Справа № 209/6653/25
Провадження № 2/209/943/26
Іменем України
30 квітня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Шендрика К.Л.,
за участі секретаря Драгунцевої С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за кредитними договорами та судові витрати.
На обґрунтування позову зазначено, що 22 листопада 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою було укладено договір № 3235119, який було підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер її мобільного телефону, та відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 1950 грн. на строк 360 днів і зобов'язалася їх повернути та сплатити проценти за користування кредитом. 03 квітня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачкою було укладено договір № 2109315899277, який було підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер її мобільного телефону, та відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 1900 грн. і зобов'язалася їх повернути та сплатити проценти за користування кредитом. 28 липня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір № 28072021, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права вимоги за кредитним договором № 3235119 від 22 листопада 2020 року. 23 травня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3235119 від 22 листопада 2020 року у сумі 5803,20 грн., з яких: 1950 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 3853,20 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. 01 грудня 2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір № 1-12, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року. 10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» уклали договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги за кредитним договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року. 18 лютого 2025 року ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір № 18-02/25, відповідно до якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги за кредитним договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року у сумі 33295,79 грн., з яких: 1900 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 31395,79 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. Таким чином, позивач отримав право грошової вимоги до відповідачки за вказаними договорами та просить стягнути заборгованість, що по ним утворилась.
25 вересня 2025 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
21 жовтня 2025 року відповідачка подала відзив на позов, у якому зазначила, що у відомостях, зазначених у позовній заяві, та довідці відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста КМР вбачається розбіжність у місці проживання боржника, при цьому доказів, які б підтверджували правильне місце проживання боржника до заяви про стягнення боргу не долучено, що не дає можливості встановити особу до якої пред'явлено вимоги, та відповідно встановити наявність виникнення або порушення права грошової вимоги. Також є розбіжність в засобах зв'язку, як у договорах кредитування та позовний заяві, засобами зв'язку є номера НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , якими вона ніколи не користувалася. Єдиним номером, яким вона користується багато років є номер НОМЕР_3 . Позивачем не надано доказів того, що їй було надано примірники кредитних договорів № 3235119 від 22 листопада 2020 року і № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року та додатків до них. Законодавство зобов'язує кредитодавця надати оригінал договору споживачу невідкладно після підписання сторонами і покладає саме на кредитодавця обов'язок доведення того, що такий оригінал було фактично передано споживачу. Підтвердженням перерахування коштів є банківські документи, такі як платіжне доручення, виписка з рахунку або чек з терміналу, однак в матеріалах справи є тільки копія квитанції до платіжної інструкції № 18588-1327-142133117 від 22 листопада 2020 року про перерахування третьою особою ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» на банківську картку відповідача суми 1950 грн., вказавши платником ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА». Банківські документи, які підтверджують перерахування ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відповідачу кредитних коштів, згідно договору про надання фінансових послуг від 03 квітня 2021 року № 2109315899277, позивачем не надано, що ставить під сумнів наявність боргу за вищевказаним договором. У договорі факторингу № 28072021 від 28 липня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до позичальника за кредитним договором № 3235119, не оговорено суму договору, тобто суму яку «фактор» зобов'язаний передати «клієнту» за отримання права вимоги за вище вказаним кредитним договором. Також в наданих з позовною заявою доказах відсутні будь-які фінансові документи, які підтверджують здійснення платежу «фактором» за відступлення права вимоги, а також документи які підтверджують повідомлення боржника про зміну кредитора. Невиконання вищевказаних вимог позбавляє «фактора» права вимоги. Таким чином, договір факторингу № 23/05/24 від 23 травня 2024 року вважається недійсним, якщо позивач не доведе інше. В матеріалах справи відсутнє повідомлення боржника за кредитним договором № 2109315899277 новим кредитором за договором факторингу № 28072021 від 01 грудня 2021 року. Позивачем разом з позовом не надано будь-яких фінансових документів, які підтверджують здійснення платежу «фактором» по договорам факторингу № 10-03/2023/1 від 10 березня 2023 року і № 18-02/2025 від 18 лютого 2025 року, а також документи, які підтверджують повідомлення боржника за кредитним договором № 2109315899277 про зміну кредитора. Невиконання вищевказаних вимог позбавляє «фактора» права вимоги. Відповідачу стало відомо про вимоги позивача, лише ознайомившись з матеріалами даної справи. Позивачем не надано суду доказів повідомлення відповідача про набуття ним права вимоги, жодних доказів його фактичного отримання відповідачем, як і доказів його відправлення. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
28 жовтня 2025 року представниця позивача Сердійчук Я.Я. подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що первісні кредитори не є банками, відповідна операція була здійснена оператором платіжних послуг на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства. Перерахування кредитних коштів здійснювалося на картковий рахунок відповідача, зазначений ним у заяві-анкеті для отримання кредиту. Небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів, отже твердження відповідача не заслуговують на увагу. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, теж не заслуговують на увагу, оскільки вбачається, що відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази того, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, він мав можливість здійснити запит до банку про наявність у нього карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. Матеріали справи містять докази сплати грошових коштів клієнтом фактору по договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року, а також акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників. ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не є стороною договору, а оплата за отримане фінансування не стосується підтвердження факту переходу права вимоги. Відповідно договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року, права вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором у день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників у друкованому вигляді. Також ним встановлено, що ціна договору сплачується новим кредитором кредитору протягом 1065 календарних днів з дати підписах сторонами цього договору, тобто із значним відтермінуванням. Відповідно до договору № 18-02/25 від 18 лютого 2025 року, права вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників у друкованому вигляді, а ціна договору сплачується кредитором кредитору протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору. Перехід прав вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним між сторонами актом прийому-передачі реєстру боржників та самим реєстром боржників. Крім того, матеріали справи містять акт зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджує факт здійснення розрахунків за даним договором. Відповідно до договору факторингу № 18-02/25 від 18 лютого 2025 року перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Матеріали справи містять акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників, що підтверджує факт набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідних прав вимоги до відповідача. Відповідно до договору факторингу № 23/05/24 від 23 травня 2024 року, перехід від клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Матеріали справи містять докази сплати фінансування, акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників, що підтверджує факт набуття ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відповідних прав вимоги до відповідача. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісних кредиторів до позивача прав вимоги кредитним договором, укладеним з відповідачем. Дані договори не оскаржуються в судовому порядку, як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсними і відповідають волі сторін та чинному законодавству. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Повідомлення боржника здійснювалось первісними кредиторами відповідно до умов договорів факторингу. Крім того, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну стягувача за рішенням суду. Єдиним наслідком такого неповідомлення є ризик для кредитора у вигляді можливості виконання боржником свого обов'язку на користь попереднього кредитора. І це більше стосується добровільного виконання зобов'язання, а не стягнення з боржника сум в примусовому порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником зобов'язань, як на користь первісного кредитору, так і на користь позивача.
Разом із відповіддю на відзив представницею позивача Сердійчук Я.Я. було подане клопотання про витребування доказів.
Ухвалою від 19 січня 2026 року клопотання представниці позивача Сердійчук Я.Я. було задоволено та у АТ КБ "ПриватБанк" було витребувано докази.
25 лютого 2026 року з АТ КБ «ПриватБанк» надійшла письмова відповідь на ухвалу суду.
27 лютого 2026 року представницею позивача Сердійчук Я.Я. було подане повторне клопотання про витребування доказів.
Ухвалою від 25 березня 2026 року клопотання представниці позивача Сердійчук Я.Я. було задоволено та у АТ КБ "ПриватБанк" було витребувано докази.
26 квітня 2026 року з АТ КБ «ПриватБанк» надійшли витребувані докази.
На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного:
Судом встановлено, що 22 листопада 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою було укладено договір про надання фінансового кредиту № 3235119, який був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом надіслання одноразового ідентифікатора С178664 (електронного підпису) на номер мобільного телефону відповідачки НОМЕР_1 , та відповідно до умов якого відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 1950 грн., шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), на строк 14 днів та зобов'язалася повернути кредитні кошти і сплатити відсотки за користування кредитом: за зниженою процентною ставкою в розмірі 1,81 % в день, яка застосовується у межах строку надання кредиту, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, а також за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,90 %, що застосовується у межах строку надання кредиту, якщо споживач не виконав умови для застосування зниженої процентної ставки, у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом, та у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Ці обставини підтверджуються копією договору з додатком, правилами надання коштів у позику, квитанцією, листом АТ КБ «ПриватБанк» та випискою з рахунку НОМЕР_5 , оформленого на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 (а.с. 49-56, 39, 130-132).
03 квітня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачкою було укладено договір про надання фінансових послуг № 2109315899277, який був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом надіслання одноразового ідентифікатора D8 (електронного підпису) на номер мобільного телефону відповідачки НОМЕР_2 , та відповідно до умов якого відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 1900 грн., шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), на строк 17 днів та зобов'язалася повернути кредитні кошти і сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі: а) 2 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується па 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. б); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. в); д) тип процентної ставки - фіксована. Ці обставини підтверджуються копією договору з додатками, інформацією щодо порядку (процедури), хронології дій щодо укладення електронного договору, вчинених товариством та заявником в ІТС та поза нею, довідкою про перерахування, листом АТ КБ «ПриватБанк» та випискою з рахунку НОМЕР_5 , оформленого на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 (а.с. 46, 57-62, 130-132).
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. ч.2-4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 тощо.
Отже, як вбачається з договорів, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов кредитних договорів, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 345/3085/19.
Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2022 рок у справі № 756/6038/20, незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд не приймає твердження відповідачки щодо неотримання нею кредитних коштів, оскільки вони спростовуються випискою з рахунку НОМЕР_5 , оформленого на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 (а.с. 131-132), відповідно до якої 22 листопада 2020 року на рахунок було здійснено перерахування коштів у розмірі 1950 грн. та 03 квітня 2021 року в розмірі 1900 грн. Також із виписки вбачається, що після отримання коштів ОСОБА_1 користувалася ними, а саме здійснювала їх переказ на ім'я іншої особи.
Крім того, суд не приймає твердження відповідачки про те, що номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 вона ніколи не користувалася, оскільки користування нею номером НОМЕР_1 підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 130), згідно якого вказаний номер знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 .
Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, мобільним номером телефону та адресою електронної пошти, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідачка не вказувала.
Тобто судом встановлено, що ТОВ «Авентус Україна», ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачка узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, в якій надані кредити, строки, умови кредитування, нарахування відсотків, що свідчить про наявність волі відповідачки на укладення таких договорів та на таких умовах, шляхом підписання договорів.
Заперечення відповідачкою фактів укладення нею кредитних договорів та отримання нею коштів, суд визнає, як спробу уникнути цивільно-правової відповідальності за договором, оскільки відповідачка не надала до суду жодних доказів протилежного.
Відповідачка прострочила виконання зобов'язання за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2021 року у неї утворилась заборгованість в розмірі 15371 грн., з яких: 1900 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 13471 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 46 оберт - 48).
01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року в розмірі 15371 грн., що підтверджується копією договору факторингу з додатками, платіжним дорученням, реєстром боржників, витягом з реєстру боржників (а.с. 25, 30-34).
Внаслідок невиконання зобов'язання за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року, станом на 10 березня 2023 року, у відповідачки утворилась заборгованість в розмірі 33295,79 грн., з яких: 1900 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 31395,79 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 38).
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року в розмірі 33295,79 грн., що підтверджується копією договору з додатком, актом зарахування зустрічних однорідних вимог, додатковою угодою № 4, змінами в реєстрі боржників (а.с. 10-17).
Внаслідок невиконання зобов'язання за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року, станом на 18 лютого 2025 року, у відповідачки утворилась заборгованість в розмірі 33295,79 грн., з яких: 1900 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 31395,79 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 37).
18 лютого 2025 року між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 18-02/25 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року в розмірі 33295,79 грн., що підтверджується копією договору з додатками, актом зарахування зустрічних однорідних вимог, реєстром боржників, витягом з реєстру боржників (а.с. 64, 66-73).
Відповідно до розрахунку ТОВ «Факторинг Партнерс» (а.с. 36), відповідачка має заборгованість за договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року в розмірі 33295,79 грн., з яких: 1900 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 31395,79 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Проаналізувавши встановлені обставини по справі, суд приходить до висновку, що укладений кредитний договір № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року та договори факторингу від 01 грудня 2021 року, 10 березня 2023 року, 18 лютого 2025 року відповідають вимогам закону, зобов'язання по зазначеному кредитному договору відповідачкою у встановлений строк не виконані, сума заборгованості за основним зобов'язанням підтверджена документально, тому підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Що стосується заборгованості за відсотками за кредитним договором 2109315899277 від 03 квітня 2021 року, то слід зазначити наступне.
Нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках кредитних договорів, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов договорів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Нараховані та пред'явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування за кредитним договором 2109315899277 від 03 квітня 2021 року - 31395,79 грн., що майже у 17 разів перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.
Суд вважає, що дані умови договору є непропорційно високими, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.
З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення з відповідачки відсотків у відповідності до умов кредитного договору 2109315899277 від 03 квітня 2021 року підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 10000 грн., оскільки вказана сума буде справедливою та спів мірною, з огляду на суму основного боргу.
Крім того, відповідачка прострочила виконання зобов'язання за договором № 3235119 від 22 листопада 2020 року, у зв'язку з чим станом на 27 липня 2021 року у неї утворилась заборгованість в розмірі 5803,20 грн., з яких: 1950 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 3853,20 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, що підтверджується карткою обліку договору (а.с. 40-45).
28 липня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 28072021. Позивачем на підтвердження набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги за договором № № 3235119 від 22 листопада 2020 року в розмірі 5803,20 грн. було надано з 1 по 3 сторінку та 9 сторінку договору факторингу (а.с. 26-27), акт прийому-передачі реєстру боржників (а.с. 27) та витяг з реєстру боржників (а.с. 27 оберт - 29).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Відповідно до ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно усталеної практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).
З наданих позивачем доказів у суду відсутня можливість встановити чи було відступлення ТОВ «Авентус Україна» права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» оплатним чи безоплатним, а також у разі оплатності, яка була ціна продажу прав вимоги. До суду не надано докази на підтвердження оплати за договором факторингу № 28072021 від 28 липня 2021 року.
Таким чином позивачем не доведений факт набуття за договором факторингу № 28072021 від 28 липня 2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги за договором № № 3235119 від 22 листопада 2020 року.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс» посилалося на те, що отримало право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договорів факторингу від 28 липня 2021 року(передача прав вимоги від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «ЄАПБ») та від 23 травня 2024 року (передача прав вимоги від ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ТОВ «Факторинг Партнерс»).
Однак слід звернути увагу на те, що відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Таким чином, враховуючи, що суду не доведений факт набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги до ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про не доведеність переходу права вимоги від ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 3235119 від 22 листопада 2020 року, тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідачки судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 13000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких згідно п. 1 ч. 3 цієї статті віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пунктів 1,2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Вивчивши матеріали цивільної справи, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 2109315899277 від 03 квітня 2021 року в розмірі 11900 (одинадцять тисяч дев'ятсот) гривень, з яких: 1900 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 10000 грн. - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судові витрати на плату судового збору в розмірі 737 (сімсот тридцять сім) гривень 27 копійок та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисячі) гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Л. Шендрик