Справа №752/7681/25
Провадження № 2/752/4625/26
Іменем України
13.04.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Чекулаєва С.О.,
за участі секретаря Ільніцької І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
ОСОБА_3
ОСОБА_3
про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
за участю
представника позивача - адвоката Іщенка Дениса Миколайовича (ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1290359)
ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідач) з вимогою:
-визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.07.1986 Виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів, Управління по обліку та розподілення житлової площі Відділ міськжитлобмін видано ордер на вселення № 4824 ОСОБА_4 в три кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
За списком осіб, які заселяються по ордеру є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_7 . Відповідач зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , та з часу укладання шлюбу, проживає зі своїм чоловіком у його квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач стверджує, що відповідач родинних стосунків з її родиною не підтримує, в квартирі за адресою АДРЕСА_1 не проживає, не цікавиться житлом, не оплачує комунальні послуги та витрати на утримання будинку та прибудинкової території.
Вказана квартира не приватизована, знаходиться у користуванні позивача на підставі ордеру.
Позивач вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням розташованим за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вона не проживає в спірній квартирі понад шість місяців, комунальних послуг не сплачує.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористалася.
Стислий виклад позиції третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
Треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 своїх пояснень до суду не надали.
Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.04.2025 головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04.04.2025 відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.08.2025.
У зв'язку з неявкою відповідача підготовче судове засідання відкладено на 04.11.2025.
04.11.2025 у підготовчому судовому засіданні були виконані завдання підготовчого провадження передбачені цивільним процесуальним законодавством для початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.02.2026.
У судовому засіданні оголошено перерву до 13.04.2026.
У судове засідання 13.04.2026 з'явився представник позивача.
Відповідач неодноразово викликалася в усі судові засідання шляхом надсилання відповідної повістки про виклик, а також шляхом оприлюдненню оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
У судовому засіданні 13.04.2026, після виступу представника позивача, дослідження обставин справи та судових дебатів, суд, керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Фактичні обставини встановлені судом
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
26.07.1986 Відділом міськжитлобмін, Управління по обліку та розподілення житлової площі Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів видано ордер на вселення № 4824 ОСОБА_4 в трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
За списком осіб, які заселяються по ордеру є: ОСОБА_4 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
23.11.2002 позивач - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклала шлюб із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 ; прізвище дружини змінено з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ».
02.07.2010 ОСОБА_2 уклала шлюб із ОСОБА_8 ; прізвище дружини залишилося « ОСОБА_13 », що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 .
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 17.06.2020 складеного головним спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації було встановлено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , житловою площею 41,4 кв.м. проживають ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_3 та її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
25.01.2025 сусідами позивача, які проживають за адресою: АДРЕСА_4 (квартири: №8 , №15 , №20 та №29 ) складено письмовий Акт в якому вказано, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_9 .
Як вбачається з витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 25.01.2025 в квартирі АДРЕСА_9 зареєстровано чотири особи (без вказання прізвища, імені по батькові), що народилися: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8.
Як вбачається з витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 02.07.2025 в квартирі АДРЕСА_9 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з 08.05.1984), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 26.03.1991), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 25.11.2015) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (з18.05.2004).
Як вбачається з письмової претензії КП «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОНУ м. Києва» від 11.06.2025 споживачам, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_9 нарахована заборгованість за спожиті послуги з утримання будинків та прибудинкової території у розмірі 6 907,97 гривень.
Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до статті 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 61 ЖК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
У частині другій статті 810 ЦК України передбачено, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом.
Статтею 64 ЖК України визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Частиною другою статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року у справі № 761/9063/21 вказано, що "у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 вказано, що "аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 203/1665/19-ц вказано, що "процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності".
У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
У справі, що розглядається суд встановив, що ОСОБА_2 заселилася у квартиру за адресою АДРЕСА_1 , як член родини ОСОБА_4 , разом із дочкою - ОСОБА_12 .
Про відсутність позивача у вказаній квартирі свідчать акти складені 17.06.2020 та 25.01.2025, що охоплює період понад п'ять років.
Суд також звертає, увагу, що судові повістки про виклик, які надсилалися відповідачу за адресою її зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_3 ) поверталися до суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вирішуючи питання щодо визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням суд зазначає, що втручання у право користування житлом є законним оскільки ґрунтується на нормах чинного законодавства, має легітимну мету, що полягає у знятті з реєстрації особи, яка фактично не проживає в квартирі, проте за яку нараховуються комунальні платежі, що сплачує позивач, а також забезпечується справедлива рівновага, оскільки відповідач має інше житло.
Останнє підтверджується тим, що відповідач свідомо не користується спірною квартирою більше ніж п'ять років, не виконує обов'язки з її утримання, що в підсумку свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення та наявність іншого житлового приміщення.
З урахуванням викладеного та з огляду на тривалість непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні, а також зважаючи на відсутність поважних причин непроживання відповідача суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Оскільки, позивач не заявляє вимог щодо стягнення з відповідача судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 15, 16, 405 ЦК України, ст.ст. 72 ЖК Української РСР, ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: С.О. Чекулаєв