18 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10995/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №280/10995/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2025 №923240104082 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до відповідача із заявою щодо виплати допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 , проте відповідачем їй було відмовлено, оскільки виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 у зв'язку з неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй в оформленні та виплаті допомоги на поховання.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2025 П/С № 923240104082 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 .
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зауважено, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області в смт. Чернігівка та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058. Відповідно до інформації, яка міститься у електронній пенсійній справі померлої ОСОБА_2 фактичне місце проживання смт. Чернігівка, є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії померлої ОСОБА_2 була призупинена з 01.05.2023 у зв'язку з тривалою неоплатою відповідно до п. 4 частини першої ст. 49 Закону №1058. Вказано, що за життя отримувачка пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, не зверталась. Пенсійна справа знята з обліку з 01.08.2025 р., у зв'язку зі смертю пенсіонерки ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначено, що фактичні дії щодо поховання померлої позивачкою не здійснювалися, що підтверджується відсутністю документів, які б свідчили про організацію та проведення поховання саме ОСОБА_1 .
Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 21.06.190 серії НОМЕР_2 та про укладенні шлюбу від 02.08.1980 серії НОМЕР_3 .
Рішенням суду від 24.10.2025 у справі №331/6224/25 встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в селищі Чернігівка. Бердянського району, Запорізької області. Зазначене підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 05.11.2025.
14 листопада 2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо виплати допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 .
Позивачем разом із заявою надані скановані копії оригіналів наступних документів: заява, щодо виплати допомоги на поховання; паспорт ОСОБА_1 , НОМЕР_5 , виданий 02.09.1999 року, Бердянським РВ УМВС України в Запорізькій області; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05.11.2025 серія НОМЕР_4 , місце смерті - смт. Чернігівка, Бердянський район, Запорізька область; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 05.11.2025р. № 00054583358; довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера.
На звернення позивача відповідачем прийняте рішення від 18.11.2025 П/С № 923240104082 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 , у якому повідомлено про те, що виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону №1058, у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців поспіль. За життя отримувачка пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому| числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не зверталася. Враховуючи норми статті 53 та вимоги пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058, прийнято рішення щодо відмови ОСОБА_1 оформленні та виплаті допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 за заявою від 14.11.2025 № 8600.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2025 П/С № 923240104082 протиправним, позивач звернулась до суду з позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Закон України від 10 липня 2003 року №1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі Закон №1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1102-IV, усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.
Згідно зі статтею 13 Закону №1102-IV, виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно зі статтею 53 Закону №1058-IV, у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Суд зазначає, що пунктом 5.1 розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (у редакції, чинній на дату звернення позивача з заявою про виплату допомоги на поховання) (далі Порядок №22-1), особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року №1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за №691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Згідно з пунктом 5.2 Порядку №22-1, заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.
Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.
Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім'ї або іншою особою).
Суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.
Відтак, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року №3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи та не є спірним питанням у справі, виплату пенсії пенсіонерці ОСОБА_2 , яка померла - ІНФОРМАЦІЯ_1 , призупинено з 01.05.2023 року.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі не проходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення територіальних органів Пенсійного фонду або рішення суду щодо припинення виплати пенсії померлому пенсіонеру ОСОБА_2 , за допомогою на поховання якої позивач звернулась із відповідною заявою до відповідача, матеріали справи не містять.
Крім того, суд наголошує, що нормами Закону №1058-IV передбачено саме підстави для припинення виплати пенсії, а не для її призупинення, про що відповідач зазначає в оскаржуваному рішенні, та вважає обґрунтованою підставою для відмови особі, яка здійснила поховання, у виплаті допомоги на поховання померлого пенсіонера.
Разом з цим, суд наголошує, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обмеження права особи на отримання допомоги на поховання померлого пенсіонера, у зв'язку з тим, що останньому було призупинено виплату пенсії при житті.
Для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку і при цьому, чи отримувала зазначена особа пенсію на момент смерті фактично, для визначення наявності чи відсутності права на отримання допомоги на поховання - не має.
На переконання суду, вживаний у статті 53 Закону України № 1058-IV вислів «… в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті» необхідно тлумачити у більш ширшому розумінні, а саме як розмір пенсії, на яку померлий пенсіонер мав право, не залежно від того чи отримував пенсіонер фактично такі кошти перед смертю.
Те, що ОСОБА_2 фактично не отримувала пенсію з 01.05.2023 року не впливає на спірні правовідносини, оскільки допомога на поховання не є пенсією та виплачується за бажанням осіб, які здійснили поховання пенсіонера та відповідно понесли витрати на вчинення таких дій.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до наведених вище норм законодавства, виплата вказаної допомоги пов'язується лише з фактом поховання пенсіонера і право на неї має особа, яка здійснила таке поховання.
Суд зазначає, що жодних застережень, заборон про виплату допомоги особам, що здійснили поховання пенсіонера, якому по тим чи іншим підставам призупинено виплату пенсії, приписи Закону України № 1058-IV, зокрема ст.53 цього Закону, не містять.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що хоча ОСОБА_2 на момент смерті фактично не виплачувалась нарахована пенсія, оскільки її місце проживання було на тимчасово окупованій території та виплату пенсії призупинено, однак, пенсія їй мала нараховуватися, отже відповідач може визначити розмір допомоги «в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті», тобто пенсії, яка ОСОБА_2 нараховувалась.
Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України, судом оцінювались саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті спірного рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання за результатами розгляду заяви від 14.11.2025 № 8600.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2025 №923240104082 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання за результатами розгляду заяви від 14.11.2025 № 8600 не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим та протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2025 П/С № 923240104082 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 .
При цьому, враховуючи обставини по справі, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім.
Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №280/10995/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Кальник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова