, № 910/719/19 від 19.05.2020 та № 363/1834/17 від 13.07.2022 та № 910/12876/19 від 01.06.2021.
З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги ТОВ «Коллект Центр» про стягнення з відповідача відсотків у відповідності до умов договору 4123883 від 08 травня 2021 року підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 12000 грн., оскільки вказана сума буде справедливою та співмірною, з огляду на суму основного боргу.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 13000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких згідно п. 1 ч. 3 цієї статті віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пунктів 1,2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Вивчивши матеріали цивільної справи, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 4123883 від 08 травня 2021 року у розмірі 24000 (двадцять чотири тисячі) гривень, яка складається із: 12000 грн. - заборгованість по основній сумі кредиту, 12000 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1629 (одна тисяча шістсот двадцять дев'ять) гривень 44 копійки та витрати за надання правової допомоги у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Л. Шендрик