Номер провадження: 11-сс/813/962/26
Справа № 947/2912/26 1-кс/947/4780/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваної ОСОБА_7 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2026 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Осинівка, Ширяївського району, Одеської області, громадянку України, заміжню, має одну неповнолітню дитину, офіційно не працевлаштовану, зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимій,
підозрюваної в рамках кримінального провадження № 12025162470000741 від 12.05.2025року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.332КК України,
установив
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання прокурора та обрано підозрюваній ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , протягом періоду із 23 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв. наступного дня, окрім випадків необхідності переходу в укриття під час повітряної тривоги. строком до 30.05.2026 року включно із покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді захисник підозрюваної ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно підозрюваної запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що повідомлення про підозру не містить відомостей, у чому полягають умисні дії ОСОБА_7 , спрямовані на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене організованою групою або з корисливих мотивів; ризики, на які посилається слідчий у клопотанні відсутні; слідчим суддею не враховано що підозрювана має міцні соціальні зв'язки, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась.
У судовому засіданні захисник та підозрювана підтримали доводи та вимоги поданої апеляційної скарги, просили ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою засотувати до підозрюваної особисте зобов'язання.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
За вимогами ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (ст. 178 КПК України).
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до клопотання у провадженні СВ ВП № 3 Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024162510000316, внесеного до ЄРДР 10 березня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
За версією органу досудового розслідування, 12.05.2025 року до чергової частини ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення від Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області стосовно групи осіб, яка організувала схему незаконної легалізації іноземців на території України та подальшим незаконним переправленням через державний кордон України за грошову винагороду. В діях невстановлених осіб вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України.
В ході проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій встановлено, що вказана група осіб отримує незаконні прибутки від іноземців, які бажають перебувати на території України шляхом отримання посвідки на постійне/тимчасове проживання на підставі фіктивного шлюбу з громадянками України, які, в свою чергу надають свою згоду на такий шлюб за грошову винагороду. Дана група осіб вчиняє дії направлені на підшукування та вербування громадянок України для вступу у фіктивний шлюб та пошук іноземців, які мають на меті документуватись посвідкою на постійне/тимчасове проживання на підставі фіктивного шлюбу. Окрім того, з метою оформлення фіктивних шлюбів, із вказаною групо осіб діє невстановлена особа з числа співробітників Приморського ДРАЦС міста Одеси, яка за грошову винагороду сприяє у безперешкодному оформленні необхідної документації.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію» від 01.03.2017 № 118 затверджена Правилами оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію (далі - Правила), які визначають процедуру оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію. Подача підроблених або недостовірних відомостей тягне за собою юридичну відповідальність.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підставами для відмови в оформленні візи є, зокрема подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених інших документів.
Згідно зі статтею 12 Закону, підставами для скасування візи є, зокрема: виявлення факту подання особою під час оформлення візи недійсного чи виданого іншій особі паспортного документа або підроблених інших документів, або подання завідомо неправдивих відомостей. Таким чином, подання підроблених або недостовірних відомостей під час оформлення візи може призвести до відмови у її наданні або скасування вже виданої візи.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п. 2 Постанови КМУ № 150 від 15.02.2012, Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає порядок перебування іноземців в Україні, підстави для отримання посвідки на тимчасове/постійне проживання.
Так, згідно з частиною 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: «іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України».
Відповідно до частини 14 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: «підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - Іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Окрім того, згідно п. 18 ч. 1 цього ж Закону - посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні;
Згідно Постанови КМУ № 150 від 15.02.2012 р. - Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Постановою КМУ № 118 від 01.03.2017 ?«Про затвердження Правил оформлення віз» встановлено перелік документів для отримання візи. Подача підроблених або недостовірних відомостей тягне за собою юридичну відповідальність.
Статтею 4 з позначкою 1 Закону України «Про імміграцію» встановлено обставини, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.
Факт перебування особи у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію за таких обставин:
1) один із подружжя отримав матеріальну компенсацію в обмін на надання вільної згоди на укладення шлюбу, якщо це не є обов'язковим при укладенні шлюбу за межами України відповідно до права іноземної держави;
2) подружжя не проживає спільно та не пов'язане спільним побутом;
3) подружжя не зустрічалося або не спілкувалося до укладення шлюбу;
4) подружжя не спілкується зрозумілою для обох мовою;
5) один із подружжя раніше вже перебував у шлюбі з громадянином України або іммігрантом, який не було визнано підставою для надання дозволу на імміграцію;
6) кожний із подружжя не володіє інформацією про дані іншого з подружжя особистого характеру (дата та місце народження, місце проживання, освіта, місце роботи, фах, віросповідання, наявність близьких родичів, особливості побуту та уподобань);
7) відмова особи від особистої присутності її чоловіка або дружини під час подання нею заяви про надання дозволу на імміграцію;
8) відмова кожного з подружжя від надання письмової згоди на проходження співбесіди та письмових тестів для перевірки обставин, визначених цією статтею.
Під час перевірки обставин, визначених цією статтею, проводяться співбесіди з іноземцем або особою без громадянства (у тому числі з використанням системи відеоконференцзв'язку для візуальної ідентифікації особи, яка подала заяву про надання дозволу на імміграцію до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном або після подання такої заяви на території України виїхала за її межі), іншим з подружжя, опитування інших осіб, якщо існує достатньо підстав вважати, що вони володіють відповідною необхідною інформацією, надсилаються запити до заінтересованих органів державної влади з метою отримання інформації про наявність/відсутність підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше квітня 2024 року у ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільно з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник злочинний умисел направлений на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, усуненням перешкод, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, яке полягає в отриманні незаконного прибутку від громадян-іноземців за сприяння укладенню ними фіктивних шлюбів із громадянками України, з метою подальшого забезпечення та отримання такими іноземцями посвідок на тимчасове проживання на території України, які надають право безперешкодного перетину державного кордону України.
При цьому, ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , використовуючи свої зв'язки з невстановленими органом досудового розслідування посадовими особами Приморського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану міста Одеси, розробили злочинний план, який полягав в укладенні іноземцем фіктивного шлюбу з громадянкою України, для гарантованого отримання посвідки на тимчасове проживання на території України в короткий строк іноземець повинен укласти шлюб з громадянкою України.
У подальшому, на підставі свідоцтва про шлюб, орган Державної міграційної служби видає іноземцю посвідку на тимчасове проживання на території України, на підставі якої останній зможе безперешкодно перетинати кордон України в будь-якому напрямку.
Так, ОСОБА_9 , діючи умисно, розуміючи встановлений порядок перетину державного кордону України іноземними громадянами, а також порядок та термін їх перебування на території України, в порушення законів України «Про державний кордон України», «Про прикордонний контроль», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію», у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше липня 2025, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9 та іншими невстановленим особами, з метою особистого незаконного збагачення, діючи з корисливих мотивів, підшукала громадянина Республіки Молдова ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (особа яка діє під контролем правоохоронних органів), як особу, яка бажає отримати посвідку на тимчасове проживання на території України за грошову винагороду в розмірі 1800 доларів США, шляхом укладення фіктивного шлюбу, тобто такого шлюбу, який не має на меті утворення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
У свою чергу, ОСОБА_7 , діючи за вказівкою ОСОБА_9 , переслідуючи корисливий мотив та діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 , підшукала для громадянина Республіки Молдова ОСОБА_11 громадянку України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як особу, яка погодилася укласти з останнім фіктивний шлюб за грошову винагороду.
Надалі, 28.11.2025 ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , не маючи наміру створювати сім'ю та набувати взаємних прав і обов'язків подружжя, діючи за вказівками та за сприяння ОСОБА_9 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 подали до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі документи, необхідні для державної реєстрації шлюбу, за результатами чого між ними було укладено шлюб, який засвідчено актовим записом № 1346 та у подальшому видано відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 28.11.2025.
У подальшому громадянин Республіки Молдова ОСОБА_14 , на підставі актового запису про шлюб № 1346 від 28.11.2025, складеного працівниками Приморського відділу ДРАЦС у м. Одесі внаслідок укладення фіктивного шлюбу з ОСОБА_12 , за сприяння ОСОБА_9 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_7 отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 16.01.2026, оформлену Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44.
Вказана посвідка була видана відповідно до наказу МВС України від 15.03.2013 № 681 «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» та надавала ОСОБА_15 право на законне перебування на території України, у тому числі право безперешкодного перетину державного кордону України.
Внаслідок зазначених незаконних дій ОСОБА_9 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було створено умови для незаконного перебування на території України громадянина Республіки Молдова ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стосовно наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваною ОСОБА_7 кримінального правопорушення колегія суддів зазначає таке.
Норми кримінального процесуального права не містять визначення «обґрунтована підозра», у зв'язку з чим суд користується практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Зазначена норма права узгоджується також і з ч. 5 ст. 9 КПК України, за якою кримінальне процесуальне законодавство України має застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року). З метою вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, суд оцінює надані йому докази не в контексті їх достатності і допустимості для встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні злочину, доведення чи не доведення її винуватості, тобто не з метою отримання висновків, які є необхідними для ухвалення вироку, а лише з метою визначення вірогідності та достатності підстав для висновку про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні та документами, наданими на підтвердження цих доводів, обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема: протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_16 від 24.01.2026; протоколом за результатами «спостереження за особою» від 14.01.2026; протоколом за результатами «спостереження за особою» від 06.01.2026; протоколом за результатами «спостереження за особою» від 11.12.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 04.02.2026; та іншими матеріалами у їх сукупності.
Зазначене вище підтвердив у судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 , який крім іншого зазначив, що обґрунтованість підозри також підтверджують наявні у матеріалах кримінального провадження протоколи НСРД та інші документи, з яких вбачається причетність підозрюваної ОСОБА_7 до інкримінованого їй кримінального правопорушення.
За такого, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підтверджується наявними в матеріалах клопотання доказами, які об'єктивно пов'язують останню із кримінальним правопорушенням, яке їй інкримінується, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що підозрювана могла вчинити таке кримінальне правопорушення за викладених у повідомленні їй про підозру обставин, що є достатнім для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра». Разом з тим, вищенаведеним висновком про обґрунтованість підозри не констатується наявності у діях ОСОБА_7 вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що на даній стадії досудового розслідування достатньо доказів для кваліфікації дій підозрюваної особи, а тому доводи сторони захисту у цій частині вважає необґрунтованими.
Що стосується обраного запобіжного заходу та наявності ризиків, на які посилається прокурора, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Із системного аналізу змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України убачається, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу - щодо встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків слідчий суддя керується стандартом переконання «достатні підстави». Так, існування кожного вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику повинно підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстровано (п. п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України» /Makarenko v. Ukraine, заява №622/11).
Таким чином, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, але вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Що стосується наявності ризиків у вказаному провадженні, апеляційний суд, у ході застосування наведеного підходу, приходить до таких висновків.
Апеляційний суд вважає, у даному кримінальному провадженні існують доведені органом досудового розслідування ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, того, що підозрювана може переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на іншого підозрюваного та свідків у кримінальному провадженні, у якому підозрюється, які обумовлені наступним:
- ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років. Щодо ризику втечі особи, практика ЄСПЛ (зокрема, справа «Ілійков проти Болгарії») виходить із того, що суворість можливого покарання сама по собі може створювати підґрунтя для побоювань щодо наміру особи переховуватись. Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_7 , будучи обізнаною про ступінь тяжкості інкримінованого їй злочину, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їй загрожує у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органів досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності;
- враховуючи значення підозрюваної, як суб'єкта незаконних дій, її роль у розслідуваних подіях, з урахуванням активної стадії досудового розслідування, ОСОБА_7 , володіючи інформацією про кримінальне провадження стосовно неї, обставин, що є предметом доказування у вказаному кримінальному провадженні, може вносити суттєві корективи у показання інших підозрюваних та свідків. Так, згідно із ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу. З вказаних положень закону слідує, що ризик впливу на свідків, інших підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом;
- обставини та характер інкримінованого підозрюваній кримінального правопорушення, свідчить про схильність та здатність підозрюваної приховувати свої протиправні дії всіма доступними силами та засобами, тому існує висока ймовірність вчинення підозрюваною дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про існування ризиків вчинення підозрюваною ОСОБА_7 визначених у п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 177 КПК України спроб. У свою чергу, вказане не свідчить, що поза всяким сумнівом ОСОБА_7 здійснюватиме відповідні дії. Але наведені факти, котрі підтверджують, що підозрювана має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні у майбутньому.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж домашній арешт, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п.5 ч.1 ст.177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування стосовно підозрюваної запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обмеження свободи особи, адекватно оцінив ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Порушень вимог КПК України при постановленні ухвали слідчим суддею, які б могли вплинути на законність судового рішення, колегією суддів також не встановлено.
Згідно з ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право, у тому числі, залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст.177-182, 194, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 -залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2026 року, відносно ОСОБА_7 , підозрюваної в рамках кримінального провадження № 12025162470000741 від 12.05.2025року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.332КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4