29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 201/10079/24
провадження № 61-4273св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Гудими Д. А., Дундар І. О., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 рок у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та процентів річних від простроченої суми заборгованості.
Позов мотивований тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року у справі № 412/8528/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 здійснено поділ спільного майна подружжя. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 квартири та 1/2 автомобіля в розмірі 286 050,00 грн, залишивши квартиру та автомобіль в цілому у власності ОСОБА_2 . Рішення суду не виконується ОСОБА_2 з 2012 року, про рішення та необхідність його виконання ОСОБА_2 був обізнаний, оскільки при оголошення рішення був присутній. Наразі рішення знаходиться на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Міністерства юстиції України Лисенка Ю. О. (виконавче провадження № НОМЕР_1), та примусово стягнено з банківського рахунку ОСОБА_2 грошові кошти у сумі лише 1 133,63 грн.
Тому просила суд стягнути на її користь з відповідача інфляційні збитки у розмірі 915 197,81 грн та три проценти річних у розмірі 102 952,04 грн від простроченої суми заборгованості на підставі статті 625 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки, заподіяні простроченням виконання грошового зобов'язання, у сумі 915 197,81 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 102 952,04 грн, а всього 1 018 149,85 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 10 181,49 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов'язання, а й встановлений індекс інфляції та 3 % річних.
Суд не приймає доводи відповідача про те, що на виконання рішення суду він подарував у серпні 2012 року синові квартиру, про що сторони попередньо домовилися, оскільки факт виконання рішення не може бути підтверджений договором дарування. Сторони не зазначали про укладення мирової угоди на стадії виконання рішення. Також сторони не зверталися до суду із заявами про зміну способу чи порядку виконання судового рішення.
Закон не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а тому суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі у зв'язку із оскарженням ухвали суду про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Також суд відхилив твердження відповідача про застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану, оскільки це положення засовуються до кредитних правовідносин.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та три проценти річних від простроченої суми заборгованості відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 12 217,79 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивачки з часу набуття прав кредитора (після ухвалення судом рішення суду 26 липня 2012 року) до відділу ДВС з метою виконання рішення суду до 2024 року. До 2024 року не здійснювалось жодних виконавчих дій, зі сторони стягувача також не вчинялося жодних дій спрямованих на виконання рішення суду, вона не отримувала виконавчий лист, не пред'являла його до виконання, лише 12 липня 2024 року представником ОСОБА_1 отримано виконавчий лист.
Враховуючи, що грошове зобов'язання ОСОБА_2 перейшло в обов'язок останнього виконати рішення суду, однак відсутні докази того, що до 2024 року виконавчі листи у справі перебували на виконанні, слід дійти висновку, що за умов, що склалися у цій справі, застосування статті 625 ЦК України нерозривно пов'язане з простроченням виконання рішення суду. Ніщо не вказує на те, що ОСОБА_2 на час вирішення цього спору фактично прострочив виконання грошового зобов'язання ? в цьому випадку рішення суду, а тому відсутні правові підстави для стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та інфляційних втрат, підставою нарахування яких фактично було невиконання рішення суду.
Аргументи учасників справи
01 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження з порушенням статті 357 ЦПК України, оскільки безпідставно відстрочив сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційному суду слід було закрити апеляційне провадження, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не мала процесуальної дієздатності, - адвокатом Морозом К. Т. на підставі ордеру від 02 жовтня 2024 року, серії № 1322258, виданого на підставі Договору про надання правничої допомоги № 5 від 22 січня 2024 року. Відповідно до указаного Договору № 5 предметом договору є представлення інтересів клієнта в іншій цивільній справі № 201/2867/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська (розділ 1, 2 Договору). Також ордер видано 02 жовтня 2024 року із зазначенням представництва в Дніпровському апеляційному суді, тоді як винесення оскаржуваного рішення районним судом у цій справі здійснено лише 04 грудня 2024 року (тобто через 2 місяці), що свідчить про формування ордеру на ведення іншої справи.
