Справа № 420/7246/26
18 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення суми завданих збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів,-
Стислий зміст позовних вимог.
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , дислокується у АДРЕСА_2 , розрахунковий рахунок UA238201720343190003001090634, відкритий в УДКСУ у м. Київ, МФО 820172) суму завданих збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів у розмірі 93 761,92 (дев'яносто три тисячі сімсот шістдесят одна гривня, 92 копійки).
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що солдату ОСОБА_1 було здійснено наступні нарахування, а саме: За вересень 2022 року: грошове забезпечення у розмірі 5 214,96 грн., індексація у розмірі 213,63 грн. та додаткову винагороду у розмірі 88 333,33 грн. Та сума надмірно виплаченого розміру грошового забезпечення за період фактичної відсутності на військовій службі солдату відповідачу становить 93 761,92 (дев'яносто три тисячі сімсот шістдесят одна гривня, 92 копійки). Таким чином, військовослужбовцю нараховано та виплачено грошове забезпечення внаслідок неповернення з лікувального закладу.
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Обставини справи.
ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 06.08.2022 року № 218 зараховано до списків особового складу військової частини з 06.08.2022 року та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 року (по стройовій частині) від 26.09.2022 року№ 269 військовослужбовець вважається таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 26.09.2022 року.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 № 240 військовослужбовець вважається таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2025 року.
Відповідно до рапорту начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 вх. № 37996 від 27.11.2025 стало відомо про ймовірну переплату грошового забезпечення та додаткової винагороди солдату ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 (колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_4 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 28.11.2025 року №4474 призначено службове розслідування за фактом ймовірної переплати грошового забезпечення та додаткової винагороди солдату ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 (колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_4 ) ймовірна сума переплати якому становить 93 761,92 грн. та доручити його проведення начальнику групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_4 .
За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_1 не повернувся на військову службу з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_4 яка тимчасово розташована у АДРЕСА_3 . 25.09.2022 року солдат ОСОБА_1 вибув до військової частини НОМЕР_5 для проходження військово - лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби у Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2022 року №290 солдат ОСОБА_1 не повернувся з лікувального закладу до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 . З 17.10.2022 року знятий з усіх видів забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 року № 2025 «Про результати службового розслідування» зокрема пунктом 5 наказано командира з правової роботи- начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням ст. 100 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 № 744, у разі відсутності згоди солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_6 (колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_4 ), на добровільне повернення надлишково виплаченої суми коштів у розмірі 93 761,92 (дев'яносто три тисячі сімсот шістдесят одна гривня, 92 копійки), підготувати матеріали для стягнення надлишково сплачених коштів зі солдата ОСОБА_5 в судовому або в іншому встановленому законом порядку.
16.02.2026 року та 05.03.2026 року на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про відшкодування завданих державі матеріальних збитків в розмірі 93 761,92 грн.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно зі ст.3 Закону № 2232-ХІІ правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", «Про Збройні Сили України", «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами азб.1 ч.1 ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з п. 1 ч. 1. ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Висновки суду.
Матеріалами справи підтверджено, що 17.10.2022 року відповідач без поважних причин не повернувся після лікування до військової частини, а тому з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Як встановлено судом, відповідач з 26.09.2022 року вибув до військової частини НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеню придатності до військової служби у Збройних Силах України. Проте, 17.10.2022 року не повернувся на військову службу з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_4 яка тимчасово розташована у АДРЕСА_3 .
Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення відповідачу за вересень 2022 року включно у розмірі 93 761,92 грн. правомірно, оскільки ОСОБА_1 до 25 вересня 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В той же час, позивачем в акті службового розслідування зазначено, що ОСОБА_1 не повернувся із лікувального закладу 17.10.2022 року, що також підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2022 року №290.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Таким чином, відповідач втратив право на отримання грошового забезпечення саме з жовтня 2022 року, а не з вересня 2022 року як зазначає позивач.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач, не повернувся до військової частини 17.10.2022 року, отже саме з цієї дати він втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, а відтак, у нього не виникає зобов'язання повернути виплачене грошове забезпечення за вересень 2022 року у розмірі 93 761,92 грн.
З огляду на вказане суд вважає, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивачем не надано суду доказів понесення інших судових витрат ніж сплата судового збору, підстави для їх стягнення з відповідача відсутні.
Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення суми завданих збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко
.