г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/1075/26
Номер провадження 2/213/1106/26
18 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №213/1075/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров'ю внаслідок професійного захворювання, -
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач протягом тривалого часу працював на підприємстві відповідача водієм автотранспортних засобів цеху технологічного автотранспорту, зайнятим повний робочий день на вивезенні гірничої маси з кар'єру. Загальний стаж його трудової діяльності становить 26 років 8 місяців. За час роботи на підприємстві відповідача, внаслідок недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця він підпадав під вплив негативних факторів, що призвело до виникнення у нього професійних захворювань за діагнозами: пневмокінез (t/p 1/1) та легенева недостатність ІІ ступеня (j62.8). За результатами огляду МСЕК йому встановлено 30% втрати професійної працездатності та ІІІ група інвалідності безстроково. У зв'язку з професійним захворюванням порушено його звичний спосіб життя, через постійний біль він позбавлений можливості реалізовувати свої звички і бажання, постійно іспитує тривогу за своє здоров'я та життя, що завдає йому моральних страждань. Тому просить стягнути з відповідача заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 260 000,00 грн без утримання податків та обов'язкових платежів.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Представником відповідача - адвокатом Барковим С. Є. надано відзив на позов, проти позову заперечує. В обґрунтування заперечення зазначає, що позивачем не доведено, що виникнення у нього хронічного професійного захворювання стало прямим наслідком дії шкідливих умов на підприємстві відповідача. Вважає, що настання такого негативного наслідку було викликано бездіяльністю позивача та його халатним ставленням до власного здоров'я. За час роботи на підприємстві позивач не повідомляв відповідача про погіршення стану його здоров'я, постійно проходив періодичні медичні огляди та визнавався придатним до роботи за його професією та посадою, у зв'язку із чим відповідач був полишений завчасно вжити заходів для виведення позивача з-під шкідливих факторів виробництва та унеможливлення набуття професійними захворюваннями ознак хронічних. Позивач вперше був визнаний непридатним до роботи у 2023 році, в якому, в подальшому, і був звільнений за станом здоров'я. Вважає, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, заявлений розмір відшкодування не є обґрунтованим. Вказує, що незважаючи на те, що ПрАТ «ІнГЗК» не визнає позов та вважає позовні вимоги завищеними, а також такими, що не відповідають критеріям розумності та справедливості, відповідач готовий добровільно сплатити позивачу на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 60 000,00 грн. В разі, якщо суд дійде висновку про необхідність стягнення моральної шкоди, при стягненні цієї суми не потрібно зазначати про нарахування та стягнення податків, так як питання щодо оподаткування стягнутих сум повинно вирішуватись не судовим рішенням, а відповідно до норм податкового законодавства України, чинного на момент виконання рішення суду, тобто на час отримання доходу.
Процесуальні дії у справі.
11.03.2026 позовна заява надійшла до суду.
16.03.2026 позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
01.04.2026 представником відповідача подано відзив на позов.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
Як видно з відзиву представника відповідача - адвоката Баркова С. Є., він просить суд, в порядку ст.93 ЦПК України, зобов'язати позивача надати відповіді на поставлені питання, а саме:
1. Чи має позивач відкритий банківський рахунок, на який відповідач може перерахувати йому суму моральної шкоду, спричиненої завданням шкоди здоров'ю через нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом?
2. За якими банківськими реквізитами ПрАТ «ІнГЗК» має зробити перерахування позивачу грошових коштів у випадку визнання рішенням суду факту заподіяння моральної шкоди задля добровільного та швидкого виконання відповідачем такого рішення?
Дослідивши вищезазначене клопотання представника відповідача, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 93 ЦПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.
Згідно з ч. 6 ст. 93 ЦПК України учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 70,71 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.
За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання (ч. 7 ст. 93 ЦПК України).
Так, правом надання відповіді на поставлені представником відповідача запитання позивач не скористався та до суду такі відповіді не надав, також не повідомив суд про відмову у наданні відповідей та підстав для такої відмови.
При цьому, позиція позивача у справі детально викладена ним у позовній заяві, зокрема позивачем зроблений докладний опис обставин справи, негативних змін у житті позивача, спричинених професійним захворюванням, а поставлені представником відповідача запитання стосуються питання витребування у позивача інформації з метою добровільного виконання рішення суду, в разі його ухвалення.
Частиною 7 ст. 93 ЦПК України передбачено, що суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.
У зв'язку з тим, що відмова від надання відповідей на запитання від позивача до суду не надходила, клопотання про визнання відсутніми у позивача підстав для такої відмови до суду не надходило, питання наявності чи відсутності у позивача банківського рахунку не стосується предмету спору, тому клопотання представника відповідача про зобов'язання позивача надати відповіді на запитання слід залишити без розгляду.
Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило.
Фактичні обставини, встановлені судом.
ОСОБА_1 протягом тривалого часу працював на підприємстві відповідача: з 04.04.1991 по 31.05.1991 - слюсарем черговим з ремонту гірничого, дробильно-збагачувального обладнання на РОФ, ДФ, у кар'єрі; з 13.09.1993 по 01.11.1994, з 13.03.1995 по 11.03.2002 - електромонтером СЦБ у кар'єрі залізничного цеху; з 12.03.2002 по 05.12.2002 - водієм автотранспортних засобів, зайнятим повний робочий день на поливанні доріг та забоїв у кар'єрі глибиною 150 м і більше; з 06.12.2002 по 23.05.2005 - водієм автотранспортних засобів, зайнятим повний робочий день з вивозу гірничої маси з кар'єра глибиною 150 м і більше; з 24.05.2005 по 30.11.2009 - електромонтером з ремонту та обслуговуванні СЦБ у кар'єрі; з 02.04.2014 по 30.09.2014 - водієм автотранспортних засобів, зайнятим повний робочий день на поливанні доріг і забоїв у кар'єрі; з 01.10.2014 по 04.08.2015, з 17.02.2017 по 04.10.2023 - водієм автотранспортних засобів, зайнятим повний робочий день з вивозу гірничої маси з кар'єра. 04.10.2023 звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України.
Медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я Клініки професійних захворювань Державної установи «Інститут медицини імені Ю. І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17.04.2024, протокол №16/396, встановлена наявність у позивача хронічних професійних захворювань: пневмоконіоз (t/p, 1/1), легенева недостатність ІІ ст. (другого ст.).
Згідно із випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого вих.№1338 від 17.04 2024 повний діагноз ОСОБА_1 становить:
- основний діагноз: пневмоконіоз (t/p, 1/1), ЛН ІІ ст. (другого ст.) - захворювання професійне, встановлене вперше;
- супутній: хронічна вертеброгенна цервіколюмбалгія.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.05.2024 проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійних захворювань. Встановлено: стаж роботи позивача 26 років 08 місяців (загальний), 13 років 02 місяців (за професією водій автотранспортних засобів (8322), 11 років 02 місяці (у цеху в умовах впливу шкідливих факторів).
Відповідно до п. 13 Акту за загальною оцінкою умови праці позивача у відповідача відносяться до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі».
Згідно з пунктом 17 Акту встановлено, що ОСОБА_1 працюючи в кар'єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, виконував роботи з керування великовантажними автомобілями по вивезенню гірничої маси з кар'єру за різних дорожніх умов, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар'єрі, недостатнього зрошення гірничих забоїв та автодоріг, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Також, зазнавав впливу аерозолю переважно фіброгенної дії в концентраціях, які перевищували гранично допустиму, працюючи водієм автотранспортних засобів, зайнятим повний робочий день на поливанні шляхів та забоїв в кар'єрі, електромонтером зв'язку, централізації та блокування в кар'єрі та електромонтером з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування в кар'єрі.
У п.18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: хімічні фактори: до 2020 року концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму в 2,1-5,4 рази (4,2-10,8 мг/м при ГДК 2,0 мг/м3) відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.07.2020 №1596.
Особи, які порушили законодавства про охорону праці, комісією не встановлені, через тривалий час роботи ОСОБА_1 в умовах дії шкідливих факторів та зміну керівників структурного підрозділу. (п.20 Акту).
Згідно з довідками МСЕК від 15.08.2024 позивачу при огляді встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30% з 15.08.2024 безстроково та визначено третю групу інвалідності безстроково. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання.
Зміст спірних правовідносин.
Встановленим у судовому засіданні обставинам відповідають правовідносини, які регулюють відшкодування моральної шкоди.
Норми права, які застосовує суд та мотиви їх застосування.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці: соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Статтею 6 цього Закону визначено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (ст.13).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються суду сторонами та іншими учасниками справи.
Висновок суду.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом достовірно встановлено, що у зв'язку з отриманням професійного захворювання та встановленням втрати працездатності позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманого професійного захворювання у позивача змінилися образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. Ушкодження здоров'я, втрата 30% працездатності, лікування, перенесення фізичних страждань, спричиняє йому моральні страждання.
При цьому вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди.
Тобто закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому суд враховує період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача (за професією водій автотранспортних засобів (8322) протягом 11 років 02 місяців, характер та тривалість отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, наявність третьої групи інвалідності, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров'я, незворотність негативних наслідків профзахворювання і приходить до висновку, що все це у своїй сукупності вказує на заподіяння позивачу моральної шкоди.
Суд не бере до уваги доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов, щодо відсутності його вини, оскільки обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено саме на роботодавця - відповідача по справі.
Суд враховує, що позивач працював за професією водій автотранспортних засобів (8322) у шкідливих умовах саме на підприємстві відповідача та підпадав під вплив шкідливих факторів під час цієї роботи.
Водночас суд погоджується з позицією відповідача стосовно того, що позивачем не наведено конкретних достатніх аргументів на обґрунтування саме зазначеної у позові суми спричиненої шкоди.
Отже, виходячи з вищевказаних обставин, суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди у розмірі 200 000,00 гривень.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Щодо заперечень відповідача в частині стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Суд враховує, що у практиці Верховного Суду відсутня єдність щодо необхідності вказувати суду в резолютивній частині судового рішення про утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, а також уніфікований підхід щодо функцій податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь фізичних осіб.
Аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі всіх колегій та палат і при вирішенні справ різних юрисдикцій викладають резолютивну частину судових рішень як із вказівкою про утримання (без утримання) податків й інших обов'язкових платежів, так і без такої вказівки, а також вказують на протиправність такої вказівки.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
Тому суд відхиляє доводи представника відповідача з посиланням на постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 і задовольняючи вимоги про стягнення зазначених сум на користь позивача, визначає такі суми без утримання податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 2 000,00 грн, оскільки позивач від його сплати звільнений.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров'ю внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 2 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 00190905.
Повне судове рішення складено 18 травня 2026 року.
Головуючий суддя В.В. Попов.