номер провадження справи 5/68/26
13.05.2026 Справа № 908/924/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О., розглянувши матеріали позовної заяви
За позовом: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Концерн ВМ» (вул. Теплична, буд. 25, м. Запоріжжя, 69106; код ЄДРПОУ 33986217)
про стягнення 2 002 546,89 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Шикун В.О. (в залі суду) - посвідчення №2264 від 16.03.2026;
Від відповідача: Кацюба М.В. (в залі суду) - ордер серії АР №1316465 від 11.05.2026;
13.04.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Концерн ВМ» про стягнення 2 002 546,89 грн.
13.04.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/924/26 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/924/26 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/68/26 та підготовче засідання призначено на 13.05.2026 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою.
17.04.2026 від Запорізької міської ради до суду надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 20.04.2026 прийнято до розгляду заяву Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову, розгляд заяви Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову призначено у судовому засіданні на 13.05.2026 о 12 год. 00 хв. з викликом сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою.
Вказаною ухвалою суду запропоновано позивачу завчасно до призначеного судового засідання: надіслати на адресу суду письмові пояснення та докази, що підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ “Концерн ВМ», зокрема, відчуження нерухомого майна розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25 та ТОВ “Концерн ВМ» до призначеного судового засідання: надіслати на адресу суду письмові пояснення стосовно заяви Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 13.05.2026 здійснювалось і фіксувалось з використанням підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС.
Представник позивача зазначив, що підтримує заяву про забезпечення позову, а також про надання до матеріалів справи письмових додаткових пояснень від 12.05.2026, в яких вказано, що Запорізька міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 2310100000:02:018:0064, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно за Відповідачем зареєстровано право власності на наступні об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25: склад цементу літ.В-2, площею 141,8 кв.м; нежитлова будівля КПП літ. К-2, площею: 16,8 кв.м; компресорна літ. Г, площею 69,6 кв.м; вапногасилка літ. Д, площею 43 кв.м; операторська літ. Ж, площею 8,1 кв.м; адміністративно-побутовий корпус літ. А-2, площею 246,4 кв.м. Згідно з Довідками про оціночну вартість об'єкта нерухомості № 201-20260330-0011427994 та № 201-20260330-0011427921 від 30.03.2026 вартість складу цементу літ.В-2, площею 141,8 кв.м. та адміністративно-побутовий корпус літ. А-2, площею 246,4 кв.м. сукупно складає - 2 200 076,72 грн. Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є стягнення до місцевого бюджету 2 002 546,80 грн, від сплати яких відповідач упродовж тривалого часу безпідставно ухиляється. Запорізькою міською радою було направлено до Відповідача претензію про сплату плати за землю. На день розгляду справи вимога Відповідачем не виконана. Пред'явлений Запорізькою міською радою 13.04.2026 до суду позов про стягнення про стягнення заборгованості, без його забезпечення, дозволить Відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судових рішень. Несплата Відповідачем коштів за оренду земельної ділянки громади безпосередньо впливає на наповнення місцевого бюджету, з якого здійснюється фінансування критично важливих потреб, таких як: виділення коштів на потреби підрозділів ТрО та ЗСУ, що захищають місто на Запорізькому напрямку; облаштування та утримання укриттів, систем оповіщення та ліквідація наслідків регулярних ракетних обстрілів житлового сектору; забезпечення функціонування комунальних закладів в умовах надзвичайного стану. Заборгованість Відповідача у розмірі 2 002 546,80 грн є суттєвою для бюджету територіальної громади в умовах воєнного стану. Ризик невиконання судового рішення через відсутність заходів забезпечення позову завдасть шкоди не лише майновим інтересам міської ради, а й публічним інтересам мешканців прифронтового міста, оскільки ці кошти мають бути спрямовані на захист та життєдіяльність міста Запоріжжя. Враховуючи вищевикладене, невжиття заходів забезпечення позову у даній справі призведе до порушення балансу між приватним інтересом Відповідача та фундаментальним публічним інтересом прифронтової громади. Таким чином, накладення арешту в межах суми позову 2 002 546,80 грн на належне Відповідачу нерухоме майно, а саме: склад цементу літ.В-2, площею 141,8 кв.м. та адміністративно-побутовий корпус літ. А-2, площею 246,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична 25, буде співмірним заходом забезпечення позову про стягнення з нього коштів. Накладення арешту саме на ці об'єкти в межах суми позовних вимог є достатнім та мінімально необхідним заходом, який гарантує виконання майбутнього судового рішення, не перешкоджаючи при цьому господарській діяльності Відповідача в частині володіння іншим майном. Такий захід не позбавляє Відповідача права користування майном, а лише обмежує право на його відчуження на період розгляду справи.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі Позивач вважає те, що існують реальні, цілком обґрунтовані припущення про можливість подальших протиправних дій Відповідача, спрямованих на відчуження майна та унеможливлення виконання як рішення в даній справі, так і рішення суду про стягнення з Відповідача заборгованості за користування земельною ділянкою, яка виражена в доході, отриманому від безпідставно набутого майна. Натомість, у випадку вчинення відповідачем подальших дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна третім особам, навіть у разі задоволення судом даного позову, захист інтересів позивача не буде ефективним, а поновлення його порушених прав стане неможливим. Обраний позивачем захід забезпечення позову не є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог та буде співмірними із заявленими позовними вимогами, тому що носитиме тимчасовий характер (до вирішення по суті спору та набрання законної сили рішенням суду). Вказує, що вжиття заходів забезпечення позову, щодо якого подано заяву, сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді і в разі задоволення позову - забезпечить захист прав і законних інтересів позивача. І, навпаки, невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача.
З огляду на викладене, Позивач просить суд: накласти арешт в межах суми позовних вимог в розмірі 2 002 546,89 грн. на нерухоме майно, яке на праві власності належить ТОВ “Концерн ВМ» (ЄДРПОУ 33986217), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул.Теплична, 25: склад цементу літ. В-2, загальною площею 141,8 кв.м.; адміністративно-побутовий корпус літ. А-2, загальною площею 246,4 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул.Теплична, 25.
Представник відповідача письмових заперечень на заяву про забезпечення позову не надав, однак пояснив, що заперечує проти її задоволення, оскільки підприємство відповідача веде активну господарську діяльність та в нього не має жодних підстав для відчуження вказаного нерухомого майна іншим особам.
Розглянувши заяву Запорізької міської ради від 17.04.2026 про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 № 16 вказано, що заходи до забезпечення позову застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду. При цьому, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до пункту 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.
Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як передбачає ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
З позовної заяви вбачається, що предметом спору за позовом Запорізької міської ради до ТОВ “Концерн ВМ» є матеріально-правова вимога про стягнення 2 002 546,89 грн. безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати. 31.10.2007 між Запорізькою міською радою (далі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн ВМ» (далі - Відповідач, Орендар) укладено договір оренди землі, зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України поземельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.12.2007 за № 040726101227 (далі - Договір). Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,4996га. Власником зазначеної земельної ділянки є територіальна громада міста Запоріжжя. Відповідно до п. 8 договору, договір укладено на дев'ятнадцять років, тобто до 06.12.2026 року. Запорізька міська рада повністю виконала покладені на неї зобов'язання передбачені договором, та передала орендарю земельну ділянку загальною площею 1,4996га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0064 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25, а орендар прийняв вказану земельну ділянку в оренду. За таких умов, у орендаря за результатами підписання Договору оренди землі виник обов'язок сплачувати орендну плату на розрахунковий рахунок місцевого бюджету.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №469637259 від 24.03.2026, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн ВМ» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25.
У п. 30 зазначено, що Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.
ТОВ «Концерн ВМ» не зверталось до Запорізької міської ради із заявою про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі та укладання додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати за договором оренди землі. В даному випадку має місце зміна нормативної грошової оцінки землі, що призвело до зміни розміру орендної плати за договором. Проте, відповідач не сплачував орендну плату за Договором оренди землі у відповідності до нової НГО з 2016 року внаслідок чого у нього утворилась заборгованість зокрема, за періоди з 01.01.2018 по 29.02.2020 та з 01.04.2020 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2025 в сумі 2002 546, 80 грн.
Відповідно до усталеної судової практики та положень глави 83 ЦК України, статей 1212-1214 ЦК України (кондикційні зобов'язання) у системному зв'язку з положеннями статей 120, 125, 206 Земельного кодексу України, до моменту належного оформлення речових прав фактичний користувач зобов'язаний компенсувати власнику землі вартість такого користування. Фактичне використання ділянки без достатньої правової підстави призвело до того, що відповідач безпідставно зберіг у себе кошти за рахунок територіальної громади міста Запоріжжя, яка мала виправдане очікування на отримання доходу. Сума заявлених до стягнення коштів розрахована позивачем на основі нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням коефіцієнтів індексації та затвердженої рішеннями міськради ставки орендної плати на рівні 3%. Загальний розмір недоотриманих позивачем доходів охоплює період фактичного безоплатного користування землею з 01 червня 2024 року по 31 жовтня 2025 року.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову та надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує відповідні правові висновки Верховного Суду, зокрема про те, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17).
Тобто, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий або майбутній позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з мотивів неможливості чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Так, в постановах від 11.12.2023 у справах №922/3528/23 та №904/1934/23, Верховний Суд зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Вказана правова позиція також викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та постановах Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №37з-23, від 07.10.2024 у справі №908/1291/24, від 07.01.2025 у справі №910/1/21, від 27.02.2025 у справі №910/268/23, від 07.04.2025 у справі №915/1386/24, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи не співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022р. у справі №905/446/22.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 11.12.2023 у справі №922/3528/23 зазначив:
“41. Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №918/812/21 (на яку посилається скаржник) відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
42. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору та вказав, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст.137 ГПК про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
43. У випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
44. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанови Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №37з-23, від 06.10.2022 у справі №905/446/22, на які посилається скаржник).».
Також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 по справі №908/2382/21, у якій суд дійшов висновку що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Також суд враховує, що Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану Запорізька міська рада фактично позбавлена можливості використовувати належні їй грошові кошти, які знаходяться у відповідача, на користь мешканців міста, а тому позовні вимоги спрямовані, перш за все, на задоволення потреб територіальної громади міста Запоріжжя.
При цьому позивач пропонує забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу та знаходиться у нього, без обмеження/позбавлення права користування ним.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №469637259 від 24.03.2026, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн ВМ» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25, а саме склад цементу літ. В-2, загальною площею 141,8 кв.м.; адміністративно-побутовий корпус літ. А-2, загальною площею 246,4 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 25.
Відповідно до Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості: склад цементу літ. В-2, загальною площею 141,8 кв.м. становить 12 100 422,00 грн.; адміністративно-побутовий корпус літ. А-2, загальною площею 246,4 кв.м. становить 12 100 422,00 грн.
Як вже встановлено судом, предметом спору у цій справі є стягнення з ТОВ “Концерн ВМ» безпідставно збережених коштів в сумі 2 002 546,89 грн. у вигляді недоотриманої орендної плати, а отже Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність накладення арешту саме на два вказані об'єкти нерухомого майна, оціночна вартість яких в багато разів перевищує суму заборгованості, яка заявлена у цьому позові.
Крім того, сам позивач у заяві про забезпечення позову вказує, що відповідно до відомостей відкритого та загальнодоступного веб-ресурсу:«YouControl» (https://youcontrol.com.ua/contractor/?id=15543073#express universal-file ), ТОВ «КОНЦЕРН ВМ» за 2025 рік отримало доходи на суму 39 618 000,00 грн, проте чистий прибуток складає лише 118 000,00 грн. Дохід у 2024 році склав 42 806 000 грн, чистий прибуток 5 686 000,00 грн.
Отже, Відповідач в період з 2024-2025 роки отримує прибутки від ведення своєї господарської діяльності та не є збитковим підприємством.
Суд зазначає, що Позивачем не доведено суду, що відсутність запропонованих Позивачем заходів забезпечення позову створить реальну можливість Відповідачу вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судового рішення.
Таким чином, заявником не наведено доводів на підтвердження обставин вжиття Відповідачем заходів щодо відчуження нерухомого майна, відносно якого заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне Відповідачу нерухоме майно.
Саме лише посилання Позивача на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача в межах ціни позову в розмірі 2 002 546,89 грн.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позову.
Згідно з абз. 1 ч. 6, ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Запорізької міської ради від 17.04.2026 про забезпечення позову.
Представник відповідача зазначив про надання до матеріалів справи письмового відзиву від 12.05.2026 на позовну заяву, згідно якого просить суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження, в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність відкладення підготовчого засідання в межах визначеного строку підготовчого провадження.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 182, п. 3 ч. 2 ст. 183, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні заяви Запорізької міської ради від 17.04.2026 про забезпечення позову відмовити.
2. Підготовче засідання відкласти на 10.06.2026 на 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Запорізької області за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4, кабінет № 209 (корпус 2).
3. Запропонувати позивачу у строк до 01.06.2026 направити на адреси суду та відповідача письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, докази чого надати у вказаний вище строк.
4. Запропонувати відповідачу у строк до 10.06.2026 надіслати на адреси суду та позивача письмові заперечення щодо відповіді на відзив, докази направлення надати суду у визначений строк.
5. Явку представників сторін у судове засідання визнати обов'язковою.
6. Ухвалу суду направити до електронних кабінетів підсистеми “Електронний суд» ЄСІКС учасників справи.
7. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
8. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.
Суддя К.В.Проскуряков