Номер провадження: 11-сс/813/963/26
Справа № 947/42609/25 1-кс/947/1749/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги власника майна ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, -
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою частково задоволено клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 та накладено арешт із забороною користування та розпорядження на майно, яке виявлено та вилучено 18.11.2025 року, в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
-мобільний телефон ОСОБА_7 марки «Apple», моделі MHDN3FS/A (iPhone 11), IMEI: НОМЕР_1 , із сім-картою мобільного оператора з номером НОМЕР_2 ?;???
-грошові кошти, а саме: банкноти номіналом 100 (сто) доларів США із серійними номерами QL07602086C, QJ6151526A, QJ6151516A, QJ6151521A, QJ6151522A, QJ6151523A, QJ6151524A, QJ6151525A, QJ6151519A, QJ6151520A, PL61214642K, QB91822408B, PF47037733F, PF47037719F, PF47037734F, PF47037720F, PF47037716F, PF47037713F, PF47037714F, PL10380685H, PL10380688H, PL10380687H, PL10380634H, PL10380635H, PL10380637H, PL10380636H, PL10380690H, PL10380689H, PL10380682H, PL10380675H, PL10380674H, PL10380673H, PF47037787F, PF47037788F, PF47037791F, PF47037792F, PF47037793F, PF47037794F, PF47037795F, PF47037796F, PF47037797F, PF47037798F, PF47037799F, PF47037800F, PF47037751F, PF47037752F, PF47037748F, PF47037749F, PF47037745F, PF47037746F, PF47037742F, PF47037743F, PK64453823I, QC14786180A, QK34840502A, QB77934354A, QB77934355A, QB77934356A, QL07634533C, PK64453821I, PK62371094I, PK62371080I, PK62371081I, PK62371082I, PK62371085I, PK62371095I, PK62371088I, PK62371100I, PK62371099I, PF96265286N, PD80868378C, PF00069094P, PF96265288N, PF00069100P, LA90560964B, LL78013397A, PF47037784F, PF47037785F, PF47037786F, MF88853625C, MF81084450E, QB45852235A, QB45852798A, QB45740182A, PE09647954C, PB49027223F, PE44872050C, PL23781441C, LC51256367B, LB16954688L, LG49957284E, LF93986224A, LB07615359*, ME28027124B, PB28925648F, PF65556248B, QL66816458A, LB50966794W, LH38341332C, QB02724201B, QB02724203B, QB02724202B, QB02724206B, QB02724205B, QB02724204B, QB77930430A, QE21306007A, QE21306008A, PG80425306C, PA18881881C, PB61351052M, JF29141181C, PF72910103J, LF62379004E, QE56392884A, PK83588372H, LD80087738C, PH14741367A, PE10091272B, PB46103206G, PL14613895C, PB98456700C, PB30228667G, PB30228890G, PB23152779B, PL24141727C, PL24141735C, PL14613896C, PB39430329F, PB39430328F, PA29942521A, MB05412160M, MB12298531C, ML57505849B, ME75242077B, LE98255544E, LF38321785E, MG55528759A, PL67600059A, PB79644369A, PE40267529C, LA33293970A, LL70238435D, LL25263734D, LL18183273D, LL82231053A, LL81425663E, LB41766863C, LB72217196D, LL82231063A, LK91729164F, LL14325998I, LL09204901D, LF82311856H, LF23194361F, LL82437193I, LF77518550E, LB05335356H, LL38339511D, LC51256368B, LF91547856K, MB48492129C, LF23194362F, LB43109253D, LC32276591B, LA96094349B, LE74016947D, LJ38633823B, LB45441998G, LE74016943D, LA96094350B, MH80857343A, MF82916403C, ME28027125B, MK56283984C; банкнота номіналом 5 (п'ть) доларів США із серійним номером: IB08082597C; банкноти номіналом 1 (один) долар США із серійними номерами: B42344657J, G20542323E; банкноти номіналом 20 (двадцять) доларів США із серійними номерами: PH89749893A, MB02042243E, PE83931532H, MD43713726D; банкноти номіналом 50 (п'ятдесят) доларів США із серійними номерами: PB09338075C, MC40623682A, MA48334419A; банкнота номіналом 10 (десять) ЄВРО із серійним номером: RB0423696947; банкнота номіналом 5 (п'ть) ЄВРО із серійним номером: UE4245920936, які містяться в двох паперових конвертах та одному подарунковому конверті.
У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.
Рішення слічого судді мотивоване тим, що з матеріалів кримінального провадження вбачається наявність сукупності обґрунтованих підстав вважати, що вказані кошти могли бути одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень та набуті за рахунок протиправної діяльності, а відтак можуть підлягати спеціальній конфіскації у розумінні ст. ст. 96-1, 96-2 КК України. Мобільний телефон підлягає арешту з метою проведення експертизи за експертною спеціальністю 10.9 «Дослідження комп'ютерної техніки та програмних продуктів».
В той час як грошові кошти вилучені 18.11.2025 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 58 000 (п'ятдесят вісім тисяч) доларів США належать ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які не мають відношення до кримінального провадження. Законність походження грошових коштів вилучених під час обшуку підтверджується документами, а тому в цій частині клопотання задоволенню не підлягає.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу власник майна ОСОБА_8 та адвокат ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , подали апеляційні скарги, які є тотожними за змістом, в яких вважають, що ухвала слідчого судді незаконна та підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційних скарг посилаються на наступне:
-слідчими суддями клопотання про арешт майна неодноразово повертались прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин. Прокурор ОСОБА_6 ввела суд в оману щодо дати отримання ухвали від 26.12.2025, стверджуючи, що отримала її 02.02.2026, тоді як вона була направлена судом на електронну адресу прокуратури 05.01.2026 року. Таким чином, прокурор пропустила встановлений ч. 5 ст. 171 КПК України 48-годинний строк для подання клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, що є підставою для повернення майна відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України;
-відеозапис обшуку від 18.11.2025 у судовому засіданні 19.03.2026 був оглянутий не в повному обсязі, що підтверджується протоколом судового засідання;
-грошові кошти вилучено за межами предмету ухвали на проведення обшуку від 11.11.2025 (1-кс/947/17299/25), яка не містила дозволу на вилучення готівки;
-слідчий суддя не встановила конкретного зв'язку вилучених грошових коштів у сумі 17 737 доларів США та 15 Євро із інкримінованим правопорушенням і не дослідила питання законності їх порходження;
-прокурором не надано постанову про призначення экспертизи із мобільним телефоном, який був вилучений у ОСОБА_7 ;
-слідчим суддею не надано оцінки факту порушення гарантій недоторканності судді у відставці ОСОБА_10 при проведенні обшуку.
На підставі викладеного власник майна ОСОБА_8 просить ухвалу скасувати і постановити нову, якою у задоволенні клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 про арешт майна відмовити повністю у зв'язку з пропуском строків звернення та відсутністю доказів злочинного походження майна, а також зобов'язати прокурора повернути належні їй грошові кошти у розмірі 16 300 доларів США.
Представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 просить ухвалу скасувати і постановити нову, якою у задоволенні клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 про арешт майна відмовити повністю у зв'язку з пропуском строків звернення та зобов'язати прокурора повернути ОСОБА_7 :
- мобільний телефон марки «Apple», модель MHDN3FS/A (iPhone 11), IMEI: НОМЕР_1 , із SIM-карткою мобільного оператора з номером НОМЕР_2 , що поміщений до сейф-пакету NPU5913697;
- грошові кошти у сумі 1 437 (тисяча чотириста тридцять сім) доларів США та 15 (п'ятнадцять) ЄВРО.
Зобов'язати прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 негайно повернути ОСОБА_8 :- грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США; 6 000 (шість тисяч) доларів США, 300 (триста) доларів США.
Позиції учасників судового розгляду.
Власник майна ОСОБА_7 підтримала вимоги апеляційних скарг і просила їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 не заперечувала проти повернення вилученого в ході обшуку майна, оскільки досудове розслідування перебуває на завершальній стадії, всі необхідні слідчі дії вже проведенні. Разом з тим, прокурор зауважила, що вважає ухвалу законною і обґрунтованою на момент її постановлення.
Власник майна ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленою про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, із заявами та клопотаннями на адресу суду не зверталась.
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Враховуючи викладене, апеляційний суд, керуючись вимогами ч.4 ст.405 КПК України, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності власника майна ОСОБА_8 .
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що ухвала слідчого судді не в повній мірі відповідає вимогам закону, та її неможливо вважати законною та обґрунтованою, з огляду на таке.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
За змістом ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч.2 ст.173КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Зокрема положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З матеріалів справи вбачається, що СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, за обставин, викладених у клопотанні прокурора.
18.11.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатом проведення обшуку виявлено та вилучено:
-мобільний телефон ОСОБА_7 марки «Apple», моделі MHDN3FS/A (iPhone 11), IMEI: НОМЕР_1 , із сім-картою мобільного оператора з номером НОМЕР_2 ?, який поміщено до сейф-пакету № NPU5913697;???
-металева коробка, в якій пофасовані грошові доларові купюри США номіналом по 100 доларів США кожна, на суму 58 (п'ятдесят вісім) тисяч доларів США. Зазначені кошти з пакуванням та металнвою коробкою, поміщені до сейф-пакету № NPU5431072;
-напівпрозора пластикова папка, в якій знаходяться грошові купюри в двох паперових конвертах та одному подарунковому конверті на загальну суму 17737 (сімнадцять тисяч сімсот тридцять сім) доларів США та на суму 15 (п'ятнадцять) ЄВРО наступними купюрами: по 100 доларів США 175 купюр; по 50 доларів США 3 купюри; по 20 доларів США 4 купюри; 5 доларів США 1 купюра; по 1 долару США 2 купюри; 5 ЄВРО 1 купюра; 10 ЄВРО 1 купюра. Вказані кошти з пакуванням, поміщені до сейф-пакету № NPU5913707.
Постановою слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області від 19.11.2025 року вилучене під час обшуку майно було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025163010000006 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України.
В подальшому, прокурор своєчасно звернулася до слідчого судді із клопотанням про арешт вищевказаного майна.
За результатом розгляду даного клопотання про арешт майна слідчим суддею двічі постановлялася ухвала про повернення клопотання прокурору для усунення недоліків із зазначенням строку для їх усунення в 72 години, востаннє клопотання було повернуто прокурору ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року (т. 1 а.с. 70-74).
Після чого прокурор, усунувши недоліки клопотання, 04.02.2026 року повторно звернулася до слідчого судді із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.
В ході апеляційного розгляду прокурор долучила відомості про надходження на адресу прокуратури вказаної ухвали, а саме довідки головного спеціаліста Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_12 від 30.04.2026 року, згідно якої ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року на адресу прокуратури надійшла 02.02.2026 року.
З огляду на те, що на теперішній час неможливо достовірно встановити, чи була отримана ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси 05.01.2026 року засобами електронного зв'язку, як про це стверджував в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9 , апеляційний суд погоджується із висновком слідчого судді про поважність причини пропуску строку звернення прокурором із відповідним клопотанням.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні (як і для інших підстав для арешту).
Так, такої підстави як пропуск строку на звернення з клопотанням про арешт не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт (частини 1 та 2 статті 173 КПК). Це обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, не позбавляє таке майно доказової сили в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
При цьому правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, на думку колегії суддів, лежать в площині юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (частина 4 статті 100 КПК), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов'язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав).
Що стосується законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, апеляційний суд зазначає наступне.
При постановленні оскарженого судового рішення слідчий суддя виходив з того, що наразі в рамках кримінального провадження ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 362 КК України.
Зважаючи на той факт, що на даний момент процес збору доказів триває, для отримання доказів у кримінальному провадженні щодо причетності вчинення ОСОБА_7 кримінальних правоопрушень, органу досудового розслідування необхідно провести експертизу з метою виявлення інформації у вилученому під час обшуку мобільному телефоні марки «Apple», моделі MHDN3FS/A (iPhone 11), IMEI: НОМЕР_1 , із сім-картою мобільного оператора з номером НОМЕР_2 , яка може підтвердити злочинні дії ОСОБА_7 .
Відповідно до чого, слідчий суддя вважав за доцільне накласти арешт на вилучений під час обшуку мобільний телефон з метою проведення експертизи за експертною спеціальністю 10.9 «Дослідження комп'ютерної техніки та програмних продуктів», яка наразі триває, як зазначила прокурор у судовому засіданні.
Одночасно, слідчий суддя вважав за доцільне накласти арешт на вилучені під час обшуку грошові кошти, які знаходились у двох паперових конвертах та одному подарунковому конверті, оскільки вказані грошові кошти було вилучено за місцем мешкання підозрюваної ОСОБА_7 , причетність якої до привласнення грошових коштів державної банківської установи в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовим становищем наразі перевіряється в рамках кримінального провадження та слідчому судді не надано документів щодо законності їх походження та не підтверджено факт їх належності третім особам, які не мають відношення до протиправних дій в рамках даного провадження.
Посилання на те, що грошові кошти належать чоловіку підозрюваної - ОСОБА_13 та її матері ОСОБА_14 слідчий суддя відхилив, посилаючись на те, що вказані обставини не підтверджені належними документами та потребують перевірки в ході подальшого проведення досудового розслідування.
Разом з тим, накладаючи арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_7 та її матері - ОСОБА_8 , слідчим суддею було залишено поза увагою той факт, що грошові кошти вилучено за межами предмету ухвали на проведення обшуку від 11.11.2025 (1-кс/947/17299/25), яка не містила дозволу на вилучення готівки.
Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2025 року було надано дозвіл слідчим, які входять до складу групи слідчих у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, на проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, а також відшукання та вилучення: носіїв інформації (комп'ютерної техніки, флеш-накопичувачів, мережевого обладнання, зовнішніх та внутрішніх жорстких дисків, інших носіїв інформації); мобільних телефонів і SIM-карт операторів мобільного зв'язку, що використовуються під час підготовки та вчинення злочинів; чорнових записів, банківських карток (т. 1 а.с. 75-78).
З огляду на зміст даної ухвали, під час проведення обшуку в органу досудового розслідування не було дозволу на відшукання та вилучення грошових коштів для конфіскації майна як виду покарання, як про це зазначено у клопотанні прокурора.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Частиною 5 ст. 236 КПК України встановлено, що обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку.
Таким чином, проведення обшуку в обсязі, який не охоплюється метою його проведення, є недопустимим.
У відповідності до ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про його арешт або повернення чи спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом (ч.1). Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони (ч.2):
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
З системного аналізу зазначених норм у взаємозв'язку із приписами ст.236 КПК України вбачається, що під час обшуку вилучаються лише ті речі, які дійсно мають значення для досягнення мети обшуку та завдань кримінального провадження, до яких згідно закону не належать відшукання і вилучення готівкових грошових коштів для конфіскації майна як виду покарання.
Відтак, в ході проведення обшуку не може вилучатись майно з метою його арешту для забезпечення конфіскації як виду покарання, оскільки це суперечить вимогам ст. ст. 167, 234, 236 КПК України. Тобто, вилучення під час обшуку домоволодіння, де проживає ОСОБА_7 , особистих коштів, зв'язок яких з кримінальним провадженням прокурором у клопотанні про їх арешт необґрунтовано, не відповідало визначеним слідчим суддею меті та межам проведення обшуку.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.
ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду оскарженої ухвали, відсутні підстави для застосування до готівкових грошових коштів, вилучених 18.11.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зазначених в клопотанні обмежувальних заходів.
Крім того, апеляційний суд вважає за можливе скасувати арешт з мобільного телефону ОСОБА_7 марки «Apple», моделі MHDN3FS/A (iPhone 11), IMEI: НОМЕР_1 , оскільки як пояснила прокурор у такому заході забезпечення кримінального провадження вже відпала потреба.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги власника майна ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.03.2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4