Справа № 620/11616/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
18 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Бужак Н.П., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не донарахування та невиплати коштів у сумі 457 874,30 грн (утримання податку 23,01% ), від суми заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до постанови від 26.03.2025 року у справі 620/11763/24 Шостого апеляційного адміністративного суду, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2023 року у справі №620/7247/23, Ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 року у справі №620/7247/23;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 недоплачену суму в розмірі 457 874,30 грн., внаслідок не донарахування та недоплати (утримання податку 23,01%), від суми заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідності до постанови від 26.03.2025 року у справі 620/11763/24, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2023 року у справі №620/7247/23, Ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 року у справі №620/7247/23.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
14.11.2016 ОСОБА_1 , наказом від 14.11.2016 №261-ос звільнено з військової служби та згідно з наказом від 14.12.2016 №287-ос виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Вважаючи дії протиправними ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) в якому просив: визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо прийняття та застосування до позивача наказу від 14.11.2016 №261-ос прийнятого на підставі рішення атестаційної комісії про звільнення, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби позивача, та наказу від 14.12.2016 №287-ос. яким виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення позивача; зобов'язати відповідача, з обов'язковим виконанням ст.299 "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній служб України", затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (в редакції на час спірних правовідносин), поновити позивача на військовій службі з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.10.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) наказу від 14.12.2016 №287-ос, яким виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ); стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 11.10.2021 у розмірі 586293,09 гри (п'ятсот вісімдесят шість тисяч двісті дев'яносто три гривні 09 коп.) з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2023 у справі №620/7247/23 військову частину НОМЕР_1 зобов'язано здійснити ОСОБА_1 донарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2018 - 11.12.2020, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, з урахуванням коефіцієнту підвищення по 11.12.2020 року, (з урахуванням правових висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 826/18143/14, від 08.11.2022 у справі №460/15639/21, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20), із урахуванням раніше обрахованої суми судом по справі №620/6246/20.
Постановою Шостого апеляційною адміністративного суду від 26.03.2025, у справі №620/11763/24 зобов'язано стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту його підвищення з 01.03.2018 по 11.12.2020 у сумі 1 989 973,95 грн (один мільйон дев'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят три гривні 95 копійок), яка визначена судом відповідно до розрахунку, наведеного в постанові.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі №620/7247/23 надано роз'яснення де визначено наступне: «Відповідно до змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024, суд апеляційної інстанції вказав, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить: 2 576 267,04 грн - 586 295,09 грн = 1 989 973,95 грн ».
При виконанні указаних рішень суду ІНФОРМАЦІЯ_3 (ВЧ НОМЕР_1 ) позивачу було не донараховано та не виплачено коштів у сумі 457 874,30 грн (утримання податку 23,01% ), від суми заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вважаючи, що дії відповідача призвели до неповної виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX об'єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 163.1.2 пункту 163.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164,2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору(контракту).
Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.
Зокрема, відповідно до Закону України від 10.10.2024 №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.
Між тим, Законом України від 04.12.2024 № 4113 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнений перелік доходів військовослужбовців до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.
Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Нова ставка військового збору за загальним правилом застосовується з 01.12.2024, тобто з моменту набрання чинності Законом України від 10.10.2024 №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану».
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акі не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що: «дію нормативно правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.»
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи викладене, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).
Відтак, нараховуючи заборгованість за період з 01.03.2018 по 11.12.2020, тобто до 01.12.2024, необхідно утримувати не 5% ставки військового збору, а 1,5%.
Що стосується оподаткування ПДФО, 18%, суд зазначає наступне.
В силу вимог пункту 168.5 статті. 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
При належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань при здійсненні виплати позивачу грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з вказаної виплати, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою.
Таким чином, протиправними є дії відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні позивачу виплати, та наявні підстави для стягнення з відповідача вказаної суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №825/761/17.
Окремо суд зазначає, що рішення суду повинно виконуватися з урахування всіх його частин (вступної, описової, резолютивної), тому відсутність даного числового виразу в резолютивній частині постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 не скасовує обов'язок (Військової частини НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 донарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2018 - 11.12.2020, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 №100, з урахуванням коефіцієнту підвищення по 11.12.2020 у розмірі 1 989 973,95 грн, оскільки право позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у розмірі 1 989 973,95 грн беззаперечно визначено у змісті постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою (грошовим забезпеченням), право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від цього причин.
01.08.2025 на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 1 532 099, 65 грн, замість 1 989 973, 95 грн.
Тобто недоплата становить 457 874,30 грн. (1 989 973,95грн - 1 532 099.65 грн), а у відсотковому значенні 23,01% (457 874,30 грн/1 989 973,95грн) *100%
Таким чином недоплата складає 23,01% від 100% суми коштів, що дорівнює 457 874,30 грн.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії відповідача щодо невиплати суми коштів, а саме у розмірі 457 874,30 грн, як утримання податку 23,01% від суми 1 989 973,95 грн, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі 620/11763/24 є протиправними, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача цих коштів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя Н.П.Бужак
суддя В.В.Файдюк