Ухвала
Іменем України
12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 334/7487/25
провадження № 61-5465ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року у складі судді: Романько О. О., ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року у складі судді: Романько О. О., та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кухаря С. В., Трофимової Д. А., у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для приведення позовної заяви відповідно до вимог щодо формою та змісту, передбачених у статтях 175, 177 ЦПК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу безпосередньо до Запорізького апеляційного суду засобами поштового зв'язку 06 листопада 2025 року, яка надійшла до апеляційного суду 24 листопада 2025 року.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто позивачу у зв'язку з невиконанням ухвали про залишення позову без руху.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року відмовлено у прийнятті до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху та повернуто її скаржнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Ухвали про залишення позовної заяви без руху вказаний перелік не містить.
апеляційна скарга ОСОБА_1 щодо оскарження ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
15 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року, ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що постанову апеляційного суду не отримував
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвала Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року є незаконною;
ухвала Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року не відповідає вимогам статті 353 та 357 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року та ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року слід відмовити з таких мотивів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Системне тлумачення частини другої статті 17, частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що касаційному оскарженню підлягають судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналіз матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвала Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року та ухвала Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року в апеляційному порядку не переглядались (станом на момент постановлення цієї ухвали в ЄДРСР міститься лише ухвала Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року, якою витребувано справу для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року https://reyestr.court.gov.ua/Review/135578074), а отже не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України. Тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року та ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року слід відмовити.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року слід відмовити з таких мотивів.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) зазначено, що:
«67. З урахуванням основних засад судочинства та необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
68. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Цей перелік не є вичерпним: ухвала, зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду; за відсутності ухвали в цьому переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої процесуальні права в інший спосіб)».
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 358 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21 (провадження № 14-116цс22) зроблено висновок, що
«у справі № 638/17815/17-ц касаційний суд вважав, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає касаційному оскарженню; у справах № 583/2674/18 та № 160/6742/20 касаційний суд вважав, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху щодо розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення суду.
Так як висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18) щодо застосування пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України про можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору, суперечать наведеним вище висновкам про неможливість оскарження такої ухвали суду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що від них слід відступити та сформулювати наступний висновок.
А саме, застосовуючи пункт 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом)».
Аналіз судових рішень у справі № 334/7487/25, які оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, зокрема ухвали Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року, свідчить, що ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року про повернення позовної заяви лише 08 квітня 2026 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/135578074).
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України).
Таким чином, встановивши, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков