Ухвала
12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 638/441/25
провадження № 61-5718ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року та рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів шляхом зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 , як фізична особа, має банківські рахунки в АТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_2 здійснює розрахунки і користується системою інтернет-сервісу Привабанку - «Приват-24», за допомогою цього сервісу він здійснює оплату за товари/послуги.
На підставі договору відповідачем на ім'я позивача випущено банківські картки, якими він тривалий час користувався. Позивач вирішив зайнятися діяльністю по обміну криптовалют та для цієї мети вирішив використовувати сервіс обміну криптовалют, який має організаційно-правову форму господарювання - делаверська корпорація. Юридична особа ТОВ «Бінанс Україна», код ЄДРПОУ 44599032 була зареєстрована 04 лютого 2022 року.
02 вересня 2024 року позивач намагався здійснити через сервіс Приватбанку платіж, проте картку для виплат було заблоковано, платіжна операція не була проведена, жодних пояснень відповідач не надав. Тобто, з 03 вересня 2024 року відповідач в односторонньому порядку зупинив фінансові операції по картковим рахункам, заблокувавши системи дистанційного банківського обслуговування «Приват-24». Припинення фінансових операцій за картковими рахунками і блокування системи дистанційного банківського обслуговування «Приват-24» здійснені без дотримання процедури і з перевищенням, встановлених діючим законодавством. Позивач здійснював свою діяльність відповідно до законодавства України, проте відповідач обмежив право позивача на власність.
07 вересня 2024 року позивач письмово надіслав до відповідача заяву про надання інформації та 01 жовтня 2024 року відповідач надіслав відповідь із зазначенням того, що правовою підставою для припинення обслуговування є пункт 1.1.10.5.2 Умов і правил надання банківських послуг. Відповідач не зазначив, які саме порушення були допущені позивачем.
Позивач не порушував вимог чинного законодавства та/або умов договору, виникнення несанкціонованого овердрафту не було, як не було будь-яких боргових зобов'язань. Вимоги претензії від 30 жовтня 2024 року відповідач не задовольнив. Правомірність блокування карткових рахунків не доведена, позивач внаслідок неправомірних дій відповідача не має можливості вільно розпоряджатися належними коштами, чим порушується право власності. Відповідач не обґрунтував правомірність блокування поточних рахунків, не надано доказів, що кошти на рахунках позивача мають стосунок до злочинної діяльності, відповідачем не дотримано умов договору.
На підставі викладеного, позивач просив:
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» зняти (скасувати) встановлені для ОСОБА_2 обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на поточних рахунках: 1) НОМЕР_1 , 2) НОМЕР_2 , 3) НОМЕР_3 ;
відшкодувати збитки та майнову шкоду у розмірі 220 768,55 грн;
припинити неправомірні дії, які порушують немайнові права: на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, спростування недостовірної інформації, шляхом спростування інформації зазначеної в листі № 20.1.0.0.0/7-240910/60066 від 01 жовтня 2024 року та відкликати цей документ;
відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в рішенні відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року виправлено описку в рішенні суду від 22 вересня 2025 року, зазначивши в резолютивній частині рішення «квартира АДРЕСА_1 », замість помилково вказаного «квартира АДРЕСА_2 ».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2026 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року про виправлення описки у рішенні суду та ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року про відмову у прийнятті додаткового рішення залишено без змін.
25 квітня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року та рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року у складі судді: Невеніцина Є. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року, від 20 жовтня 2025 року не відповідають матеріалам справи та законодавству України;
ОСОБА_1 вказує, що повністю не згоден з рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року, так як воно є незаконним і необґрунтованим, має місце неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки. Не згоден з постановою Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України (неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору);
у касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідач обмежив його права по розпорядженню грошовими коштами, а суд не дав належну оцінку діям відповідача та не захистив від свавілля;
ОСОБА_1 вказує, що не порушував Конституцію України, законодавство України, а діяв у відповідності із вимогами законодавства. Його права на власність (грошові кошти) АТ КБ «ПриватБанк» обмежені. Банк так і не зазначив (не зважаючи на неодноразові вимоги), які саме порушення були допущені позивачем. Позивач, як клієнт банку, не порушував вимог чинного законодавства України та/або умов договору, виникнення несанкціонованого овердрафту не було, як не було будь-яких боргових зобов'язань у цілому або у встановленій банком частині у разі невиконання клієнтом своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за договором;
банком були порушені строки зупинення відповідних фінансових операцій (7+30 днів) відповідно до статті 23 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Аргумент позивача про перевищення строків (з 03 вересня 2024 року - понад 30 днів без доказів продовження) коректний, але банк його проігнорував. АТ КБ «ПриватБанк» повинен був повідомити про рішення Держфінмоніторингу (частина 11 статті 23 Закону), чого не зробив;
позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди відповідають статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відшкодування моральної шкоди (факти: залишок коштів, неможливість розпоряджатися ними) випливає з невиконання договору, відповідно до статті 1073 ЦК України;
спростування інформації випливає з листа банку (від 01 жовтня 2024 року), який «порушує репутацію», відповідає положенням статті 277 ЦК України. Недостовірна інформація банком використовувалась для здійснення неправомірних дій відносно клієнта у всіх інстанціях, з якими пов'язана його діяльність. Недостовірна інформація, яка містилась у документі АТ КБ «ПриватБанк», з посиланням на наявність «підозр» фактично була доведена не тільки до відома позивача, а і до всіх осіб, які причетні до цієї ситуації (наприклад, поліція, прокуратура, суд, та інші);
банк може зупинити тільки конкретну операцію, не весь рахунок. Дії банку щодо блокування карткових рахунків більше ніж на 7 днів, тобто поза межами строків, зазначених у частинах першій - п'ятій статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», є неправомірними та такими, що порушують права позивача. (постанова ВСУ по справі № 761/40546/16 (04 вересня 2019 року). АТ КБ «ПриватБанк» заблокував карткові рахунки позивача без дотримання процедури і з перевищенням термінів, встановлених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». АТ КБ «ПриватБанк» не звертався до позивача за наданням документів, що підтверджують джерела надходження коштів;
є дивною позиція суду щодо поновлення представнику відповідача строку на подання доказів, що зазначена в протоколі судового засідання від 19 травня 2025 року, ураховуючи зміст прийнятого раніше рішення судом щодо відмови в прийнятті відзиву представника відповідача. На погляд позивача є факт необ'єктивного, упередженого відношення до доводів позивача, та «поблажливого» відношення до відповідача та його представника, які не ґрунтуються на відповідності рішень суду нормам законодавства України;
обставини цієї справи є подібними до обставин зазначених в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Filkin v. Portugal» (заява № 69729/12) щодо непропорційного тривалого заморожування рахунку без статусу підозрюваного. Тобто: позивач заявляв декілька клопотань до банку про скасування обмеження прав по користуванню грошовими коштами, аргументуючи, що кошти походять з законних джерел, але вони були відхилені; слідчий орган не встановив походження, що мої грошові кошти були результатом незаконної діяльності; 25 січня 2025 року розмір заблокованих грошових коштів банком переказаний на картку, тобто позивачу банком повернуто грошові кошти, які були на рахунку; відповідач порушив право позивача на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу № 1; захід банку був надмірно тривалим, і позивач не був стороною кримінального провадження, тому не мав повного доступу до матеріалів справи для ефективного захисту;
підставами для скасування судових рішень є: істотні порушення норм процесуального права (статті 263, 264, 265, 270 ЦПК України); суд першої інстанції не ухвалив рішення щодо окремої позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази та давали пояснення (пункт 1 частини першої статті 270 ЦПК України). Позивач клопотав про вирішення справи за наявними матеріалами у зв'язку з несвоєчасним поданням відзиву відповідачем. Суд проігнорував клопотання та не ухвалив додаткове рішення; ухвали від 03 жовтня 2025 року та 20 жовтня 2025 року не відповідають статті 260 ЦПК України (відсутність повної мотивувальної та резолютивної частин, не дано оцінки всім опискам); рішення не містить повної оцінки доказів; додаткове рішення є обов'язковим у разі неповноти (постанови КЦС ВС від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16 та від 05 березня 2025 року у справі № 587/3625/23);
суд не застосував статті 1066-1068, 1073, 1074 ЦК України, статті 23, 17, 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів», статтю 29 Закону України «Про платіжні послуги»;
банк заблокував усі рахунки понад встановлені строки (лише конкретна операція могла бути зупинена на 2+7+30 днів), не повідомив позивача про рішення Держфінмоніторингу та не надав доказів звернення до правоохоронних органів;
згідно з практикою Верховного Суду: банк зобов'язаний дотримуватися чіткої процедури та строків у статті 23 Закону № 361-ІХ (постанова КЦС ВС від 23 квітня 2025 року у справі № 754/6034/22). Відсутність доказів дотримання строків є підставою для визнання дій банку протиправними.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про захист прав споживачів шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, відшкодування збитків та майнової шкоди у розмірі 220 768,55 грн, припинення неправомірних дій, які порушують немайнові права: на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, спростування недостовірної інформації, шляхом спростування інформації зазначеної в листі, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року та рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року усправі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков