12 травня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/6661/24-ц
номер провадження: 22-ц/824/3801/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Конюшка Дениса Борисовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року у складі судді Хайнацького Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_3 про стягнення несплаченого страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС»), ОСОБА_3 про стягнення несплаченого страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2015 року о 09 год 30 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Touareg», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , та рухаючись автодорогою Київ-Чоп до міста Чоп, в районі перехрестя автодороги Київ-Чоп із другорядною дорогою, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), та наближаючись до перехрестя, перед яким був встановлений заборонний дорожній знак «Обгін заборонено», проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не зменшив швидкості руху керованого ним автомобіля до швидкості руху автомобіля марки «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_2 , своїми діями створив аварійну обстановку, що призвела до зіткнення в межах перехрестя на лівій по ходу руху транспорту до міста Чоп смузі із автомобілем марки «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , який пересікав її, виконуючи лівий поворот із автодороги Київ-Чоп на другорядну дорогу.
Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відтак ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди, а учасники ДТП, зокрема і ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження.
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, внаслідок якого трапилась зазначена ДТП, визнано ОСОБА_3 .
Позивачі вказували, що цивільно-правова відповідальність винної особи на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія» відповідно до полісу ОСПВВНТ3 №AI/793323, який дійсний на дату ДТП, ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну складає 50 000 грн 00 коп.
Всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «СГ «ТАС» не здійснило виплату страхового відшкодування.
Зазначали, що згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи №2273 від 09 грудня 2016 року, вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , складає 49 941 грн 13 коп.
Враховуючи наведене вважали, що з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню несплачене страхове відшкодування у розмірі 49 941 грн 13 коп.
Також вказували, що згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи №2273 від 09 грудня 2016 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_4 , склала 116 356 грн 66 коп.
Таким чином вважали, що із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням, а саме, 116 356 грн 66 коп. (розмір збитку, заподіяного позивачу - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу) - 49 941 грн 13 коп. (належний розмір страхового відшкодування) = 66 415 грн 53 коп. (різниця між розміром шкоди і страховим відшкодуванням).
Крім того зазначали, що у зв'язку з настанням ДТП, ОСОБА_2 було завдано шкоди здоров'ю. Загальна вартість медичних витрат понесених ОСОБА_2 згідно з квитанцією №335 від 04 березня 2019 року склала 90 000 грн 07 коп., а відтак вважали, що вказані витрати підлягають відшкодуванню з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь останнього.
Крім того, зазначали, що належний ОСОБА_1 автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , був її основним засобом пересування. Пошкодження автомобіля в ДТП завдало їй душевних страждань та негативно вплинуло на її моральний стан. Моральна шкода завдана протиправними діями ОСОБА_3 , внаслідок яких було пошкоджено транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_4 , з урахуванням принципів розумності і справедливості, має бути відшкодована у розмірі 10 000 грн 00 коп.
У зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП позивач ОСОБА_2 зазнає і невизначений час буде зазнавати фізичний біль та страждання. Тривале лікування супроводжувалося болями та значними фізичними незручностями. Більше того, ОСОБА_2 продовжує відчувати фізичний дискомфорт, так як він отримав збій головного мозку, перелом основ черепа, що обумовлюють головні болі і на сьогодні. Внаслідок ушкодження здоров'я нормальні життєві зв'язки сім'ї позивача через неможливість продовження активного громадського життя були порушенні, як були порушені стосунки з оточуючими людьми. Отже завдана протиправними діями ОСОБА_3 моральна шкода позивачу ОСОБА_2 , з урахуванням принципів розумності і справедливості, підлягає відшкодуванню у розмірі 100 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути:
з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 несплачене страхове відшкодування у розмірі 49 941 грн 13 коп.;
з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 90 000 грн 07 коп.;
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю між фактично завданою шкодою та розміром страхового відшкодування в розмірі 66 415 грн 53 коп.;
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн 00 коп.;
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн 00 коп.;
Також позивачі просили вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн 00 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що факт звернення позивачів до суду обумовлений ухваленням вироку Пустомитівським районним судом Львівської області від 18 липня 2022 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого, ст.286 КК України, внаслідок якого трапилася ДТП. Так як лише вказаним вироком суду від 18 липня 2022 року було вирішено питання щодо обставин ДТП та, зокрема, факту порушення ОСОБА_3 ПДР, позивачами не було пропущено строку для звернення з вимогами як щодо стягнення несплаченої частини страхового відшкодування, так і матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_3 .
Вказує, що пропуску річного строку, передбачений п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обумовлений розглядом кримінального провадження стосовної винної особи. Натомість, зазначає, що позивачами надано усі необхідні документи, достатні для прийняття рішення та здійснення виплати, що є свідченням їх належної поведінки. Принцип добросовісності, на який в своєму рішенні посилається суд першої інтонації, є обов'язковим і для страхової компанії.Разом з тим, страховик не вжив жодних заходів, починаючи від дня настання страхового випадку, про який йому було відомо та ним не заперечується, аж до дня звернення позивачів до суду з даним позовом.
Зазначає, що відповідно ст.ст.29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховики у разі заподіяння майнової шкоди шляхом пошкодження транспортного засобу відшкодовують лише шкоду у розмірі ремонту з урахування зносу. Решту - різницю між повною вартістю ремонту відшкодовує заподіювач шкоди у порядку ст.1194 ЦК України. Разом із тим, як вбачається зі змісту позовних вимог, розміру страхового відшкодування не може бути достатньо для повного відшкодування завданої шкоди винною особою (для здійснення повного ремонту транспортного засобу позивача, який було пошкоджено внаслідок винних дій відповідача). Тому позивачі звернулася до суду із даним позовом для стягнення у порядку ст.1194 ЦК України заподіяної шкоди у розмірі різниці між фактичним розміром шкоди та сплаченим страховим відшкодуванням.
Вважає, що пропуск річного строку та відмова у виплаті страхового відшкодування не може бути відмовою у задоволенні позовних вимог до винуватця ДТП, так як лише вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року було вирішено питання щодо обставин ДТП та, зокрема, факту порушення ОСОБА_3 ПДР, позивачами не було пропущено строку для звернення з вимогами щодо стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, позаяк останні звернулися до суду не пропустивши трирічний строк.
Також посилається на те, що належний ОСОБА_1 автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , був її основним засобом пересування. Натомість, позивачка не отримала жодного відшкодування, що негативно впливає на її моральний стан. Більше того, ОСОБА_2 у зв'язку з ушкодженням здоров'я зазнав, зазнає і невизначений час буде зазнавати фізичний біль та страждання. Наразі ОСОБА_2 продовжує відчувати фізичний дискомфорт, так як в результаті ДТП він отримав забій головного мозку, перелом основ черепа, що обумовлюють головні болі. Тому вважає, що задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в повному обсязі буде відповідати принципам розумності та справедливості.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Васечко Ю.А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Вказує, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП. Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що останній звертався до ПрАТ «СТ «Гарантія» з вимогою щодо виплати страхового відшкодування, не надано доказів відмови страховика у здійсненні такої виплати в межах встановлених ліміту відповідальності страховика. Також вказує, що позивачами не наведено жодного доказу фізичних та психологічних страждань ОСОБА_2 внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 , не доведено належними засобами доказування характеру немайнових втрат та страждань, їх тривалості та наслідків, до яких вони призвели. Разом з тим, пред'явлений до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 10 000 грн 00 коп. та ОСОБА_2 - у сумі 100 000 грн 00 коп., є надмірно завищеними. Вважає, що виходячи із принципу розумності, виваженості і справедливості сума моральної шкоди встановлена рішення суду першої інстанції у розмірі 5 000 грн 00 коп. стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та 20 000 грн 00 коп. стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відповідає обставинам справи, а саме обсягу моральних страждань, що стали причиною ДТП, яка сталась з вини відповідача ОСОБА_3
ПрАТ «СГ «ТАС» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 21 квітня 2026 року на 12 год 15 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання вони не з'явились, причину неявки суду не повідомили.
Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б., представник ОСОБА_3 - адвокат Васечко Ю.А., а також ПрАТ «СГ «ТАС» отримали судову повістку про виклик до суду 17 березня 2026 року до їх електронних кабінетів підсистеми «Електронний суд», що підтверджується звітами Київського апеляційного суду про доставку вихідної кореспонденції (а.с.61, 62-63, т.2).
Також ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлялися судом шляхом направлення судової повістки на наявні в матеріалах справи адреси їх місця проживання: АДРЕСА_1 .; АДРЕСА_1 .; АДРЕСА_2 . 27 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду повернулися конверти із судовими повістками, направленими на вказані вище адреси ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.61, 67-71, т.2).
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).
За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін у справі такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи представника ОСОБА_3 - адвоката Васечко Ю.А., наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що факт винної поведінки ОСОБА_3 у вчиненні ДТП 27 жовтня 2015 року встановлений вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року. Унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Renault Trafic»,д.н.з. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_1 та був її основним засобом пересування, а ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, що спричинило фізичні й моральні страждання та порушення звичного способу життя. Водночас суд визнав заявлений розмір моральної шкоди у розмірі 10 000 грн 00 коп. та 100 000 грн 00 коп. завищеним та з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності визначив до стягнення 5 000 грн 00 коп. на користь ОСОБА_1 і 20 000 грн 00 коп. на користь ОСОБА_2 .
Відмовляючи в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не надали доказів звернення до ПрАТ «СТ «Гарантія», правонаступником якого є ПрАТ «СГ «ТАС», із заявою про виплату страхового відшкодування за наслідками ДТП, що сталася 27 жовтня 2015 року, а також доказів відмови страховика у здійсненні такої виплати. Суд першої інстанції виснував, що право на страхове відшкодування у розмірі 49 941 грн 13 коп. за пошкодження автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , та 90 000 грн 07 коп. витрат, пов'язаних із лікуванням ОСОБА_2 , пов'язане з дотриманням передбаченого законом порядку звернення до страховика. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що покладення на ОСОБА_3 обов'язку відшкодувати шкоду в межах страхового ліміту суперечило б меті обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Однак у повному обсязі з даними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Згідно з приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 27 жовтня 2015 року о 09 год 30 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Touareg», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись автодорогою Київ-Чоп у напрямку руху до міста Чоп, в районі перехрестя автодороги Київ-Чоп із другорядною дорогою, грубо порушив вимоги ПДР, та наближаючись до перехрестя, перед яким був встановлений заборонний дорожній знак «Обгін заборонено», проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не зменшив швидкості руху керованого ним автомобіля до швидкості руху автомобіля марки «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_2 , своїми діями створив аварійну обстановку, що призвела до зіткнення в межах перехрестя на лівій по ходу руху транспорту до міста Чоп смузі із автомобілем марки «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , який пересікав її, виконуючи лівий поворот із автодороги Київ-Чоп на другорядну дорогу.
Унаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди, а учасники ДТП, зокрема і ОСОБА_2 отримали тілесні ушкодження.
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року у справі № 450/372/19 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, внаслідок якого трапилась зазначена ДТП, визнано ОСОБА_3 .
У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вказаний вище вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року набрав законної сили 18 серпня 2022 року.
Оскільки вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, то відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України обставини ДТП, факт вчинення протиправних дій та їх вчинення саме ОСОБА_3 мають преюдиційне значення і повторному доказуванню у цій справі не підлягають.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія» відповідно до полісу ОСПВВНТ3 № AI/7933230, який дійсний на дату ДТП, ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну складає 50 000 грн 00 коп.
Згідно із висновком судової автотоварознавчої експертизи № 2273 від 09 грудня 2016 року, складеного в межах вказаного вище кримінального провадження, вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , складає 49 941 грн 13 коп., вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_4 , становить 116 356 грн 66 коп.
Установлено, що відповідно до договору про передачу страхового портфеля від 10 червня 2024 року, укладеного між ПрАТ «СТ «Гарантія» та ПрАТ «СГ «ТАС», ПрАТ «СТ «Гарантія» передало у повному обсязі, а ПрАТ «СГ «ТАС» прийняло на себе усі без виключення права та обов'язки за всіма класами страхування (ризиками в межах класу) по всіх договорах страхування, укладених ПрАТ «СТ «Гарантія» (а.с.217-222, т.1).
Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 1 Закону України «Про страхування», тут і надалі в редакції станом на час винесення спірних правовідносин, передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).
Відповідно до ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст.7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, ту і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
У пункті 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (п.23.1 ст.23 Закону № 1961-IV).
Пунктами 24.1 - 24.3 ст.24 Закону № 1961-IV передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
Відповідно до ст.261 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Згідно з п.36.1 ст.36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до п.п. 37.1.4 п.37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (п.п. 37.1.4 п.37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (п.331.1 ст.331 Закону № 1961-IV).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної дорожньо-транспортної пригоди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17).
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає.
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (ч.1 ст.259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трирічного строку, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон № 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (ст.ст.263-264, ст.267 ЦК України).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій нормі.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (ст.12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.
Вищенаведені правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у спорі щодо відшкодування майнової шкоди, однак вони є релевантними і поширюються також на правовідносини, що стосуються відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, зазначені висновки є релевантними щодо обставин цієї справи, так як стосуються питання застосування п.п. 37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону № 1961-IV, яким передбачено одну й ту саму підставу для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) - неподання заяви про страхове відшкодування, але в різні строки - впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років - якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (див. аналогічний висновок у постанові Верховного Судувід 16 лютого 2022 року у справі № 554/3246/18 (провадження № 61-12269св20)).
Крім того, відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону 1961-IV, у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визначені Законом № 1961-IV строки не звернулися до ПрАТ «СТ «Гарантія», правонаступником якого є ПрАТ «СГ «ТАС», із заявою про виплату страхового відшкодування, не надали доказів належного повідомлення страховика про ДТП від 27 жовтня 2015 року.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлені Законом № 1961-IV строки не звернулися до ПрАТ «СТ «Гарантія», правонаступником якого є ПрАТ «СГ «ТАС», із заявою про виплату страхового відшкодування, не надали доказів належного повідомлення страховика про ДТП від 27 жовтня 2015 року та не довели вжиття розумних і своєчасних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ПрАТ «СГ «ТАС» про стягнення 49 941 грн 13 коп. страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 та 90 000 грн 07 коп. страхового відшкодування на користь ОСОБА_2 , з підстав недотримання позивачами передбаченого законом порядку реалізації права на страхове відшкодування та недоведеності наявності правових підстав для покладення на страховика обов'язку здійснити таку виплату у судовому порядку.
При цьому колегія суддів враховує, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.
Наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, вищенаведеним п.36.2 ст.36 Закону №1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21) та 30 квітня 2025 року у справі № 496/3445/22 (провадження № 61-4322св24).
З огляду на наведене є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивачі очікували ухвалення вироку суду щодо ОСОБА_3 , оскільки розгляд кримінального провадження міг мати значення для встановлення обставин ДТП та особи, яка її вчинила, однак не звільняв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від обов'язку у встановлені Законом № 1961-IV строки повідомити страховика про ДТП і подати заяву про страхове відшкодування; страховик не зобов'язаний очікувати вироку суду для вирішення питання про виплату, а вирок не замінює передбаченого законом порядку звернення до страховика.
На обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди позивачі посилалися на те, що внаслідок ДТП, яка сталася 27 жовтня 2015 року, з вини ОСОБА_3 позивачка ОСОБА_1 зазнала душевних страждань через пошкодження належного їй автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , який був її основним засобом пересування, а позивач ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, у зв'язку з чим зазнав фізичного болю, тривалого лікування, моральних переживань та порушення звичного способу життя. З огляду на це позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду, а саме: на користь ОСОБА_1 у розмірі 10 000 грн 00 коп., а на користь ОСОБА_2 - 100 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 754/6422/21 (провадження № 61-10784св22)).
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 753/4289/23, провадження № 61-7327св24).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок пошкодження належного ОСОБА_1 автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , який був її основним засобом пересування, їй було завдано душевних страждань, а ОСОБА_2 унаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, що спричинило фізичний біль, моральні переживання та порушення звичного способу життя. Водночас заявлений позивачами розмір моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 10 000 грн 00 коп. та на користь ОСОБА_2 у розмірі 100 000 грн 00 коп., є завищеним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Так, факт протиправної поведінки та вини ОСОБА_3 підтверджено вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2022 року у справі № 450/372/19, який має преюдиційне значення для цієї справи.
Факт пошкодження належного ОСОБА_1 автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , а також матеріальні наслідки ДТП підтверджено висновком судової автотоварознавчої експертизи № 2273 від 09 грудня 2016 року. Факт отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень унаслідок цієї ДТП підтверджується матеріалами справи та встановленими у кримінальному провадженні обставинами.
Зазначені докази суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та достатніми для висновку про заподіяння позивачам моральної шкоди: ОСОБА_1 - у зв'язку з пошкодженням автомобіля, який був її основним засобом пересування, а ОСОБА_2 у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень, фізичним болем, лікуванням та порушенням звичного способу життя.
Водночас, оцінивши характер і обсяг підтверджених немайнових втрат, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені до стягнення 10 000 грн 00 коп. на користь ОСОБА_1 та 100 000 грн 00 коп на користь ОСОБА_2 , є завищеними.
Визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у сумі 5 000 грн 00 коп. та на користь ОСОБА_2 у сумі 20 000 грн 00 коп., відповідає установленим обставинам справи, характеру завданих позивачам моральних страждань, а також засадам розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до їх незгоди з визначеним розміром компенсації моральної шкоди.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення різниці між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням з таких підстав.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різниці між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням у сумі 66 415 грн 53 коп., позивачі посилалися на те, що внаслідок ДТП, яка сталася 27 жовтня 2015 року з вини ОСОБА_3 , було пошкоджено належний ОСОБА_1 автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , а згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи № 2273 від 09 грудня 2016 року вартість його відновлювального ремонту становить 116 356 грн 66 коп., тоді як розмір належного страхового відшкодування складає 49 941 грн 13 коп. У зв'язку з цим різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, на їхню думку, підлягає стягненню з винної особи на підставі ст. 1194 ЦК України.
Відповідно до ст.29 Законі №1961-IV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
При цьому такий розрахунок здійснюється згідно з «Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика № 142/5/2092).
Відповідно до п.1.6, 8.1 та 8.3 Методики № 142/5/2092, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
Отже вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.
Як передбачено ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто, з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.
У постанові від 11 грудня 2019 року у справі №522/15636/16-ц Верховний Суд виснував про правильність висновку про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплачених страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати).
Згідно з п.22.1 ст.22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик, в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливо за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також в випадку, коли страховик має право регресу до особи, що застрахувала свою відповідальність.
У відповідності до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як зазначалося вище згідно із висновком судової автотоварознавчої експертизи № 2273 від 09 грудня 2016 року, вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , складає 49 941 грн 13 коп.; вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_4 , становить 116 356 грн 66 коп. (а.с.22-27, т.1).
Вказаний висновок судової автотоварознавчої експертизи № 2273 від 09 грудня 2016 року відповідачами належними та допустимими доказами не спростовано, клопотань про призначення іншої експертизи не заявлено, а власного розрахунку розміру шкоди, підтвердженого належними доказами, суду не надано.
За таких обставин позивачка ОСОБА_1 має право на відшкодування за рахунок ОСОБА_3 різниці між фактичним розміром шкоди, необхідним для відновлення пошкодженого автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , та розміром страхового відшкодування, яке покриває шкоду з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Така різниця становить 66 415 грн 53 коп. (116 356 грн 66 коп. (вартість відновлювального ремонту) - 49 941 грн 13 коп. (розмір матеріального збитку, що підлягав відшкодуванню страховиком)).
При цьому сама по собі відмова у задоволенні позовних вимог до страховика не усуває обов'язку ОСОБА_3 як особи, винної у спричиненні ДТП, відшкодувати потерпілій різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням на підставі ст. 1194 ЦК України.
З огляду на те, що відповідні вимоги заявлені після набрання законної сили вироком, яким встановлено факт вчинення ДТП саме ОСОБА_3 , та в межах загального строку позовної давності, підстав для відмови у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 66 415 грн 53 коп. різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням колегія суддів не вбачає.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 263 ЦПК України, наведених вище обставин справи, вимог закону та практики Верховного Суду, не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різниці між фактичним розміром шкоди, завданої пошкодженням автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , та розміром належного страхового відшкодування у сумі 66 415 грн 53 коп.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням встановлених вище обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене без змін у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення різниці між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням, а тому відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог, стягнувши із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням, що становить 66 415 грн 53 коп.
Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Конюшка Дениса Борисовича задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення різниці між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_5 )на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_6 ) різницю між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням, що становить 66 415 (шістдесят шість тисяч чотириста п'ятнадцять) грн 53 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: