18.05.2026 м. Дніпро Справа № 912/3167/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач),
суддів: Віннікова С.В., Демчини Т.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житлово-комунального підприємства "Комунальник" Чумаківської сільської ради на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 (суддя Глушков М.С.),
у справі № 912/3167/25
за позовом: Житлово-комунального підприємства "Комунальник" Чумаківської сільської ради, с. Чумаки, Дніпровський район, Дніпропетровська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОККАРД", м. Кропивницький
про стягнення 97 670, 75 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
До Господарського суду Кіровоградської області звернулося Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» про стягнення 97 670,75 грн, з яких: неповернуті грошові кошти у розмірі 90 356, 70 грн, 3 % річних у розмірі 2 235,38 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 079,37 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 27.02.2024 між КП «Благоустрій» Чумаківської сільської ради Дніпровського району, правонаступником якого є Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» укладено договір про закупівлю № 0408-6-СК, предметом якого була поставка бензину А-95, дизельного пального та скрапленого газу шляхом передачі талонів (скретч-карток) на отримання пального в мережі АЗС постачальника. Позивач вказував, що на виконання умов договору ним здійснено попередню оплату товару у загальному розмірі 726 564 грн, а відповідачем передано відповідні талони на пальне.
Житлово-комунальне підприємство "Комунальник" Чумаківської сільської ради зазначало, що фактичне отримання товару мало здійснюватися шляхом отоварення скретч-карток на автозаправних станціях мережі АЗС відповідача та його партнерів, а сам факт передачі талонів не свідчив про належне виконання постачальником зобов'язання з поставки товару. При цьому позивач посилався на положення договору, Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, а також Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, відповідно до яких талон є лише документом, що посвідчує право його власника на отримання відповідного обсягу пального на АЗС.
Позивач вказував, що відповідач частково виконав свої зобов'язання за договором, однак з середини грудня 2024 року відпуск пального за талонами був фактично припинений, оскільки АЗС мережі «АВІАС» та партнерські АЗС або не працювали, або відмовляли у видачі пального за пред'явленими талонами. У зв'язку із цим у позивача залишилися невикористаними талони на бензин А-95 у кількості 735 літрів на суму 38 220 грн та талони на скраплений газ у кількості 1 830 літрів на суму 52 136, 70 грн.
Житлово-комунальне підприємство "Комунальник" Чумаківської сільської ради зазначало, що зверталося до відповідача з претензією щодо виконання зобов'язань за договором та забезпечення відпуску пального, однак така претензія залишилася без відповіді та задоволення. На думку позивача, невиконання відповідачем обов'язку щодо належного забезпечення отримання пального за виданими талонами свідчить про порушення умов договору та є підставою для повернення попередньої оплати за непоставлений товар відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач вказував, що правовідношення щодо повернення попередньої оплати є грошовим зобов'язанням, а тому на суму неповернутих коштів підлягають нарахуванню інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. На підтвердження зазначеної правової позиції позивач посилався, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026 у справі № 912/3167/25 позов Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» про стягнення 97 670, 75 грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради 90 356,70 грн неповернутих грошових коштів, 2 235, 38 грн 3 % річних, 5 079, 37 грн інфляційних втрат, а також 2 422, 40 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачем належним чином не виконано зобов'язання за договором про закупівлю № 0408-6-СК від 27.02.2024 в частині забезпечення поставки пального за виданими талонами (скретч-картками), у зв'язку з чим у позивача залишився невикористаний обсяг пального на загальну суму 90 356, 70 грн. Суд дійшов висновку, що позивач, як покупець, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України має право вимагати повернення суми попередньої оплати за товар, який відповідачем фактично не був поставлений.
Суд також зазначив, що правовідношення щодо повернення суми попередньої оплати є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 у задоволенні заяви Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що хоча позивач у позовній заяві і зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн, однак докази на підтвердження понесення таких витрат подані позивачем лише 09.02.2026 разом із заявою про подання доказів про розмір витрат, понесених під час розгляду справи.
Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 221 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання доказів судових витрат до закінчення судових дебатів сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів у встановлений процесуальний строк. Посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21 та від 04.06.2025 у справі № 912/2005/24, суд дійшов висновку про відсутність у заяві позивача обґрунтування поважності причин неподання доказів витрат на професійну правничу допомогу раніше, що, на думку суду, є підставою для відмови у їх стягненні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25, Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати зазначене додаткове рішення та ухвалити нове додаткове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Апелянт зазначає, що додаткове рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм процесуального права та за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Скаржник вказує, що у позовній заяві відповідно до вимог статті 124 Господарського процесуального кодексу України ним було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн. Крім того, 09.02.2026 позивачем подано до суду заяву про подання доказів щодо витрат, понесених під час розгляду справи, до якої долучено договір про надання юридичних послуг, додаткову угоду, акт надання послуг, платіжні документи та детальний опис наданих послуг.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради зазначає, що відповідна заява та докази понесення витрат були подані до ухвалення рішення у справі та до завершення розгляду спору по суті, оскільки у судовому засіданні 12.02.2026 судом ще досліджувалися докази у справі. На думку скаржника, суд безпідставно застосував положення статті 221 Господарського процесуального кодексу України та помилково виходив із необхідності доведення поважності причин неподання доказів судових витрат раніше.
Апелянт також вказує, що відповідач був належним чином повідомлений про заявлені витрати на професійну правничу допомогу, отримав заяву позивача про подання доказів судових витрат ще 09.02.2026, однак жодних заперечень щодо їх розміру, співмірності чи обґрунтованості не подавав та клопотання про зменшення витрат не заявляв. У зв'язку з цим апелянт вважає, що принцип змагальності сторін порушений не був, а суд першої інстанції мав усі необхідні документи для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Крім того, скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у додаткових постановах від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, відповідно до яких необхідною умовою для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу є наявність належних доказів фактичного понесення таких витрат стороною у справі.
З огляду на викладене Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради зазначає, що додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд неправильно застосував норми процесуального права, які регулюють порядок подання доказів на підтвердження судових витрат та вирішення питання про їх розподіл.
Апелянт вказує, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026 позов Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» про стягнення 97 670, 75 грн задоволено повністю. Водночас додатковим рішенням від 19.02.2026 у задоволенні заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн відмовлено, з чим скаржник не погоджується.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради зазначає, що у позовній заяві ним було дотримано вимоги процесуального закону щодо зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. Зокрема, позивач у першій заяві по суті спору вказав, що очікує понести витрати, пов'язані з розглядом справи, які складаються із судового збору у розмірі 2 422, 40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання юридичних послуг № 01-01/25 від 01.01.2025.
Крім того, апелянт звертає увагу, що 21.01.2026 представником позивача було подано заяву про наявність у позивача судових витрат у справі № 912/3167/25, а 09.02.2026 подано заяву про подання доказів щодо витрат, понесених стороною під час розгляду справи. У цій заяві позивач, на виконання вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначив детальний опис робіт (наданих послуг) та долучив докази фактичного понесення витрат на правничу допомогу у сумі 18 000 грн, зокрема докази оплати та акт приймання-передачі наданих послуг № 81 від 20.01.2026.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради наголошує, що у прохальній частині заяви від 09.02.2026 позивач просив у разі задоволення позову вирішити питання про розподіл судових витрат у справі № 912/3167/25 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради витрати, понесені під час розгляду справи, у загальному розмірі 20 422, 40 грн, з яких 18 000 грн становили витрати на професійну правничу допомогу, а 2 422, 40 грн - витрати зі сплати судового збору.
Скаржник зазначає, що вказана заява була отримана відповідачем 09.02.2026 о 12:38, що підтверджується карткою руху справи. При цьому, за твердженням апелянта, від відповідача не надходило жодних зауважень щодо неспівмірності заявлених витрат, їх необґрунтованості чи клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Апелянт окремо наголошує, що відповідач був належним чином обізнаний як про сам факт заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, так і про їх орієнтовний розмір ще з моменту подання позовної заяви, у якій позивач зазначив попередній розрахунок судових витрат у сумі 18 000 грн. Крім того, після подання 09.02.2026 заяви про подання доказів щодо витрат, понесених під час розгляду справи, відповідач отримав усі документи, які підтверджували розмір та фактичне понесення таких витрат, однак не скористався наданими йому процесуальними правами щодо подання заперечень або клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. На думку скаржника, за таких обставин принцип змагальності сторін та право відповідача на подання заперечень порушені не були.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради вказує, що протокольною ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22.01.2026 у справі було оголошено перерву в судовому засіданні до 12.02.2026, а згідно зі вступною частиною основного рішення саме у судовому засіданні 12.02.2026 суд досліджував докази у справі. Отже, на думку скаржника, заява про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу була подана позивачем до ухвалення рішення у справі та до завершення розгляду справи по суті.
Скаржник вважає помилковим висновок суду про те, що позивач мав обґрунтовувати поважність причин неподання доказів витрат на професійну правничу допомогу разом із позовною заявою. На думку апелянта, такий висновок суперечить фактичним обставинам справи, оскільки докази витрат були подані не після ухвалення рішення по суті спору, а ще під час розгляду справи судом.
Апелянт також наголошує, що відповідач не заперечував ані факту укладення договору про надання юридичних послуг, ані факту надання позивачу правничої допомоги, ані факту здійснення оплати таких послуг, ані співмірності заявлених до стягнення витрат. У зв'язку з цим, на думку скаржника, між сторонами фактично був відсутній спір щодо реальності та обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, тоді як суд відмовив у їх розподілі виключно з формальних процесуальних підстав.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради наголошує, що суд допустив надмірний формалізм при застосуванні положень статей 129 та 221 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично відмовив у компенсації документально підтверджених та реально понесених витрат на професійну правничу допомогу за наявності у матеріалах справи всіх необхідних доказів ще до ухвалення рішення у справі. На думку скаржника, такий підхід не відповідає завданню господарського судочинства та принципу справедливого розподілу судових витрат між сторонами спору.
Апелянт зазначає, що суд неправильно ототожнив заяву позивача від 09.02.2026 із заявою про розподіл судових витрат, поданою після ухвалення рішення, тоді як фактично позивач звернувся до суду із заявою про подання доказів щодо витрат, які були понесені стороною під час розгляду справи. За твердженням скаржника, картка руху заяви підтверджує, що така заява була зареєстрована судом 09.02.2026 о 13:19.
Скаржник також наголошує, що у заяві від 09.02.2026 були детально зазначені витрати, понесені позивачем під час розгляду справи, та долучені докази, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат. Це, на думку апелянта, надавало суду можливість вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу ще під час ухвалення основного рішення від 12.02.2026.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради звертає увагу, що сам суд у додатковому рішенні встановив факт дотримання позивачем вимог щодо попереднього визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, суд зазначив, що у першій заяві по суті справи, тобто у позовній заяві, Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради вказало суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн, чим дотрималося відповідних процесуальних вимог.
На думку скаржника, подання попереднього розрахунку судових витрат у позовній заяві забезпечило відповідачу можливість завчасно підготуватися до спростування таких витрат, доводити їх необґрунтованість або неспівмірність, а також заявити клопотання про їх зменшення. Водночас відповідач, будучи обізнаним про заявлені витрати, не скористався відповідними процесуальними правами.
Апелянт вказує, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. На підтвердження цього скаржник посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у додаткових постановах від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.
Скаржник зазначає, що позивач документально підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн, оскільки до заяви були надані договір про надання юридичних послуг, додаткова угода, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжний документ про оплату таких послуг. На думку апелянта, заява була подана у порядку, межах і строк, визначені чинним процесуальним законодавством, зокрема частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради вважає, що суд, визнавши факт подання 09.02.2026 заяви про подання доказів розміру витрат, понесених під час розгляду справи, не навів причин неможливості вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час ухвалення основного рішення. При цьому, за твердженням скаржника, на стадії дослідження доказів матеріали справи вже містили всі підтверджуючі документи щодо понесених позивачем витрат.
Крім того, скаржник зазначає, що вимоги статей 124 та 129 Господарського процесуального кодексу України щодо подання попереднього розрахунку судових витрат та доказів на їх підтвердження спрямовані насамперед на забезпечення іншій стороні можливості бути обізнаною про такі витрати, надати свої пояснення, заперечення чи заявити клопотання про їх зменшення. Водночас, на думку апелянта, зазначені процесуальні приписи не можуть тлумачитися надмірно формально та застосовуватися як підстава для відмови у відшкодуванні фактично понесених витрат за відсутності порушення процесуальних прав іншої сторони та за умови подання відповідних доказів до ухвалення рішення у справі.
