вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
11.05.2026м. ДніпроСправа № 904/1875/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейт Інвест" , м. Дніпро
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води, Кам'янський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Представники:
Від позивача: Піщенков К.К., ордер АЕ № 1489709 від 16.03.2026
Від відповідача: Левченко І.А, довіреність №18/3394 від 10.06.2025, адвокат
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мейт Інвест" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості за договором №343/13/275ВО про закупівлю товару від 22.05.2025 в загальному розмірі 1 822 447,91грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- основний борг у розмірі 1 775 640,96 грн.,
- 3% річних у розмірі 16 364,98грн.,
- інфляційні втрати в розмірі 30 441,97 грн.
Ухвалою від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27.04.2026.
В підготовчому засіданні 27.04.2026 позивач та відповідача проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечували.
Ухвалою від 27.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 11.05.2026.
11.05.2026 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.
Сторони підтримали свої правові позиції.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
11.05.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГПК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №343/13/275ВО про закупівлю товару від 22.05.2025 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у відзиві на позов проти суми основного боргу не заперечив, зазначив, що вимоги в частині стягнення 21 869,37 грн. - 3 % річних, є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому, на думку відповідача, не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль)процентів річних від простроченої суми, тому відсутні підстави для нарахування та стягнення.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання договору №343/13/275ВО про закупівлю товару від 22.05.2025, наявність чи відсутність заборгованості за поставлений товар, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мейт Інвест" (далі -постачальник) укладено договір № 385/13/242ВО про закупівлю товару від 22.05.2025 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в п.1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий Товар.
Постачальник зобов'язується поставити азотні добрива, код ДК 021:2015-2441 (кислота азотна неконцентрована (у перерахунку на 100%)) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації №1, якає невід'ємною частиною договору. (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору сума (ціна) договору, відповідно до Специфікації №1 становить 8 418 900,00 грн, крім того податок на додану вартість 20 % - 1683 780,00 грн. Загальна сума становить 10 102 680,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.
Згідно з розділом 4 договору товар, який поставляється відповідно до договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України.
Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів.
Відповідно до п. 5.1 договору, поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках, підписаних працівниками покупця. Термін поставки кожної партії товару протягом 10-ти робочих днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів на адресу вказану в цьому договорі (отримання постачальником оригіналу заявки є необов'язковим).
Пунктом 5.2 договору встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад Покупця, ВП ДХЗ ДП «СхідГЗК», пр. Аношкіна, 179, м. Кам'янське, Дніпропетровська область) відповідно до ІНКОТЕРМС 2010.
Відповідно до п. 5.3 договору, при поставці партії товару постачальник надає сертифікат або паспорт виробника на товар; рахунок фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортні документи.
Датою поставки Товару та переходу права власності на Товар буде вважатися дата фактичної поставки Товару на склад Покупця. (п. 5.4. договору).
Відповідно до пп. 6.1.1 п. 6.1 Договору, Покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений Товар.
Згідно п.п. 11.1 та 11.3 Договору він набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2025р., а в частині розрахунків до повного їх виконання. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
У відповідності до пп. 12.13.1, 12.13.2 п. 12.13 Договору, належними доказами направлення Покупцю та отримання ним будь-яких листів, документів повідомлень в рамках Договору є направлення на електронну адресу didok@vostgok.dp.ua.
Відповідно до підписаної Специфікації №1 сторони погодили поставку 332,5 тон кислоти азотної неконцентрованої (у перерахунку на 100%) на загальну суму 10 102 680,00 грн. з ПДВ.
На виконання умов Договору та на підставі заявок відповідача (а.с. 14-16) позивач поставив йому товар на загальну суму 3 241 304,35 грн, що підтверджується видатковими накладними №71 від 30.05.2025 на суму 322 678,08 грн., №80 від 27.06.2025 на суму 378 007,34 грн., №81 від 02.07.2025 на суму 386 484,48 грн., №90 від 21.08.2025 на суму 378 493,49 грн., №98 від 15.09.2025 на суму 275 886,72 грн., №101 від 26.09.2025 на суму 342 184,61 грн., №103 від 14.10.2025 на суму 377 338,90 грн., №107 від 05.11.2025 на суму 373 966,27 грн., №109 від 18.11.2025 на суму 406 264,46 грн. (а.с.17-21).
Поставка товару відбувалась автомобільним транспортом, про що свідчать відповідні товарно-транспортні накладні: №Р-69 від 30.05.2025, №Р-80 від 27.06.2025, №Р-81 від 02.07.2025, №Р-90 від 21.08.2025, №Р-98 від 15.09.2025, №Р-101 від 26.09.2025, №Р-103 від 14.10.2025, №Р-107 від 05.11.2025 та №Р-109 від 18.11.2025.
Також позивач виставив для оплати відповідні рахунки №50 від 30.05.2025, №59 від 27.06.2025, №60 від 02.07.2025, №66 від 21.08.2025, №69 від 15.09.2025, №71 від 26.09.2025, №76 від 14.10.2025, №79 від 05.11.2025 та №80 від 18.11.2025 та зареєстрував податкові накладні: №70 від 30.05.2025, №78 від 27.06.2025, №79 від 02.07.2025, №87 від 21.08.2025, №96 від 15.09.2025, №98 від 26.09.2025, №100 від 14.10.2025, №103 від 05.11.2025 та №104 від 18.11.2025, що підтверджується квитанціями та відмітками про реєстрацію.
Відповідач сплатив вартість товару частково на суму 1 465 663,39 грн. згідно платіжними дорученнями: №23292 від 30.07.2025 на суму 250 000,00 грн, №24008 від 21.08.2025 на суму 40 837,44 грн, №24007 від 21.08.2025 на суму 72 678,08 грн, №24009 від 21.08.2025 на суму 386 484,48 грн, №24963 від 05.09.2025 на суму 337 169,90 грн та №25941 від 07.10.2025 на суму 378 493,49 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за отриманий товар позивач направляв відповідачу претензії про сплату заборгованості, а саме претензії-вимоги №22/12-25 від 22.12.2025, №07/01-26 від 07.01.2026, №22/01-26 від 22.01.2026.
20.11.2025 відповідач подав чергову заявку №13-11/3187 на поставку обумовленого договором товару, на яку позивач відповів листом №04/12 від 04.12.2025 що не може здійснити поставку у вказаний в заявці строк зв'язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості в сумі 618 071,33 грн. (загальна заборгованість на той момент становила 1 775 640,96 грн.).
В листі було вказано, що у зв'язку з наявною заборгованістю позивач не відмовився від поставки, лише повідомив, що не має змоги надати логістичні послуги з поставки та запропонував визначити іншу дату, а також запропонував відповідачу погодити графік погашення заборгованості.
Відповідач направив повідомлення №13/7430 від 09.12.2025 про розірвання договору у зв'язку з нібито порушенням позивачем його умов, а саме не поставку товару за заявкою №13-11/3187 від 20.11.2025.
Позивач відповів на вказане повідомлення листом №15/12 від 15.12.2025 згодою на припинення дії договору, однак категорично заперечив свою вину в необхідності такого припинення, що очевидно вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів.
Несплата відповідачем заборгованості в розмірі 1 775 640,96 грн. стала причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За приписом частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Факт прийняття покупцем товару на загальну суму 1 775 640,96 грн підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
За твердженням позивача, відповідач своє зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару виконав частково, у зв'язку у нього перед позивачем утворилась заборгованість за договором у розмірі 1 775 640,96грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
На момент розгляду справи відповідачем не надано суду доказів погашення перед позивачем боргу за поставлений товар у розмірі 1 775 640,96 грн., як і не заперечується її наявність, отже, вимога про стягнення основного боргу у розмірі 1 775 640,96 грн підлягає задоволенню.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
У частині 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17).
Як вбачається, позивачем нараховано 3% річних у зв'язку із простроченням оплати за поставлений товар у розмірі 16 364,98 грн. за загальний період з 31.07.2025 по 06.04.2026\
При цьому відповідач заперечує проти стягнення 3% річних з тих підстав, що сторони в договорі узгодили нульову ставку 3%.
Вирішуючи питання щодо заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача індексу інфляції та 3 % річних, суд бере до уваги, що пунктом 7.4. Договору встановлено наступне: за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, відповідно до чинного законодавства України сторони в цьому договорі встановили інший розмір пені, а саме нуль процентів пені від простроченої суми. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме нуль процентів річних від простроченої суми.
У статтях 6, 627 ЦК України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.
За змістом статті 625 ЦК України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних.
Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше.
У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3 %. Тобто 3 % - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру.
Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі.
Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить « 0».
Положення спірного договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів « 0», вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.
Оскільки частина 2 статті 625 ЦК України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.
Хоча зобов'язання сплатити проценти річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Оскільки спірний договір містить положення щодо розміру процентів, то відсутні підстави стверджувати про звільнення відповідача від відповідальності, адже таке трактування договору нівелює можливість сторін на власний розсуд застосувати приписи статті 625 ЦК України у відповідних межах.
Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд, в своїх постановах неодноразово робив наступний правовий висновок щодо можливості зміни у договірний спосіб порядку стягнення інфляції у частині застосування ст. 6 та 625 ЦК України: "Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. (Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.).
Із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора.
Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних.
Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Але, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. (постанови ВС від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 25.05.2021 у справі № 904/2112/200)
Водночас зважаючи на викладені мотиви та враховуючи положення статей 627, 628 ЦК України, оскільки сторони визначили інший розмір процентів, ніж передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, що узгоджується зі свободою договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за спірним договором не можуть бути задоволені.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, у справі № 910/4747/24 від 22.07.2025, у справі № 903/877/20(903/933/23) від 17.04.2024, у справі № 903/877/20(903/150/22) від 16.02.2024, у справі № 904/2112/20 від 25.05.2021, у справі № 904/3260/19 від 09.09.2020.
Таким чином, Позивач обґрунтовано та правомірно заявив у складі позову вимогу про стягнення інфляційних втрат, щодо 3 % річних, то сторонами визначено інший розмір процентів, зокрема 0 % річних, у в'язку з чим, вимога про стягнення 3 % річних задоволенню не підлягає.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач просить стягнути інфляційні втрати в розмірі 30 441,97 грн. за загальний період з 31.07.2025 по 06.04.2026.
Суд перевірив розрахунки та встановив, що позивачем не враховано, що день оплати не враховується при нарахуванні інфляційних втрат, при цьому, дана помилка не впливає на розмір інфляційних втрат, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 30 441,97 грн.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 1 775,640,96 грн. та інфляційних втрат у розмірі 30 441,97 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 16 364,98 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейт Інвест" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2; код ЄДРПОУ 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейт Інвест" (49083, м. Дніпро, просп. Слобожанський, будинок 40А, код ЄДРПОУ 43825536) заборгованість у розмірі 1 775 640,96 грн, інфляційні втрати в розмірі 30 441,97 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 21 672,99 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 19.05.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко