Номер провадження: 11-кп/813/1896/26
Справа № 521/13429/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025160000000189, внесеному до ЄРДР 18.02.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 332, ч.3 ст.358 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 25.05.2026 року, включно із збереженням визначеного розміру застави, у розмірі - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму у розмірі 908 400 гривень.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував відомості про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжує існувати ризик, передбачений п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- ризики фактично відсутні, належними доказами не підтверджені;
- обвинувачення необґрунтоване;
- при розгляді клопотання сторони обвинувачення, суд не розглянув можливість застосування інших альтернативних запобіжних заходів;
- ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров'я та потребує лікуванню, яке в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» відсутнє;
- розмір застави є необґрунтовано завищеним та непомірним для обвинуваченого та його родини;
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовити та обрати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, у разі застосування застави визначити її розмір від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Водночас, прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду просив залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12025160000000189, внесене до ЄРДР 18.02.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 332, ч.3 ст.358 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Що стосується посилань захисника з приводу того, що відсутнє обґрунтоване обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення, апеляційний суд зазначає, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів. За таких обставин, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості обвинувачення є безпідставними.
Апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи захисника про те, що при продовженні запобіжного заходу суд 1-ої інстанції, не досліджуючи докази обвинувачення зробив висновок, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.3 ст. 332 КК України, яке має високу суспільну небезпеку, оскільки в ухвалі суд зазначив про обвинувачення у вчиненні вказаних дій.
Водночас, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_7 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд вважає необхідним звернути увагу суду 1-ої інстанції щодо недопустимості на даній стадії судового розгляду твердження про вчинення обвинуваченим злочину
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про те, що в рамках даного кримінального провадження відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Як вбачається з обґрунтованих висновків суду, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні продовжують існувати доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені наступним.
Зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років, суспільну небезпеку інкримінованого злочину, який вчинений у найбільш несприятливий для держави період, у час коли є необхідним здійснювати відсіч рф, внаслідок повномасштабного вторгнення, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази осіб, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого розгляду справи, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків, які ще не допитані, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Водночас, висновки суду першої інстанції щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд також вважає обґрунтованим, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 злочину, з корисливих мотивів, що дає підстави вважати що обвинувачений може продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
Колегія суддів звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченому кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність існування ризиків конкретними доказами є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на цьому етапі судового розгляду лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти існуючим ризикам.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що підстави для продовження тримання під вартою обвинуваченого, наявність ризиків, які виправдовують застосування найсуворішого запобіжного заходу були ретельно перевірені судом 1-ої інстанції та мотиви, з яких виходив суд при задоволенні клопотання прокурора із відповідним обґрунтуванням викладені в судовому рішенні, тому доводи захисника про відсутність оцінки ризиків спростовуються змістом оскарженої ухвали суду.
Що стосується доводів захисників відносно непомірності застави, апеляційний суд зауважує наступне.
Так, оскаржуваною ухвалою ОСОБА_7 визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 грн.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
В даному випадку суд першої інстанції вказаних вище вимог закону дотримався та при визначенні застави, яка перевищує передбачену п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України межу, врахував специфіку та суспільну небезпеку інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, які ймовірно вчинено з корисливих мотивів у найбільш несприятливий для держави час, специфіку діяльності, яка пов'язана з організацією незаконного перетину кордону, що може свідчити про наявність прихованих активів, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що саме такий розмір застави здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Апеляційний суд зазначає, що застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного). Тобто застава, на думку суду, повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для обвинуваченого, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки обвинуваченого і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Окрім того, вона потрапляє в орбіту нових відносин, пов'язаних із заміною запобіжного заходу на більш суворий. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєва необхідних для кожної людини.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про виключність даного випадку та необхідності визначення обвинуваченому застави, розмір якої перевищує встановлений законом для зазначеної категорії злочинів, оскільки, з урахуванням перспективи її втрати, забезпечить виконання ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків.
При цьому, стороною захисту вищезазначені обставини не спростовані, а тому апеляційний суд не знаходить законних підстав для зміни розміру застави у бік зменшення.
Колегія суддів враховує обставини даної справи, особу обвинуваченого та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м'який з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов'язків, та може унеможливити завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров'я та потребує лікування, яке в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» відсутнє, апеляційний суд приймає їх до уваги, однак зауважує, що зазначена обставина не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, окрім того, стороною захисту не надані відомості, які б свідчили про неможливість утримання його під вартою за станом здоров'я.
Окрім того, в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» особи мають доступ до кваліфікованої медичної допомоги.
Так, положеннями МЮ України та МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
З огляду на викладене, сторона захисту має можливість звернутись до керівництва слідчого ізолятору для забезпечення надання обвинуваченому ОСОБА_7 медичної допомоги.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 та скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 370, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025160000000189, внесеному до ЄРДР 18.02.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 332, ч.3 ст.358 КК України - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції щодо недопустимості на даній стадії судового розгляду твердження про вчинення обвинуваченим злочину.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4