Скаржник також зазначає, що додаткове судове рішення є процесуальним засобом усунення неповноти основного судового рішення, зокрема у випадку, якщо судом залишено невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є витрати на професійну правничу допомогу. На думку апелянта, оскільки суд помилково не вирішив питання щодо таких витрат під час ухвалення основного рішення, він мав можливість вирішити це питання шляхом ухвалення додаткового рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України, у тому числі з власної ініціативи.
Окремо апелянт звертає увагу на процесуальний характер заяви від 09.02.2026 та зазначає, що позивач подавав саме заяву про подання доказів щодо розміру витрат, понесених під час розгляду справи, а не заяву про ухвалення додаткового рішення. Скаржник вказує, що у випадку, якби позивачем було подано саме заяву про ухвалення додаткового рішення, то у разі відмови у її задоволенні суд мав би постановити ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення, а не ухвалювати додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви.
З огляду на викладене Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради вважає, що додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а питання розподілу судових витрат має бути вирішене судом апеляційної інстанції шляхом ухвалення нового додаткового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, письмових заперечень щодо доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не подало.
Також відповідачем не подано будь-яких заяв чи клопотань щодо спростування доводів апеляційної скарги, не надано заперечень стосовно заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, їх співмірності, обґрунтованості чи реальності понесення.
Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2026 для розгляду справи № 912/3167/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Демчини Т.Ю., Вінніков С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25.
Вказаною ухвалою розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини 10 статті 270 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України. Також учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань.
26.03.2026 справа № 912/3167/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» до суду апеляційної інстанції не надходив.
Інших заяв, клопотань, пояснень чи додаткових доказів від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
З урахуванням положень частини 10 статті 270 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Встановлені судом обставини справи.
У справі № 912/3167/25 судом встановлено, що 27.02.2024 між Комунальним підприємством «Благоустрій» Чумаківської сільської ради Дніпровського району, правонаступником якого є Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради, як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» як постачальником укладено договір про закупівлю № 0408-6-СК.
Відповідно до умов зазначеного договору постачальник зобов'язався передати покупцю бензин А-95, дизельне пальне та скраплений газ шляхом передачі талонів (скретч-карток) на отримання пального через мережу автозаправних станцій постачальника та його партнерів, а покупець - прийняти та оплатити товар.
На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату товару на загальну суму 726 564 грн, а відповідач передав позивачу відповідні талони (скретч-картки) на отримання пального.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до умов договору та Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, талони на пальне є документами, що посвідчують право їх власника на отримання відповідного обсягу нафтопродуктів на автозаправних станціях, а саме отримання пального на АЗС є належним виконанням постачальником обов'язку щодо поставки товару.
Матеріалами справи підтверджується, що у процесі виконання договору позивачем частково отримано оплачений товар, однак у подальшому відпуск пального за талонами був фактично припинений, у зв'язку з чим у позивача залишилися невикористаними талони на бензин А-95 у кількості 735 літрів на суму 38 220 грн та талони на скраплений газ у кількості 1 830 літрів на суму 52 136, 70 грн. Загальна вартість невикористаного пального становила 90 356, 70 грн.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією щодо належного виконання умов договору та забезпечення можливості отримання пального за виданими талонами, однак відповідач вимоги претензії без задоволення залишив, а поставку оплаченого товару у повному обсязі не забезпечив.
У зв'язку із зазначеним позивач звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» 90 356, 70 грн неповернутих грошових коштів, 2 235, 38 грн 3% річних, 5 079,37 грн інфляційних втрат, а також судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026 у справі № 912/3167/25 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради 90 356, 70 грн неповернутих грошових коштів, 2 235, 38 грн 3% річних, 5 079,37 грн інфляційних втрат та 2 422, 40 грн судового збору.
Також матеріалами справи підтверджується, що у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого очікувані витрати на професійну правничу допомогу становлять 18 000 грн. При цьому позивач зазначив, що детальний розрахунок та підтвердження витрат на професійну правничу допомогу буде подано протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Судом встановлено, що 21.01.2026 представником позивача подано до суду заяву про наявність у позивача судових витрат у справі № 912/3167/25.
Крім того, 09.02.2026 Житлово-комунальним підприємством «Комунальник» Чумаківської сільської ради подано до Господарського суду Кіровоградської області заяву про подання доказів щодо витрат, понесених стороною під час розгляду справи, у якій позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
До зазначеної заяви позивачем долучено договір про надання юридичних послуг № 01-01/25 від 01.01.2025, додаткову угоду № 1 до нього, акт приймання-передачі наданих послуг № 81 від 20.01.2026, платіжні документи та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом під час розгляду справи.
Колегією суддів встановлено, що вказана заява про подання доказів щодо витрат, понесених стороною під час розгляду справи, була зареєстрована судом 09.02.2026 та отримана відповідачем того ж дня, що підтверджується матеріалами справи та карткою руху документів.
Матеріалами справи також підтверджується, що у судовому засіданні 12.02.2026 Господарським судом Кіровоградської області здійснювалося дослідження доказів у справі, після чого ухвалено рішення по суті спору.
19.02.2026 Господарським судом Кіровоградської області ухвалено додаткове рішення у справі № 912/3167/25, яким у задоволенні заяви Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивачем не наведено поважних причин неподання доказів таких витрат разом із позовною заявою, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх стягнення.
Судом також встановлено, що відповідач не подавав до суду клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, не заперечував щодо їх співмірності, обґрунтованості чи фактичного понесення позивачем.
Саме незгода Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради з висновками суду щодо відсутності підстав для розподілу витрат на професійну правничу допомогу стала підставою для звернення позивача з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Водночас апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість додаткового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши аргументи скаржника, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного додаткового рішення та ухвалення нового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є додаткове рішення суду, яким відмовлено у задоволенні заяви Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026 у справі № 912/3167/25 позов Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» про стягнення 97 670, 75 грн задоволено повністю. Отже, за результатом розгляду спору по суті саме позивач є стороною, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивач не навів поважних причин неподання доказів понесення таких витрат разом із позовною заявою, а тому відсутні підстави для їх подальшого розподілу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні положень статей 124, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України та не відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній, орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За змістом частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, процесуальний закон покладає на сторону обов'язок попередньо повідомити суд та інших учасників справи про орієнтовний розмір витрат, які вона вже понесла або очікує понести. Метою такого припису є забезпечення принципів змагальності, рівності сторін та передбачуваності судового процесу, а також надання іншій стороні реальної можливості висловити заперечення щодо заявлених витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві Житлово-комунальне підприємство «Комунальник» Чумаківської сільської ради зазначило попередній розрахунок судових витрат, відповідно до якого очікувані витрати на професійну правничу допомогу становлять 18 000 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. При цьому позивач зазначив, що детальний розрахунок та підтвердження витрат на правничу допомогу буде подано протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Таким чином, позивач ще у першій заяві по суті спору повідомив суд та відповідача про наявність витрат на професійну правничу допомогу і про їх конкретний орієнтовний розмір. Це свідчить про дотримання позивачем вимог статті 124 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому сама лише вказівка у позовній заяві про намір подати детальний розрахунок і докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення не позбавляла позивача права подати такі докази раніше, під час розгляду справи судом. Процесуальний закон не забороняє стороні, яка попередньо заявила про намір подати докази після ухвалення рішення, надати такі докази до завершення розгляду справи, якщо відповідні документи вже наявні у сторони.
Навпаки, подання таких доказів до ухвалення рішення у справі більшою мірою відповідає принципам процесуальної економії, змагальності та своєчасного вирішення питання про судові витрати.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву.
З аналізу наведеної норми вбачається, що процесуальний закон передбачає два допустимі способи подання доказів судових витрат: до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення, якщо до закінчення дебатів сторона заявила про такі витрати. При цьому закон не містить вимоги про обов'язкове подання всіх доказів витрат саме разом із позовною заявою.
З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2026 позивач подав до Господарського суду Кіровоградської області заяву про подання доказів щодо витрат, понесених стороною під час розгляду справи № 912/3167/25. У зазначеній заяві позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат у разі задоволення позову та стягнути з відповідача, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
До цієї заяви позивач долучив документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання юридичних послуг № 01-01/25 від 01.01.2025, додаткову угоду № 1 до нього, акт надання послуг № 81 від 20.01.2026, платіжний документ про оплату правової допомоги та інші документи, які, на думку позивача, підтверджували реальність, розмір і фактичне понесення відповідних витрат.
При цьому рішення по суті спору у справі № 912/3167/25 ухвалено 12.02.2026. Отже, заява про подання доказів судових витрат та відповідні докази були подані позивачем до ухвалення рішення у справі.
Крім того, як вбачається зі змісту рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026, у судовому засіданні 12.02.2026 судом досліджувалися докази у справі. Отже, на момент ухвалення рішення суд вже мав у своєму розпорядженні документи, якими позивач обґрунтовував заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин висновок суду про те, що позивач мав обґрунтовувати поважність причин неподання доказів витрат разом із позовною заявою, є помилковим.
Частина перша статті 221 Господарського процесуального кодексу України регулює іншу процесуальну ситуацію, а саме випадок, коли сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, і просить суд вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, застосування статті 221 Господарського процесуального кодексу України пов'язане саме з неподанням доказів витрат до завершення відповідної стадії судового розгляду та необхідністю вирішення питання про такі витрати після ухвалення рішення по суті спору.
У цій справі докази витрат були подані позивачем 09.02.2026, тобто до ухвалення рішення від 12.02.2026. Відповідно, у суду не було підстав ототожнювати цю ситуацію із випадком, передбаченим статтею 221 Господарського процесуального кодексу України, і вимагати від позивача обґрунтування поважності причин неподання таких доказів разом із позовною заявою.
Правові висновки Верховного Суду, на які послався суд, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2025 у справі № 912/2005/24 та постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, стосуються ситуацій, коли докази судових витрат подаються після ухвалення рішення і сторона має обґрунтувати неможливість подання таких доказів раніше.
У цій же справі фактичні обставини є іншими: позивач подав докази до ухвалення основного рішення, а тому наведені правові висновки не спростовують права позивача на розподіл витрат і не можуть бути застосовані як підстава для відмови у їх стягненні.
Колегія суддів також враховує, що у додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 сформульовано підхід, за яким відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви сторони, зробленої до закінчення судових дебатів. Така заява у цій справі була зроблена позивачем, а докази витрат подані до ухвалення рішення по суті спору.
Водночас суд, фактично визнавши, що позивач у позовній заяві зазначив попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн, надалі дійшов суперечливого висновку про неможливість їх розподілу через неподання доказів разом із позовом.
Такий підхід є надмірно формальним, оскільки стаття 124 Господарського процесуального кодексу України вимагає подання разом із першою заявою по суті саме попереднього, орієнтовного розрахунку судових витрат, а не всіх доказів фактичного понесення таких витрат. Натомість порядок подання доказів фактичного розміру витрат врегульований частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, суд помилково поставив можливість розподілу витрат на професійну правничу допомогу у залежність від подання доказів саме разом із позовною заявою, тоді як процесуальний закон допускає подання таких доказів і на подальших стадіях розгляду справи, у тому числі до ухвалення рішення.
Важливим для правильного вирішення спору є також те, що заява позивача від 09.02.2026 була отримана відповідачем того ж дня, що підтверджується матеріалами справи. Отже, відповідач був належним чином обізнаний як про сам факт заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, так і про їх розмір та документи, якими вони підтверджувалися.
Відповідач не подав до суду заперечень щодо заявленого розміру витрат, не спростував факту їх понесення, не заперечив щодо обсягу наданих послуг, не довів неспівмірності витрат та не заявив клопотання про їх зменшення.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
За змістом частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, при цьому обов'язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.
Отже, саме на відповідача, який міг заперечувати проти розміру заявлених витрат, покладався обов'язок довести їх неспівмірність, необґрунтованість або надмірність. Проте відповідач таким правом не скористався.
Неподання відповідачем клопотання про зменшення витрат не означає автоматичного обов'язку суду стягнути будь-яку заявлену суму, оскільки суд у будь-якому випадку має перевірити реальність, необхідність та розумність таких витрат. Водночас відсутність заперечень іншої сторони є істотною обставиною для оцінки дотримання принципу змагальності та відсутності порушення процесуальних прав відповідача.
У додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 зауважили на необхідність оцінки витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням їх реальності, необхідності та розумності.
Аналогічний підхід узгоджується із загальною практикою Верховного Суду щодо того, що необхідною умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Такий висновок, зокрема, відображений у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.
Оцінюючи подані позивачем докази, колегія суддів враховує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Презумпція захисту» та Житлово-комунальним підприємством «Комунальник» Чумаківської сільської ради укладено договір про надання юридичних послуг № 01-01/25 від 01.01.2025, за умовами якого юридична компанія зобов'язалася надавати замовнику юридичні послуги.
Додатковою угодою № 1 від 13.10.2025 до зазначеного договору сторони погодили надання юридичних послуг, пов'язаних із представництвом і захистом прав та інтересів Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради у Господарському суді Кіровоградської області у справі за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» про стягнення заборгованості за договором поставки № 0408-6-СК від 27.02.2024.
За змістом додаткової угоди правова допомога включала правовий аналіз матеріалів справи, аналіз нормативно-правової бази та судової практики, формування правової позиції, підготовку та подання позовної заяви, підготовку заяв по суті справи, а також заяв з процесуальних питань під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Вартість послуг з правового супроводження справи у суді сторони погодили у фіксованому розмірі 18 000 грн, у тому числі ПДВ.
20.01.2026 між юридичною компанією та клієнтом складено акт надання послуг № 81, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 18 000 грн. Крім того, до матеріалів справи долучено платіжний документ, який підтверджує оплату позивачем зазначених послуг.
Отже, надані позивачем документи підтверджують існування договірних правовідносин щодо надання правничої допомоги, погодження сторонами фіксованої вартості послуг, фактичне надання послуг та їх оплату позивачем.
Колегія суддів також враховує характер і обсяг виконаної адвокатом роботи у справі. Справа стосувалася стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар, трьох процентів річних та інфляційних втрат, вимагала аналізу умов договору поставки, правової природи талонів на пальне, доказів фактичного невиконання зобов'язання, претензійної переписки, розрахунку грошових вимог, а також застосування положень Цивільного кодексу України щодо попередньої оплати, грошового зобов'язання та наслідків прострочення.
З огляду на предмет спору, ціну позову, обсяг підготовлених процесуальних документів, необхідність формування правової позиції та відсутність заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, заявлена до стягнення сума 18 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є документально підтвердженою, реально понесеною та співмірною зі складністю справи і виконаною представником роботою.
Сам по собі розмір ціни позову не є єдиним критерієм для визначення співмірності витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суд має враховувати також характер спору, обсяг правового аналізу, значення справи для сторони, зміст виконаних адвокатом дій та фактичний обсяг наданих послуг.
У цій справі позивач, як сторона, на користь якої ухвалено рішення, поніс витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з необхідністю захисту свого порушеного права у судовому порядку. Такі витрати є складовою судових витрат у розумінні статті 123 Господарського процесуального кодексу України та підлягають розподілу відповідно до статті 129 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Оскільки рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026 позов задоволено повністю, а витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені та пов'язані з розглядом цієї справи у суді, такі витрати підлягають покладенню на відповідача.
Колегія суддів також звертає увагу, що у цій справі питання про витрати на професійну правничу допомогу не було вирішено у рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2026, хоча на момент ухвалення цього рішення відповідні докази вже були у матеріалах справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, саме інститут додаткового рішення призначений для усунення неповноти судового рішення, зокрема у випадку, коли суд не вирішив питання про розподіл судових витрат. Проте, ухвалюючи додаткове рішення, суд мав не відмовляти у розподілі витрат з формальних підстав, а надати оцінку поданим доказам та вирішити питання про їх розподіл відповідно до статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи апелянта про те, що заява від 09.02.2026 не була заявою про ухвалення додаткового рішення, а була заявою про подання доказів щодо витрат, понесених під час розгляду справи, є обґрунтованими в тій частині, що на момент її подання рішення по суті спору ще не було ухвалено. Водночас після ухвалення рішення від 12.02.2026 і залишення питання про судові витрати невирішеним суд мав процесуальну можливість вирішити це питання в порядку статті 244 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим помилкова процесуальна кваліфікація судом заяви позивача та неправильне застосування статті 221 Господарського процесуального кодексу України призвели до безпідставної відмови у компенсації витрат, які були своєчасно заявлені, документально підтверджені та не спростовані відповідачем.
Колегія суддів вважає, що такий підхід суду не відповідає завданню господарського судочинства, визначеному статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, оскільки призводить до надмірного формалізму та фактичного позбавлення сторони, на користь якої ухвалено рішення, права на компенсацію понесених нею витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Метою процесуальних норм щодо попереднього розрахунку судових витрат і подання доказів їх понесення є не створення штучних перешкод для їх відшкодування, а забезпечення своєчасного повідомлення інших учасників справи, можливості надати заперечення та забезпечення справедливого розподілу витрат залежно від результату вирішення спору.
У цій справі зазначена мета була досягнута: позивач повідомив про орієнтовний розмір витрат у позовній заяві, додатково подав заяву про наявність судових витрат, до ухвалення рішення подав докази їх понесення, а відповідач був обізнаний про заявлені витрати і не подав заперечень.
За таких обставин відсутні підстави для висновку про порушення прав відповідача або принципу змагальності у зв'язку з розподілом витрат на професійну правничу допомогу.
Натомість відмова у розподілі таких витрат виключно з мотивів неподання доказів разом із позовом, попри їх подання до ухвалення рішення по суті спору, є неправильною та такою, що не ґрунтується на положеннях Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 ухвалене з порушенням норм процесуального права, а висновки суду про відсутність підстав для розподілу витрат на професійну правничу допомогу не відповідають фактичним обставинам справи.
Отже, апеляційна скарга Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради підлягає задоволенню, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 - скасуванню, із ухваленням нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням особливостей кожної окремої справи.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що апелянту надано відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення цього спору, зокрема щодо дотримання позивачем вимог статей 124, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, строків та порядку подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, правової природи заяви позивача від 09.02.2026, а також підстав для розподілу судових витрат у справі.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що позивачем ще у позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн, чим дотримано вимог статті 124 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, до ухвалення рішення по суті спору позивачем подано заяву про подання доказів щодо витрат, понесених під час розгляду справи, та долучено документи, що підтверджують фактичне надання і оплату послуг професійної правничої допомоги.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд помилково застосував положення статті 221 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно поставив можливість розподілу витрат на професійну правничу допомогу у залежність від подання доказів таких витрат саме разом із позовною заявою, тоді як відповідні докази були подані позивачем ще до ухвалення рішення у справі.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідач був належним чином обізнаний про заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу та документи, якими такі витрати підтверджувалися, однак не подав заперечень щодо їх співмірності, не заявив клопотання про зменшення витрат та не спростував факту їх понесення.
Надані позивачем докази підтверджують існування договірних правовідносин щодо надання правничої допомоги, погодження сторонами фіксованого розміру гонорару, фактичне надання послуг та їх оплату. При цьому заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн є документально підтвердженою, реально понесеною та співмірною зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та значенням справи для позивача.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга фактично зводиться до обґрунтованого заперечення проти надмірно формального підходу суду до застосування норм процесуального права щодо порядку подання доказів судових витрат. При цьому наведені апелянтом доводи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25, колегія суддів дійшла висновку, що воно ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права, без належної оцінки фактичних обставин справи та поданих позивачем доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас матеріали справи містять достатні та належні докази, які підтверджують фактичне понесення Житлово-комунальним підприємством «Комунальник» Чумаківської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн, у зв'язку з чим наявні правові підстави для їх покладення на відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради підлягає задоволенню, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 - скасуванню, із ухваленням нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторону пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради, скасування додаткового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 та ухвалення нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» витрат на професійну правничу допомогу, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД».
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 221, 236, 244, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 - задовольнити.
Додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.02.2026 у справі № 912/3167/25 - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОККАРД» (25002, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Ельворті, буд. 7, офіс 202, ідентифікаційний код 44574166) на користь Житлово-комунального підприємства «Комунальник» Чумаківської сільської ради (52024, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Чумаки, вул. Шкільна, буд. 11, ідентифікаційний код 32433592) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Кіровоградської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя С.В. Вінніков