79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
07.05.2026 Справа № 914/423/26
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Юлії СУХОВИЧ, за участі секретаря судового засідання Ольги КРАВЕЦЬ, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Львівської міської ради, місто Львів
до відповідача-1 Товариства з додатковою відповідальністю “Дальта», місто Львів
до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЗОК», місто Львів
про стягнення 2 478 200,25 грн безпідставно збережених коштів.
За участі представників:
від позивача: Кулик Андрій Ярославович - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до відповідача-1 Товариства з додатковою відповідальністю “Дальта», до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЗОК», про стягнення 2 478 200,25 грн заборгованості, з яких 1 439 928,00 грн безпідставно збережених коштів, 162 258,19 грн 3 % річних, 876 014,06 грн інфляційні втрати.
Ухвалою від 16.02.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 12.03.2026 на 10:00 год.
Копія ухвали Господарського суду Львівської області від 16.02.2026 про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого судового засідання на 12.03.2026 на 10:00 год, була доставлена представнику позивача, відповідачу-1 та відповідачу-2 до їх електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 18.02.2026.
12.03.2026 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача надійшлоклопотання про долучення доказів (вх.№7145/26).
Ухвалою від 12.03.2026 суд відклав підготовче засідання на 02.04.2026 на 10:30.
Копія ухвали Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 про відкладення розгляду справи на 02.04.2026 на 10:30 год, була доставлена відповідачу-1 та відповідачу-2 до їх електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 16.03.2026.
Протокольною ухвалою від 02.04.2026 суд відклав підготовче засідання на 16.04.2026 на 09:45.
Копія ухвали Господарського суду Львівської області від 02.04.2026 про відкладення розгляду справи на 16.04.2026 на 09:45 год, була доставлена відповідачу-1 та відповідачу-2 до їх електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 03.04.2026.
Ухвалою від 16.04.2026 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.05.2026.
Копія ухвали Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.05.2026 о 10:00 год, була доставлена відповідачам до їх електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 20.04.2026.
Представник позивача в судове засідання 07.05.2026 для розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити повністю.
Відповідачі явки повноважних представників в судове засідання 07.05.2026 для розгляду справи по суті не забезпечили. Станом на 07.05.2026 на адресу суду заяви, клопотання від відповідачів не надходили.
Відповідно до частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд, враховуючи належне повідомлення відповідачів про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, а також враховуючи, що явка представників сторін в засідання обов'язковою не визнавалась, не вважає відсутність представникіі відповідачів перешкодою для вирішення спору по суті.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.
У судовому засіданні 07.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Правова позиція сторін.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачі-1,2 є замовниками об'єкта будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№1 на генплані) та готелю (№2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вулиці В.Антоновича,31-вулиця Грюнвальдська,11-А (3 черга будівництва), у тому числі другого пускового комплексу (готель №2 на ГП), прийнятого в експлуатацію 17.05.2021. Позивач стверджує, що відповідачі були зобов'язані до прийняття об'єкта в експлуатацію сплатити до бюджету Львівської міської територіальної громади кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Представник позивача зазначив, щовідповідачі не звертались до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, не подавали документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта та техніко-економічні показники об'єкта. Права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради розраховано пайовий внесок в сумі 1 439 928,00 грн, який позивач просить стягнути з порівну відповідачів.
Також за прострочення виконання зобов'язання позивач заявив до стягнення 876 014,06 грн інфляційних втрат нарахованих за період з 21.10.2021 по 23.07.2025 та 162 258,19 грн 3% річних нарахованих за період з 21.10.2021 по 23.07.2025.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідачів безпідставно збережені кошти в сумі 1 439 928,00 грн, інфляційні втрати в сумі 876 014,06 грн та 3% річних в сумі 162 258,19 грн.
Позиція відповідачів.
Відповідачі відзиви на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подали, проти позову не заперечили.
Обставини встановлені судом.
Львівською міською радою проведено аналіз стану дотримання містобудівного законодавства, зокрема щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (набрав чинності 17.10.2019) виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою до 01.01.2020 передбачалося зобов'язання замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування грошових коштів до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до місцевого бюджету.
Розділ II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачає порядок пайової участі замовника будівництва з 01.01.2020 для об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, але які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію та без укладених договорів про сплату пайової участі, а також для об'єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році.
Обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі виникає протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 для об'єктів, розпочатих у попередні роки, якщо вони не введені в експлуатацію станом на 01.01.2020 і договори не укладені, або протягом 10 робочих днів після початку будівництва для об'єктів, розпочатих у 2020 році.
Абзац 2 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлює розмір пайової участі у 2020 році: для нежитлових будівель та споруд 4 % загальної кошторисної вартості; для житлових будинків 2 % вартості, розрахованої за основними показниками опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» замовник будівництва зобов'язаний звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі, до якої додаються документи, що підтверджують вартість будівництва об'єкта; орган місцевого самоврядування надає розрахунок протягом 15 робочих днів; пайова участь сплачується грошима до прийняття об'єкта в експлуатацію; з 01.01.2020 договір не укладається, а надається лише розрахунок.
Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6098 "Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року", а саме пунктом 2 (пп.2.1.,2.2.,2.2.2.) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у місті Львові перераховують до міського бюджету міста Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури міста Львова.
Розмір пайової участі для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Згідно з пунктом .2.3.1. замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до Департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками.
Відповідно до пункту.2.4. ухвали Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова.
Відповідно до пунктів 2.6.-2.8 ухвали, пайова участь сплачується грошима до прийняття об'єкта в експлуатацію; кошти використовуються виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова; інформація про сплату зазначається у декларації або акті готовності об'єкта. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Ухвала № 6098 скасувала ухвалу Львівської міської ради від 03.04.2008 № 1697 (із змінами від 09.07.2009 № 2779), якою передбачалася сплата пайових внесків та затверджену нею Методику розрахунку розміру пайового внеску, де в розділі 2 визначено особливості розрахунку для житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними паркінгами.
З системного аналізу зазначених положень випливає обов'язок, а не право, замовника об'єкта будівництва сплатити визначену суму грошових коштів (пайовий внесок) до місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.
Рішенням Львівської міської ради №113 від 08.02.2019 “Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво Товариства з додатковою відповідальністю “Дальта» та Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЗОК» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№1 на генплані) та готелю (№2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вулиці В.Антоновича,31-вулиця Грюнвальдська,11-А (3 черга будівництва)» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю “Дальта», Товариства з обмеженою відповідальністю “Ізок» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№ 1 на генплані) та готелю (№ 2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В. Антоновича, 31- вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)».
11.04.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112191011999.
20.10.2021 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові видала Сертифікат про відповідність закінченого будівництва об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та його готовність до експлуатації № ЛВ 122211019453.
Замовником будівництва в сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 20.10.2021 вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію складає 35 998 200 грн.
Товариство з додатковою відповідальністю “Дальта» (відповідач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Ізок» (відповідач-2) не зверталися до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі.
Пайова участь не сплачувалася відповідно до пункту 13 розділу 1 Закону № 132-ІХ від 20.09.2019.
Товариство з додатковою відповідальністю “Дальта» (відповідач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Ізок» (відповідач-2) розпочали будівництво та зобов'язані були сплатити пайовий внесок до прийняття об'єкта в експлуатацію, але не зробили цього, внаслідок чого безпідставно зберегли кошти за рахунок органу місцевого самоврядування.
Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради проведено розрахунок пайового внеску із врахуванням зазначеної суми вартості основних фондів 35998200 грн, зазначеною замовником будівництва у Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених об'єктів від 20.10.2021, з врахуванням розміру пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту - для нежитлових будівель та споруд 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Величина пайового внеску складає 35998200,00 грн х 0,04 % = 1 439 928,00 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів 3 % річних в сумі 162 258,19 грн та 876 014,06 грн інфляційних втрат за період з 21.10.2021 по 23.07.2025.
У зв'язку з вищенаведеним позивач просить стягнути з відповідачів безпідставно збережені кошти в сумі 1 439 928,00 грн, інфляційні втрати 876 014,06 грн та 3% річних 162 258,19 грн.
Висновки суду.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Предметом позовних вимог є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (закон № 132-IX) врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІПрикінцеві та перехідні положеннята установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто, відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» змін, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Рішенням Львівської міської ради не встановлено іншого розміру пайової участі для будівництва житлових будинків, ніж це передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 та від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника.
В постанові від 04.04.2024 № 923/1306/21 Верховний Суд зазначив, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).
Враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочато у 2019 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
Департамент економічного розвитку Львівської міської ради у листі № 4-2301-41068 від 24.07.2025 зазначив, що відповідачі не зверталися до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та не подавав документи, що підтверджують вартість його будівництва.
У постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Відповідно достатті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу Українизабудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договору під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з несплатою пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту відповідачами, право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першоїстатті 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннямистатті 1212 Цивільного кодексу Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положенняглави 83 Цивільного кодексу Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського судуу постанові від 22.10.2024 у справі № 911/2871/23 зазначив, зокрема, що відповідно до частин 1 та 2статті 1212 Цивільного кодексу Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положеньглави 83 Цивільного кодексу України
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного закону на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннямизакону №132-IXобов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставістатті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні за змістом правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
У даній справі позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставістатті 1212 Цивільного кодексу України, і вказаний спосіб захисту суд визнає як належний.
Зважаючи на встановлення на підставі наданих позивачем доказів, які свідчать про закінчення відповідачем будівництва спірного об'єкту у 20.10.2021 році, водночас відсутності укладення ним з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІПрикінцеві та перехідні положення закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.
Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року», а саме п.2 (пп.2.1.,2.2.,2.2.2.) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у місті Львові перераховують до міського бюджету міста Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури міста Львова. Розмір пайової участі для житлових будинків становить - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно п.2.3.1. ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6098, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками.
Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (п.2.4. ухвали). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова.
Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п.2.6-2.8 ухвали).
У зв'язку із прийняттям вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала Львівської міської ради від 03.04.2008 №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова» (із змінами внесеними ухвалою Львівської міської ради від 09.07.2009 №2779 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 03.04.2008 №1697»), якою, аналогічно, було передбачено сплату замовника будівництва пайових внесків.
Відповідно також втратила чинність затверджена вказаною ухвалою Методика розрахунку розміру пайового внеску замовників у створення і розвиток інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, у розділі 2 якої було визначено особливості розрахунку розміру пайового внеску при окремих видах будівництва, а саме при будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними паркінгами.
Львівською міською радою (позивачем) встановлено, що всупереч вимогам вищевказаного законодавства, замовниками Товариством з додатковою відповідальністю “Дальта» (відповідачем-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЗОК» (відповідачем-2) багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№ 1 на генплані) та готелю (№ 2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В. Антоновича, 31- вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)», не сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі.
Згідно з Сертифікатом про готовність до експлуатації об'єкта №ЛВ 122211019453,виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролюу місті Львові та зареєстрованого в ЄДЕССБ вищевказаний об'єкт нерухомості (замовники об'єкта Товариство здодатковою відповідальністю “Дальта», Товариство з обмеженою відповідальністю “ІЗОК» ) дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112191011999 виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролюу місті Львові та зареєстрований 11.04.2019) прийнято в експлуатацію 20.10.2021.
Пунктом 41 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, зазначено, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання, а саме перерахування до місцевогобюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
При цьому, Товариство з додатковою відповідальність “Дальта» (відповідач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю “ІЗОК» (відповідач-2) не звертались до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як уповноваженого органу на проведення розрахунків розміру пайових внесків, із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№ 1 на генплані) та готелю (№ 2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В. Антоновича, 31- вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)».
Рішенням Львівської міської ради №113 від 08.02.2019 “Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво Товариства з додатковою відповідальністю “Дальта» та Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЗОК» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№1 на генплані) та готелю (№2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вулиці В.Антоновича,31-вулиця Грюнвальдська,11-А (3 черга будівництва)» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю “Дальта», Товариства з обмеженою відповідальністю“Ізок» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (№ 1 на генплані) та готелю (№ 2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В. Антоновича, 31- вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)».
Цільове призначення земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво площею 0,3611 га з кадастровим номером 4610136900:01:001:0040 - 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (п.1.3 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
Абзацом 2 пункту 2 розділузакону №132-ІХ встановленорозмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва позивачем визначено відповідно до кошторисної вартості будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво, що відповідає вимогам законодавства та судової практики з вказаних питань.
Відповідно до розрахунку позивача, відповідачі безпідставно зберегли кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в загальному розмірі 1439 928, 00 грн.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати коштів пайової участі відповідачами не подано, відтак заборгованість відповідачів станом на момент прийняття рішення (07.05.2026) становить 1 439 928, 00 грн.
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
ПостановоюКасаційного господарського судуу складі Верховного суду від 14.01.2020 року у справі №924/532/19 передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванняміндексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права таінтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора відзнецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманнікомпенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Постановою Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного судувід 05.07.2019 у справі № 905/600/18 зазначено, що право вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу
Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способомз ахисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації відборжника (постанови Великої Падати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; від 23.10.2019 у справі№ 723/304/16-ц; від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).
У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Відповідачам нараховано 876 014,06 грн інфляційних втрат та 162 258,19 грн 3% річних за період з 21.10.2021 по 23.07.2025. Об'єкт прийнято в експлуатацію 20.10.2021 за сертифікатом № ЛВ 122211019453.
Судом перевірено розрахунок трьох процентів річних, інфляційних втрат та встановлено, що позивач три проценти річних в сумі 162 258,19грн таінфляційні втрати в сумі 876 014,06 грн нарахував правильно, отже вони підлягають стягненню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 29 738,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №55 (внутрішній номер 484988478) від 04.02.2026.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки чинним законодавством не передбачено можливість солідарного стягнення судового збору, останній покладається на кожного з відповідачів у рівних частинах.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 77-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Дальта» (79018, Львівська область, місто Львів, вулиця Антоновича, будинок 31; ідентифікаційний кодюридичної особи 13796325) на користь Львівської міської ради (79006, Львівська область, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) безпідставно збережених коштів у розмірі 719 964,00 грн, 438 007,03 грн інфляційних втрат, 81 129, 10 грн3 % річних та 14 869, 20 грн судового збору.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізок» (79044, Львівська область, місто Львів, вулиця І. Кокорудза, будинок 6;ідентифікаційний код юридичної особи13821603) на користь Львівської міської ради (79006, Львівськаобласть, місто Львів, площа Ринок, будинок 1,ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) безпідставно збережених коштів у розмірі 719 964,00 грн, 438 007, 03 грн інфляційних втрат, 81 129, 10 грн 3 % річних та14 869, 20 грн судового збору.
4. Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України
Повне рішення
складено 18.05.2026.
Суддя Сухович Ю.О.