ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
13.05.2026Справа № 910/5381/26
Суддя Привалов А.І., розглянувши матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ ЕНЕРДЖІ»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про визнання рознарядки такою, що не відповідає умовам договору та визнання відсутності обов'язку здійснювати поставку товару
Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ ЕНЕРДЖІ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить суд:
- визнати рознарядку № ЦЗВ-31/560 від 10.07.2025 такою, що не відповідає умовам договору № ЦЗВ-19-00625-01 від 04.06.2025;
- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ ЕНЕРДЖІ» обов'язок здійснювати поставку товару за рознарядкою № ЦЗВ-31/560 від 10.07.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМ ЕНЕРДЖІ» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» було укладено договір про закупівлю матеріальнотехнічних ресурсів № ЦЗВ-19-00625-01.
Відповідно до пункту 4.2 договору поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії договору виключно на підставі письмових рознарядок Покупця, які повинні містити істотні умови поставки, зокрема найменування товару, кількість, місце поставки та строки поставки.
10.07.2025 відповідачем було оформлено рознарядку № ЦЗВ-31/560 щодо поставки товару - ліхтарів світлодіодних налобних DM PROF RW-200-HL у кількості 5 778 шт. на суму 1 896 339,60 грн з ПДВ із визначенням місця поставки: Київська область, м. Фастів, вул. Шевченка, 48.
Однак, позивач вважає, що вказана рознарядка підписана неуповноваженими особами відповідача, а відтак, не може породжувати для іншої сторони договору юридичного обов'язку.
Таким чином, на думку позивача, наявний стан правової невизначеності, який підлягає судовому усуненню.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Відповідно до статті 13 ЦК України, особа, яка має цивільні права, має здійснювати їх в межах моральних засад суспільства та не допускати зловживання такими правами, а отже право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмежено, в тому числі і для досягнення принципів процесуальної економії та правової визначеності.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів щодо розгляду в окремому судовому провадженні або коли право чи інтерес, про порушення якого стверджує позивач, не підлягають судовому захисту в судах України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразового роз'яснювала, що припис "суд закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства" (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі №638/17850/17, від 08.11.2019 у справі №910/7023/19, від 20.11.2019 у справі №591/5619/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі №607/15692/19, від 30.06.2020 у справі №333/6816/17).
Судом за допомогою відкритих даних ЄДРСР установлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/913/26 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" про стягнення штрафних санкцій. При цьому, позовні вимоги, зокрема, обґрунтовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" виконання своїх зобов'язань за Договором про закупівлю матеріально технічних ресурсів №ЦЗВ-19-00625-01 від 04.06.2025 з поставки ліхтарів світлодіодних налобних DM PROF RW-200-HL у кількості 5 778 шт. загальною вартістю 1 896 339,60 грн, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 284 450,94 грн та нарахованої за період з 23.11.2025 по 31.12.2025 пені у розмірі 73 957,24 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" про стягнення штрафних санкцій у справі № 910/913/26 задоволено повністю.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1294/26 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розірвання Договору про закупівлю матеріально технічних ресурсів №ЦЗВ-19-00625-01 від 04.06.2025.
При цьому, позовні вимоги у справі № 910/1294/26 ТОВ "АДМ Енерджі" також обґрунтовував тим, що через підписання особою, повноваження якої не підтверджені договором і не випливають із законодавства, рознарядка не відповідає вимогам п. 4.3 Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-19-00625-01 від 04.06.2025, не породжує жодних правових наслідків, не може вважатися моментом виникнення строку поставки.
Отже, дослідивши предмет і підстави позовів у даній справі, у справах № 910/913/26 та № 910/1294/26, суд дійшов висновку, що позивач намагається досягнути встановлення юридичних фактів, які вже були оцінені судом під час розгляду справи №910/913/26 та не можуть бути розглянуті іншими судами, оскільки ставитимуть під сумнів прийняте судове рішення, що згідно з національним та міжнародним законодавством є неприпустимим.
У постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Відповідно до частини першої статті 2 та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, до повноважень господарських судів не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, які передбачають наявність спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Встановлення юридичних фактів можливе лише як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог у випадку наявності спору про право цивільне. Це відповідає загальним засадам процесуального права, які зобов'язують суд при вирішенні спору встановити всі обставини, що мають значення для справи, дати їм юридичну оцінку та здійснити оцінку доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).
У постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, означає як наявність права, так і його відсутність.
Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (на яку посилається позивач у позові) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.
У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках:
- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Отже, застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є можливим лише в разі якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та в подальшому на цю позицію зроблено посилання у пункті 145 постанови ВП ВС від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
На переконання суду, даний позов спрямований на встановлення юридичних фактів щодо виконання сторонами Договору про закупівлю матеріально технічних ресурсів №ЦЗВ-19-00625-01 від 04.06.2025 і такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача не відповідає способам захисту, встановленим у п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Розгляд справ про встановлення юридичних фактів, не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України.
Юридичні факти, які позивач просить встановити у даному позові, не можуть бути предметом окремого судового провадження, оскільки такі факти входять до предмету доказування у межах справи №910/913/26, предметом якої є спір про право.
Оскільки пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, то відсутні підстави для виконання обов'язку суду, передбаченого частиною 6 статті 175 ГПК України, щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом).
Близька за змістом позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі №9901/798/18).
Проте, суд роз'яснює позивачеві, що розгляд позовних вимог про встановлення юридичних фактів розглядається в межах спору про право, та не підлягає розгляду в окремому провадженні жодним судом, крім того, який розглядає спір про право.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 2, 5, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «АДМ ЕНЕРДЖІ» у відкритті провадження у справі до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання рознарядки такою, що не відповідає умовам договору та визнання відсутності обов'язку здійснювати поставку товару.
2. Згідно з ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано: 18.05.2026.
Суддя А.І. Привалов