Постанова
Іменем України
29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 367/13097/25
провадження № 61-3271св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
стягувач - комунальне підприємство «Бучасервіс» Бучанської міської ради,
боржник - ОСОБА_1 ,
начальник Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зейналова А.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лисенком Сергієм Миколайовичем, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року в складі судді: Мерзлого Л. В., та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 02 березня 2026 року) в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії (бездіяльність) дії начальника Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Зейналової А., стягувач - КП «Бучасервіс» Бучанської міської ради.
Скарга мотивована тим, що 28 травня 1997 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 жовтня 2025 року, індексний номер довідки: 448088043, вбачається, що вказана квартира обтяжена арештом, який був зареєстрований 05 липня 2004 року 17:01:30 за № 52135 реєстратором: Ірпінська міська державна нотаріальна контора, 08200, Київська обл., Бучанський р., м. Ірпінь, вул. Центральна, 55, (04597) 5-74-97 на підставі постанова, ВХ.179, 05 лютого 2003 року, виконавча служба Іpпінського УЮ.
Згідно з листом від 18 вересня 2025 року № 1500/01-17 Київського обласного державного нотаріального архіву власнику майна надано постанову Ірпінського відділу ДВС Ірпінського УЮ, на підставі якої було накладено арешт на квартиру.
Відповідно до постанови від 05 лютого 2003 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що була зареєстрована в Ірпінській державній нотаріальній конторі за вх. №179 від 11 лютого 2003 року (номер видно внизу постанови на арк. 1) вбачається, що при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн постановлено накласти арешт на кв. АДРЕСА_1 .
У листі Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2025 року №2-2229/99 вказано, що «згідно алфавітного покажчика за 1999 рік - в провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебувала цивільна справа №2-2229/99 за позовом Бучанського ЖЕК до ОСОБА_1 про стягнення боргу, але вона була знищена пожежею, яка сталася в ніч з 26 на 27 травня 2004 року».
Таким чином вбачається, що виконавчою службою було накладено арешт на майно ОСОБА_1 через несплату нею заборгованості Бучанському ЖЕК.
На підставі рішення Бучанської міської ради від 28 січня 2021 року №413-7- VIII, Бучанське житлово-експлуатаційне підприємство (ЖЕК) було перейменовано у КП «Бучасервіс». У процесі перейменування підприємства збережено його правовий статус, ідентифікаційний код, баланс, матеріальні цінності та кадровий склад. За КП «Бучасервіс» залишено об'єкти обслуговування та господарську діяльність колишнього Бучанського житлово-експлуатаційного підприємства. Надалі, відповідно до рішень Бучанської міської ради, КП «Бучасервіс» було визначено виконавцем житлово-комунальних послуг на території громади, у тому числі послуг із централізованого водопостачання та водовідведення. Таким чином, підприємство фактично виконує функції місцевого водоканалу, здійснюючи експлуатацію систем водопостачання та водовідведення Бучанської міської територіальної громади.
Відповідно до довідки від 09 липня 2025 року №99, виданої КП «Бучасервіс» БМР, вбачається, що ОСОБА_1 не має заборгованості по комунальних платежах перед, тобто заборгованість, яка стягувалась в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн, відсутня.
Крім того, вказана сума заборгованості була сплачена на рахунок Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 17 жовтня 2025 року №362.
З відповідною заявою 17 жовтня 2025 року представник власника майна звернувся до органу виконавчої служби, долучивши всі наявні документи та докази сплати заборгованості по виконавчому провадженню.
24 жовтня 2025 року на адресу заявника надійшов лист за №46582/7, відповідно до якого орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні та рекомендував звернутися до суду.
ОСОБА_1 просила:
визнати дії начальника Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Зейналової А. протиправними, а рішення від 24 жовтня 2025 року про відмову у вжитті заходів з скасування арешту майна ОСОБА_1 оформлене листом №46582/7 скасувати;
зобов'язати посадову особу органу державної виконавчої служби поновити права ОСОБА_1 на мирне володіння майном, а саме: вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження (скасування арешту) майна ОСОБА_1 , а саме: квартири за адресою АДРЕСА_2 , що був зареєстрований 05.07.2004 року 17:01:30 за №52135 реєстратором: Ірпінська міська державна нотаріальна контора, 08200, Київська обл., Бучанський р., м. Ірпінь, вул. Центральна, 55, (04597) 5-74-97 на підставі постанови № вх.179 від 05.02.2003 року, Виконавча служба Іpпінського УЮ, Реєстраційний номер обтяження: 52135.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
виконавчою службою було накладено арешт на майно ОСОБА_1 через несплату нею заборгованості Бучанському ЖЕК ;
згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 травня 2024 року у справі №725/3352/23, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»);
у задоволенні скарги ОСОБА_1 стягувач: КП «Бучасервіс», державний виконавець - Ірпінський МВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на дії/бездіяльність органу примусового виконання слід відмовити. При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити скаржнику його право на звернення до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна за правилами позовного провадження.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
матеріали справи не містять доказів виконання постанови від 05 лютого 2003 року державного виконавця Ірпінського ВДВС про примусовому виконанні виконавчого листа Ірпінського суду Київської області №2-2229 від 10 січня 2000 року, зокрема сплати основного боргу, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження;
доводи скаржника про те, що сума заборгованості у розмірі 149,57 грн була сплачена на рахунок Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 17 жовтня 2025 року № 362, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки згідно змісту листа виконавчої служби від 24 жовтня 2025 року № 46582/7, зазначено, що кошти у розмірі 149,57 грн, що надійшли на депозитний рахунок відділу на підставі платіжною інструкцією від 17 жовтня 2025 року № 362 повернуто на розрахунковий рахунок платника відповідно до платіжної інструкції № 56730 від 23 жовтня 2025 року (а. с. 61-62). Заходи примусового виконання постанови у вигляді арешту на майно боржника відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» мають діяти до повного виконання боржником свого зобов'язання;
ОСОБА_1 не надала інформації щодо стану виконання постанови суду, дати та підстави закінчення виконавчого провадження. Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження порушення порядку накладення арешту 05 липня 2004 року. Тому відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 Ірпінським ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості відмови начальника Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 жовтня 2025 року у скасуванні арешту на майно та відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
12 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником Лисенком С. М. , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 02 березня 2026 року), у якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
з урахуванням фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавець зобов'язаний вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна. З відповідною заявою 17 жовтня 2025 року представник власника майна звернувся до органу виконавчої служби, долучивши всі наявні документи та докази сплати заборгованості по виконавчому провадженню. 24 жовтня 2025 року на адресу заявника надійшов лист за № 46582/7, відповідно до якого орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні та рекомендував звернутися до суду;
дії начальника відділу є незаконними. Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вбачається, що мали місце обставини аналогічні нашій справі: задавнений арешт, клопотання про його скасування і відмова органу виконавчої служби його скасувати. Орган виконавчої служби зобов'язаний був вжити заходів до відновлення виконавчого провадження, прийняття грошових коштів, які підлягали стягненню, та вжити заходів до скасування арешту. Натомість жодних дій, які прямо передбачені Законом та відповідною інструкцією, вчинено не було, чим допущено порушення прав боржника на право мирного володіння своїм майном. Тому подальше існування арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_1 позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном;
суди не врахували постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) в частині обов'язку суду з'ясувати підстави для закриття виконавчого провадження та наявність у зв'язку з цим підстав для зобов'язання скасувати арешт, та постанову Верховного Суду від 06 травня 2024 року у справі №725/3352/23 в частині того, що якщо арештоване майно і його власником є боржник, то в такому випадку суд розглядає скарги в порядку розділу VII ЦПК України, а якщо власник майна не є боржником у виконавчому провадженні, то він звертається з позовом.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
22 квітня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 березня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
Постановою від 05 лютого 2003 року державного виконавця Ірпінського ВДВС при примусовому виконанні виконавчого листа Ірпінського суду Київської області №2-2229 від 10 січня 2000 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн, накладено арешт все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме - на квартиру за АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 на вказану квартири зареєстровано, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 жовтня 2025 року, індексний номер довідки: 448088043, вбачається, що вказана квартира обтяжена арештом, який був зареєстрований 05 липня 2004 року 17:01:30 за № 52135 реєстратором: Ірпінська міська державна нотаріальна контора, 08200, Київська обл., Бучанський р., м. Ірпінь, вул. Центральна, 55, (04597) 5-74-97 на підставі постанова, ВХ.179, 05 лютого 2003, Виконавча служба Іpпінського УЮ.
Представник боржниці - адвокат Лисенко С.М. звертався з відповідною заявою 17 жовтня 2025 року до органу виконавчої служби. 24 жовтня 2025 року на адресу заявника надійшов лист за №46582/7, відповідно до якого орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні. Роз'яснили про можливість зняття арешту з майна за рішенням суду.
Також в листі зазначено, що враховуючи час накладання арешту (05 липня 2004 року) та період початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, встановлюється об'єктивна причина відсутності інформації про виконавче провадження в системі та зазначено про неможливість встановлення інформації про виконавче провадження.
Згідно з довідкою від 09 липня 2025 року №99, виданої КП «Бучасервіс» БМР, вбачається, що ОСОБА_1 станом на 01 червня 2025 року не має заборгованості по комунальних платежах, яка стягувалась в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн, відсутня.
У листі Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2025 року №2-2229/99 вказано, що «згідно алфавітного покажчика за 1999 рік - в провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебувала цивільна справа № 2-2229/99 за позовом Бучанського ЖЕК до ОСОБА_1 про стягнення боргу, але вона була знищена пожежею, яка сталася в ніч з 26 на 27 травня 2004 року».
Позиція Верховного Суду
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Касаційний суд вже вказував, що:
боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19));
судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні Такий підхід до застосування норм є усталеним і був передбачуваним для позивача (див. пункт 19.2. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справа № 541/1409/22 (провадження № 61-18020св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначено:
«87. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що:
«71. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
72. Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
73. У цій справі судами встановлено, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року.
74. Зазначені арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.
75. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому конкретні обставини та підстави завершення цих виконавчих проваджень не вказано.
76. Водночас заявниця стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_4 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявниця вважає, що вона уже не є боржником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту.
77. З наведеного вбачається, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.
78. Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.
79. Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1.
80. У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов'язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1.
81. Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції від 06 листопада 2022 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
82. Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
83. У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
84. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1.
85. Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
86. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 61-6609св25) зазначено, що:
«із матеріалів справи відомо, що 12 січня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у відповідності до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови) - відсутність у боржника майна.
В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 12 січня 2016 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи в суді першої інстанції органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року.
Крім того, виконавчий лист № 757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13- від 30 вересня 2014 року, яке в подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У пункті 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що в разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі, від сторін виконавчого провадження.
Заявником направлено заяву до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки у ОСОБА_4 відсутні будь-які виконавчі провадження та про існування даного арешту йому не було відомо раніше.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) виснувала, що суди попередніх інстанцій під час розгляду скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.
Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1.
Із урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, отримавши заяву ОСОБА_4 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) з урахуванням відсутності майнових претензій з боку кредитора, та після цього прийняти рішення за результатами розгляду відповідної заяви.
У статті 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій не дослідили матеріалів відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить висновок про обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_4 , колегія суддів суду касаційної інстанції доходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги, та скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції».
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулася зі скаргою, посилаючись на те, що виконавчою службою було накладено арешт на майно ОСОБА_1 через несплату нею заборгованості Бучанському ЖЕК. Станом на цей час ОСОБА_1 не має заборгованості з комунальних платежів. Проте орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні та рекомендував звернутися до суду. У скарзі ОСОБА_1 посилалася на положення статей 448-451 ЦПК України;
за змістом статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги;
касаційний суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що боржник не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом, зокрема розділом VII ЦПК України, у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту. ОСОБА_1 звернулася саме зі скаргою у порядку передбаченому розділом VII ЦПК України, проте суд першої інстанції безпідставно вказав про необхідність боржнику ( ОСОБА_1 ) звертатися із позовною заявою про зняття арешту з майна за правилами позовного провадження;
у скарзі ОСОБА_1 просила у порядку підготовки справи до розгляду витребувати з Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України матеріали відновленого виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн (а. с. 7). Проте суд першої інстанції вказане клопотання не розглянув;
листом від 24 жовтня 2025 року за № 46582/7 Ірпінський ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив про знищення матеріалів виконавчого провадження у зв'язку із закінченням строку зберігання матеріалів (а. с. 60);
отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Ірпінський ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ;
суд першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_1 мав зобов'язати Ірпінський ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Українинадати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та залежно від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 ;
суди при розгляді скарги ОСОБА_1 не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження, не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) з примусового виконання виконавчого листа № 2-2229 від 10 січня 2000 року, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт;
під час нового розгляду справи судам належить врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (часина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскарженні судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскарженні судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лисенком Сергієм Миколайовичем , задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови касаційного суду ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко