18 травня 2026 рокусправа № 380/7022/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №135050007022 від 27.02.2026 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » в частині нарахування 76% грошового утримання (заробітної плати) працюючого на відповідній посаді судді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу робіт на посаді судді, що дає право на відставку на обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, періоди : Строкову службу у Збройних силах з 16.11.1979 року по 14.12.1981 року, що становить 2 роки та 28 днів; Половину строку навчання у вищому юридичному закладі деннної форми навчання за період з 24.08.1985 року по 26.06.1990 року, що становить 2 роки 5 місяців і 1 день; Стаж роботи на посаді судді Стрийського народного суду Львівської області з 02.07.1990 року по 30.07.1990 року та 16.04.1992 року по 02.02.1993 року, що становить 10 місяців та 17 днів; Роботу за юридичною спеціальністю перед обранням на посаду судді тривалістю 2 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 27 лютого 2026 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішенням Вищої ради правосуддя від 05.02.2026 № 160/0/15-26 його звільнено з посади судді Восьмого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку. При цьому, відповідно до офіційного розрахунку стажу судді від 09.02.2026 № 02-52/52/26, складеного та затвердженого Восьмим апеляційним адміністративним судом, стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 40 років 4 місяці та 22 дні.
Позивач наголошує, що всупереч наведеним документам та нормам чинного законодавства, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області під час винесення оскаржуваного рішення від 27.02.2026 № 135050007022 діяло протиправно, проігнорувавши вимоги закону щодо обов'язкового зарахування до суддівського стажу відповідних періодів його діяльності. Зокрема, поза увагою пенсійного органу залишилися періоди проходження строкової військової служби, половини строку навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі, час виконання обов'язків судді та попередній дворічний професійний досвід роботи в галузі права. Внаслідок таких дій відповідач безпідставно зменшив стаж позивача до 33 років, обмеживши розмір щомісячного довічного грошового утримання до 76% від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді замість належних йому за законом 90%.
На переконання позивача, такі дії відповідача є прямим порушенням конституційних гарантій незалежності судді, нівелюють його право на належне та справедливе матеріальне забезпечення у відставці, а також прямо суперечать сталій та обов'язковій до застосування практиці Верховного Суду.
Ухвалою від 15 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Зважаючи на категорію та характер спірних правовідносин, а також визначений законодавцем предмет доказування, судом ухвалено рішення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Правова позиція відповідача ґрунтується на тому, що вичерпний перелік посад, робота на яких підлягає безумовному зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, чітко та імперативно закріплений виключно у статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Відповідач аргументує, що зазначеним законодавчим переліком не передбачено можливості зарахування до суддівського стажу, який впливає на відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання, таких періодів як: половина строку навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі, календарний період проходження строкової військової служби чи стаж роботи за юридичною спеціальністю (зокрема, адвокатом) до моменту призначення на посаду судді. З огляду на це, пенсійний орган наполягає, що при винесенні спірного рішення він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені статтею 19 Конституції України.
Відповідач вважає, що розрахунок стажу позивача на рівні 33 років та встановлення відсоткового розміру утримання на рівні 76% є абсолютно правомірним, а відтак просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд дослідив матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв'язку та
ОСОБА_1 розпочав свою діяльність у сфері правосуддя виконуючи обов'язки народного судді Стрийського міського народного суду, а згодом, із 03 лютого 1993 року призначений на посаду народного судді вказаного суду. З того часу і до моменту припинення повноважень позивач безперервно працював на посадах судді.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 05 лютого 2026 року №160/0/15-26 позивача звільнено з посади судді Восьмого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням ним заяви про відставку.
На виконання вказаного рішення наказом голови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року № 41/к/тв ОСОБА_1 відраховано зі штату суду та припинено його повноваження судді.
При звільненні Восьмим апеляційним адміністративним судом складений Розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 від 09 лютого 2026 року за № 02-52/52/26. Відповідно до вказаного документа, стаж позивача становить 40 років 04 місяці 22 дні. До цього стажу, окрім безпосередньої роботи на посаді судді, включені наступні періоди:
- проходження строкової військової служби в Радянській армії з 16.11.1979 по 14.12.1981 (що становить 2 роки та 28 днів);
- половину строку навчання на денній формі у Львівському ордена Леніна державному університеті імені І. Франка за період з 24.08.1985 по 26.06.1990 (що становить 2 роки 05 місяців та 01 день);
- час виконання обов'язків народного судді Стрийського міського народного суду з 02.07.1990 по 30.07.1990 та з 16.04.1992 по 02.02.1993 (що становить 10 місяців та 17 днів);
- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю 2 роки, вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді відповідно до частини 2 статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII.
Реалізовуючи своє право на належне пенсійне забезпечення, 18 лютого 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
За результатами розгляду поданої заяви, відповідачем прийнято рішення від 27 лютого 2026 року №135050007022.
Зі змісту вказаного рішення встановлено, що пенсійний орган призначив позивачу щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 76 відсотків від грошового утримання (суддівської винагороди) працюючого на відповідній посаді судді, виходячи з розрахованого стажу роботи на посаді судді тривалістю 33 роки 0 місяців.
Приймаючи таке рішення, відповідач здійснив власний розрахунок та протиправно відмовився враховувати до спеціального стажу позивача всі вищеперелічені спірні періоди (строкову військову службу, половину строку навчання, виконання обов'язків судді та дворічний професійний стаж).
Свою відмову Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області мотивувало тим, що вичерпний перелік посад, які зараховуються до стажу судді, визначений статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і такий не передбачає можливості зарахування спірних періодів.
Не погоджуючись з таким звуженням своїх соціальних гарантій та зменшенням відсоткового розміру довічного утримання, позивач звернувся за судовим захистом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 15.04.2020 № 2-р(II)/2020) послідовно та неодноразово наголошував, що право судді на відставку є невід'ємною конституційною гарантією незалежності суддів. Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має розглядатися не як звичайна пенсія чи соціальна пільга, а як особлива форма матеріального забезпечення, що є невід'ємною складовою конституційного статусу судді, покликаною гарантувати його незалежність та об'єктивність.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосудця. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі - Закон № 1402- VIII).
Відповідно до ст. 4 Закону № 1402- VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Так, частиною першою статті 116 Закону №1402-VIII визначено, що суддя, який має стаж роботі на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону - має право подати заяву про відставку.
В свою чергу, стаття 137 Закону №1402-VIII передбачає, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних суді з України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
З матеріалів справи встановлено, що станом на 05 лютого 2026 року стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 40 років 04 місяці 22 дні. Вказаний факт належним чином підтверджується копією трудової книжки позивача, офіційним Розрахунком стажу судді, складеним Восьмим апеляційним адміністративним судом від 09.02.2026 № 02-52/52/26, та рішенням Вищої ради правосуддя від 05.02.2026 № 160/0/15-26.
З 16.11.1979 року по 14.12.1981 року позивач проходив строкову військову службу в Радянській армії, про що свідчать записи у військовому квитку позивача та його трудовій книжці, копії яких також містяться в матеріалах справи.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що у період з 24.08.1985 по 26.06.1990 позивач навчався на денній формі у Львівському ордена Леніна державному університеті імені І. Франка за спеціальністю «Правознавство» (диплом НОМЕР_1 ), а також виконував обов'язки народного судді Стрийського міського народного суду у періоди з 02.07.1990 по 30.07.1990 та з 16.04.1992 по 02.02.1993, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача.
Надаючи правову оцінку доводам сторін та безпосередньо відмові територіального органу Пенсійного фонду зарахувати спірні періоди до суддівського стажу, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цей принцип закріплює одну з найважливіших гарантій правової визначеності, яка полягає у тому, що особа повинна бути впевнена у незмінності свого правового статусу та збереженні соціальних гарантій, набутих за чинним на той час законодавством.
Реалізуючи вказаний принцип у сфері правосуддя, законодавець в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII встановив, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Тобто, для визначення загального обсягу стажу, який дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, ключовим є застосування не лише тих норм, що діють на момент виходу у відставку, а насамперед тих нормативно-правових актів, які регулювали ці питання на момент набуття особою статусу судді.
Як достовірно встановлено судом, ОСОБА_1 вперше призначений на посаду народного судді у лютому 1993 року, а Постановою Верховної Ради України від 15.05.2003 обраний на посаду судді безстроково. Відповідно, визначення його стажу роботи на посаді судді безпосередньо та нерозривно пов'язане з нормами законодавства, які були чинними на той час, зокрема із Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Так, абзацом другим статті 1 вказаного Указу Президента України № 584/95 визначено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
У подальшому аналогічна за своїм змістом правова гарантія була імплементована Урядом у підзаконні нормативно-правові акти. Зокрема, пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 11.06.2008 № 545) також імперативно передбачав зарахування до суддівського стажу половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах та календарного періоду проходження строкової військової служби (за тієї ж умови - наявності не менше 10 років роботи безпосередньо на посаді судді).
Оцінюючи наявність визначеної законодавцем обов'язкової умови щодо необхідної тривалості суддівської кар'єри, суд констатує, що безпосередній "чистий" стаж роботи позивача на посадах судді становить понад 33 роки. Отже, ОСОБА_1 у повному обсязі виконав вимоги законодавства, необхідні для реалізації свого права на пільгове зарахування додаткових періодів до стажу.
З огляду на це, періоди проходження позивачем строкової військової служби (що становить 2 роки та 28 днів) та половини строку навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі (що становить 2 роки, 5 місяців і 1 день) підлягають зарахуванню до загального стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та прямо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання.
Твердження відповідача про те, що стаття 137 Закону № 1402-VIII містить вичерпний перелік посад і взагалі не згадує про навчання чи військову службу, суд відхиляє як юридично неспроможні. Відмовляючи позивачу, пенсійний орган застосував вказану норму ізольовано та формально, повністю проігнорувавши імперативні вимоги абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону. Такий вибірковий підхід суб'єкта владних повноважень до застосування норм права є недопустимим, оскільки він нівелює принцип правової визначеності та призводить до протиправного звуження змісту й обсягу існуючих гарантій позивача.
Щодо правомірності зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді 2 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 137 Закону № 1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18 сформувала обов'язковий правовий висновок щодо застосування вказаної норми права. Велика Палата наголосила, що частину 2 статті 137 Закону № 1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді підлягає обов'язковому зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) особи у сфері права, який вимагався законом як мінімально необхідний для набуття права на призначення на посаду судді саме на дату такого призначення.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону СРСР «Про статус суддів в СРСР» від 04 серпня 1989 року № 328-1, який був чинним на дату першого обрання позивача на посаду народного судді, народним суддею міг бути обраний громадянин, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту, а також стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен. Враховуючи зазначені імперативні вимоги історичного законодавства, 2 роки попередньої професійної діяльності позивача у сфері права цілком законно, обґрунтовано та правомірно включені судом та Вищою радою правосуддя до його спеціального суддівського стажу.
Щодо періодів виконання позивачем обов'язків народного судді Стрийського міського народного суду (з 02.07.1990 по 30.07.1990 та з 16.04.1992 по 02.02.1993), суд констатує, що у вказані проміжки часу позивач був наділений відповідними владними повноваженнями, безпосередньо здійснював функції правосуддя від імені держави, був пов'язаний тими ж обмеженнями і ніс ту ж відповідальність, що й обрані судді. Відтак, функціональна реалізація судової влади у статусі виконуючого обов'язки невіддільна від статусу судді, а отже, цей період безумовно підлягає зарахуванню до суддівського стажу.
Суд окремо акцентує увагу на питанні меж компетенції суб'єкта владних повноважень.
Повноваженням щодо встановлення, обчислення та визначення стажу роботи судді наділені безпосередньо суди (у яких працював суддя) та Вища рада правосуддя.
Орган Пенсійного фонду України є лише виконавчим органом, який здійснює адміністрування виплат. Він не наділений жодними дискреційними повноваженнями щодо проведення власної ревізії, переоцінки чи перерахунку стажу судді у відставці, який уже був офіційно обчислений та затверджений уповноваженими на те державними органами судової гілки влади.
Приймаючи рішення від 05.02.2026 № 160/0/15-26 про звільнення ОСОБА_1 у відставку, Вища рада правосуддя детально дослідила його матеріали справи, перевірила стаж та офіційно констатувала його достатність, з прямим урахуванням усіх вказаних вище спірних періодів. Відповідно, Довідка-розрахунок стажу від 09.02.2026 № 02-52/52/26, складена та видана Восьмим апеляційним адміністративним судом, якою підтверджено загальний стаж позивача 40 років 04 місяці 22 дні, є належним, достовірним і беззаперечним доказом. Цей документ є обов'язковим для врахування та виконання відповідачем.
Згідно з частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Обчислюючи розмір належного позивачу утримання, суд виходить із того, що стаж ОСОБА_1 на посаді судді становить 40 повних років. Застосовуючи законодавчу формулу, розмір його щомісячного довічного грошового утримання складає 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді: базові 50% (за перші 20 років стажу) + додаткові 40% (за наступні 20 повних років стажу, по 2% за кожен рік). Закон встановлює граничний максимальний розмір такого утримання на рівні не більше 90 відсотків, що в даному конкретному випадку ідеально співпадає із арифметичним розрахунком позивача.
Всупереч наведеним нормам матеріального права відповідач вийшов за межі своїх повноважень, протиправно не визнав встановлений стаж позивача у розмірі 40 років та самовільно здійснив розрахунок виходячи з 33 років, безпідставно обмеживши розмір утримання до 76%.
Суд наголошує, що право судді на відставку та належне пенсійне (матеріальне) забезпечення є однією з фундаментальних конституційних гарантій незалежності суддів. Відтак, звуження цього права органами виконавчої влади шляхом маніпуляцій із розрахунком стажу є недопустимим.
Такі дії відповідача є незаконними, порушують конституційне право позивача на належне матеріальне забезпечення та не відповідають критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, які чітко закріплені у частині 2 статті 2 КАС України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27 лютого 2026 року №135050007022 в оскаржуваній частині є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав.
З огляду на це, з метою повного, належного та ефективного відновлення порушених прав позивача на справедливе матеріальне забезпечення судді у відставці, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати безпідставно відхилені періоди до стажу роботи на посаді судді та здійснити з 27 лютого 2026 року відповідний перерахунок і подальшу виплату щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з передбачених законом 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум.
Додатково суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковим джерелом права в Україні.
Зокрема, у рішеннях у справах «Кечко проти України» (заява № 63134/00) та «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ неодноразово наголошував, що поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише фізичні речі, а й майнові активи, включаючи «легітимні очікування» (законні сподівання) особи щодо отримання соціальних виплат чи пенсій, якщо для цього існують відповідні правові підстави у національному законодавстві. Зменшення розміру належного пенсійного або довічного забезпечення органом державної влади за наявності чинних норм закону, які гарантують його виплату у більшому розмірі, становить пряме і невиправдане втручання у право особи на мирне володіння своїм майном.
З огляду на те, що уповноважені органи державної влади (Восьмий апеляційний адміністративний суд та Вища рада правосуддя) офіційно встановили наявність у ОСОБА_1 понад 40-річного спеціального суддівського стажу, позивач мав абсолютно обґрунтоване та законне сподівання на отримання щомісячного довічного грошового утримання у гарантованому законом розмірі - 90% від суддівської винагороди. Самочинне та безпідставне зменшення відповідачем цього розміру до 76% є непропорційним втручанням у майнові права позивача, що суперечить європейським стандартам захисту прав людини.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Натомість частиною другою цієї ж статті імперативно закріплено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач у цій справі як суб'єкт владних повноважень належних, достатніх та допустимих доказів правомірності свого оскаржуваного рішення не надав, а його аргументи були повністю спростовані судом під час аналізу норм матеріального права.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними, спрямовані на відновлення порушених гарантій, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить із приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначеною нормою встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Як встановлено з матеріалів справи, за подання адміністративного позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 50 копійок, що належним чином підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольняє позов у повному обсязі, понесені та документально підтверджені судові витрати позивача (сплачений судовий збір у розмірі 1331,50 грн) підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №135050007022 від 27.02.2026 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » в частині нарахування 76% грошового утримання (заробітної плати) працюючого на відповідній посаді судді.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку на обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, періоди : Строкову службу у Збройних силах з 16.11.1979 року по 14.12.1981 року, що становить 2 роки та 28 днів; Половину строку навчання у вищому юридичному закладі деннної форми навчання за період з 24.08.1985 року по 26.06.1990 року, що становить 2 роки 5 місяців і 1 день; Стаж роботи на посаді судді Стрийського народного суду Львівської області з 02.07.1990 року по 30.07.1990 року та 16.04.1992 року по 02.02.1993 року, що становить 10 місяців та 17 днів; роботу за юридичною спеціальністю перед обранням на посаду судді тривалістю 2 роки.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити з 27 лютого 2026 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 50 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 травня 2026 року.
Суддя Коморний О.І.