Номер провадження: 11-сс/813/798/26
Справа № 947/42609/25 1-кс/947/1747/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, -
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою частково задоволено клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 та накладено арешт із забороною користування та розпорядження на майно, яке виявлено та вилучено 18.11.2025 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
-мобільний телефон «Redmi Note 13 Pro+5G» чорного кольору, з паролем «1984», у чохлі чорного кольору з imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , з абонентським номером НОМЕР_3 ;
-дві банківські картки, а саме: № НОМЕР_4 , строк дії 04/27 на ім'я « ОСОБА_9 » з CVC-кодом: 541, та банківська картка № НОМЕР_5 зі строком дії до 02/29 з CVC-кодом: 804;
-грошові кошти на загальну суму 7000 (сім) тисяч доларів США, банкнотами номіналом по 100 (сто) доларів США, із серійними номерами: PL67727708D, PL67727597D, PL67727596D, PL67727655D, PL67727869D, PL67727656D, LL79279978A, LL79279979A, MG66426724A, PF78095431C, LB38868981C, LK91167297A, LE91702295C, LB42521363V, LB72447613T, LH80651769B, PB03215242C, PB95439240F, PB95439241F, PB95439242F, PB95439243F, PB03215454G, LB80904722J, PF78095531C, PL00479532C, LI38522189A, LB81635702I, PB35147301J, PB35147302J, PB35147303J, PB35147304J, PB35147305J, PB35147306J, PB35147307J, PB35147308J, PB35147309J, PB35147328J, PB35147327J, PB35147326J, PB35147325J, PB35147324J, PB35147323J, PB35147322J, PB35147321J, PB35147320J, PB35147319J, PB35147318J, PB35147315J, PB35147314J, PB35147311J, PL67727657D, PL67727885D, PL67727718D, LD36543893C, PB35147310J, PF78095430C, LH65052898B, PB35147349J, PB35147379J, PB35147380J, PB35147381J, PB35147382J, PB35147383J, PB85190411F, PF78095532C, PF78095516C, PF78095512C, PF78095511C, PF78095600C, PF78095428C.
У задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що органу досудового розслідування необхідно провести експертизи з метою виявлення інформації у вилученому під час обшуку мобільному телефоні, яка може або підтвердити злочинні дії ОСОБА_8 , або ж спростувати його причетність до вчинення таких дій. Банківські картки відповідають критеріям речових доказів в рамках кримінального провадження та потребують збереження на даній стадії досудового розслідування, а грошові кошти на загальну суму 7000 (сім) тисяч доларів США, які було вилучено у металевому сейфі, підлягають арешту, оскільки слідчому судді не надано документів щодо законності їх походження та не підтверджено факт їх належності третій особі, яка не має відношення до протиправних дій в рамках даного провадження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що ухвала слідчого судді незаконна та підлягає скасуванню в частині задоволення клопотання про накладення арешту на майно, вилучене у ОСОБА_8 .
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що:
- ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі 947/42609/25 (провадження № 1-кс/947/17853/25) від 12.12.2025 року клопотання про арешт майна, вилучене у ОСОБА_8 , під час обшуку повернуто прокурору для усунення недоліків, та встановлено строк усунення таких недоліків протягом сімдесяти двох годин. Копію ухвали сторонам кримінального провадження надіслано 05.01.2026 року. Згідно отриманої відповіді від Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2026 року №54 ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 направлено до Київської окружної прокуратури м.Одеси 05.01.2026 року. Таким чином, з 05.01.2026 року, але не пізніше 22.01.2026 року прокурор з новим клопотанням про арешт майна (або з клопотанням про усунення недоліків раніше поданого клопотання) не зверталась;
- клопотання прокурора відрізняється від попереднього клопотання лише тим, що констатує номери купюр, вилучених під час обшуку, таким чином недоліки клопотання про які вказано в ухвалі фактично не усунуті;
- у повторному клопотанні прокурором не зазначено, що під час обшуку ОСОБА_8 було повідомлено, що наявні у квартирі грошові кошти в сумі 7000 (сім тисяч) доларів США належать ОСОБА_10 та мають легальне походження. Вказаний факт було зафіксовано на відеозаписі протоколу обшуку;
- на місце обшуку прибув безпосередньо ОСОБА_10 та підтвердив під відеозапис, що грошові кошти, в сумі 7000 (сім тисяч) доларів США є заощадженнями подружжя ОСОБА_11 ;
- при зверненні із клопотанням про арешт майна у слідчого та прокурора була інформація про фактичного власника грошових коштів в сумі 7000 доларів США, яким є ОСОБА_10 , але вказаної інформації клопотання не містить;
- в клопотанні взагалі не зазначено, яке доказове значення - у якості речового доказу мають вилучені грошові кошти;
- ОСОБА_8 на момент події кримінального правопорушення не був посадовою особою банку, про що зазначає в клопотанні прокурор;
-з моменту вилучення мобільного телефону у ОСОБА_8 пройшло понад три місяці та під час вилучення ОСОБА_8 надав доступ до змісту мобільного телефону;
- прокурор у судовому засіданні не довів та не обгрунтував, яке доказове значення мають вилучені під час обшуку грошові кошти, банківські карти на його ім'я та мобільний телефон.
На підставі викладеного адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу скасувати в частині задоволення клопотання прокурора про арешт майна, вилученого у ОСОБА_8 , та постановити нову в цій частині, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Позиції учасників судового розгляду.
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і просила відмовити у її задоволенні.
Мотиви апеляційного суду.
Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою, яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі - КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, але п. 10 ч.1ст. 393 КПК регламентовано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.
Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт(п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).
Статтею 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
За таких обставин, власник чи володілець майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.
Згідно клопотання прокурора, матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, вбачається, що грошові кошти, банківські картки та мобільний телефон, були вилучені 06.07.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_8 , тобто останній є володільцем вказаного майна.
Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, представник володільця майна адвокат ОСОБА_7 є особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Наведені норми процесуального закону узгоджуються з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Вказані положення також знайшли своє відображення в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 170 КПК, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Разом з тим, ч.10 ст.170 КПК визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку зокрема на рухоме майно, щодо якого ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів судової справи убачається, що СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 10.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, за обставин, викладених у клопотанні прокурора.
18.11.2025 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси задоволено клопотання органу досудового розслідування та надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
На початку обшуку вказаної квартири, було встановлено, що на момент початку обшуку у квартирі знаходились: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Так, в ході обшуку вищевказаної квартири, який проводився за участю ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній добровільно видав свій особистий мобільний телефон “RedmiNote 13 Pro+5G» чорного кольору, з паролем «1984», у чохлі чорного кольору з imeil: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , з абонентським номером НОМЕР_3 , вказаний мобільний телефон було вилучено до сейф-пакету НПУ.
В ході обшуку холу квартири також було виявлено та вилучено: особисту шкіряну сумку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході обшуку якої, у гаманці було виявлено дві банківські картки, а саме: № НОМЕР_4 , строк дії 04/27 на ім'я a “KLIUCHNIKOVOLEH» 3 С?С-кодом: 541, та № НОМЕР_5 зі строком дії до 02/29 з С?С-кодом: 804.
Також в ході обшуку квартири, перед обшуком гардеробного приміщення, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомила, що у гардеробі наявна тривожна валіза у вигляді рюкзаку темно-синього кольору з надписом «KredoBank» у якому остання зберігає грошові кошти у розмірі 13800 доларів США та приблизно 30000 грн.
При детальному огляді портфелю, було встановлено, що у ньому наявні грошові кошти у наступній кількості: купюри номіналом по 100 (сто) доларів США у кількості 838 (вісімсот тридцять вісім) купюр на загальну суму 83800 (вісімдесят три тисячі вісімсот) доларів США, які були вилучені.
Далі, обшуком квартири встановлено, що в її глиб розташовується спальня кімната, в якій виявлено сейф металевий, при відкритті якого виявлено грошові кошти на загальну суму 7000 (сім) тисяч доларів США, купюрами номіналом по 100 (сто) доларів США, які вилучено.
Постановою слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області від 19.11.2025 вилучені речі та документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні відомості про яке 10.01.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42025163010000006 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України.
15.12.2025 у період часу з 14 год. 23 хв. по 14 год. 35 хв. слідчим проведено огляд предметів, а саме грошових коштів, які 18.11.2025 було вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), за місцем мешкання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час огляду встановлено банкноти номіналом 100 (сто) доларів США із зазначенням у протоколі огляду їх серійних номерів.
15.12.2025 у період часу з 10 год. 08 хв. по 10 год. 43 хв. слідчим проведено огляд предметів, а саме грошових коштів, які 18.11.2025 було вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), за місцем мешкання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час огляду встановлено банкноти номіналом 100 (сто) доларів США із зазначенням у протоколі огляду їх серійних номерів.
12.12.2025 року слідчим суддею Київського районного суду м. Одеси за результатами розгляду клопотання про арешт майна вилученого в ході обшуку житла за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), за місцем мешкання ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення про повернення клопотання прокурору та встановлено строк у сімдесят дві години, з метою усунення недоліків зазначених в ухвалі.
В подальшому прокурор повторно звернулась до суду із клопотанням про накладення арешту на майно.
Так, матеріали справи містять суперчливі відомості стосовно дати отримання прокурором ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року.
Заслуговують на увагу посилання представника власника майна на відповідь Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2026 року №54, згідно з якою ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 направлено до Київської окружної прокуратури м.Одеси 05.01.2026 року засобами електронного зв'язку (т. 1 а.с. 89-91).
Разом з тим, представником власника майна не спростовано відомості, надані прокурором ОСОБА_6 , в ході апеляційного розгляду, а саме довідки головного спеціаліста Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_14 від 26.01.2026 року, згідно якої ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року на адресу прокуратури в період з 12.12.2025 року по 26.01.2026 року не надходила.
В свою чергу, матеріалами справи підтверджено отримання прокурором ОСОБА_6 повного тексту вказаної ухвали 02.02.2026 року, в той час як 04.02.2026 року, тобто в межах 72 годин, остання повторно звернулась із клопотанням про арешт майна до слідчого судді.
З огляду на те, що на теперішній час неможливо достовірно встановити, чи була отримана ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси 05.01.2026 року засобами електронного зв'язку, апеляційний суд погоджується із висновком слідчого судді про поважність причини пропуску строку звернення прокурором із відповідним клопотанням.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні (як і для інших підстав для арешту).
Так, такої підстави як пропуск строку на звернення з клопотанням про арешт не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт (частини 1 та 2 статті 173 КПК). Це обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, не позбавляє таке майно доказової сили в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
При цьому правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, на думку колегії суддів, лежать в площині юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (частина 4 статті 100 КПК), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов'язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав).
Так, підставою для повернення прокурору клопотання ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року слугувало те, що стороною обвинувачення у клопотанні не здійснено належної диференціації вилученого майна, тобто не конкретизовано яке саме майно, в якому обсязі та конкретно кому належить, що, в свою чергу унеможливлює перевірку обґрунтованості вимог заявленого клопотання та створює ризик необґрунтованого обмеження прав третіх осіб.
З клопотання прокурора та долучених до нього матеріалів убачається, що грошові кошти у розмірі 83800 доларів США із зазначенням серій та номерів купюр належать ОСОБА_12 , банківські картки та мобільний телефон - ОСОБА_8 , а грошові кошти на суму 7000 доларів США було вилучено із металевого сейфу у спальній кімнаті за місцем проживання ОСОБА_8 , відтак у повторно поданому клопотанні прокурора можливо встановити яке майно, в якому обсязі та конкретно кому належить.
Клопотання прокурора мотивоване тим, що мобільний телефон, банківські картки та грошові кошти відповідають ознакам речових доказів та мають суттєве значення для проведення повного, всебічного досудового розслідування. Грошові кошти, які вилучені у ОСОБА_8 , підлягають спеціальній конфіскації згідно з положеннями ст. 96-2 КК України.
Колегія суддів вважає, що клопотання прокурора та обставини, на які посилається останній, як на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, відповідає вимогам ст.171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно з приписами ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів може бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи... (ч. 3 ст. 170 КПК), таким чином арешт майна може бути накладений не лише на майно підозрюваних, але й будь-яких інших осіб, які самі є особами чи пов'язані з особами, причетність яких до вчинення кримінального правопорушення перевіряється у кримінальному провадженні органом досудового розслідування.
Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді про те, що вилучені грошові кошти можуть бути здобуті в результаті неправомірних дій, а тому є важливими доказами можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України та накладення арешту на них є необхідним для збереження цих речових доказів та недопущення їх знищення.
Доводи апелянта про те, що грошові кошти належать ОСОБА_10 та були залишені ОСОБА_8 на зберігання, апеляційний суд оцінює критично, оскільки представником власника майна не долучено зберігальної розписки чи будь якого іншого підтвердження тому, що вказані кошти були передані ОСОБА_10 . ОСОБА_8 , в той час як вони були вилучені саме за місцем проживання останнього та на теперішній час органом досудового розслідування перевіряється його причетність до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України.
Тому, ці обставини, на думку апеляційного суду, потребують додаткової перевірки під час досудового розслідування, що вказує на обґрунтованість клопотання прокурора в частині накладення арешту на це майно.
Крім того, протокол обшуку від 18.11.2025 року не містить будь-яких пояснень та зауважень ОСОБА_10 до вказаної слідчої дії, в той час як відеозапис проведення обшуку до матеріалів клопотання не долучений та учасники кримінального провадження про його витребування та дослідження під час апеляційного розгляду не клопотали, що унеможливлює перевірку доводів адвоката ОСОБА_7 в цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для вилучення мобільного телефону, оскільки в ході обшуку власником майна не обмежувався доступ до нього та він навіть був добровільно виданий, що дозволяло слідчому перевірити або встановити відомості, які підлягали відшуканню, колегія суддів наголошує, що норми чинного КПК не містять імперативної вимоги про обов'язкове залучення спеціаліста до участі у проведенні обшуку, у разі, коли сторона обвинувачення планує відшукати певні матеріальні носії інформації, як і не містять вимоги про негайне копіювання такої інформації під час її виявлення.
Виходячи із системного аналізу положень ч.2 ст.168 та ч.6 ст.236 КПК України, прийняття рішення про залучення спеціаліста та здійснення копіювання інформації, що міститься у комп'ютерних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку відноситься до дискреційних повноважень слідчого, прокурора, та не впливає на можливість вилучення відповідного матеріального носія інформації та його подальший арешт.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України, забороняється тимчасове вилучення мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Водночас, наведене не свідчить про те, що у разі неможливості з технічних причин здійснити копіювання інформації, такий носій має бути повернутий володільцю. В такому випадку, орган досудового розслідування має вжити відповідних процесуальних заходів, визначених положеннями КПК України, для відшукання, дослідження, фіксації та збереження відповідної інформації, зокрема шляхом проведення експертного дослідження.
Відтак, потреба у накладенні арешту на майно обумовлена необхідністю проведення експертизи, за наслідком якої буде встановлена необхідність його подальшого утримання стороною обвинувачення як доказу у провадженні чи можливістю повернення володільцю як такого, що не містить на собі відомостей, важливих для з'ясування обставин вчинення злочину.
На даному етапі досудового розслідування колегія суддів враховує, що інформація, яка міститься на вилученому телефоні, ймовірно може мати значення для досудового розслідування у провадженні. В свою чергу, доступ до такої інформації та її подальша належна процесуальна фіксація можливі лише за результатами проведення експертного дослідження. Відтак, потреба у накладенні арешту на майно обумовлена необхідністю проведення експертизи, за наслідком якої буде встановлена необхідність або його подальшого утримання як доказу у провадженні, або можливість повернення володільцю як такого, що не містить на собі відомостей, важливих для з'ясування обставин вчинення злочину.
Також апеляційний суд погоджується із висновком слідчого судді про те, що вилучені в ході обшуку банківські картки потребують детального огляду та дослідженню операцій, здійснених по рахункам ОСОБА_8 .
З урахуванням сукупності встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження. На думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів. Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено.
Також, колегія суддів вважає, що не застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна об'єктивно може призвести до знищення та переховування вилученого майна, так як очевидно, що оскільки таке майно може відповідну доказову інформацію, яка в свою чергу може свідчити про ймовірну причетність певних осіб до вчинення кримінально-протиправних дій, передбачених ч.5 ст.191, ч. 1 ст. 362 КК України.
Аналізуючи викладені обставини апеляційний суд вважає, що при здійсненні досудового розслідування необхідно провести ряд слідчих дій з метою всестороннього, об'єктивного та неупередженого встановлення всіх обставин кримінального провадження, а тому вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у права та інтереси ОСОБА_8 , з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, що може перешкодити всебічному та повному проведенню досудового розслідування.
Також апеляційний суд звертає увагу на усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, згідно з якою, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а доводи апеляційної скарги представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 ,- залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025163010000006 від 14.12.210.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 362 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4