19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 713/2742/25
провадження № 61-6138ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», де третіми особами є приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 грудня
2025 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду
від 02 квітня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий напис від 13 грудня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за
№ 2163, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на нерухоме майно - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності
ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 1211, 20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн, всього в сумі 8 211,20 грн.
У травні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року.
Згодом від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід суддів Лідовця Р. А.,
Луспеника Д. Д. та Гулейкова І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. та Гулейкова І. Ю. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнано необґрунтованою.
Заяву про відвід суддів Верховного Суду Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.
та Гулейкова І. Ю. передано для вирішення зазначеного питання іншому судді, який визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2026 року у задоволенні заяви
ОСОБА_1 про відвід суддів Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. та Гулейкова І. Ю.
від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2025 року у частині вирішення питання про відшкодування, розподіл судових витрат на правову допомогу адвоката та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у рішенні від 23 січня 2014 року «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява
№ 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною першою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції або протягом п'яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
Судом встановлено, що представник позивача - адвокат Колісниченко А. С. подав до Московського районного суду м. Харкова заяву/клопотання про розподіл судових витрат, в якій просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн. До заяви долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Колісниченка А. С.; копію ордера; копію детального опису робіт (наданих послуг); копію договору про надання професійної правничої допомоги; копію акта виконаних робіт; докази направлення заяви іншим учасникам справи.
Матеріали справи свідчать про те, що згідно з карткою руху документа у системі "Електронний суд" Повідомлення про виклик до суду було доставлено до електронного кабінету 19 листопада 2025 року о 04:50 позивачу ОСОБА_1 .
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 29 вересня 2021 року укладений між адвокатом Стринатко Ю. Д. та ОСОБА_1 з даних якого вбачається, що сторони уклали договір про надання правничої допомоги та представництва інтересів ОСОБА_1 ; протокол погодження договірної ціни від 29 вересня 2021 року де було вказано усі надані клієнту види правової допомоги та їхня вартість; додаткову угоду №1 від 29 вересня 2021 року з даних якого вбачається, що сторони за Додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року щодо захисту інтересів клієнта становить 40 000 грн. У разі якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 210 000 грн. (гонорар успіху); додаткову угоду №3 від 01 серпня 2025 року; акт приймання-передачі виконаних робі (наданих послуг) до договору на суму 31 000 грн.; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 04 грудня 2025 року з даних якого вбачається, що написання додаткових пояснень у справі - 8 год.; додаткову угоду №5 від 28 жовтня 2025 року з даних якої вбачається, що сторони домовились змінити визначені Сторонами у Додатку №1 до Договору види правової допомоги (послуги) та сформувати їх в такій редакції: написання та подання (надіслання) заяви про надання інформації (документів) та клопотань про направлення, видачу копій документів виконавчого провадження - 2 год, вартість 2000,00 грн; написання та подання (надіслання) позовної заяви - 16 год - 16000 грн; написання клопотання про витребування доказів - 2 год. - 2000,00 грн.; написання заяви про забезпечення позову 8 год - 8000 грн;. написання відповіді на відзив - 8 год - 8000,00 грн; написання заяви про розподіл судових витрат 2 год - 2000,00 грн; написання заперечення на заяву про застосування строку позовної давності 3 год - 3000,00 грн; написання клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи 1 год - 1000,00 грн, написання додаткових пояснень у справі 8 год - 8000,00 грн;
Відповідно до остаточного розрахунку, загальна сума судових витрат становить
268 500 грн.
Представник відповідача Бацей Т. М. у відзиві на позовну заяву та у заяві про зменшення витрат на правничу допомогу від 28 жовтня 2025 року просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що заявлена позивачем сума витрат є неспівмірною із складністю цивільної справи та не є пропорційною щодо витраченого часу, не є доведеною, що була фактичною та неминучою.
На рішення суду першої інстанції, в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 268 000 грн, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом про розгляд справи 05 грудня 2025 року.
Зменшуючи суму витрат («гонорару успіху» до 3000 грн; витрат на професійну правничу допомогу - 4 000 грн) суд першої інстанції вказав, що при здійсненні розподілу судових витрат стягнення «гонорар успіху» підлягає оцінці на предмет необхідності, розумності та обґрунтованості. Заявлені позивачем до стягнення витрати у вигляді «гонорару успіху» у розмірі 210 000 грн не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер.
Загальні витрати на правову допомогу суд зменшив з огляду на співмірність, розумність та критерію реальності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі,
на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання
про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу,
що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Залишаючи рішення без змін, суд апеляційної інстанції наголосив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, тому стягнення «гонорару успіху» у повному розмірі не відповідатиме принципам пропорційності та справедливості, а також обставинам справи. Отже, судові витрати на правничу допомогу обґрунтовано зменшено до
7 000 грн.
Відхиляючи доводи щодо неналежного повідомлення позивача суд констатував, що судова повістка, з урахуванням положень абзацу 6 частини восьмої статті 128 ЦПК України, вважається врученою позивачу 19 листопада 2025 року, адже повістку було доставлено до електронного кабінету заявника 19 листопада 2025 року о 04:50, отже підстави вважати, що судом першої інстанції порушено порядок повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи відсутні.
Верховний Суд погоджується з таким рішенням суду.
Для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22),
від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства ? відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Зо таких обставин суд правомірно зменшив суму витрат, які підлягають стягненню.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених заявником постановах Верховного Суду, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки апеляційного суду у цій справі, не суперечать правовим позиціям, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду, підстав для відступлення від яких Верховний Суд не вбачає.
Доводи касаційної скарги у цілому зводяться до незгоди заявника з оскаржуваним судовим рішенням, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. Переглядаючи законність та обґрунтованість рішень суду попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.
Щодо доводів про неналежне повідомлення про розгляд справи Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
На виконання пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України, заявник зазначає відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету, вказавши у касаційній скарзі про наявність у нього зареєстрованого електронного кабінету.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 подає до Касаційного цивільного суду шляхом формування документу в системі «Електронний суд».
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали) особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Оскільки заявник має зареєстрований «Електронний кабінет» у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС і судом першої інстанції копію судової повістки було направлено до його «Електронного кабінету», відсутні підстави, що свідчать про порушення норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні.
В умовах воєнного стану, надсилання судових рішень до кабінету учасника справи в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення. Натомість прохання учасника справи, який має зареєстрований «Електронний кабінет», про направлення йому документів у паперовій формі без зазначення і доведення належним чином неможливості отримання судової кореспонденції в електронній формі за допомогою підсистем ЄСІТС підставою для його задоволення бути не може (висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 лютого
2024 року у справі № 904/4199/200).
Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області
від 05 грудня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», де третіми особами є приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник