Постанова
Іменем України
29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 753/17930/24
провадження № 61-1887св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року в складі колегії: Нежура В. А., Верланов С. М., Невідома Т. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 01 вересня 2021 року сторони уклали договір позики оформлений розпискою зі строком повернення боргу до 01 вересня 2023 року. За умовами договору відповідач отримала від позивача 20 608 дол. США та зобов'язувалась повернути їх в гривневому еквіваленті за курсом продажу дол. США на час повернення в АТ «ПриватБанк».
03 листопада 2021 року сторони уклали договір позики оформлений розпискою зі строком повернення боргу до 03 лютого 2022 року. За умовами договору відповідач отримала від позивача 5 200 дол. США та зобов'язувалась повернути їх в гривневому еквіваленті за курсом продажу дол. США на час повернення в АТ «ПриватБанк».
13 січня 2022 року сторони уклали договір позики оформлений розпискою зі строком повернення боргу до 28 січня 2022 року. За умовами договору відповідач отримала від позивача 1 500 дол. США та зобов'язувалась повернути їх в гривневому еквіваленті за курсом продажу дол. США на час повернення в АТ «ПриватБанк».
Позивач вказував, що після настання строку повернення боргів, відповідачка кошти повернула та припинила з позивачем комунікацію, у зв'язку з чим він був вимушений звернутися до суду з відповідним позовом.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 349 251,68 грн, з яких: 1 131 916,60 грн основного боргу, 169 170,69 грн інфляційних втрат, 48 169,39 грн 3 % річних.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року:
позов ОСОБА_1 задоволено;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 1 349 251, 68 грн, з яких: 1 131 916,60 грн основного боргу, 169 170,69 грн інфляційних втрат, 48 169,39 грн 3 % річних.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
оцінюючи належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню;
суд вважав недоцільним надавати детальний опис розрахунку боргу, оскільки останній не оспорювався учасниками справи.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу у розмірі 57 000 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що:
між адвокатом Довгаль С. В. та позивачем був укладений Договір про надання правової допомоги та Додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 09 вересня 2024 року;
відповідно до акту приймання-передачі правової допомоги та грошових коштів витрати на правову допомогу склали 57 000 грн;
при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;
представник відповідача в засідання не з'явився, про розгляд справи судом повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Небелицею А. В. залишено без задоволення;
рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
доводи апеляційної скарги відповідачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до її незгоди з висновками суду;
докази та обставини, на які посилається відповідачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права;
судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року:
заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року залишено без змін. У судовому засіданні по справі представник позивача ОСОБА_1 адвокат Довгаль С. В. просив, крім іншого, стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу, понесені під час розгляду справи у апеляційному суді та надати йому можливість протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення надати суду докази понесення таких витрат. 23 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Довгалем С. В., про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову. До заяви долучено докази понесених витрат. Заявник просить стягнути із відповідачки 59 000 грн судових витрат, понесених на правову допомогу під час розгляду справи у апеляційному суді. Заперечення щодо стягнення судових витрат до апеляційного суду не надходили;
на підтвердження розміру понесених ОСОБА_1 витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги суду надано: Договір про надання правничої допомоги від 06 липня 2025 року, Додаткову угоду від 06 липня 2025 року до Договору про надання правової допомоги від 06 липня 2025 року, Акт приймання-передачі правничої допомоги та грошових коштів від 20 грудня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 06 липня 2025 року;
адвокат Довгаль С. В. вказував, що за час розгляду справи ним було підготовлено одну заяву по суті справи, та одну заяву з процесуальних питань, а саме: відзив на апеляційну скаргу - 10 000 грн, клопотання про долучення доказу - 3 000 грн. Також адвокатом було надано одну правову консультацію клієнту - 2 000 грн, взято участь в чотирьох судових засіданнях Київського апеляційного суду (17 липня 2025 року, 02 жовтня 2025 року, 20 листопада 2025 року, 18 грудня 2025 року) із зайнятістю в кожному засіданні 3 години - (5000+2000+2000) х 4 = 36 000 грн. Транспортні витрати адвоката на прибуття в чотири засідання Київського апеляційного суду - 2000 х 4 = 8 000 грн. Загалом витрати склали 59 000 грн, що відображено у акті приймання-передачі правничої допомоги та грошових коштів;
апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Оцінивши надані позивачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає, що заявлені ним до стягнення суми є завищеними, оскільки така послуга як подання клопотання про долучення доказу (3 000 грн, відповідно до акту про надання правової допомоги) є складовою участі в судовому розгляді. При цьому, участь в судових засіданнях апеляційного суду визначена в розмірі 36 000 грн, а транспортні витрати на прибуття адвоката у судові засідання - 8 000 грн, що також не можна визнати обґрунтованим;
враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, відсутність заперечень з боку відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат та вважає за необхідне прийняти постанову, якою стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу під час розгляду справи у апеляційному суді у загальному розмірі 30 000 грн.
Аргументи учасників справи
15 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року, в якій просив:
скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року в частині визначеного судом розміру стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу;
ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат - в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом апеляційної інстанції при ухваленні оскарженої Додаткової постанови були порушенні норми процесуального права та застосовано їх без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;
суд апеляційної інстанції не врахував, що визначення розміру гонорару адвоката встановлюється виключно погодженням між адвокатом і клієнтом та було погоджено сторонами на рівні 59 000 грн і апеляційний суд не мав права втручатися в ці правовідносини та робити висновки, що якась частина гонорару не є обґрунтованою;
зменшити розмір витрат на правничу допомогу апеляційний суд мав право виключно за одночасної наявності двох умов: недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України та за клопотанням іншої сторони. Жодних заперечень чи клопотань від відповідача з приводу незгоди чи обґрунтованої необхідності зменшення суми витрат на правничу допомогу - не надходило, отже суд протиправно та безпідставно з власної ініціативи, підміняючи клопотання відповідача, зменшив розмір витрат на правничу допомогу всупереч наведеній процесуальній нормі та виключним повноваженням відповідача;
апеляційний суд перебрав на себе повноваження позивача та за власної ініціативи намагався обґрунтувати їх начебто неспівмірність, хоча вказані дії виходять за межі повноважень суду. До того і жодного дійсного обґрунтування неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат - суд не наводить, обмежившись лише загальними фразами;
незрозуміло чому суд апеляційної інстанції вважав, що вартість Клопотання про долучення доказу повинна входити у вартість участі адвоката безпосередньо в судових засіданнях, адже це окремі види діяльності адвоката (підготовка та подання письмового документа та участь в судових засіданнях);
незрозуміло чому витрати адвоката на прибуття в судові засідання в розмірі 8 000 грн, які були включені сторонами у вартість гонорару адвоката відповідно до Договору про надання правничої допомоги, не є обґрунтованим;
жодного фактичного та реального обґрунтування судом підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 59 000 грн до 30 000 грн оскаржена додаткова постанова не містить.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що додаткова постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в стягнення судових витрат, понесених на правову допомогу під час розгляду справи у апеляційному суді в розмірі 29 000 грн. В іншій частині додаткова постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
01 квітня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22; від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19; від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21; від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19; від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц; від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; у справі № 757/36628/16-ц; від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15; від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18; від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19; від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18.
Фактичні обставини
На підтвердження розміру понесених ОСОБА_1 витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги апеляційному суду було надано: Договір про надання правничої допомоги від 06 липня 2025 року, Додаткову угоду від 06 липня 2025 року до Договору про надання правової допомоги від 06 липня 2025 року, Акт приймання-передачі правничої допомоги та грошових коштів від 20 грудня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 06 липня 2025 року.
Адвокат Довгаль С. В. вказував, що за час розгляду справи ним було підготовлено одну заяву по суті справи, та одну заяву з процесуальних питань, а саме: відзив на апеляційну скаргу - 10 000 грн, Клопотання про долучення доказу - 3 000 грн. Також адвокатом було надано одну правову консультацію клієнту - 2000 грн, взято участь в чотирьох судових засіданнях Київського апеляційного суду (17 липня 2025 року, 02 жовтня 2025 року, 20 листопада 2025 року, 18 грудня 2025 року) із зайнятістю в кожному засіданні 3 години - (5000+2000+2000) х 4 = 36 000 грн. Транспортні витрати адвоката на прибуття в чотири засідання Київського апеляційного суду - 2000 х 4 = 8000 грн.
Загалом витрати склали 59 000 грн, що відображено у акті приймання-передачі правничої допомоги та грошових коштів.
Позиція Верховного Суду
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач ОСОБА_1 не погоджується з додатковою постановою апеляційного суду в частині відмови в стягненні частини витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 29 000 грн;
апеляційний суд при відмові в стягненні витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 29 000 грн вважав, що заявлені ним до стягнення суми є завищеними, оскільки така послуга як подання клопотання про долучення доказу (3 000 грн, відповідно до акта про надання правової допомоги) є складовою участі в судовому розгляді. При цьому участь в судових засіданнях апеляційного суду визначена в розмірі 36 000 грн, а транспортні витрати на прибуття адвоката у судові засідання - 8 000 грн, що також не можна визнати обґрунтованим;
апеляційний суд не врахував, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення і, що саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (часина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що додаткова постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права.
У зв'язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, додаткову постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 задовольнити частково.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року в частині відмови в стягнення судових витрат, понесених на правову допомогу під час розгляду справи у апеляційному суді в розмірі 29 000 грн, а справу передати в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови касаційного суду додаткова постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року в скасованій частині втрачає законну силу .
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко