Номер провадження: 11-кп/813/2082/26
Справа № 509/3519/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської обл. від 28.04.2026, якою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
установив
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 28.04.2026 року в процесі судового розгляду к/п №22024000000000128 від 08.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, із утриманням в ДУ «Одеська виправна колонія №14», без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погоджуючись із оскаржуваною ухвалою, посилається на наступні обставини:
- ризики, заявлені прокурором не доведені;
- прокурором не долучені докази наявності ризиків, а також того, що ризики не зменшились, або з'явились нові ризики;
- суд в мотивувальній частині виклав невірну кваліфікацію дій обвинуваченого.
Посилаючись на викладені обставини, захисник обвинуваченого просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, застосувати альтернативний запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Захисник та прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату і час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явились. Із заявами та клопотаннями на адресу апеляційного суду не звертались.
Обвинувачений ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду не заперечував щодо розгляду справи без участі захисника та прокурора, пояснив, що вимоги апеляційної скарги підтримує і просить її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді в Овідіопольському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №22024000000000128 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та за результатами дослідження доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК Українивизначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду першої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
В цьому контексті, надаючи оцінку посиланням сторони захисту на безпідставність та необґрунтованість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, апеляційний суд вважає такі доводи передчасними, натомість, відповідно до приписів ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом 1-ої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки всіх наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Відтак, встановлення наявності в діях обвинуваченого ознак інкримінованого йому злочину є предметом судового розгляду кримінального провадження по суті, за результатами дослідження та оцінки відповідного комплексу доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, внаслідок чого наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.
Що стосується посилань сторони захисту на здійснення досудового розслідування стосовно нього в умовах реального та явного конфлікту інтересів, а також з явними порушеннями правил підслідності, колегія суддів наголошує на тому, що зазначене питання також підлягає оцінці за результатами дослідження зібраних у кримінальному провадженні доказів, а також шляхом аналізу процесуальних документів, якими вирішувались процедурні питання організації досудового розслідування кримінального провадження, при цьому, надання оцінки таким доказам та документам здійснюється судом 1-ої інстанції, за загальним правилом, в нарадчій кімнаті, за результатами проведення судового розгляду кримінального провадження.
Натомість, суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є судом, уповноваженим законом на розгляд та надання оцінки доводам стосовно порушення органом досудового розслідування правил підслідності та допущення грубих порушень вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування.
Апеляційний суд зауважує на наявності в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який, у разі доведеності вини обвинуваченого, йому загрожує реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Аналізуючи характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що у випадку застосування до останнього запобіжного заходу не пов'язаного з позбавлення волі, він може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно із ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, з метою виконання завдань кримінального процесуального закону, вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності та підтверджують наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України.
При цьому, наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження нерозпочатий, кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження, свідки підлягають допиту в судовому засіданні, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим ОСОБА_6 на свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань.
Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику продовження вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, зокрема, того, що, опинившись на волі, обвинувачений продовжить вчиняти діяння на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 та передбачений ч. 1 ст. 111 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Твердження апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки за місцем проживання, має подяку, заохочення та відзнаку за місцем проходження служби, раніше не судимий, на думку апеляційного суду, не є достатніми підставами для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Апеляційний суд вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати.
Крім того, положеннями ч. 6 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, єдиним запобіжним заходом, який може бути застосовано стосовно нього, з огляду на зазначені вище імперативні приписи кримінального процесуального закону України, є тримання під вартою.
Доводи захисника з приводу того, що суд в мотивувальній частині виклав невірну кваліфікацію дій обвинуваченого зазначивши, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні злочину вчиненого в умовах воєнного стану, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими, однак зазначені обставини на висновки суду щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 не впливають, натомість повинні бути враховані судом першої інстанції при постановленні судом наступних судових рішень.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, його тяжкості та характеристики особи обвинуваченого, місцевим судом прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_6 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Водночас, апеляційний суд враховує, що судовий розгляд обвинувального акту відбувається вже тривалий час, під час якого обвинувачений ОСОБА_6 утримується під вартою.
Частина 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду на вимоги ч. 4 ст.28 КПК України, якою регламентовано, що кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Аналіз зазначених положень свідчить, що розумність строків кримінального провадження встановлено законодавцем задля забезпечення гарантій особи від необґрунтованого та надмірного затягування кримінального провадження стосовно неї з метою забезпечення прав цієї особи.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
За обставинами цього кримінального провадження обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 був переданий до суду в червні 2024 року, однак на теперішній час обвинувальний акт судом не розглянутий.
Апеляційний суд, загалом погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності правових підстав для продовження строку тримання під вартою з метою забезпечення імперативних завдань кримінального провадження, в той же час звертає особливу увагу суду 1-ої інстанції на те, що запобіжний захід не є покаранням за злочин.
Відтак, апеляційний суд, не втручаючись у процес здійснення правосуддя судом 1-ої інстанції, вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України, тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим звертає увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових та дієвих заходів направлених на завершення судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.04.2026, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових та дієвих заходів для розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України в розумні строки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4