Справа № 510/991/26
Провадження 1-кс/510/109/26
17 травня 2026 року
Слідчий суддя Ренійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
представника особи стосовно якої розглядається клопотання, адвоката - ОСОБА_3 ,
особи стосовно якої розглядається клопотання - ОСОБА_4 ,
перекладача - ОСОБА_5 ,
перекладача - ОСОБА_6 ,
дізнавача СД ВП № 2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області капітана поліції - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференцзв'язку) в залі суду в м. Рені клопотання дізнавача СД ВП № 2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 про арешт майна, -
Дізнавач СД ВП № 2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на пігулки «Lisdexamfetamine» які містять наркотичну речовину «амфетамін», які були вилучені та поміщені до поліетиленового пакета Національної поліції NPU 6100956 та вилучені до ВП №2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, з метою збереження речових доказів та проведення відповідних експертиз у кримінальному провадженні № 12026168150000042 від 13.05.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Як виходить з наданого суду клопотання,13.05.2026 року до чергової частини відділення поліції №2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення на лінію «102» про те, що поза межами митного контролю на пункті пропуску «Орлівка-Ісакча» у громадянина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено пігулки «Lisdexamfetamine», які містять наркотичну речовину «амфетамін».
13.05.2026 року під час огляду місця події у службовому кабінеті, який розташований в адміністративній будівлі пункту пропуску «Орлівка-Ісакча» на робочому столі виявлено пігулки «Lisdexamfetamine» , які містять наркотичну речовину «амфетамін». Які в подальшому були вилучені та поміщені до поліетиленового пакета Національної поліції NPU 6100956 та вилучені до ВП №2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області.
13.05.2026 року відповідні відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026168150000042 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Надалі, 13.05.2026 року постановою дізнавача вилучені об'єкти були визнані речовими доказами і залученні до матеріалів кримінального провадження.
Беручи до уваги все вищевикладене, дізнавач СД ВП№ 2 СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області зазначає, що вищевказаний об'єкт по даному кримінальному провадженню має значення речового доказу, який може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні, необхідністю проведення експертиз, просить суд накласти арешт на вищевказаний об'єкт.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Згідно ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання
У судове засідання на 14.05.2026 року, викликався ОСОБА_10 , однак, у судове засідання не з'явився, у зв'язку з чим оголошено перерву для повторного виклику його у судове засідання. Наступне судове засідання було призначено на 17.05.2026 року.
17.05.2026 року на адресу Ренійського районного суду Одеської області від представника особи стосовно якої розглядається, адвоката- ОСОБА_3 надійшло заперечення на клопотання дізнавача Ізмаїльської РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 про накладання арешту на майно. В якому просив відмовити в задоволенні клопотання дізнавача Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , подане в межах кримінального провадження № 12026168150000042 від 13.05.2026 року, про накладення арешту на вилучені 13.05.2026 року пігулки «Lisdexamfetamine», аргументуючи це тим, що по-перше клопотання подане неналежним суб'єктом тому, що у кримінальному провадженні №12026168150000042 від 13.05.2026 року жодній особі не повідомлено про підозру. У такому випадку власник майна набуває статусу «третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт» у розумінні ст. 64-2 КПК України. Відповідно з клопотанням про арешт майна такої особи має право звернутися виключно прокурор. Також зазначає, що матеріали справи не містять постанов про призначення групи дізнавачів та прокурорів у даному провадженні, а лише наявний витяг з ЄРДР, який згідно з позицією Верховного Суду, не є належним підтвердженням повноважень службових осіб. По-друге дізнавачем не доведено відповідність вилучених пігулок «Lisdexamfetamine» критеріям речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки постанова про їх визнання речовими доказами від 13.05.2026 року має формальний характер і не містить конкретних даних про доказове значення майна. Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні не вказано точну кількість та опис майна, що унеможливлює прийняття конкретного судового рішення. Також сторона обвинувачення не надала висновку експерта на підтвердження хімічного складу пігулок, а твердження дізнавача про вміст у них «амфетаміну» є суб'єктивним припущенням особи. Крім того, адвокат вказує на термінологічну невизначеність (використання неюридичного терміну «наркотична речовина») та відсутність згадки «Амфетаніну» у відповідних наказах МОЗ, що згідно зі ст. 62 Конституції України має тлумачитися на користь особи. По-трете адвокат посилається на положення ч. 3 ст. 132 КПК України та вказує, що стороною обвинувачення не доведено можливість виконання завдання, для досягнення якого подано клопотання про арешт майна. На обґрунтування своєї позиції представник зазначає, що до матеріалів клопотання не долучено постанову про призначення експертизи, а також звертає увагу на те, що зі змісту клопотання дізнавача вбачається, ніби останнім уже самостійно зроблено висновок про наявність у вилучених лікарських засобах наркотичної речовини, у зв'язку з чим незрозуміло, які саме додаткові експертні дослідження планується провести. Крім того, адвокат наголошує, що твердження дізнавача про необхідність проведення експертиз не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, на думку сторони захисту, відсутні передбачені законом підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна. По-четверте дізнавачем не доведено наявності підстав та ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, які б виправдовували застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Клопотання містить лише формальні посилання на необхідність збереження речових доказів та проведення експертиз, без належного обґрунтування існування ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення чи відчуження майна. По-п'яте адвокат посилаються на те, що дізнавачем не доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ) кримінального правопорушення, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 132 КПК України є обов'язковою умовою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Адвокат зазначає, що вилучений «Lisdexamfetamine» є лікарським засобом, який належав ОСОБА_13 на законних підставах, що підтверджується офіційним рецептом, виданим на його ім'я, а також маркуванням на упаковках препарату. Власник добровільно надав працівникам правоохоронного органу відповідний рецепт ще до проведення огляду. Постановою КМУ № 458 від 23.05.2012 року прямо передбачено право громадян ввозити лікарські засоби, у тому числі ті, що містять психотропні речовини, за наявності рецепта або інформаційної довідки на ім'я особи. Таким чином, стороною обвинувачення не надано жодних належних доказів незаконного ввезення, зберігання чи умислу на незаконний обіг психотропних речовин, а відтак відсутні підстави вважати, що у діях ОСОБА_14 наявний склад кримінального правопорушення. По-шосте сторона захисту зазначає, що вилучення майна відбулося під час огляду службового приміщення пункту пропуску «Орлівка-Ісакча», яке є іншим володінням особи у розумінні ст. 233 КПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК України огляд такого приміщення повинен проводитися за правилами, встановленими для обшуку. При цьому матеріали клопотання не містять відомостей про наявність ухвали слідчого судді на проникнення до приміщення та проведення огляду, а також доказів невідкладного звернення прокурора чи дізнавача до слідчого судді після проведення такої слідчої дії, як цього вимагає ч. 3 ст. 233 КПК України. На думку сторони захисту, порушення порядку проникнення до іншого володіння особи та проведення огляду тягне недопустимість отриманих доказів, а відтак виключає можливість накладення арешту на вилучене майно з метою збереження речових доказів. По-сьоме під час проведення слідчої дії не було залучено перекладача, для ОСОБА_14 , який є громадянином Канади та який не володіє українською мовою, нероз'ясненно йому процесуальних прав, у тому числі права на захисника та права відмовитися від надання пояснень, а також фактично позбавленно можливості усвідомлено брати участь у процесуальній дії, що свідчить про істотне порушення права на захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 29, 42, 223, 87 КПК України та ст.ст. 57, 59 Конституції України. За таких обставин протокол огляду місця події від 13.05.2026 року та всі відомості, отримані внаслідок проведення зазначеної слідчої дії, мають ознаки недопустимості доказів у розумінні ст.ст. 86, 87, 89 КПК України, а тому не можуть бути використані стороною обвинувачення для обґрунтування клопотання про арешт майна. Більше того, недопустимість доказів, на підставі яких сторона обвинувачення обґрунтовує необхідність арешту, унеможливлює висновок про те, що вилучене майно відповідає критеріям речового доказу у розумінні ст. 98 КПК України та перебуває у розпорядженні органу досудового розслідування на законних підставах. Відтак дізнавачем не доведено існування правових підстав, передбачених ст.ст. 170, 173 КПК України, для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Також 17.05.2026 року від адвоката ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому він просив надати дозвіл перекладачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 брати участь у розгляді клопотання про арешт майна, оскільки ОСОБА_15 є громадянином Канади та не розуміє державної мови.
Ухвалою Ренійського районного суду Одеської області від 17.05.2026 року клопотання адвоката, відповідно до ст. 29 КПК України та ч. 3 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», було задоволено.
17.05.2026 року під час судового засідання, дізнавач СД ВП № 2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_7 підтримав клопотання, наполягав на його задоволенні.
Прокурор, у судове засідання не з'явився, просив розглянути клопотання без його участі.
Представник особи стосовно якої розглядається клопотання, адвокат - ОСОБА_3 , просив відмовити у задоволенні клопотання дізнавача Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , в межах кримінального провадження №12026168150000042 від 13.05.2026 р. про арешт майна, вилученого у ОСОБА_4 ( ОСОБА_12 ) під час огляду місця події у службовому кабінеті який розташований в адміністративній будівлі пункту пропуску «Орлівка-Ісакча» на робочому столі, пігулок «Lisdexamfetamine» які, за твердженнями сторони обвинувачення, начебто містять наркотичну речовину «амфетамін». Підтримав заперечення, які були направленні раніше до Ренійського районного суду Одеської області.
Особа, стосовно якої розглядається клопотання, ОСОБА_10 , підтримав думку захисника та пояснив, що виявлений у кишені його рюкзака препарат «Lisdexamfetamine» є офіційно призначеним йому лікарським засобом. На вимогу працівників поліції він одразу надав медичний рецепт та довідку, виписану на його ім'я із зазначенням кількості таблеток, та пояснив, що вживає ці ліки виключно за призначенням лікаря відповідно до встановленого діагнозу, а не через наркотичну залежність. Підписуючи протокол, він не розумів змісту документа через повне незнання української мови, а підпис поставив, перебуваючи у стані стресу та побоюючись, що йому буде відмовлено у в'їзді до країни. Також ОСОБА_16 наголосив, що за станом здоров'я не може залишатися без вказаного препарату, оскільки він є життєво необхідним для його нормального самопочуття.
В ході розгляду клопотання були досліджені матеріали, а саме:
-витяг з ЄРДР від 13.05.2026 р. кримінальне провадження № 12026168150000042 за ст. 309 ч. 1 КК України;
-рапорт №1958 від 13.05.2026 р.;
-протокол огляду місця події від 13.05.2026;
-протокол допиту свідка від 13.05.2026 р.;
-постанова про визнання предмета речовим доказом і залучення його до матеріалів кримінальної справи від 13.05.2026;
-дані про особу ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-медичний рецепт № 013852 від 05.05.2026 року, виписаний лікарем Медичного центру м. Еглінтон Марком Апелбі для ТОВ «Аlex Hone Drugs LTD» на ім'я ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 );
-витяг з електронної медичної системи, щодо призначень ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) медичних препаратів лікарем Медичного центру міста Еглінтон ОСОБА_17 );
Заслухавши думки сторін та дослідивши зміст поданого клопотання та заперечення, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 171 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням положень ст. 2, 7 КПК України, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з витягу з ЄРДР № 12026168150000042 від 13.05.2026 порушено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. В якості обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення зазначено, що 13.05.2026 року до чергової частини відділення поліції №2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення на лінію «102» про те, що поза межами митного контролю на пункті пропуску «Орлівка-Ісакча» у громадянина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено пігулки «Lisdexamfetamine», які містять наркотичну речовину «амфетамін». В подальшому під час огляду місця події у службовому кабінеті, який розташований в адміністративній будівлі пункту пропуску «Орлівка-Ісакча» на робочому столі виявлено пігулки «Lisdexamfetamine», які містять наркотичну речовину «амфетамін». Які в подальшому були вилучені та поміщені до поліетиленового пакета Національної поліції NPU 6100956 та вилучені до ВП №2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області.
Суд враховує доводи захисника, що ОСОБА_10 не має статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а тому, він є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Положення ч. 2 ст. 64-2 КПК України вказують на необхідність звернення до суду із клопотанням про арешт майна третьої особи саме прокурором. Відповідне клопотання підписано прокурором ОСОБА_8 , який входить до групи прокурорів у Кримінальному провадженні, але в матеріалах доданих до клопотання не міститься постанова про призначення групи прокурорів у даному кримінальному провадженні. Тобто клопотання про арешт майна третьої особи, відповідно до вказаної норми закону, вправі подати лише прокурор, тому заперечення адвоката є обґрунтованими. Слідчий суддя доходить висновку про невідповідність клопотання дізнавача вказаним вимогам кримінального процесуального закону, з огляду на наступне, ч. 2 ст. 173 КПК України визначено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України). Правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені ч.3 ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Слідчий суддя вважає, що серед наданих дізнавачем та прокурором доказів не міститься достатніх підстав обґрунтування такого ступіня втручання, як арешт.
Всупереч п.1-2 ч.3 ст.132 КПК -дізнавачем та прокурором не доведена обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 309 КК України, оскільки матеріали клопотання не містять належних та допустимих доказів незаконного зберігання чи ввезення психотропної речовини. Натомість надані стороною захисту відомості свідчать про законне походження та ввезення препарату «Lisdexamfetamine» на підставі рецепта, виданого на ім'я власника, що узгоджується з нормою ПКМУ №458 від 23.05.2012 щодо дозволу ввозити на территорію України медичні препарати у обсязі зазначеному в рецепті - без уточнення заборони ввозу препаратів які містять наркотичні чи психотропні засоби.
Крім того, матеріали клопотання свідчать про істотні порушення вимог КПК України під час проведення слідчої дії та вилучення майна, що ставить під сумнів допустимість отриманих доказів і виключає можливість застосування арешту з метою збереження речових доказів.
Крім того, відповідно стороною обвинувачення не доведено наявності передбачених ст.ст. 132, 170-173 КПК України підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження. Наявні в матеріалах клопотання відомості не дають обґрунтовані підстави вважати, що дізнавачем доведено необхідність накладання арешту. За таких обставин слідчий суддя, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, зобов'язаний відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Арешт на вищевказані пігулки «Lisdexamfetamine» які містять наркотичну речовину «амфетамін» накладається в рамках кримінального провадження № 12026168150000042 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, однак дізнавачем не доведено обґрунтованої підозри, правової підстави для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у вчиненні ОСОБА_14 кримінального правопорушення, що є підставою, відповідно до положень ст. 173 КПК України, для відмови у задоволенні клопотання.
Відповідно ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 64-2, 98, 132, 170-174, КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання дізнавача СД ВП № 2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 про арешт майна - відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
На ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляція до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1