Справа № 344/3006/25
Провадження № 2/344/434/26
13 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Антоняка Т.М.,
секретарів: Мрічко Н.І., Чабанюк Ю.Б.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Столяренка В.О. (в режимі відеоконференції),
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряна Іванівна, про визнання недійсним Договору дарування нежитлового підвального приміщення, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряна Іванівна, у якій просить визнати недійсним Договір дарування нежитлового підвального приміщення, що був укладений 13 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І. та зареєстрований в реєстрі за № 3652.
Доводами позовної заяви зазначено, що 13 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений Договір дарування нежитлового підвального приміщення будинку АДРЕСА_1 . Даний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряною Іванівною та зареєстровано у державному реєстрі за № 3652. Відповідно до вказаного договору, вона - Дарувальник, подарувала нежитлове підвальне приміщення своєму чоловікові ОСОБА_5 (Обдарований).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Причиною смерті стало самогубство.
18 жовтня 2024 року Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 606/2024, зареєстрована у реєстрі за № 73151302. Дана спадкова справа була заведеною за її заявою.
Позивачка вважає, що вказаний вище договір має бути визнаний недійсним, як такий, що укладений під впливом важкої для неї обставини на підставі ст. 233 ЦК України. Оскаржуваний договір був укладений нею на вимогу її покійного чоловіка. За декілька місяців до укладення договору у нього значно погіршилося психічне здоров'я. Обставини, що похитнули його здоров'я стали важкі стосунки із його батьками - ОСОБА_4 (відповідач - 1) та ОСОБА_2 (відповідач -2). Так, починаючи із 2024 року відповідачі стали тиснути на її покійного чоловіка з вимогою переписати все наявне у неї нерухоме майно на нього. Ці напади здійснювалися щоденно та наполегливо. Відповідачі постійно, при кожній зустрічі, а деколи й просто по телефону шантажували та тиснули на її покійного чоловіка. Одного разу, під час перебування у їхній квартирі, відповідачами були відібрані кошти, що спільно зароблялися нею та її чоловіком. Умовою повернення вказаних коштів була реєстрація всього нерухомого майна, що належало їй на ОСОБА_5 . Вказана ситуація не лише згубно впливала на її покійного чоловіка, але й негативно відбивалася на їхньому сімейному житті. Хоч чоловік і старався її відгородити від такого психічного насильства його батьків, вона завжди відчувала важкість, яку йому довелося нести.
Під час спілкування наодинці чоловік їй скаржився, що на нього несамовито тиснуть батьки. Розказував, що має суїцидальні думки та не знає як вийти із даної ситуації. Казав, що визнає те, що все нажите майно має залишитися їй. Після таких розмов вона почала дуже за нього переживати. Пробувала його якось відволікти та заспокоїти. Ситуація покращувалась після кожної їхньої розмови, але після кожного спілкування із батьками телефоном чи при зустрічі значно погіршувалась. Апогеєм тиску батьків на її чоловіка були весна та літо 2024 року. У цей період, вони настільки вчиняли тиск на нього, що він був змушений звертатись до психіатра. Вперше, у період 18.04.2024 року по 02.05.2024 року. Тоді батьки почали тиснути на її чоловіка ще сильніше, кожне спілкування із ними закінчувалось скандалом та звинуваченнями. Після виписки із медичного закладу вперше вона думала, що відповідачі усвідомлять свою неправильну поведінку та припинять тиск. При спілкуванні з ними вона завжди старалася знизити «градус конфлікту» просила не чинити тиск на їхнього сина.
Після госпіталізації чоловіка весною 2024 року батьки почали тиснути на нього з новою силою. Внаслідок чого його психічний стан значно погіршився і він був змушений повторно ввернутися за допомогою до лікарів. Так, 22.07.2024 року він потрапив до КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР», при чому був доставлений туди бригадою швидкої медичної допомоги. Причиною госпіталізації стало те, що його психічний стан настільки погіршився через тиск батьків, що він хотів вже покінчити життя самогубством. У Виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 5502/24 від 31.07.2024 року описані всі вище факти, поставлено діагноз.
Такий тиск на ОСОБА_5 зі сторони батьків був та залишається для неї незрозумілим. Як видно із зазначеної вище виписки, вперше її чоловік звертався до лікарів ще у 1998 році. Вже від тоді мав проблеми зі здоров'ям, а тому залишається незрозумілою позиція батьків, які знають про такі проблеми свого сина та продовжують на нього тиснути. Після повторної госпіталізації у липні 2024 року ситуація погіршилась кардинально. Чоловік все частіше був замкнутий, скаржився на «голоси» в його голові. Вона пробувала вивести його із цього стану, але дані спроби були безуспішні. Він постійно стверджував, що треба переєструвати майно, щоб батьки повернули кошти. Вона пробувала пояснити, що кошти не варті його страждань та просила заспокоїтись.
На початку серпня 2024 року її чоловік остаточно закрився в собі, його стан погіршувався, він вимагав перереєструвати все нерухоме майно на нього, постійно казав, що іншого виходу немає. Казав, що на нього тиснуть і якщо цього не зробити, він з собою щось зробить. У серпні, переживаючи за чоловіка, бажаючи покращити його стан, вона погодилась на переєстрацію майна. Відповідно, 13 серпня 2024 року і був укладений оскаржуваний договір. Більше того, того ж 13 серпня 2024 року, ними було укладено ще три договори дарування. Даними договорами вона фактично переєструвала на її покійного чоловіка все своє нерухоме майно. Усі вказані договори укладені одного числа, вони усі мають послідовні порядкові номери реєстрації у реєстрі нотаріуса. З цього можна встановити, що укладалися всі вони одночасно.
Як зазначалося вище, усі ці договори були укладені нею через важку обставину - психічний стан її чоловіка та страху того, що він з собою щось зробить. Фактично іншого виходу у той момент вона не мала. Єдиною її ціллю було зупинити тиск відповідачів на її чоловіка та бажання зберегти йому життя.
Позивачка вказує, що її покійний чоловік завжди казав, що все майно має належати їй. Більше того, ним був складений заповіт на її ім'я, що був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І. та зареєстрований в реєстрі за № 3376. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_5 заповідав усе своє майно їй.
Окремої уваги заслуговує те, що після здійснення оскаржуваних правочинів, грошові кошти відповідачами так і не були повернуті. Дана обставина повністю знищила емоційно та психічно її чоловіка та призвела до його смерті. В останні дні свого життя він неодноразово звертався до приватного нотаріуса Сопків З.І. із проханням скасувати дані договори. Він розумів, що вчинив помилку. Нажаль у той період нотаріус перебувала у відпустці та не могла вчиняти нотаріальні дії. Обіцяла, що всі договори будуть скасовані після її виходу із відпустки. Обставину, на яку додатково слід звернути увагу є те, що в момент вчинення самогубства, її чоловіком було написано записки, які й підтверджують всі вказані обставини.
Відтак, позивачка вважає, що усі правочини, що були вчиненні нею та на підставі яких вона подарувала усе своє нерухоме майно своєму покійному чоловікові, є такими, що вчинені під впливом важкої обставини. Важка обставина у даному випадку є психічний стан її покійного чоловіка, який вимагав переписати на нього усе нерухоме майно задля вирішення конфлікту із відповідачами, що, відповідно до ст. 233 ЦК України, є підставою для визнання договорів недійними.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали заявлені позовні вимоги. Просять задовольнити позов.
Відповідач та представник відповідачів проти позову заперечили через безпідставність. Вказали, що дійсно син відповідачів перебував у важкому психологічному стані, однак вони жодним чином не тиснули на нього, навпаки допомагали йому. Про дарування спірного приміщення між невісткою та сином їм нічого не було відомо.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряна Іванівна у судове засідання не прибула, надіславши суду письмові пояснення по справі, у яких вказала, що сторони договору дарування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , за декілька днів до укладення договору, для підготовки договорів дарування надали всі необхідні документи. 13.08.2024 сторони договору ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з'явились особисто до неї у приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , що є її робочим місцем, для укладеня договору дарування нежитлового підвального приміщення, надали усі документи в оригіналах, ознайомилися із умовами договору та власноручно поставили підписи, після чого були внесені відомості до Державного реєстру речових прав.
Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
13 серпня 2024 року між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдаровуваний) був укладений Договір дарування нежитлового підвального приміщення будинку АДРЕСА_1 . Даний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряною Іванівною та зареєстровано у державному реєстрі за № 3652, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2242412226101, номер запису про право власності 40366005.
Вказане нежитлове підвальне приміщення належать на праві власності ОСОБА_6 на підставі Договору дарування нежитлового приміщення, який посвідчений 02.02.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І. за реєстровим № 272.
У цей же день між зазначеними вище сторонами нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І. було посвідчено ще три договори нерухомого майна: р. № 3654, р. № 3650, р. № 3648.
За життя ОСОБА_5 (10.12.2020 року) склав заповіт, яким заповів усе належне йому майно в користь ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Згідно Довідки Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена спадкова справа № 606/2024. На день видачі довідки спадкоємцями до майна померлого за заповітом, відповідно до Глави 85 Цивільного кодексу України, є його дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та за законом, відповідно до Глави 86 Цивільного кодексу України, є його батьки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які подали заяву у встановленому законом порядку.
Устатті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ізстаттею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Тлумачення частини першої статті 233 ЦК України дає підстави для висновку, що умовами визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року в справі № 686/2093/20 (провадження № 61-5435св22), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «за змістом статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав передбачених статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов'язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Наявність тяжких обставин обумовлюють укладення правочину на вкрай невигідних умовах, натомість, за відсутності тяжких обставин, які б спонукали особу вчинити правочин на таких умовах, посилання заявника на вчинення правочину на вкрай невигідних умовах, не є підставою для визнання угоди недійсною з підстав передбачених статтею 223 ЦК України».
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Як вже було зазначено, знову ж таки особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах» ( Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 760/9707/17 (провадження № 61-46162св18).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Встановлено, що перед підписанням оскаржуваного договору дарування та його укладенням, сторони його прочитали, ознайомились з усіма супровідними для його укладення документами та погодившись з усіма його пунктами, попередньо вислухавши нотаріуса щодо наслідків його укладення, підписали такий. Позивачу були відомі всі ризики, пов'язані з відчуженням належного їй майна.
Підставою позову зазначено важку обставину - психічний стан чоловіка позивачки - Обдарованого, який вимагав переписати на нього все майно задля вирішення конфлікту із відповідачами. Разом з тим, окрім медичної виписки ОСОБА_5 , де зафіксовано лікування, виписку з покращенням, стороною позивача не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 вимагав переписати на нього майно, чи була така необхідність. Як і того, що відповідачами були відібрані грошові кошти у конкретній сумі.
Зокрема, як вбачається з виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 5504/24 від 31.07.2024, ОСОБА_5 проходив лікування з 22.07.2024 по 31.07.2024 з приводу свого психічного здоров'я за діагнозом зазначеним у вказаній виписці. Перший раз лікувався в ПОКЦПЗ з 14.05.1998 по 08.06.1998, другий - 18.04.2024 по 02.05.2024. Проживає з дружиною вдома приймав лікування не регулярно. Влаштувався на роботу, пропрацював один день і стан погіршився після нещасного випадку на роботі (впало скло на ногу), посилились «голоси», порушився сон. Присутні маячні ідеї стосунку до батьків. Пацієнт виписується з покращенням у супроводі матері. Призначено спостереження психіатра та лікування (а.с. 9).
Що стосується записок, долучених до позовної заяви зі змістом: «батьки вкрали гроші та довели до спроб самогубства» з підписом (а.с. 13), «винуваті батьки» (а.с.14), зазначені докази суд не може взяти до уваги, оскільки стороною позивача не доведено їхню приналежність для можливості їх сприйняття як доказу відповідно до вимог ст. 79 та ст. 80 ЦПК України у вказаній справі. Зокрема, відсутні об'єктивні дані кому належать ці записи і за яких обставин вони були написані. Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
Позивачка покликається, на те, що оскаржуваний договір був укладений на вимогу її покійного чоловіка через ті обставини, що на нього тиснули його батьки. У позовній заяві фактично має місце посилання на психологічне насильство. Таке твердження суперечить заявленим підставам позову, правовій природі статті 223 ЦК України. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Як визначено Верховним Судом у постанові від 23.05.2024 року по справі № 501/3591/21, особа, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20 зазначив, що зміна рішення дарувальника або ставлення до його наслідків після укладення таких правочинів, зміна стосунків з обдарованим не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину.
Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, а можуть бути підставами для їх розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
Відтак, позивачкою не доведено наявність важких обставин, які впливали на укладення оспорюваного правочину, що вплинули на волевиявлення позивача. Підписання позивачкою у нотаріуса оспорюваного договору дарування відповідало дійсному її волевиявленню і вона розуміла, який саме договір укладає. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що договір дарування вчинено під будь-яким впливом чи примушування до укладення договорів дарування, суду не надано.
Вимогами ст.ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вказане, позивач не довела належними та допустимими доказами факт укладення оспорюваного договору дарування нежитлового підвального приміщення, що був укладений що був укладений 13.08.2024 між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І., зареєстрований в реєстрі за № 3652, на вкрай невигідних для неї умовах під впливом тяжкої обставини, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову з наведених підстав.
На підставі статті 141 ЦПК України, так як у позові відмовлено, позивачу судові витрати не відшкодовуються.
На підставі та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 259, 223, 263, 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряна Іванівна, про визнання недійсним Договору дарування нежитлового підвального приміщення, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.05.2026 року.
Суддя Антоняк Т.М.