Номер провадження: 11-кп/813/2065/26
Справа № 522/21437/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі саду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.04.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12025162510000656 від 02.05.2025року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.348 КК України,
установив
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 28.06.2026 року, без визначення розміру застави.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала суду незаконною та необґрунтована, з огляду на наступне:
- на даний час відсутні заявлені у кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які зумовили необхідність тримання під вартою обвинуваченого;
- судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, має сім'ю, а саме: хвору на онкологічне захворювання дружину та неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, з пред'явленим обвинуваченням погоджується частково, у повному обсязі відшкодував завдану матеріальну шкоду, що вказує на відсутність цивільних позовів;
- ризики заявлені прокурором не існують та не підтверджені ним у клопотання;
- обвинувачений вже рік тримається під вартою, тоді як судовий розгляд обвинувального акту триває досить повільно, судові засідання призначаються раз на два місяці.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Також в апеляційній скарзі адвокат просить її розгляд здійснювати без участі сторони захисту.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси здійснюється судовий розгляд у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162510000656 від 02.05.2025 року, стосовно ОСОБА_7 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинувачених та виконання покладених на них обов'язків.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що в рамках даного кримінального провадження відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Так, ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення за ст. 348 КК України, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.. Тому, не можна виключати, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, з огляду на що, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України ризик не можна визнавати недоведеним.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК України), апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, оскільки покази цих осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Обставин, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як місцевим судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
За таких обставин, враховуючи суть інкримінованого обвинуваченим злочину, колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування реальних ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, оскільки зміна запобіжного заходу на більш м'який, з великою вірогідністю може виявитися нездатною запобігти існуючим ризикам, та може завадити завершенню судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не слугуватиме виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника відносно того, що раніше не судимий, має зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв'язки, проте наголошує на тому, що зазначені обставини не нівелюють вищезазначені встановлені ризики.
Оскільки доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинувачених, яким інкримінується вчинення тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На думку апеляційного суду, застосування до ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, як на цьому наполягає захисник, є неможливим, оскільки такі запобіжні заходи не здатні запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційних скарг та зміни ухвали суду.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30.04.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025162510000656 від 02.05.2025року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.348 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4