19 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 907/47/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2025 та
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026
у справі за позовом Закарпатської обласної прокуратури
до: 1) Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, 2) Малого приватного підприємства "Карпати",
про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними додаткових угод, скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку,
До Господарського суду Закарпатської області звернувся заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури (далі - Прокурор) із позовом в інтересах держави до: Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Оноківська сільрада, відповідач-1) та Малого приватного підприємства "Карпати" (далі - МПП "Карпати", відповідач-2) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Оноківської сільради від 14.12.2019 № 1317 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель";
- визнання недійсною додаткової угоди від 21.01.2020 до договору на право тимчасового користування землею від 08.08.1996 № 2, укладеної між Оноківською сільрадою та МПП "Карпати";
- визнання недійсним рішення Оноківської сільради від 07.12.2022
№ 1193-ХХІ-VIII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок та укладання додаткової угоди № 2 про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 2 від 08.08.1996";
- визнання недійсним рішення Оноківської сільради від 30.03.2023
№ 1386-XXV-VIII "Про укладання додаткової угоди до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 2 від 08.08.1996";
- визнання недійсною додаткової угоди від 11.04.2023 № 2 про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею в новій редакції;
- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди МПП "Карпати" на земельну ділянку з кадастровим номером 2124884800:10:020:0271 площею 36,9002 га;
- зобов'язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2124884800:10:020:0271 площею 36,9002 га Оноківській територіальній громаді в особі Оноківської сільради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Оноківської сільради від 14.12.2019 № 1317, від 07.12.2022 № 1193-ХХІ-VIII та від 30.03.2023
№ 1386-ХХV-VІІІ, а також додаткові угоди від 21.01.2020 і 11.04.2023 до договору на право тимчасового користування землею від 08.08.1996 № 2 є незаконними та підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті й укладені за відсутності правових підстав для поновлення чи продовження дії договору, правовідносини за яким були припинені ще з 01.01.2004 на підставі розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 30.04.2003 № 217.
Прокурор вказував, що у зв'язку з припиненням дії первісного договору відсутні правові підстави для державної реєстрації права оренди МПП "Карпати", а тому така реєстрація підлягає скасуванню. Зазначає, що спірна земельна ділянка площею 36,9002 га, яка перебуває у користуванні МПП "Карпати", має бути повернута у комунальну власність Оноківської територіальної громади в особі відповідної сільської ради.
Також Прокурор зауважував, що зміна та інвентаризація земельної ділянки, зокрема коригування її меж, призвели до включення до її складу земель, які раніше не перебували у користуванні відповідача, що також свідчить про порушення вимог земельного законодавства та є додатковою підставою для задоволення позову.
Господарський суд Закарпатської області рішенням від 23.10.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026, у задоволенні позову відмовив.
Суди виходили, зокрема, з того, що доводи Прокурора про припинення дії договору на право тимчасового користування землею від 08.08.1996 № 2 з 01.01.2004 не підтверджені належними та допустимими доказами, у матеріалах справи відсутня заява МПП "Карпати", на підставі якої, за твердженням Прокурора, було прийнято розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 30.04.2003 № 217.
Суд першої інстанції зазначив, що саме по собі прийняття такого розпорядження не свідчить про припинення договору на право тимчасового користування землею від 08.08.1996 № 2, оскільки не доведено факту добровільної відмови землекористувача та не встановлено належного оформлення припинення договірних правовідносин у передбаченому законом порядку. Водночас відповідач заперечує подання відповідної заяви, а Прокурором не надано доказів її існування.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що, надаючи оцінку розпорядженню голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 30.04.2003 № 217, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що таке розпорядження не заміняє способів і порядку розірвання договору оренди, визначених його умовами та вимогами закону, адже не є ані судовим рішенням, ані вираженою в тій же формі, що й договір оренди, взаємною згодою сторін на його дострокове розірвання, а саме по собі розпорядження не має і не може мати безпосереднім наслідком розірвання договору оренди та припинення орендних правовідносин між сторонами договору без ініціювання такого питання в судовому порядку.
Водночас колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що Господарський суд Закарпатської області рішенням від 24.03.2016 у справі № 907/318/15, яке набрало законної сили 26.04.2016, при дослідженні обставини щодо прийняття розпорядження головою Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 30.04.2003 № 217 встановив, що таке розпорядження реалізовано не було і нової редакції договору оренди між сторонами укладено не було.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 08.08.1996 № 2 не був припиненим із 01.01.2004, а тому доводи Прокурора в цій частині є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Оноківської сільради від 14.12.2019 № 1317 суди дійшли висновку, що таке рішення вичерпало свою дію на час звернення з позовом до суду як нормативний індивідуальний акт у зв'язку з його виконанням.
Стосовно рішень Оноківської сільради від 07.12.2022 № 1193-ХХІ-VІІІ та від 30.03.2023 № 1386-ХХV-VІІІ суди вказали, що такі приймалися на виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2022 у справі № 907/853/21, яке набрало законної сили 21.11.2022. Оскільки ці рішення були фактично виконані, вони вичерпали свою дію фактичним виконанням, з огляду на що позовні вимоги про визнання їх недійними є неефективним способом захисту прав особи.
Щодо доводів Прокурора про зміну меж земельної ділянки, яка є предметом договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 08.08.1996 № 2, та зміну її цільового призначення з земель оздоровчого призначення на землі водного фонду, через що поновлення договору мало здійснюватися в порядку одержання земельної ділянки на праві оренди, суд апеляційної інстанції зазначив, що відновлення меж земельної ділянки під час інвентаризації земель не є формуванням нової ділянки, тому доводи Прокурора в цій частині є необґрунтованими.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції також дійшла висновку, що, оскільки судом не встановлено підстав для задоволення основних позовних вимог, відсутні й правові підстави для скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.
До Верховного Суду від заступника керівника Львівської обласної прокуратури (далі також скаржник) через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026, у якій він просить, зокрема, поновити строк на касаційне оскарження, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо повноважень на звернення з касаційною скаргою
Відповідно до частини третьої статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
Частиною третьою статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною шостою статті 55 ГПК України прокурор та інша особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, з метою вирішення питання щодо наявності підстав для перегляду судових рішень у справі, розглянутій без його (її) участі, має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та отримувати їх копії. Прокурор користується таким самим правом з метою вирішення питання про вступ у справу за позовом (заявою) іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Приписи частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" передбачають, що право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про прокуратуру" Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Статтею 10 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі обласної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи. Утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
За приписами пункту 1 частини першої статті 11 Закону України "Про прокуратуру" керівник обласної прокуратури представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а відповідно до частини третьої цієї статті - у разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури.
Як вбачається з інформації Єдиного державного реєстру судових рішень та комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", позов у цій справі та апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2025 подав заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури.
Касаційну скаргу подано та підписано заступником керівника Львівської обласної прокуратури.
Однак матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури не містять доказів, що підтверджують його повноваження на підписання та подання касаційної скарги у цій справі згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, з інформації, наявної у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", не вдається встановити, чи брав участь представник Львівської обласної прокуратури у судовому розгляді цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
Щодо виключних випадків, які є підставою для подання касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У касаційній скарзі заступник керівника Львівської обласної прокуратури, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, зокрема, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно, якщо суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та без наявності постанови Верховного Суду про відступлення від таких висновків.
Як зазначає заступник керівника Львівської обласної прокуратури, судові рішення у справі оскаржуються з тих підстав, що в порушення положень частини четвертої статті 236 ГПК України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди застосували норми права (зокрема, статтю 129 Конституції України, статті 2, 7, 13, 14, 15, 73-74, 76- 79, 86 та 236-238 ГПК України, частину четверту статті 75 ГПК України, частину другу статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтю 141 Земельного кодексу України в редакції станом на 26.04.2003, статті 26, 28 Закону України "Про оренду землі" у редакціях станом на 01.01.2003 та 01.01.2004) без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Скаржник також має обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій.
Водночас у пункті 68 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Суд вказує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням того, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Разом із тим Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній постанові у справі № 908/2287/17 погодився із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, щодо того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Однак, наводячи значний перелік постанов Верховного Суду, висновки у яких, на думку заступника керівника Львівської обласної прокуратури, не врахували суди попередніх інстанцій, застосовуючи наведені ним норми права, скаржник не наводить сформульованого Верховним Судом висновку щодо застосування норми права як матеріальної, так і процесуальної, з викладенням правовідносин, в яких ця норма права застосована, не обґрунтовує подібності правовідносин у справі, яка розглядається, та у справах, наведених у касаційній скарзі.
Скаржник у касаційній скарзі переважно викладає фактичні обставини справи, цитує норми права і позиції Верховного Суду та зазначає про незгоду із встановленими обставинами справи і висновками судів попередніх інстанцій.
Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є достатньою підставою для перегляду судових рішень, ухвалених першою та/або апеляційною інстанцією, у касаційному порядку, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1- 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частиною другою статті 174 ГПК України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги заступнику керівника Львівської обласної прокуратури необхідно:
- надати Суду документи, що посвідчують його повноваження на підписання та подання касаційної скарги у цій справі відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру";
- виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, зазначити, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування наведених у касаційній скарзі норм права не врахував суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції, обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, із правовідносинами у справах, у яких Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням вказаного у цій ухвалі.
З огляду на викладене касаційна скарга подана без додержання вимог процесуального законодавства і підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі № 907/47/25 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів із дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 907/47/25 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Л. Рогач