Справа № 240/20236/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа Володимир Анатолійович
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
18 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії за віком № 064050005420 від 12.09.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 16.12.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 по 27.08.2011, для призначення пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком відповідно до поданої заяви № 1227 від 04.09.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 064050005420 від 12.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 16.12.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 по 27.08.2011.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 29.06.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) сплаченого судового збору.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Договором про співробітництво в галузі соціального забезпечення, укладеним між Україною і Латвійською Республікою, передбачено різні правила для врахування періодів роботи для визначення права на пенсію та для визначення розміру пенсії, при цьому, факт сплати чи несплати страхових внесків не має значення для зарахування страхового стажу позивача за спірний період, то для визначення права на пенсію враховується весь стаж, накопичений у Латвійській Республіці. Також у оскарженому рішенні суд вказав, що відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням. Надавши оцінку вимогам заявленого спору, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач - ГУ ПФУ в Миколаївській області, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
За доводами апеляційної скарги, відповідач вказує, що згідно зі ст. 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявністю страхового стажу: з 01.01.2027 по 31.12.2027 - від 24 до 34 років.
Страховий стаж позивача становить 25 роки 04 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
У апеляційній скарзі відповідач переконує суд , що страховий стаж, набутий заявником на території Латвійської Республіки після 01.01.1991 року, враховується лише для визначення права на пенсію за умови отримання формуляру зв'язку про підтвердження стажу, наданого компетентними органами Латвійської сторони та надісланим Пенсійним фондом України. Суд І інстанції не врахував, що позивачем не було надано відповідних підтверджуючих документів, отже відсутні підстави для зарахування оспорюваного періоду з 01.01.1991 по 16.12.1996 до страхового стажу. Більше того, апелянт наголошує про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.01.2010 по 27.08.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про отримання допомоги.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Позивач перебуває на обліку у пенсійному фонді та отримує пенсію у разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіально органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком № 1227 від 04.09.2024, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та рішенням від 12.09.2024 №064050005420 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішенні зазначено, що до страхового стажу роботи не зараховано періоди: роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 16.12.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.09.1981, оскільки стаж не підтверджено формуляром зв'язку; отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 по 27.08.2011, згідно із витягами з наказів від 21.03.2024 про початок виплати та припинення виплати допомоги по безробіттю, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про отримання допомоги.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із цим позовом.
У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1991 по 16.12.1996 на території Латвійської Республіки, колегія суддів зазначає таке.
За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як встановлено судом, відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 позивач працювала, зокрема: з 01.09.1981 по 16.12.1996 в Ризькому шовковому виробництві "РІГАС АУДУМС" в ткацькому цеху.
Відповідно до частини 4 статті 1 Закону № 1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила призначення пенсії, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, не враховуючи позивачу до страхового стажу період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 16.12.1996 при визначенні права на пенсію за віком, відповідач посилався на відсутність формуляру підтвердження страхового стажу набутого на території Латвійської Республіки відповідно до умов Договору між Україною та Латвійською Республікою про соціальне забезпечення, надаючи оцінку такій підставі для відмови у зарахуванні спірного періоду, колегія суддів враховує наступне.
Між Україною і Латвійською Республікою укладений Договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення (дата підписання: 26.02.1998; дата ратифікації: 19.03.1999; дата набуття чинності: 11.06.1999) (далі - Договір).
Статтею 2 Договору встановлено, що цей Договір регулює соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення.
Підпунктом 5 пункту 1.1 частини 1 статті 3 Договору визначено, що цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Україні, зокрема, пенсії за віком.
Згідно з підпунктом 5 пункту 1.2 частини 1 статті 3 Договору цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Латвійській Республіці, зокрема, пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 16 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.
Частиною 3 статті 16 Договору визначено, що трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.
Згідно з статтею 17 Договору якщо право на пенсію згідно із законодавством Сторін виникає тільки в результаті підсумовування періодів страхування, набутих згідно із законодавством обох Сторін, розмір пенсії кожна Сторона обчислює і виплачує відповідно до страхового стажу, набутого на її території.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскільки Договором передбачено різні правила для врахування періодів роботи для визначення права на пенсію та для визначення розміру пенсії, при цьому, факт сплати чи несплати страхових внесків не має значення для зарахування страхового стажу позивача за спірний період. Тобто для визначення права на пенсію враховується весь стаж накопичений у Латвійській Республіці.
Варто врахувати, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 16.12.1996.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 16.12.1996.
У свою чергу, доводи апелянта, що стаж набутий в Латвійській Республіці, зараховується до 31.12.1990, а з 1991 року зараховується за умови отримання формуляра зв'язку про підтвердження стажу, наданого компетентними органами Латвійської сторони, порушують принцип рівності особи перед законом.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача період отримання допомоги по безробіттю з 01.12.2010 по 27.08.2011, то суд зазначає наступне.
З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що з 01.12.2010 по 27.08.2011 позивачу відповідно розпочато та припинено виплату допомоги по безробіттю.
Так, згідно архівної довідки № 1202/04-24 від 22.04.2024 виданої Ємільчинським відділом Звягельської філії Житомирського обласного центру зайнятості та витягів із наказів про прийняття рішення про призначення допомоги по безробіттю від 21.03.2024 з 01.12.2010 по 15.09.2011 (ПК № 060610112400002) виданих Житомирським обласним Центром зайнятості, Звягельська філія Житомирського Обласного центру зайнятості встановлено, що ОСОБА_1 отримувала у спірний період допомогу по безробіттю та була зареєстрована у Ємільчинському районному центрі зайнятості.
Пунктом "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до приписів статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право: проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки у роботодавців та інших осіб бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок.
При цьому, у випадку виникнення сумніву щодо достовірності відомостей про умови роботи особи, яка претендує на отримання пенсії, чи правильності нарахування пенсії, згідно з частиною першою статті 101 Закону України Про пенсійне забезпечення, підпункту 5 пункту 6 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України органи, що призначають пенсії, вправі проводити перевірки, в тому числі, щодо достовірності відомостей, зазначених в уточнюючих довідках.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 442/5949/16-а.
Матеріали справи не містять доказів вчинення ГУ ПФУ в Миколаївській області дій, спрямованих на здійснення перевірки допустимості документів, поданих ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії, зокрема, звернення до суб'єкта видачі довідок з метою проведення такої перевірки. При цьому неможливість проведення відповідної перевірки відповідачем не дає підстав для відмови у врахуванні відповідних документів.
Апелянтом не надано до суду жодного доказу, який би спростовував інформацію, викладену в архівній довідці № 1202/04-24 від 22.04.2024, виданій Ємільчинським відділом Звягельської філії Житомирського обласного центру зайнятості, витягах із наказів про прийняття рішення про призначення допомоги по безробіттю від 21.03.2024 з 01.12.2010 по 15.09.2011 (ПК № 060610112400002), виданих Житомирським обласним Центром зайнятості, Звягельською філією Житомирського Обласного центру зайнятості.
Відтак, період роботи отримання допомоги по безробіттю з 01.12.2010 по 27.08.2011, повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Враховуючи наведене вище, судом першої інстанції підставно визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 064050005420 від 12.09.2024 та зобов'язано відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 16.12.1996,період отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 по 27.08.2011, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.