Ухвала
Іменем України
14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 296/11844/19
провадження № 61-5732ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Пилипенком Олександром Сергійовичем , на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 08 вересня 2025 року в складі судді: Драча Ю. І., та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Талько О. Б., у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
У грудні 2019 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача заборгованість у сумі 356 796,49 грн та судові витрати.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 08 вересня 2025 року заяву представника позивача задоволено та залучено до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що
відповідачка ОСОБА_3 померла, а відповідно до довідок Житомирської міської ради від 25 березня 2025 року та від 07 квітня 2025 року на час смерті ОСОБА_3 за адресою її проживання: АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що дає підстави вважати їх спадкоємцями першої черги згідно з частиною першою статті 1261 ЦК України (доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовились від спадщини, суд не має) та такими, що прийняли спадщину в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. На підставі статті 55 ЦПК України потрібно залучити до участі у справі указаних осіб, як правонаступників відповідачки.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипенка О. С., залишено без задоволення;
ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 08 вересня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
з аналізу частини 1 статті 55 ЦПК України можливо зробити висновок про те, що застосовуючи статтю 55 ЦПК України, суд зобов'язаний з'ясувати: чи прийняла особа спадщину (у разі смерті сторони); чи відбувся перехід спірного права або обов'язку; чи є особа належним суб'єктом матеріального правовідношення;
відповідачем у цій справі була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копією спадкової справи № 93/2025 (том 2 а.с.56-88);
матеріали справи, зокрема копія спадкової справи не містить відомостей, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовились від спадщини, а відповідно до довідки Житомирської міської ради від 25 березня 2025 року та від 07 квітня 2025 року на час смерті ОСОБА_3 за адресою її проживання: АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що дає підстави вважати їх спадкоємцями першої черги згідно частини 1 статті 1261 ЦК України. Сам по собі факт проживання спадкоємця без реєстрації за адресою, відмінною від місця відкриття спадщини або останнього місця проживання спадкодавця, не може вважатися належним і достатнім доказом неприйняття спадщини;
відповідно до принципу змагальності сторін та обов'язку доказування, саме сторона, яка стверджує факт неприйняття спадщини, повинна надати належні та допустимі докази цього. Такими доказами не можуть бути лише відомості про інше місце проживання чи відсутність реєстрації, оскільки вони не спростовують можливості фактичного прийняття спадщини. Отже, факт проживання спадкоємця без реєстрації за іншою адресою є лише непрямою обставиною, яка сама по собі не доводить неприйняття спадщини і не може бути покладена в основу відповідного висновку суду без дослідження інших доказів, що свідчать про поведінку спадкоємця щодо прийняття або неприйняття спадкового майна. Наявність у ОСОБА_1 реальної можливості подати заяву про відмову від прийняття спадщини підтверджується вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами справи, однак він таким правом не скористався. Навпаки, відсутність будь-яких дій з його боку, спрямованих на подання заяви про відмову від спадщини протягом визначеного законом строку, свідчить про те, що він не скористався наданим йому правом. Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 мав передбачену законом можливість подати заяву про відмову від прийняття спадщини, однак у встановлений строк цього не зробив, відсутні підстави вважати, що він висловив намір відмовитися від спадщини у передбачений законом спосіб;
у матеріалах справи є копія паспорта ОСОБА_3 , в якій міститься відмітка про реєстрацію шлюбу 07 серпня 1976 року з ОСОБА_1 . Зазначена відмітка є офіційним підтвердженням факту укладення шлюбу між вказаними особами, а отже - належним та допустимим доказом їх родинної належності (подружніх відносин). Відповідно, твердження представника про відсутність доказів родинних зв'язків не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються письмовими доказами, що наявні в матеріалах справи.
28 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Пилипенком О. С. , на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 08 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди безпідставно без будь-яких доказів залучили ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спадкоємцями першої черги згідно з частиною першою статті 1261 ЦК України, після померлої ОСОБА_3 . Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази, щодо їх родинної приналежності ( ОСОБА_5 ). Отже суд, дійшов такого помилкового висновку виключно на підставі довідок Житомирської міської ради від 25 березня 2025 року та від 07 квітня 2025 року про осіб, які були зареєстровані на день смерті відповідачки ОСОБА_3 та пояснень представника позивача. В свою чергу, судом не надано належної оцінки поданих стороною відповідача пояснень, в тому числі, копії довідки, виданої виконавчим комітетом Глибочицької сільської ради, про те що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає з 2008 року за адресою АДРЕСА_2 , ця адреса є відмінною від реєстрації місця проживання та фактичного проживання померлої ОСОБА_3 ;
в матеріалах справи міститься відповідь з Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області про те, що ніхто зі спадкоємців померлої ОСОБА_3 з питань оформлення спадкових прав не звертався. Також, судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувалося, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взагалі не проживає в Україні. Місцем його проживання та перебування з 16 червня 2024 року є Федеративна Республіка Німеччина, а отже він не міг проживати з померлою ОСОБА_3 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , на день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_3 , що виключає як таку підставу для автоматичного прийняття спадщини за законом без відповідного звернення до нотаріуса;
особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір. Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21). спільна реєстрація місця проживання з померлим без фактичного спільного проживання не свідчить автоматично про прийняття спадщини, оскільки автоматично спадщину приймають лише ті, хто фактично проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач у спірній квартирі був зареєстрований, однак не проживав на час відкриття спадщини після смерті матері, а сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України не свідчить про своєчасність прийняття спадщини, тому позивач як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилась після смерті його матері та відповідно, не набув права на спадкове майно (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21). Подібний є висновок Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, де зазначено, що місце фактичного проживання не залежить від місця реєстрації, і що реєстрація не є умовою реалізації прав; та Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19-ц, яка підтверджує, що для прийняття спадщини має значення факт постійного проживання зі спадкодавцем, а якщо цей факт не підтверджено документами, спадкоємець може звернутися до суду із заявою про його встановлення;
оскільки матеріали справи містять докази про інше постійне місце проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , що відмінне від місця проживання померлої ОСОБА_3 . Окрім того в матеріалах справи є інформація про відсутність заяв про відкриття спадщини, а отже дані особи не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та не мають право на спадкування як спадкоємець першої черги за законом;
судами не було враховано постанови Верховного Суду: від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (суд чітко вказав, що реєстрація сама по собі не є беззаперечним доказом, потрібно досліджувати, де людина реально мешкала); від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (частина третя статті 1268 ЦК України вимагає фактичного проживання, а не формальної реєстрації); від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (останнє актуальне підтвердження того, що головним є встановлення факту постійного проживання на момент відкриття спадщини).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини перша, третя та п'ята статті 1268 ЦК України).
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника) (див. пункт 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20)).
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).
По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу відповідного суб'єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 1522/12471/12 (провадження № 61-6708св21)).
У разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18))
У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року в справі № 711/7955/14-ц (провадження № 61-9269св25)).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2026 року у справі № 748/3837/24 (провадження № 61-8201св25) вказано, що:
«48. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
49. Відповідно до частини першої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
50. Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
51. Відповідно до підпунктів 3.19, 3.20, 3.21 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин):
- спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї;
- у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем;
- своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку. Нотаріус приймає такі заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій не засвідчено нотаріально, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У таких випадках конверт підшивається у спадкову справу.
52. Встановивши, що на день смерті разом зі спадкодавцем була зареєстрована його дочка, яка у встановлений статтею 1270 ЦК України строк не подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини, державний нотаріус Чернігівської РДНК Деркач Н. Б., діючи в межах визначених законом повноважень, прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на все спадкове майно, як єдиному спадкоємцю».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:
«Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:
«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.
Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:
«131. У справі, що переглядається, прокурор пред'явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».
132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.
133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред'явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».
Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що: відповідач у цій справі - ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; у матеріалах справи є копія паспорта ОСОБА_3 , в якій міститься відмітка про реєстрацію шлюбу 07 серпня 1976 року з ОСОБА_1 ; відповідно до довідки Житомирської міської ради від 25 березня 2025 року та від 07 квітня 2025 року на час смерті ОСОБА_3 за адресою її проживання: АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; матеріали справи, зокрема копія спадкової справи, не містять відомостей, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовились від спадщини.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для процесуального правонаступництва.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10; від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19; від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17; від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Пилипенком Олександром Сергійовичем , на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 08 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков