30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 546/894/21
провадження № 61-14181св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 та касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Омельченко І. І., та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2021 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», Підприємство) звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості і з урахуванням уточнень просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 32 320,35 грн.
2. Ухвалою від 17 травня 2024 року (т. 8, а. с. 157а-157б) Октябрський районний суд м. Полтави визнав неподаною та повернув позовну заяву Підприємства. Постановою від 30 липня 2024 року (т. 9 а. с. 20-25) Полтавський апеляційний суд залишив без змін ухвалу Октябрського районного суду від 17 травня 2024 року в частині повернення позову Підприємству.
3. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Підприємства з зустрічним позовом про захист прав споживачів. Мотивувала тим, що звернулася до Решетилівської селищної ради з заявою про оформлення прибудинкової території, до якої додала копію Генерального плану з розбивними кресленнями - аркуша з проекту на житловий багатоквартирний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Замість того, щоб належним чином оформити земельну ділянку житлової забудови і присвоїти їй кадастровий номер, Решетилівська міська рада прийняла рішення «Про інвентаризацію земель господарської забудови». Рішенням у справі № 546/230/15-а рішення міської ради скасовано, однак зазначене рішення не було виконане, а землі житлової забудови для житлового багатоквартирного будинку з прибудованими магазинами та аптекою не було присвоєно кадастровий номер, а проектанти на місці житлового будинку зобразили котельню. Невиконання судового рішення у справі № 546/230/15-а призвело до того, що поштова адреса житлового багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , була присвоєна Підприємству. Передача землі за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність Підприємства позбавила ОСОБА_1 та мешканців багатоквартирного будинку приватної власності у вигляді квартир. Коли ОСОБА_1 підписувала договір з Підприємством договір про надання послуг з теплопостачання у квартиру площею 35,1 кв. м., то одночасно підприємство підробило інший договір про теплопостачання та підігрів води щодо квартири площею 34,7 кв. м. ОСОБА_1 вважала, що Підприємство обманювало її як споживача під час формування тарифів, чим завдало їй шкоди.
4. З огляду на зазначене просила суд:
- зобов'язати ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відшкодувати ОСОБА_1 кошти, сплачені за договором у подвійному розмірі;
- відшкодувати подвійну вартість квартири у розмірі 1 090 258,40 грн;
- зобов'язати Підприємство відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі вартості газу, витраченого котельнею за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Підприємство не нараховувати ОСОБА_1 жодних платежів за послуги до моменту зміни адреси котельні на відмінну від адреси житлового багатоквартирного будинку;
5. У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» з зустрічним позовом про відшкодування моральної шкоди у розмірі 243 480 грн. Мотивувала тим, що Підприємство шляхом здійснення маніпуляцій з підсистемою «Електронний суд», помилково подало позов до ОСОБА_2 , яка не вступала у договірні правовідносини з Підприємством. Вважала такі дії Підприємства шахрайством, оскільки вони спрямовані на заволодіння єдиним житлом, належним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності, в рахунок погашення вигаданої штучно завищеної заборгованості.
6. З огляду на зазначене просила суд стягнути з Підприємства моральну шкоду у розмірі 243 480 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
7. Кобеляцький районний суд Полтавської області рішенням від 18 квітня 2025 року відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 .
8. Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 , не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження застосування Підприємством обману відносно неї як споживача, під час формування тарифів з централізованого опалення. Також ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження набуття Підприємством права власності на квартиру АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим суд визнав безпідставними вимоги ОСОБА_1 про відшкодування подвійної вартості спірної квартири та списання наявної заборгованості за надані послуги. Необґрунтованою суд визнав вимогу ОСОБА_1 про зміну поштової адреси котельні, оскільки ця обставина не стосується договірних правовідносин між ОСОБА_1 та Підприємством. Недоведеним суд першої інстанції визнав і факт заподіяння Підприємством ОСОБА_1 моральної шкоди.
9. Недоведеним суд першої інстанції визнав факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 , оскільки на ОСОБА_2 як власника спірної квартири законодавством покладається обов'язок з утримання об'єкта нерухомості, а отже і сплати наданих житлово-комунальних послуг.
10. Постановою від 08 жовтня 2025 року Полтавський апеляційний суд скасував рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_2 відмовив.
11. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи за відсутності доказів про сповіщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату слухання справи у строк, встановлений законом. Водночас керувався тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з відомостями у Державному реєстру прав на нерухоме майно залишилися співвласниками квартири АДРЕСА_3 , не довели недобросовісність дій Підприємства, не спростували наявність заборгованості зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг, не були позбавлені протягом тривалого часу перебування справи на стадії підготовчого судового засідання подати всі наявні у них докази на підтвердження позовних вимог та заявити необхідні клопотання для з'ясування обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
12. 12 листопада 2025 року ОСОБА_2 за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
13. Мотивує тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/44/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 9901/471/19, від 07 липня 2021 року у справі № 9901/226/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, оскільки не застосував статтю 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), статтю № 1 Протоколу № 12 до Конвенції, статті 57 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Також зазначає, що суд першої інстанції за відсутності позивачів за зустрічними позовами, протиправно закрив підготовче провадження. Розглянув справу за відсутності належним чином повідомлених позивачів за зустрічними позовами. Суд першої інстанції позбавив заявника можливості брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з підстав неможливості встановлення особи позивача за зустрічним позовом на підставі паспорта для виїзду за кордон. Необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про визнання недійсним пов'язаного з предметом позову правочину, клопотання про роз'єднання позовів, вказавши, що це є заява про зміну предмета позову. Не застосував до Підприємства заходів процесуального характеру, пов'язаних із зловживанням відповідачем за зустрічними позовами процесуальними правами. Вирішив справу неповноваженим складом суду. Суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази, а також встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. 14 листопада 2025 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
16. Мотивує тим, що суд першої інстанції протиправно не задовольнив її клопотання про відкладення судових зсідань, ухвалив оскаржуване судове рішення за відсутності відомостей про належне сповіщення позивачів за зустрічними позовами про дату, час та місце слухання справи, а суд апеляційної інстанції зазначеним порушенням не надав оцінку. Також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухилилася від вирішення численних звернень позивачів за зустрічними позовами щодо зловживання Підприємством своїми процесуальними правами; необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. Також суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні зустрічного позову за умови неподання відзиву на позов Підприємством. Справу розглянуто неповноважним судом. Суд першої інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме договору від 16 квітня 2014 року про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води, який заявою від 26 березня 2025 року ОСОБА_2 просила визнати недійсним, а також нікчемний договір від 29 січня 1988 року про розподіл майна, набутого подружжям під час зареєстрованого шлюбу, який нотаріально не посвідчений. Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
17. Правом на подання відзиву інший учасник справи не скористався.
Провадження у суді касаційної інстанції
18. Ухвалою від 10 грудня 2025 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , витребував справу з суду першої інстанції.
19. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції за відсутності позивачів за зустрічними позовами закрив підготовче судове засідання. Розглянув справу за відсутності належним чином повідомлених позивачів за зустрічними позовами. Суд першої інстанції позбавив заявника можливості брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з підстав неможливості встановлення особи позивача за зустрічним позовом на підставі паспорта для виїзд за кордон. Необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про визнання недійсним пов'язаного з предметом позову правочину, клопотання про роз'єднання позовів, вказавши що це є заява про зміну предмета позову. Не застосував до Підприємства заходів процесуального характеру, пов'язаних із зловживанням відповідачем за зустрічними позовами процесуальними правами. Вирішив справу неповноваженим складом суду. Суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази, а також встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Також ОСОБА_2 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/44/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 9901/471/19, від 07 липня 2021 року у справі № 9901/226/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, оскільки не застосував статтю 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), статтю № 1 Протоколу № 12 до Конвенції, статті 57 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. ОСОБА_1 мотивує скаргу тим, що суд першої інстанції протиправно не задовольнив її клопотання про відкладення судових зсідань, ухвалив оскаржуване судове рішення за відсутності відомостей про належне сповіщення позивачів за зустрічними позовами про дату, час та місце слухання справи, а суд апеляційної інстанції зазначеним порушенням не надав оцінку. Також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухилилася від вирішення численних звернень позивачів за зустрічними позовами щодо зловживання Підприємством своїми процесуальними правами; необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. Також суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні зустрічного позову за умови неподання відзиву на позов Підприємством. Справу розглянуто неповноважним судом. Суд першої інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме договору від 16 квітня 2014 року про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води, який заявою від 26 березня 2025 року ОСОБА_2 просила визнати недійсним, а також нікчемний договір від 29 січня 1988 року про розподіл майна, набутого подружжям під час зареєстрованого шлюбу, який нотаріально не посвідчений. Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
22. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 жовтня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували право приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2005 року (т. 2 а. с. 208-209).
23. 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» договір з надання послуг з централізованого опалення та підігріву води строком на 2 роки за адресою: АДРЕСА_4 .
24. Рішенням Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області від 20 листопада 2018 року № 238 присвоєно адресу котельні із земельною ділянкою ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго»:
АДРЕСА_5 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 грудня 2018 року № 150237085 земельна ділянка з кадастровим номером 5324255100:30:004:0041, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , належить на праві постійного користування ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», землевласником зазначена територіальна громада у особі Решетилівської міської ради.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови
26. В частині вирішення судами першої та апеляційної інстанцій зустрічним позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів керується такими міркуваннями.
27. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
28. Відповідно до визначень, викладених у статті 1 цього Закону, виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.
29. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.
30. Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
31. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
32. За положеннями частини першої статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
33. Подібний висновок щодо правозастосування у правовідносинах, пов'язаних з відшкодуванням надавачем послуги шкоди, завданої неналежною якістю послуги, викладений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 193/1580/15.
34. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Підприємства сплачені за договором про надання послуг з теплопостачання грошові кошти у подвійному розмірі та відшкодувати у подвійному розмірі вартість належної їй на праві власності квартири, зобов'язати Підприємство відшкодувати моральну шкоду у розмірі вартості газу, витраченого котельнею за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 березня 2017 року до 31 травня 2021 року, списати всі борги, нараховані ОСОБА_1 за належну їй на праві власності квартиру, зобов'язати Підприємство змінити поштову адресу котельні за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язати Підприємство не нараховувати ОСОБА_1 вартість спожитого природного газу до моменту зміни адреси котельні.
35. ОСОБА_1 вважала, що Підприємство порушувало її право, обманюючи її як споживача під час формування тарифів. На думку позивача за зустрічним позовом Підприємство нараховувало кошти за послуги, яких не надавало, підробило договір про надання послуг з центрального теплопостачання та позбавило ОСОБА_1 права приватної власності у виді квартири площею 35,1 кв. м, в зв'язку з чим вона переконана, що її право може бути поновлене шляхом задоволення позовних вимог.
36. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів на підтвердження застосування Підприємством обману під час формування тарифів за надання послуг з централізованого опалення.
37. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на такі обставини.
38. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
39. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
40. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
41. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
42. Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
44. Аналізуючи підстави позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що недоліком продукції відповідно до закону на її думку був підроблений Підприємством договір про надання послуг з централізованого теплопостачання та нагріву води, нарахування вартості послуг з теплопостачання та нагріву води за цим договором, в якому зазначено площу квартири іншу, ніж зазначено у правовстановлюючих документах про право власності на належну ОСОБА_1 квартиру.
45. Відповідно до вимог статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
46. Отже, посилаючись як на підставу позовних вимог на порушення своїх прав як споживача надавачем послуг шляхом нарахування вартості наданих послуг на підставі підробленого договору, особі необхідно надати належні та допустимі докази на підтвердження визначеної законом підстави для стягнення майнової та моральної шкоди, завданої недоліком продукції. У світлі спірних правовідносин на суди першої та апеляційної інстанцій покладався обов'язок з надання оцінки поданим ОСОБА_1 доказам на підтвердження надання Підприємством послуг з теплопостачання та нагрівання води, які не відповідають укладеному між нею та Підприємством договору про надання цих послуг.
47. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання Підприємством послуг неналежної якості, тобто на умовах, не передбачених укладеним між ОСОБА_1 та Підприємством договору.
48. З цього приводу ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі на те, що таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі недопустимого доказу, а саме договору про надання послуг з централізованого опалення (особовий рахунок № НОМЕР_2 ), який ОСОБА_1 заявою від 26 березня 2025 року просила визнати недійсним.
49. Відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання правочину недійсним.
50. Питання щодо захисту свого права від виконання обов'язків за правочином, який сторона вважає недійсним, в контексті статей 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює шляхом звернення до суду з відповідним позовом. За результатами розгляду позовних вимог суд може своїм рішенням визнати недійсним оспорюваний правочин за наявності та доведеності встановлених законом обставин щодо його недійсності, або відмовити у задоволенні такого позову. Рішення суду, яке набрало законної сили, є належним та достатнім доказом спростування правомірності оспорюваного правочину, встановленої статтею 204 ЦК України. Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23, згідно зі змістом якого Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
51. Суди попередніх інстанцій не встановили факт визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг з теплопостачання. ОСОБА_1 не посилається в касаційній скарзі, що суди не дослідили докази у справі на підтвердження визнання недійсним договору, з умовами якого вона не погоджується, а відповідної вимоги у зустрічному позові ОСОБА_1 не заявляла.
52. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 шкоди, оскільки у справі відсутні докази на підтвердження порушень Підприємством умов договору про надання послуг з теплопостачання, докази визнання цього договору недійсним у встановленому законом порядку тощо. З цих же підстав суди першої та апеляційної інстанцій не мали законних підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання Підприємства не здійснювати нарахування вартості наданих послуг з теплопостачання, оскільки договір між надавачем послуги та споживачем недійсним не визнавався, а отже оскаржувані висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині також відповідають вимогам закону, а доводи касаційної скарги щодо ухвалення судами оскаржуваних рішень на підставі недопустимих доказів зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, яке не відповідає чинному порядку правозастосування під час розгляду правовідносин, пов'язаних з виконанням надавачем послуг та їх споживачем обов'язків за договором про надання послуг з теплопостачання,.
53. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди колегія суддів керується такими міркуваннями.
54. Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначила, що моральна шкода завдана їй внаслідок невизначеності ситуації за результатами розгляду справи № 594/894/21, розчаруванні у поведінці Підприємства, яка не є добросовісною, приниженні честі і гідності, оскільки Підприємство називало ОСОБА_2 відповідачем, занепокоєнні через безпідставне залучення Підприємством ОСОБА_2 у боргову кабалу з наміром позбавити єдиного житла в рахунок штучно створеної заборгованості, стурбованості через те, що з 2020 року ОСОБА_2 залишається без джерела доходу, а Підприємство чинить спроби для позбавлення її квартири.
55. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
56. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
57. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
58. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
59. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
60. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
61. Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).
62. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
63. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
64. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
65. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
66. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (правові висновки у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
67. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
68. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
69. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
70. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
71. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
72. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
73. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
74. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
75. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
76. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
77. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
78. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
79. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
80. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
81. Суди встановили, що ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_2 . Водночас, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що доводи зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 побудовані на підставі припущень без надання доказів на предмет завдання їй моральної шкоди саме діями Підприємства.
82. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що суди не встановили, а заявник не довела, що суди не дослідили докази у справі на підтвердження факту протиправності дій надавача послуги з теплопостачання та заподіяння їй моральних страждань внаслідок вирішення питання щодо стягнення заборгованості за договором про надання послуг з теплопостачання. Суд першої інстанції правильно вказав ОСОБА_2 на те, що з огляду на наявність у неї статусу співвласника спірної квартири на неї відповідно до вимог статей 322, 360 ЦК України покладається тягар з утримання нерухомого майна, який полягає, зокрема, і у сплаті вартості наданих послуг з теплопостачання в частині, яка дорівнює частці особи у праві власності на квартиру.
83. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15, від 20 квітня 2021 року у справі № 465/5950/14, від 19 грудня 2025 року у справі № 522/20052/21 стосовно обов'язку співвласника нерухомого майна сплачувати вартість житлово-комунальних послуг, надавання яких не припинялося, у розмірі, пропорційному частці у праві власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
84. Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є ідентичними між собою, стосовно розгляду справи за відсутності належним чином повідомлених позивачів за зустрічними позовами про дату, час та місце слухання справи, оскільки повістку про розгляд справи, призначений на 18 квітня 2025 року, сторони отримали 17 квітня 2025 року після закінчення робочого дня.
85. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята статті 128 ЦПК України).
86. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
87. Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18).
88. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
89. Європейський суд з прав людини зауважував, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
90. Відповідно до вимог частини п'ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка -повідомлення - завчасно.
91. Надавши оцінку доводам апеляційних скарг позивачів за зустрічними позовами, суд апеляційної інстанції визнав, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних норм, розглянувши справу 18 квітня 2025 року за відсутності доказів належного сповіщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату і час судового засідання, призначеного на 18 квітня 2025 року, не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.
92. У постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала на те, що у ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
93. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції діяв у відповідності з нормами процесуального права та правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, ухваливши за результатами апеляційного перегляду нове судове рішення по суті спору. Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині розгляду справи судом першої інстанції за їх неналежного сповіщення та відсутності у судовому засіданні повторюють доводи апеляційних скарг, які були повно та всебічно оцінені судом апеляційної інстанції, натомість не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під ухвалення нового судового рішення по суті позовних вимог внаслідок скасування з цих підстав рішення суду першої інстанції.
94. Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг стосовно протиправності закриття підготовчого судового засідання через 19 днів без виконання завдань підготовчого провадження. Зазначена обставина була доводом апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції, аналізуючи зазначену обставину, вказав заявникам на те, що позивачі у зв'язку з тривалістю судового розгляду спірних правовідносин, оскільки зустрічний позов ОСОБА_1 був поданий у 2021 році, а зустрічний позов ОСОБА_2 - у липні 2023 року, не були обмежені у реалізації процесуальних прав в межах підготовчого провадження, яке було закрито лише у 2025 році. Колегія суддів вказує на відсутність підстав для визнання невідповідності такого висновку вимогам процесуального закону, принципам цивільного судочинства, а доводи касаційних скарг з приводу цієї обставини зводяться виключно до незгоди з оскаржуваними процесуальними рішеннями, що не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.
95. Також колегія суддів визнає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 безпідставними щодо незабезпечення судами принципу рівності сторін спору, яке полягало у відмові у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, призначеному на 17 квітня 2025 року, оскільки такий довід спростовується ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 березня 2025 року про задоволення заяви ОСОБА_1 про участь у справі в режимі відеоконференції.
96. Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вирішення справи неповноважним складом суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки на їх думку на неповноважність складу суду вказує закінчення підготовчого судового засідання через 19 днів після його початку та без доказів належного повідомлення позивачів за зустрічним позовом, а також зазначення у тексті судового рішення про наявність у ОСОБА_1 власності у неіснуючих будинках за номерами 2/4 та 2/8.
97. Відповідно до вимог частини першої статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
98. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 лютого 2025 року справу призначено судді Омельченко І. І. до розгляду. Рішення суду першої інстанції ухвалено під головуванням судді Омельченко І. І. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 30 травня 2025 року визначено склад колегії суддів Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М., постанова суду апеляційної інстанції ухвалена колегією суддів у тому самому складі. Доводи касаційних скарг не доводять наявність порушень, допущених під час проведення автоматизованого розподілу справи між суддями, а необґрунтоване належним чином доказами посилання на допущення процесуальних порушень не є підставою для визнання складу суду неналежним.
99. Також колегія суддів визнає безпідставними доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/44/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 9901/471/19, від 07 липня 2021 року у справі № 9901/226/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, оскільки ці правові висновки нерелевантні, ухвалені за інших фактичних обставин та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності зустрічних позовних вимог. Натомість посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права суд апеляційної інстанції вже надав оцінку, а посилання на зазначені правові висновки не спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо повноти дослідження доказів та обставин справи.
100. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки зводяться до незгоди з судовими рішеннями, суб'єктивного тлумачення норм процесуального права, відмінного від чинного загальноприйнятого правозастосування, та до прагнення за допомогою доступних методів добитися повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції незважаючи на процесуальну поведінку позивачів за зустрічними позовами, неспрямовану на ефективне вирішення спору та поновлення їх порушених прав.
101. Оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, то оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін. Однак, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволення як позовних вимог ОСОБА_1 , так і позовних вимог ОСОБА_2 , скасоване судом апеляційної інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Враховуючи наведену обставину, колегія суддів зауважує, що залишенню без змін підлягає виключно постанова суду апеляційної інстанції як нове та остаточне рішення по суті позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
102. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
103. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки суду апеляційної інстанції не спростували.
Щодо судових витрат
104. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров