18 травня 2026 року
м. Київ
справа №420/40115/25
адміністративне провадження № К/990/15526/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Желєзного І.В., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №420/40115/25 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського окружного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,
ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кліміченко Г.С. від 23.05.2025 по ВП №78172934 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судові витрати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, 06.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду, яка зареєстрована 07.04.2026.
Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2026 зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання до суду документа про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі.
На виконання зазначеної ухвали 30.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 через підсистему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію про сплату судового збору.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Скаржник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У цьому випадку варто зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її уніфікованості. До таких явищ можливо віднести систематичне порушення норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси широкого кола осіб, що супроводжуються великою кількістю оскаржень таких рішень у подібних справах тощо.
Однак скаржником не надано жодних доказів на підтвердження указаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь суду касаційної інстанції на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу юридичної визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до діяльності Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовної практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовної практики означає, що скаржник у касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин у цій справі, а також доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині першій статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1- 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених частиною третьою статті 333 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував належним чином наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених частиною третьою статті 333 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Levages Prestations Services проти Франції" від 23.10.1996, заява №21920/93; "Brualla Gomes de la Torre проти Іспанії" від 19.12.1997, заява №26737/95).
На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до суду касаційної інстанції не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане лише особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За такого правового врегулювання, враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 329, 333, 337 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №420/40115/25.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко І.В. Желєзний А.Г. Загороднюк