ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2026Справа № 910/15673/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом релігійної громади «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва
до Київської міської ради
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»
про визнання незаконним та скасування рішення,
Представники:
від позивача Горбань Р.М.
від відповідача Стороженко К.М.
До Господарського суду міста Києва звернулась з позовом релігійна громада «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва (далі - Церква «Християнська Надія») до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 24 вересня 2020 року №455/9534 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного між релігійною громадою «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва та Київською міською радою від 22.10.2004 № 66-6-00197».
Суд своєю ухвалою від 18.12.2025 залишив без руху позовну заяву.
Позивач у строк, встановлений судом, усунув недоліки позовної заяви.
Суд своєю ухвалою від 23.12.2025 відкрив провадження у справі № 910/15673/25, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.
02 лютого 2026 року суд постановив ухвалу про залучення комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» до участі у справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Київська міська рада рішенням від 24 вересня 2020 року № 455/9534 ухвалила розірвати договір оренди земельної ділянки площею 42424 кв. м (кадастровий номер - 8000000000:66:094:0019), розташованої за адресою: вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва, та надати цій земельній ділянці статус парку. Позивач вважає, оскільки він є власником об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, оскаржуване рішення порушує принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об'єкта нерухомого майна, що сформований у ст. 120 Земельного кодексу (далі - ЗК) України та ст. 377 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, і, відповідно, порушує права позивача. Надання земельній ділянці статусу парку унеможливлює отримання користі від об'єкта нерухомого майна: неможливо здійснити його добудову, реконструкцію, розпорядження.
Відповідач позов відхилив повністю. Відповідач посилається на те, що оспорюване рішення Київської міської ради вже було предметом судового розгляду у справі № 910/20745/20. Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у цій справі, зокрема, касаційну скаргу Київської міської ради задоволено та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 червня 2023 року і рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2022 року у справі № 910/20745/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Релігійної громади: Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська Надія» у Дніпровському районі м. Києва відмовлено. В межах справи 910/20745/20 встановлено законність рішення Київської міської ради від 24.09.2020 № 455/9534, заявлений позов фактично зводиться до переоцінки фактів та доказів встановлених у справі № 910/20745/20, що суперечить приписам процесуального закону та є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
З 2000 року релігійна громада «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва є власником незавершеного будівництвом спортивного комплексу «Динамо», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Генерала Жмаченка, 20. Право власності на цей комплекс позивач набув за договором купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу), що укладений 20 липня 2000 року між релігійною громадою «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» (покупець) та фізкультурно-спортивним товариством «Динамо» України (продавець). Відповідно до умов Договору купівлі-продажу покупець купив незавершений будівництвом спортивний комплекс «Динамо», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Генерала Жмаченка, 20, на земельній ділянці площею 4,8 га (далі - Об'єкт нерухомості).
24.05.2016 державний реєстратором (приватний нотаріус Стрельченко О.В.) на підставі Договору купівлі-продажу у Державному реєстрі речових прав здійснив державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності позивача на духовно-благодійний комплекс, загальної площею 10252,8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Жмаченка Генерала, 20.
Будівництво цього Об'єкта нерухомості розпочалось на підставі дозволом № 145-ДН від 31.12.1986, виданим управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, що зазначено у п. 1.2 Договору купівлі-продажу. З цією метою земельна ділянка площею 4,8 га по вул. Генерала Жмаченка розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 14.01.1976 № 26-р вилучена із складу держлісфонду та рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів № 807/22 від 07.09.1984 відведена Українській республіканській раді «Динамо» під будівництво республіканської спеціалізованої бази «Динамо».
Фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» України, що є продавцем за Договором купівлі-продажу, є правонаступником Української республіканської організації Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», республіканському керівному органові якої - Українській республіканській Раді «Динамо», було відведено земельну ділянку для будівництва республіканської спеціалізованої бази «Динамо» по вул. Генерала Жмаченка, 20, у Дніпровському районі м. Києва рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів № 807/22 від 07.09.1984 та дозволено почати будівництво дозволом № 145-ДН від 31.12.1986, виданим управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (п. 1.2 Договору купівлі-продажу).
Фактичний розмір площі земельної ділянки на вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:66:094:0019, на якій знаходиться Об'єкт нерухомості, складає 42424 кв.м. (далі - Земельна ділянка).
Державна реєстрація Земельної ділянки (внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера) мало місце у 2004 році, яка за цільовим призначенням віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (03.04).
Земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Києва, право власності від імені якої здійснює Київська міська рада. Відповідне речове право на Земельну ділянку 13.06.2016 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта 8000000000:66:094:0019.
24.04.2003 Київська міська рада ухвалила рішення № 411/571 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею». Вказаним рішенням (п. 60), зокрема, затверджено проєкт відведення земельної ділянки Церкві «Християнська Надія» у Ленінградському районі м. Києва для реконструкції, експлуатації та обслуговування духовно-благодійного комплексу на вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва та передано Церкві «Християнська Надія» у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 4,24 га для реконструкції, експлуатації та обслуговування духовно-благодійного комплексу на вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 07.09.1984 № 807/22 «Про відведення земельної ділянки Українській Республіканській Раді «Динамо» для будівництва республіканської спеціалізованої бази «Динамо» по вул. Жмаченка у Дніпровському районі».
20 жовтня 2004 року Церква «Християнська Надія» (орендар) та Київська міська рада (орендодавець) уклали договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00197 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за № 1034 (далі - Договір оренди).
Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди об'єктом оренди є земельна ділянка з такими характеристиками: - кадастровий номер - 8000000000:66:094:0019; - місце розташування - вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському p-ні м. Києва; - цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування духовно-благодійного комплексу; - розмір - 42424 кв.м..
Договір укладено на 25 років (пункт 3.1 Договору оренди), тобто до 20.10.2029.
24 вересня 2020 року відповідач ухвалив рішення № 455/9534 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:019), укладеного між Релігійною громадою: Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва та Київською міською радою від 22.10.2004 № 66-6-00197» (далі - Оскаржуване рішення). Київська міська рада вирішила:
1. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 42424 кв. м (кадастровий номер - 8000000000:66:094:0019), розташованої за адресою: вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва, що укладений між Київською міською радою та Помісною Церквою Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва, реєстраційний номер від 22.10.2004 № 66-6-00197.
2. Надати земельній ділянці площею 4,24 га, що знаходиться за адресою: вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва, статус парку відповідно до плану-схеми, що додається.
Інші положення змісту Оскаржуваного рішення (пункти 3-5) стосуються виконання наведених вище рішень.
Підстави ухвалення таких рішень наведені у тексті Оскаржуваного рішення, а саме: порушення Церквою «Християнська Надія» пункту «а» статті 96 Земельного кодексу України в частині використання земельної ділянки за цільовим призначенням, невідповідності законодавству умов надання земельної ділянки за цільовим призначенням, невідповідності законодавству умов надання земельної ділянки в оренду з огляду на відсутність офіційного введеного в експлуатацію духовно-благодійного комплексу, порушення орендарем договірних зобов'язань щодо завершення реконструкції об'єкта не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору оренди, що згідно з пунктом «г» статті 141 Земельного кодексу України, пунктами 11.4, 11.5 договору оренди є підставами для припинення права користування земельною ділянкою, з метою раціонального використання і збереження земель територіальної громади міста Києва, забезпечення збереження відповідного рівня земельних насаджень у столиці та з метою їх належного утримання, збільшення площ зелених насаджень та озеленення в цілому по столиці України.
Релігійна громада: Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва звернулась до Господарського суду міста Києва (справа № 910/20745/20) з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24.09.2020 № 455/9534 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного між позивачем та відповідачем у Дніпровському районі міста Києва від 22.10.2004 № 66-6-00197», позов якої ґрунтувався на таких підставах:
порушення порядку прийняття Оскаржуваного рішення;
відсутність доказів нецільового використання Земельної ділянки та вини орендаря в недотриманні строків завершення забудови.
За результатами розгляду справи № 910/20745/20 18.10.2023 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.
Єдиною підставою для відмови у позові є доведеність використання Церквою «Християнська Надія» Земельної ділянки не за цільовим призначенням - намір здійснити житлову забудову. Інші доводи касаційний суд не розглядав.
Також постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/20745/20 від 18.10.2023 містить висновок про те, що за Церквою «Християнська Надія» у будь-якому випадку залишається право на оформлення землекористування під належним їй об'єктом в порядку визначеному чинним Земельним кодексом України, а відтак доступною для неї є можливість завершити будівництво духовного центру, використовувати своє майно за призначенням та в подальшому мирно ним володіти.
Отже, наслідком ухвалення Київською міською радою Оскаржуваного рішення має місце дострокове припинення Договору оренди та втратою позивачем правового статусу орендаря. При цьому позивач продовжує бути власником Об'єкта нерухомості, зберігаючи за собою відповідний правовий статус.
З огляду на це, виходячи з сформованої позивачем підстави позову, вирішення спору пов'язано з наданням відповіді на питання щодо впливу Оскаржуваного рішення на власні дії позивача як власника Об'єкта нерухомості і, за наявності такого впливу, чи це є наслідком ухвалення Оскаржуваного рішення в цілому, чи його частини.
Надаючи відповідь на це питання слід дати характеристику праву власності в суб'єктивному розумінні, його змісту в цілому та порядку його здійснення.
Право власності є найбільш широким з усіх майнових прав, яке надає власнику найширший спектр правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню майном.
Під правом власності ЦК України розуміє право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Отже, значущим для власника є право на власні дії, яке характеризується як:
- пряме та безпосереднє панування на річчю. Власник здійснює свої правомочності без посередників за відсутності будь-якої влади над річчю з боку інших суб'єктів;
- виключне панування особи на річчю, що передбачає усунення втручання інших осіб;
- абсолютність влади над річчю, наслідком якої є обов'язок пасивного утримання всіх інших осіб від здійснення дій щодо речі.
Повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
Таким чином, право власності у суб'єктивному розумінні є дозволом для особи діяти своєю владою та у своєму інтересі стосовного свого майна з додержанням певних меж, встановлених законом. Відносини власності характеризуються як відносини з приводу привласнення матеріальних благ певними суб'єктами, що виражається у володінні, конституюванні та розпорядженні суб'єктами цими благами, здійснення щодо них інших дій, та пов'язане зі ставленням до таких благ як до свого. Тобто, право володіння, користування і розпорядження є правомочностями власника у визначенні права власності як суб'єктивного цивільного права.
Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільними правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Об'єктами права власності є будь-яке майно. Кваліфікуючою ознакою такого майна як нерухома річ є її нерозривний зв'язок із земельною ділянкою (ст. 181 ЦК України).
Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі є одним із базових принципів як цивільного, так і земельного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2001 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Цей принцип сформований у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 377 ЦК України (в редакції станом на жовтень 2004 року) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною під час виникнення спірних правовідносин (жовтень 2004 року), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 у справі № 910/18560/16 наголосила на тому, що:
- правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України;
- стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).
Виходячи зі ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка як об'єкт цивільних прав, тобто як річ цивільного обігу, виникає з моменту її формування. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Підсумовуючи наведене суд констатує, що оскільки об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, розглядається як єдиний об'єкт права власності, факт набуття права власності на нерухомість наділяє особу статусом користувача земельної ділянки, незалежно від того, чи цей статус легалізований шляхом оформлення його як орендаря. Оформлення орендних відносин щодо земельної ділянки відповідно до порядку, врегульованому Законом України «Про оренду землі», є не тільки реалізацією цивільного інтересу особи, яка законно набула у власність будинок, споруду, а й способом здійснення повноти панування власника над річчю, що є складовою права власності як суб'єктивного цивільного права.
Державна реєстрація Земельної ділянки, під якою Закон України «Про Державний земельний кадастр» розуміє внесення до Державного земельного кадастру передбачених відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, здійсненна 22.10.2004. Саме з цього моменту Земельна ділянка виникла як об'єкт цивільних прав, щодо якого виникають цивільні права та обов'язки. Також саме з цього моменту, виходячи з наведеного вище принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, Земельна ділянка (у сформованих координатах та площі) є об'єктом користування позивача. Тобто, повнота панування позивача як власника на Об'єкт нерухомості здійснюється у тому числі шляхом набуття статусу орендаря Земельної ділянки.
Ухвалення Оскаржуваного рішення має правовим наслідком припинення у позивача статусу орендаря Земельної ділянки, а надання Земельній ділянці статусу парку зумовлює неможливість реалізації позивачем власного цивільного інтересу в оформленні права на земельну ділянку.
Зокрема, Земельний кодекс України (ст. 19) землі України за основним цільовим призначенням поділяє на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Процедура встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок врегульована ст. 20 ЗК України, яка на час ухвалення Оскаржуваного рішення передбачала, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (ч. 1). Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2).
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Отже, за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії, землі житлової та громадської забудови та землі рекреаційного призначення є окремими категоріями, і у межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони).
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 ЗК України). До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації (ст. 51 ЗК України).
Зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови на іншу категорію цільового призначення (землі рекреаційного призначення) повинно було здійснюватись за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення
Земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид використання якої - будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних. Оскаржуване рішення, надавши Земельній ділянці статус парку (земельна ділянка зелених зон і зелених насаджень), визначило її використання як об'єкта рекреаційного призначення без зміни її цільового призначення.
Правовий режим виду використання - для обслуговування об'єкту рекреаційного призначення, зумовлює законодавчі обмеження, якими є неможливість будівництва відповідно до чинної містобудівної документації об'єктів житлового та громадського призначення (ч. 3 ст. 52 ЗК України), неможливість передачі земельної ділянки у власність чи користування (абз. 14 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
З огляду на це, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, Оскаржуване рішення в цілому слід розглядати як акт, що впливає на власні дії позивача як власника майна. Цей вплив не тільки унеможливлює легалізацію позивачем наявного статусу користувача Земельної ділянки шляхом його легалізації, а й носить характер втручання у права позивача як власника майна.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 (остаточне рішення 10.05.2011) у справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що стаття 1 Протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою. Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. З цього приводу Європейський суд з прав людини зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосованого законодавства.
Фактично відповідач, ухваливши Оскаржуване рішення, створив умови, за яких правомочності позивача як власника майна є обмеженими. Відповідач, як власник земельної ділянки, позбавивши позивача статусу орендаря та одночасно надавши земельній ділянці статус парку, створив умови, що унеможливлюють відновлення позивачем такого статусу (орендаря) і використання Земельної ділянки за видом її цільового призначення - будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних.
Ці дії відповідача є порушенням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, а тому суперечать ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, носять характер втручання у право власності позивача, яке гарантує стаття 1 Протоколу, а також оцінюються судом як непослідовні та такі, що вчинені у неналежний спосіб.
За ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правові акти індивідуальної дії, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства та порушують цивільні права або інтереси особи. Визнання судом незаконним правового акта, що порушує право власності, є одним із способів захисту права власності (ст. 393 ЦК України).
З огляду на це позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовольнити позов релігійної громади «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва до Київської міської ради.
Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 24 вересня 2020 року №455/9534 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного між релігійною громадою «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва та Київською міською радою від 22.10.2004 № 66-6-00197».
Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код 22883141) на користь релігійної громади «Помісна Церква Християн Віри Євангельської «Християнська надія» у Дніпровському районі м. Києва (вул. Генерала Жмаченка, 20, м. Київ, 02192, код 22932603) 3028,00 грн судового збору.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складений 19.05.2026.
Суддя С.А. Ковтун