04 березня 2025 року позивач подала до апеляційного суду заяву про закриття апеляційного провадження, під час розгляду якої апеляційний суд видалився до нарадчої кімнати та після виходу з неї оголосив про відмову у задоволенні заяви та у закритті апеляційного провадження без обґрунтування підстав такої відмови.
Апеляційний суд не взяв до уваги, що станом на дату винесення рішення грошові зобов'язання у сумі 286 050,00 грн відповідачем з 2012 року є невиконаними. З огляду на те, що відповідач не виявив самостійної зацікавленості у виконанні грошового зобов'язання, у неї правомірно виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив про відсутність звернення позивача з часу набуття прав кредитора (після ухвалення судом рішення суду 26 липня 2012 року) з метою виконання рішення суду та не прийняв до уваги матеріали справи про наявність багаторічного перебування позивача з 24 квітня 2012 року за межами України, на наявність видачі виконавчого листа судом Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у 2024 році, що підтверджується ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2024 року у справі № 412/8528/2012, в якій роз'яснено заявнику про право на звернення з заявою про видачу виконавчого листа для пред'явлення його до примусового виконання з підстав його ненаправлення (невидачі) до зазначеного часу. Що й було зроблено 08 липня 2024 року.
Апеляційний суд не перевірив законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, що не узгоджується, зокрема, з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15 (провадження № 14-242цс18).
У травні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.
Зазначає, що за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року у справі № 412/8528/2012 у відповідача не виникло грошового зобов'язання перед позивачем, оскільки рішенням суду було присуджено компенсацію за вартість частки від спільного майна подружжя, тому до даних правовідносин не може бути застосовано положення статті 625 ЦК України, оскільки є правовідносинами у сфері сімейного законодавства.
Сторона позивача у період з 2012 по 2024 рік не вживала будь-яких заходів щодо виконання такого рішення. Строк пред'явлення виконання виконавчого листа до виконання мав обраховуватися з 08 серпня 2012 року до 08 серпня 2013 року та підстав для його переривання не було. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустила без поважних причин строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У зв'язку з викладеним постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 у справі № 412/8525/2012, якою заяву представника ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа виданого 11 липня 2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення, скасовано та постановлено нове судове рішення, яким заяву задоволено й визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не зверталась до суду за отриманням виконавчого листа, оскільки за їх взаємною згодою рішення суду було виконане в інший спосіб, а саме шляхом дарування ОСОБА_2 квартири сину ОСОБА_3 , про що суду були надані докази
Враховуючи частину третю статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції правильно визначив суму судового збору, яка підлягала відстрочці.
До апеляційної скарги додано ордер на підтвердження повноважень представника апелянта - адвоката Мороза К. Т., в якому міститься назва органу, у якому надається правова допомога, ордер є встановленої форми. Ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Указаний ордер виданий на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 5 від 22 січня 2024 року, який окрім п. 2.3. щодо прийняття участі у судових засіданнях із розгляду цивільної справи № 201/2867/24, має також п. 1.2, згідно з яким Клієнт делегував АО права, зокрема, представляти інтереси клієнта, подавати апеляційні скарги та інші права, передбачені ЦПК України. Жодних обмежень повноважень адвоката в ході надання правничої допомоги Клієнту договір не містить.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору задоволено, відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України: від 18 жовтня 2018 року у справі №811/1507/18, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 753/12382/15-ц, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-246цс14, від 27 червня 2018 року у справі №756/1529/15-ц, від 25 листопада 2020 року у справі №752/1839/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року у справі № 412/8528/2012, яке набрало законної сили 07 серпня 2012 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/28345971), зокрема, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 квартири АДРЕСА_1 та 1/2 автомобіля Mitsubishi Outlander у розмірі 286 050 грн, залишивши квартиру та автомобіль в цілому у власності ОСОБА_2 .
04 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду від 26 липня 2012 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року їй відмовлено у відкритті апеляційного провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118745775).
31 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із заявою про видачу виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120159723) заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення залишено без задоволення.
Суд зазначив, що законом не передбачена видача виконавчого листа на виконання рішення суду на підставі ухвали суду. Судом роз'яснено заявнику її право на звернення з заявою до канцелярії суду про видачу виконавчого листа для пред'явлення його до виконання. Ураховуючи наведене, суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання як передчасно поданої, оскільки виконавчий лист стягувачем не отримано та не пред'явлено його до виконання.
11 липня 2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська представнику ОСОБА_1 виданий вказаний виконавчий лист.
Доказів на підтвердження перебування на виконанні у відділі ДВС до 2024 року виконавчих листів, виданих на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 286 050,00 грн, матеріали справи не місять, такі докази позивачем не надані.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. від 17 липня 2024 року відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення, стягнуто грошові кошти з банківського рахунку ОСОБА_2 у сумі 1 133,63 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121713222) заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа № 412/8528/2012, виданого 11 липня 2024 року, таким що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.
Під час розгляду справи судом першої інстанції вказана ухвала оскаржувалася ОСОБА_2 в апеляційному порядку.
За розрахунком позивача, на підставі частини другої статті 625 ЦК України від суми, яка не стягнена на користь позивача, інфляційні втрати за період з 08 серпня 2012 року по 10 липня 2024 року становлять 915 197,81 грн, 3 % річних за період з 08 серпня 2012 року по 06 серпня 2024 року - 102 952,04 грн.
Апеляційний суд також встановив, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123899148) ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено, визнано виконавчий лист № 412/8528/2012, виданий 11 липня 2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустила без поважних причин строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження
№ 14-254цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), до якої було зупинено касаційне провадження у справі, що переглядається, вказано:
«68. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
97. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.
98. Тобто за межами цього строку (строку пред'явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання.
99. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».
100. До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред'явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
101. Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.
102. Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.
103. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов'язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
104. Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
105. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред'явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов'язання (борг як цивільно-правовий обов'язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов'язання неможлива через примусове виконання.
106. Кредитор не може повторно пред'явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов'язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.
107. Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.
108. У такій ситуації зобов'язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.
109. Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.
110. У зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
111. Сплив строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.
112. З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов'язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов'язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.
113. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
114. Cплив строків пред'явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
115. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
116. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
117. Отже, зобов'язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред'явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов'язання вважається тим зобов'язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
118. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
119. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
127. За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.
146. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов'язанням, яке підлягає виконанню.
147. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв'язку зі спливом строку, наданого законом для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов'язку відповідача у грошовому зобов'язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України».
Аналіз наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду свідчить, що її ключовим висновком є те, що сплив строку пред'явлення виконавчого листа до виконання щодо обов'язку відповідача у грошовому зобов'язанні усуває правову підставу для стягнення похідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, після закінчення цього періоду, тобто про неможливість нараховувати 3 % річних та інфляційних втрат на вимогу до боржника за грошовим зобов'язанням, яка не підлягає примусовому виконанню.
Колегія суддів підтримує такий висновок, оскільки є розумним та очевидним, що надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, суперечить принципу правової визначеності.
За такого висновку, у зв'язку зі спливом строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та за відсутності судового рішення про його поновлення, немає правових підстав для стягнення відповідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, за період після спливу вказаного строку.
Проте кредитор має право нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати на відповідну грошову вимогу в межах встановленого законом строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, незалежно від підстави його виникнення, отримання виконавчого документа або пред'явлення його до примусового виконання. Сплив у подальшому строку пред'явлення виконавчого листа до виконання або визнання судом виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, це право не припиняє, а відповідні суми можуть бути стягнені судом за відсутності підстав для застосування позовної давності.
Разом з тим, при обґрунтуванні наведеного висновку Велика Палата Верховного Суду застосувала критерій «остаточної втрати можливості виконання рішення» та навела певні умови такої втрати, які дають право боржнику уникнути притягнення до відповідної цивільно-правової відповідальності саме після видачі судом виконавчого документа.
Такими умовами є відмова судом у поновленні вказаного строку, втрата можливості виконання судового рішення (припинення можливості реалізації права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу), факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні.
Колегія суддів вважає, що наведені умови не повністю узгоджуються власне з ключовим висновком Великої Палати Верховного Суду про неможливість нараховувати 3 % річних та інфляційних втрат на вимогу до боржника за грошовим зобов'язанням, яка не підлягає примусовому виконанню.
Зокрема, невиправдано вести мову про обов'язковість наявності судового рішення про відмову судом у поновленні строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки в контексті висновку Великої Палати Верховного Суду значення в таких справах має саме відсутність судового рішення про його поновлення. Висновок на користь обов'язковості такої умови дозволить недобросовісним кредитором, які пропустили цей строк без поважних причин, обходити відповідне обмеження, у яких буде зберігатися можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, без звернення до суду із заявою про поновлення вказаного строку, що також суперечитиме принципу правової визначеності.
Умови щодо остаточної втрати можливості виконання судового рішення (припинення можливості реалізації права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу) спонукають суд вдаватись до оцінки причин пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, ймовірності його поновлення, поза встановленим законом порядком (статті 433 ЦПК України, 329 ГПК України, 376 КАС України), що не є предметом доказування у справах про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період після спливу вказаного строку.
Сам лише факт перебування або неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні, на переконання колегії суддів, також не може бути безумовною умовою оцінки права кредитора на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, якщо строк пред'явлення до виконання такого виконавчого листа сплинув та суд його не поновлював або у поновленні цього строку відмовив, оскільки в практичній площині не виключаються випадки помилкового або безпідставного відкриття відповідного виконавчогопровадження за таким виконавчим листом під час розгляду справи про стягнення кредитором сум, передбачених статтею 625 ЦК України. При цьому боржник має право оскаржити відповідну постанову про відкриттявиконавчого провадження або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку зі спливом строку пред'явлення його до виконання у минулому.
З'ясування обставини пропуску позивачем строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відсутності судового рішення щодо його поновлення, має першочергове значення у таких справах, оскільки правовим наслідком спливу цього строку є припинення права кредитора нараховувати 3 % річних та інфляційних втрат на вимогу до боржника за грошовим зобов'язанням, яка не підлягає примусовому виконанню, на відміну від оцінки причин його пропуску та можливості поновлення, що можливо лише за спеціальним процесуальним порядком.
Великою Палатою Верховного Суду у наведеній справі також окреслений період стадії виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу в контексті встановлених законом строкових меж, вказано, що вона починається після видачі виконавчого документа стягувачу.
Вважаємо, що цей висновок також підлягає уточненню в контексті його застосування у таких справах, оскільки з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження» стадія виконання судового рішення відповідає строку пред'явлення відповідного виконавчого документа до виконання, з урахуванням переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання та поновлення пропущеного строку, який встановлюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили (стаття 12 цього Закону), а стадія виконавчого провадження починається після пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання (стаття 26 цього Закону).
Отже, факт та час видачі виконавчого документа судом стягувачу немає зв'язку ні зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання, ні зі строками виконавчого провадження.
Без уточнення вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду її ключовий висновок про неможливість нараховувати 3 % річних та інфляційних втрат на вимогу до боржника за грошовим зобов'язанням, яка не підлягає примусовому виконанню, неможливо буде застосувати на практиці у більшості таких справ за позовами кредиторів з огляду на різноманітність відносин та обставин у кожній справі, може мати наслідком різне його тлумачення судами та породжувати суперечливу практику, що не відповідатиме принципу правової визначеності як одному з основоположних аспектів верховенства права.
Зокрема, у справі, що переглядається, встановлено:
рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року у справі № 412/8528/2012 стягнено 286 050,00 грн грошової компенсації з відповідача на користь позивача, строк пред'явлення до виконання якого сплив 08 серпня 2013 року з урахуванням положень статті 223 ЦПК України та статті 22Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин);
ОСОБА_1 виконавчий лист не отримувала та до примусового виконання не пред'являла до 2024 року;
ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення залишено без задоволення. Суд мотивував відмову у поновленні строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання передчасністю подання такої заяви, оскільки стягувач виконавчий лист не отримувала та не пред'являла його до виконання. Тому судом роз'яснено заявнику її право на звернення з заявою до канцелярії суду про видачу виконавчого листадля пред'явлення його до виконання;
11 липня 2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська представнику ОСОБА_1 виданий вказаний виконавчий лист, на підставі якого постановою приватного виконавця від 17 липня 2024 року відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1;
29 липня 2024 року ОСОБА_2 подав заяву про визнання виконавчого листа № 412/8528/2012, виданого 11 липня 2024 року, таким що не підлягає виконанню, у зв'язку зі спливом строку пред'явлення його до виконання у минулому. Рішення суду за вказаною заявою на час розгляду справи судом першої інстанції цієї справи не набрало законної сили;
у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом про стягнення з боржника інфляційних збитків та 3 % річних, нарахованих на суму стягнену рішенням суду у справі № 412/8528/2012, за весь період його невиконання з 08 серпня 2012 року по 06 серпня 2024 року. Відповідач про сплив позовної давності не заявляв.
З урахуванням ключового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), оскільки сплив строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, у поновленні якого суд відмовив, немає правових підстав для стягнення відповідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, за період після спливу цього строку ? 09серпня 2013 року.
Разом з тим, визначені Великою Палатою Верховного Суду додаткові умови оцінки «остаточної втрати можливості виконання рішення», які дають право боржнику уникнути притягнення до відповідної цивільно-правової відповідальності саме після видачі судом виконавчого документа, в цій справі відсутні, оскільки при відмові ОСОБА_1 у поновленні строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2024 року суд вважав, що стадія виконавчого провадження починається лише після видачі виконавчого документа стягувачу. Це мало наслідком видачу такого виконавчого листа судом лише 11 липня 2024 року та відкриття за ним виконавчого провадження постановою приватного виконавця від 17 липня 2024 року, який на час розгляду справи судом першої інстанції цієї справи перебував на примусовому виконанні. Зазначене свідчить на користь протилежного висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 інфляційних збитків та 3 % річних за весь період невиконання судового рішення з 08 серпня 2012 року по 06 серпня 2024 року.
З урахуванням викладеного колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду позбавлена можливості самостійно ухвалити рішення в цій справі, без уточнення (конкретизації) висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).
Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), пункт 42 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20)).
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку (шляхом його конкретизації), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), який уточнити таким:
«з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження» стадія виконання судового рішення відповідає строку пред'явлення відповідного виконавчого документа до виконання, з урахуванням переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання та поновлення пропущеного строку, якийвстановлюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили (стаття 12 цього Закону), а стадія виконавчого провадження починається після пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання (стаття 26 цього Закону).
Сплив строку пред'явлення виконавчого листа до виконання щодо обов'язку відповідача у грошовому зобов'язанні усуває правову підставу для стягнення похідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, після закінчення цього періоду, тобто унеможливлює нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на вимогу до боржника за грошовим зобов'язанням, яка не підлягає примусовому виконанню.
У зв'язку зі спливом строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, якщо суд його не поновлював або у поновленні цього строку відмовив, немає правових підстав для стягнення відповідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, за період після спливу вказаного строку.
Проте кредитор має право нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати на відповідну грошову вимогу в межах встановленого законом строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, незалежно від підстави його виникнення, отримання виконавчого документа або пред'явлення його до примусового виконання. Сплив у подальшому строку пред'явлення виконавчого листа до виконання або визнання судом виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, це право не припиняє, а відповідні суми можуть бути стягнені судом за відсутності підстав для застосування позовної давності.
З'ясування обставини пропуску позивачем строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відсутності судового рішення щодо його поновлення має першочергове значення у таких справах, оскільки правовим наслідком спливу цього строку є припинення права кредитора нараховувати 3 % річних та інфляційних втрат на вимогу до боржника за грошовим зобов'язанням, яка не підлягає примусовому виконанню.
Оцінка ж причин пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та можливості поновлення не є предметом доказування у справах про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період після спливу вказаного строку, оскільки це питання вирішується у спеціальному процесуальному порядку».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати справу № 201/10079/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
І. О. Дундар
В. І. Крат
П. І. Пархоменко