18 травня 2026 року
м. Київ
справа №607/20792/23
провадження № 61-5704ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик Віти Петрівни, на постанову Тернопільського апеляційного суду
від 17 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та постанову Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,
ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та постанову Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, в якій просила:
- визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кацан А. Б. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року;
- зобов'язати старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кацан А. Б. відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» поновити її порушене право.
Скаргу мотивовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду
Тернопільської області від 05 липня 2024 року у справі № 607/20792/23 її позов задоволено та скасовано наказ Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка від 31 серпня 2023 року №357-к/тр про
її звільнення, поновлено її на посаді завідувача кафедри української мови
та методики її навчання з 19 вересня 2023 року, зобов'язано університет виплатити
їй 95 517,18 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
з відрахуванням податків і зборів. Стягнуто з Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка 1 073, 60 грн судового збору на її користь та 2 147, 20 грн судового збору у дохід держави.
Наказом Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка від 18 липня 2024 року № 345-к/тр поновлено її на посаді
з 19 вересня 2023 року. Проте фактично до виконання своїх посадових обов'язків
допущено не було, так як вказана посада відсутня у штатному розписі та відповідної кафедри не існує. Вважала, що вказане не може вважатися належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі. Незважаючи на численні усні звернення до керівництва, жодних реальних дій щодо її повернення на робоче місце не вжито. 21 жовтня 2024 року вона звернулася до ректора університету
з письмовою заявою, в якій просила виконати вищезазначене рішення суду, проте відповідь на зазначену заяву не отримала. Постановою державного виконавця
від 24 червня 2025 року закінчено виконавче провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кацан А. Б. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року, якою виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 607/20792/23, виданого 08 липня 2024 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, закінчено.
Зобов'язано старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кацан А. Б. відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» поновити порушене право ОСОБА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2026 року (повний текст складено 27 березня 2026 року) апеляційну скаргу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка задоволено. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
28 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кавійчик В. П., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2026 рокускасувати, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року залишити
в силі.
1.Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик В. П., надійшла до Верховного Суду з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кавійчик В. П., просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції від 17 березня 2026 року складено 27 березня 2026 року, отримано - 04 квітня 2026 року, надає відповідні докази.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, постанову суду апеляційної інстанції від 17 березня 2026 року, повний текст якої складено 27 березня 2026 року, було зареєстровано 03 квітня 2026 року, забезпечено надання загального доступу 06 квітня 2026 року.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження судового рішення заявником пропущено з поважних причин, колегія суддів вважає за можливе його поновити.
2.Касаційну скаргу представника заявника мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачці було запропоновано інші рівнозначні посади чи було вжито заходів для її фактичного поновлення на роботі. Зокрема,
ОСОБА_1 могла бути призначена на посаду завідувача кафедри української мови та славістики, яка була створена після ліквідації кафедри української мови та методики її навчання, що відповідало б вимогам трудового законодавства України щодо поновлення працівника на рівнозначній посаді у зв'язку з незаконним звільненням. Однак, роботодавцем не було вчинено жодних реальних та належних дій, спрямованих на поновлення працівника, забезпечення можливості виконання нею трудових функцій. Таким чином, підстави, з яких Тернопільський апеляційний суд дійшов висновку про виконання судового рішення щодо поновлення
ОСОБА_1 , ґрунтувалися на припущеннях, які не підтверджені доказами. При цьому представник заявника посилається на відповідну практику Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик В. П., колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Із оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.Скасовано наказ №357-к/тр
від 31 серпня 2023 року Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено
ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри української мови та методики
її навчання Тернопільського національного педагогічного університету
ім. Володимира Гнатюка з 19 вересня 2023 року. Стягнуто з Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка на користь ОСОБА_1 95 517,18 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, з відрахуванням установлених законодавством України податків і зборів, за період з 19 вересня 2023 року по 04 липня 2024 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду набрало законної сили (справа № 607/20792/23).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі»,
не встановлює порядок виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частинами першою-третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19) викладено правовий висновок про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
У постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 750/2140/19, від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц викладено правовий висновок про те, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Виконавче провадження закінчується на підставі пункту 9 частини першої
статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» також у випадку, якщо рішення суду було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка 18 липня
2024 року №345-к/тр ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача кафедри української мови та методики її навчання з 19 вересня 2023 року.
Відповідачем визначено робоче місце ОСОБА_1 - кабінет № 65 головного корпусу університету, встановлено для ОСОБА_1 36-годинний робочий час на тиждень з графіком роботи з 09:00 до 17:00 години (з обідньою перервою з 13:00 до 14:00), відділ кадрів зобов'язано забезпечити внесення запису про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 , виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.
ОСОБА_1 , у період з 18 липня 2024 року (дата поновлення на роботі) до 30 червня 2025 року (день закінчення контракту), отримувала заробітну плату саме як працівник університету - завідувач кафедри української мови та методики
її навчання, та за цей період закладом вищої освіти їй нараховано та сплачено відповідні страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для зарахування цього періоду до страхового стажу для отримання права на призначення пенсії (трудової діяльності/трудового пенсійного стажу), що підтверджується копією довідки, виданою головним бухгалтером Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка від 08 липня 2025 року № 795/05-40.
Крім того, з моменту поновлення на посаді завідувача кафедри української мови та методики її навчання ОСОБА_1 брала активну участь в освітній науково-педагогічній діяльності університету - як у статусі завідувача кафедри української мови та методики її навчання, так і науково-педагогічного працівника, у тому числі була науковим керівником студентів вказаного університету, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені скарги ОСОБА_1 на дії та постанову Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, апеляційний суд дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, встановив, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року у справі № 607/20792/23 було виконано у повному обсязі згідно з виконавчим документом, і дійшов правильного висновку про те, що при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем було дотримано вимоги статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачці пропонувалися інші рівнозначні посади чи були вжиті заходи для її фактичного поновлення на роботі, є безпідставними.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків».
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, на які міститься посилання у касаційній скарзі, так як вони не є суперечливими. Встановлені фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суд виходив з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 390 ЦПК України, частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик Віти Петрівни, про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.
Поновити представникові ОСОБА_1 - адвокату Кавійчик Віті Петрівні, строк на касаційне оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик Віти Петрівни, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та постанову Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник